Головуючий у суді першої інстанції Рева О.І.
Єдиний унікальний номер справи № 373/1966/21
Апеляційне провадження №22-ц/824/5840/2022
28 липня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Савченка С.І., Ігнатченко Н.В.
секретар - Олешко Л.Ю.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного професійно-технічного навчального закладу « Переяслав-Хмельницький центр професійно- технічної освіти» про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У листопаді 2021 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом.
Ухвалою судді від 25 листопада 2021 року позовну заяву було залишено без руху та надано позивачці строк для усунення недоліків. У визначений судом строк позивачка вказані судом недоліки усунула та ухвалою суду від 07 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що наказ відповідача є незаконним, оскільки в період з вересня 2021 року по листопад 2021 року відповідач систематично та, на її переконання, незаконно вимагав від неї медичні відомості щодо вакцинації від COVID-19. Листом від 28 жовтня 2021 року № 01-19/207 її повідомлено, що у строк до 05 листопада 2021 року вона повинна надати роботодавцю документ, який підтверджує наявність відповідного щеплення, або ж її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати. У визначений строк жодних документів вона не надала, в зв'язку з чим її відсторонено від роботи.
Зазначає, що свої дії відповідач мотивував наказом Міністерства охорони здоров'я «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» від 04 жовтня 2021 року № 2153.
Крім того, наказ про відсторонення мотивовано постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби CОVID-19-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Однак, відповідно до вимог Закону України «Про Основи законодавства України про охорону здоров'я» пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.
Згідно Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Вказує на те, що із змісту вказаної норми вбачається, що працівники, які не мають бажання щеплюватись проти інших інфекційних хвороб, відстороняються від роботи в порядку, визначеному законом. На даний час в Україні наявний лише один закон, який регулює питання відсторонення працівників від роботи це ст. 46 КЗпП України.
В свою чергу, пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236, яким керувався відповідач в наказі про її відсторонення не є законом, а тому керуватися лише ним неприпустимо та з юридичної точки зору - невірно.
Згідно ст. 46 КЗпП України законодавець визначив перелік підстав, з яких роботодавець або уповноважений ним орган має право на відсторонення працівника від роботи. Проте, враховуючи навіть той факт, що перелік підстав для відсторонення не є вичерпним, законодавство України не передбачає такої підстави для відсторонення від роботи як відсутність обов'язкового щеплення від COVID-19.
Звертає увагу суду, що на момент її відсторонення в Україні відсутній будь-який законодавчий документ, який би визначав обов'язковість щеплення проти COVID-19.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Це право забезпечується обов'язком держави створювати громадянам умови для повного його здійснення, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Загальна декларація прав людини (1948) проголошує, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі умови праці та на захист від безробіття; на рівну оплату за рівну працю; кожен працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Європейська соціальна хартія (1996) передбачає право на працю для забезпечення ефективного здійснення якого Сторони зобов'язуються: визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов'язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості; ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає; створювати безкоштовні служби працевлаштування для всіх працівників або забезпечувати їхнє функціонування; забезпечувати належну професійну орієнтацію, підготовку та перекваліфікацію або сприяти їм.
Згідно з Міжнародним пактом про економічні, соціальні і культурні права (1966) кожна людина має право на працю, що включає її право на отримання можливості заробляти на життя працею, а держава повинна вживати заходів з метою повного здійснення цього права.
У Європейській соціальній хартії (1996) вказано, що Сторони зобов'язуються, в тому числі, ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає.
Незаконними діями відповідача її відсторонено від роботи без збереження заробітної плати, чим позбавлено засобів для існування, що вчергове порушує гарантії, закріплені законодавством України та міжнародними нормами, ратифікованими Україною.
Якщо буде встановлено, що на порушення ст. 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення, в зв'язку з цим, середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).
Позивачка просить суд визнати незаконним та скасувати наказ директора ДПТНЗ ««Переяслав-Хмельницький центр професійно-технічної освіти» № 105-ОС від 08 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи, допустити її до роботи на посаді вихователя Державного професійно-технічного навчального закладу «Переяслав-Хмельницький центр професійно-технічної освіти» і стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року до дня фактичного допуску до роботи.
Представник відповідача 22 грудня 2021 року подав відзив на позов.
У відзиві позовні вимоги не визнає. Зазначив , дійсно 08 листопада 2021 року наказом № 105-ОС ОСОБА_1 була відсторонена від роботи як працівник професійно-технічної освіти, яка не вакцинувалась проти COVID-19 та не надала підтвердження, що має протипоказання до проведення щеплення. При прийнятті такого рішення керівництво навчального закладу керувалось виключно вимогами чинного законодавства України. Зокрема, Конституцією України, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження переліку організацій, представники яких підлягають обов'язковій вакцинації проти COVID-19».
Частиною 1 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюються обов'язкові профілактичні щеплення,до яких належать щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця,туберкульозу. Частиною 2 цієї ж статті передбачено,що працівники окремих професій,виробництв та організацій,діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або)поширення ним інфекційних хвороб,підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку,встановленому законом,ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб,встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. Таким органом є Міністерство охорони здоров'я України.
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153 було визначено перелік організацій, працівники яких підлягають обов'язковій вакцинації проти COVID-19. До переліку долучено і працівників професійно-технічної освіти.
Відповідно пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» керівником навчального закладу було забезпечено контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, та здійснено відсторонення від роботи позивача, як таку, що відмовилася або ухилилася від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та не надала підтвердження про абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19, видане закладом охорони здоров'я.
Всесвітня організація охорони здоров'я офіційно назвала коронавірус COVID-19 пандемією загальносвітового масштабу. Керівництво закладу несе відповідальність за всіх працівників навчального закладу, а особливо за учнів.
Позивачці завчасно було роз'яснено, що працівники які не пройшли щеплення, наражають на небезпеку інфікуватися на коронавірусну хворобу себе, а також інфікувати учнів, викладачів та інших працівників, що може призвести до негативних наслідків в разі важкого перетікання хвороби. Крім того, завчасно було надано повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, в якому пропонувалось надати підтверджуючі документи про наявність щеплення або підтверджуючий документ про протипоказання щодо щеплення.
За таких обставин просить відмовити в задоволенні позову в зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2021 року в задоволені позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права , та постановити нове рішення, яким задовольнити позов.
В апеляційній скарзі , зазначала , що суд неповно з'ясував обставини ,що мають значення для вирішення справи , висновки суду не відповідають обставинам справи .
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 07 липня 2022 року , 28 липня 2022 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи. Сторони подали заяви про розгляд справи у їх відсутність .
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено , що позивачка працює у відповідача з 01вересня 2016 року на підставі наказу № 71-ОС від 31серпня 2016 року .
Між сторонами 23 червня 2021 року було укладено контракт з педагогічним працівником на період з 01 вересня 2021 року до 01 вересня 2022 року.
Позивачка 01 листопада 2021 року отримала від відповідача повідомлення про обов'язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 в строк до 05 листопада 2021 року з обов'язковим наданням підтверджуючого документу щодо вакцинації або документу, що підтверджує абсолютні протипоказання щодо такої вакцинації.
Наказом директора ДПТНЗ «Переяслав-Хмельницький центр професійно-технічної освіти» № 105-ОС від 08 листопада 2021 року позивачку з відсторонено від роботи вихователя цього закладу, як таку ,що не вакцинувалася проти COVID-19 та не надала підтверджуючих документів про щеплення двома дозами вакцини проти COVID-19 або хоча б однією дозою такої вакцини чи документи, що підтверджують абсолютні протипоказання до проведення щеплення.
Правовою підставою винесення такого наказу відповідач визначив наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року № 2153 та постанову КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236.
Позивачка ознайомилася із змістом оскаржуваного наказу 08 листопада 2021 року та зазначила про свою незгоду з ним, оскільки вважає його таким, що не відповідає вимогам закону і має намір оскаржити його в суді, як такий, що порушує її право на працю та життя.
Відповідно до вимог ст. 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Законодавство України складається із системи законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. До цієї категорії також належать міжнародні договори,згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України шляхом прийняття закону про ратифікацію відповідного договору Окрім того, до законодавства України належать інші нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.
Конституційним Судом України у своєму рішенні від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 21 КЗпП України було дано офіційне тлумачення терміну «законодавство».
Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін «законодавство», який вживається в ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.
Згідно зі ст. 8 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права, норми Конституції України є нормами найвищої юридичної сили та прямої дії.
Згідно зі ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесення змін до чинного законодавства не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод людини.
Закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів.
За приписами ст. 27 КАС України оскарження нормативно-правових актів КМУ, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.
У провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувають дві адміністративні справи № 640/14012/21 та 640/29053/21 з приводу визнання протиправною та скасування постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19»;
постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», а також про визнання протиправним та нечинним наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням».
На час вирішення даного спору в цій цивільній справі відповідні судові рішення про визнання протиправними та нечинними вищевказаних постанов КМУ та наказу МОЗ України Окружним адміністративним судом міста Києва не ухвалені.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України №2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267, та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік).
Відповідно до цього Переліку (у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 вересня 2011 року № 595) обов'язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники в тому числі і закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.
Пунктом 4 наказу МОЗ №2153 від 04 жовтня 2021 року встановлено, що цей наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Публікація наказу в офіційному виданні «Офіційний вісник України» здійснена 08 жовтня 2021 року .
Позивач працює на посаді вихователя ДПТНЗ «Переяслав-Хмельницький центр професійно-технічної освіти», що є закладом професійно-технічної освіти, а тому дія цього наказу поширюється на неї як працівника такого закладу.
Пунктом 46-1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» зобов'язано керівників державних органів (державної служби),керівників підприємств,установ та організацій забезпечити:
1) контроль за проведенням обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов'язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я від 04 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов'язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов'язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19,виданий закладом охорони здоров'я;
3)взяття до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу(державної служби)або підприємства,установи,організації з обов'язковим доведенням його до відома особам,які відсторонюються; строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.
Відповідно до підпункту 1 пункту 11 Порядку подання нормативно-правових актів на державну реєстрацію до органів юстиції та проведення їх державної реєстрації, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України 12 квітня 2005 року № 34/5 державна реєстрація нормативно-правового акта здійснюється, якщо нормативно-правовий акт відповідає Конституції та законодавству України.
Наказ МОЗ України №2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням», зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за №1306/36928, постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» та постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» є чинними, оскільки судове рішення про їх протиправність та нечинність не ухвалене.
Отже, на час спірних правовідносин (08 листопада 2021 року ) вони є таким, що відповідають Конституції та законодавству України.
Преамбула наказу МОЗ України №2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» містить посилання на статтю 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я», статтю 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».
Статтею 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» визначено обов'язки громадян у сфері охорони здоров'я, у тому числі й позивача. Серед таких обов'язків є: піклування про своє здоров'я та, у передбачених законодавством випадках, проходження профілактичних медичних оглядів і необхідність робити щеплення.
Згідно із статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов'язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.
Інформація щодо визнання положень вищевказаних законів неконституційними відсутня, а отже вони є такими, що відповідають Конституції України.
Позивачці запропоновано добровільно пройти вакцинацію проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
У визначений законодавством термін вона не здійснила жодного профілактичного щеплення проти COVID-19, що слугувало підставою для відсторонення відповідачем її від роботи на підставі Наказу Міністерства охорони здоров'я України №2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням» та постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19» та узгоджується з приписами ст. 46 КЗпП України.
Доводи та обґрунтування позивача з приводу протиправності запровадження обов'язкової вакцинації проти COVID-19 та невідповідність постанов Кабінету Міністрів України та наказу Міністерства охорони здоров'я України Конституції України та законів України не є предметом розгляду в порядку цивільного судочинства , про що суд першої інстанції зазначив у своєму рішенні .
Відповідно до приписів ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (ст. 3 КЗпП України). За приписами ст. 8-1 КЗпП України якщо міжнародним договором або міжнародною угодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що їх містить законодавство України про працю, то застосовуються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.
Відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.
Верховний Суд у своїй постанові у справі №682/1692/17 зазначив, що Європейський суд з прав людини висловлював думку, що обов'язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров'я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання (параграф 33, 36 рішення у справі «Соломахін проти України» від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03).
Вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об'єктивні підстави - тобто було виправданим.
Доводи позивачки ,що на момент прийняття наказу були відсутні нормативно - правові акти, які регулювали спірні правовідносини, є безпідставними . Не надано таких доказів і до апеляційної скарги .
Висновок суду про відсутність правових підстав для скасування наказу про відсторонення позивачки від роботи в зв'язку є законним і обґрунтованим,
Суд першої інстанції , оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, і враховуючи те, що обставини, на які посилається позивачка як на підставу для задоволення свого позову, не знайшли свого підтвердження, тому суд прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам позовної заяви, яки були предметом розгляду суду першої інстанції, є безпідставними, не спростовують висновку суду. Кожному з доводів позивачки суд дав належну оцінку, додаткової перевірки доводи апеляційної скарги не потребують. Будь-яких інших доказів на підтвердження своїх доводів, позивачка не надала ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.
Керуючись ст.ст. 365, 367,369, 373 , 374 , 375 ,381 - 384 ЦПК України ,суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 29 грудня 2021 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення виготовлений 02 серпня 2022 року.
Головуючий
Судді