справа №756/12260/21 Головуючий у І інстанції - Андрейчук Т.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/4846/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
21 липня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Гуля В.В.,
суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,
за участю секретаря Линок В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тріасистемс»про стягнення заробітної плати,-
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва в порядку цивільного судочинства з позовом до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю "Тріасистемс" (далі - ТОВ "Тріасистемс") про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Свої позовні вимог позивач обґрунтовував тим, що 20 квітня 2018 року він був звільнений з роботи у ТОВ "Тріасистемс" за угодою сторін за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. 01 жовтня 2018 року ОСОБА_1 знову був прийнятий на роботу у ТОВ "Тріасистемс".
Як зазначив позивач, роботодавець допустив заборгованість з виплати йому заробітної плати у сумі 152867,12 грн.
Указану суму невиплаченого заробітку, компенсацію втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати у сумі 1353,64 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до дня ухвалення рішення у справі, компенсацію моральної шкоди у сумі 10000,00 грн ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь з відповідача.
До закінчення підготовчого засідання у справі позивач подав до суду заяву про зменшення позовних вимог, в якій просив суд стягнути з ТОВ "Тріасистемс" на його користь заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 42308,12 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати у сумі 1353,64 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до дня ухвалення рішення у справі, компенсацію моральної шкоди у сумі 10000,00 грн.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Тріасистемс" про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з товариства обмеженою відповідальністю "Тріасистемс" на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 42308 (сорок дві тисячі триста вісім) гривень 12 (дванадцять) копійок, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 1353 (одна тисяча триста п'ятдесят три) гривні 64 (шістдесят чотири) копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 42308 (сорок дві тисячі триста вісім) гривень 12 (дванадцять) копійок та компенсацію моральної шкоди у сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 (нуль) копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з товариства обмеженою відповідальністю "Тріасистемс" судовий збір у сумі 884 (вісімсот вісімдесят чотири) гривні 70 (сімдесят) копійок в дохід держави.
Допущено негайне виконання рішення про стягнення заробітної плати за один місяць.
Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року частково задоволено заяву про ухвалення додаткового рішення. Стягнуто з товариства обмеженою відповідальністю "Тріасистемс" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2404 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням та додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Оскаржує рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в частині компенсації витрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати та в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди. Вказує на невірність висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог в цій частині.
В обгрнутування апеляційної скарги вказує, що висновок суду першої інстанції, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 42308 грн не узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі №910/4518/16 та вказує, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
А отже вказує, що наявні підстави для застосування відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену ст. 117 КЗпП України.
Окрім іншого при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції безпідставно не врахував, що на час початку розгляду справи сума заборгованості складала розмір 152867,12 грн., та лише в процесі розгляду справи відповідач здійснив частковий розрахунок у сумі 89 000 грн, і лише після цього сума заборгованості склала 42 308,12 грн.
Враховуючи, що кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період становить 500 робочих днів (з 31 жовтня 2019 року: до 02 листопада 2021 року), а середньоденна його заробітна плата розрахована відповідно до Порядку №100, становить 790,46 грн (33199,37 грн (17196,43 грн + 16002,94 грн = 33199.37 грн) - заробітна плата за серпень-вересень 2019 року / 42 фактично відпрацьованих дні), тому йому належить до виплати 395 230 гри .що узгоджується з висновками викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц та Великої Палати Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
Втім, не зважаючи на викладене, суд першої інстанції зобов'язуючи відповідача виплатити йому 42 308,12 гри. як компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не навів жодного обгрнутування та мотивів, за яких саме ця сума є співмірною із тою сумою, що відповідач заборгував йому виплатити.
Звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця.
Таким чином зазначає що, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 395 230 грн. є співмірним у даному випадку, так як факт порушення відповідачем його прав призвів до порушення законного права володіння своїм майном (грошовими коштами у вигляді заробітної плати), які належали йому, втім через незаконні дії відповідача він міг ними розпоряджатись та задовольняти свої потреби, зокрема щодо купівлі продуктів харчування та ліків, що призвело до заподіяння йому моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та змусив докласти додаткових зусиль для організації свого життя.
При цьому зазначає, що дана сума компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є співмірною з сумою, яку він не отримав у вигляді виплати компенсації за неповний розрахунок при звільненні.
Вказує і на необґрунтованості висновків суду першої інстанції щодо розміру компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Зазначає також, що суд першої інстанції правильно вирахував, що сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати, належна до сплати ОСОБА_1 , складає 9874.70 грн., а відповідач не надав доказів на спростування розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати.
Проте, суд дійшов до необґрунтованого висновку, пославшись на принцип диспозитивності цивільного судочинства, щодо стягнення з ТОВ "Тріасистемс" на його користь компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 1353,64 грн, а не в сумі 9874,70 грн., оскільки, виявивши помилку в розрахунках суми компенсації суд повинен був сприяти в реалізації його права на виплату всієї суми компенсації та стягнути на його користь 9874,70 грн.
Також зазначає, що суд першої інстанції прийшовши до висновку про заподіяння йому моральної шкоди, яка виявилась у порушенні законних прав, що призвело до моральних страждань, втрат нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Однак не погоджується з сумою стягнення моральної шкоди і вказує, що в даному разі, враховуючи характер та обсяг душевних страждань, яких він зазнав у зв'язку з протиправними діями відповідача ГОВ "Тріасистемс", тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, відповідно до засад розумності та справедливості, суд першої інстанції повинен був виходити не з декларування його права на відшкодування моральної шкоди, а прийняти рішення про стягнення реальної суми для компенсації цієї шкоди, справедливий розмір якої ним був визначений - 10 000 грн.
Враховуючи викладене просив рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків виплати та стягнення моральної шкоди змінити ухваливши в цій частині нове судове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Оскаржуючи додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами, а саме: договором про надання правової допомоги від 21 вересня І2020 року № 3, укладеним між ним та адвокатом Деркач Т.С., з додатковими угодами від 30 вересня 2020 року № 1 від 23 червня 2021 року № 2, від 20 вересня 2020 року, актом приймання-передаваня правових послуг від 03 листопада 2021 року № 1, розрахунком розміру винагороди за договором про надання правової допомоги від 21 вересня 2020 року № 3 та чек від 22 листопада 2021 року, що засвідчує оплату позивачем правничої допомоги у-сумі 12.200,00 грн.
Проте, судом не дотримана пропорційність розміру задоволених позовних вимог, оскільки розрахунки щодо стягнення з відповідача на його користь судових витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги у розмірі 2404,47 грн (88470,92 грн / 448891,76 грн х 12200,00 грн =2404,47 грн) не тільки є необгрунтованими, але і не пропорційними, несправедливими та незрозумілими арифметичному підрахунку.
Враховуючи помилковість додаткового судового рішення, щодо визначення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з товариства обмеженою відповідальністю "Тріасистемс" на його користь, а також з урахування розміру задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, витрати на професійну правничу допомогу повинні складати 12200,00 грн.
В зв'язку з порушенням норм матеріального та процесуального права просить змінити додаткове судове рішення в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 12200,00 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 01 березня 2012 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ТОВ "Тріасистемс" на посаду начальника відділу системної інтеграції.
01 жовтня 2013 року ОСОБА_1 було переведено на посаду директора товариства ТОВ "Тріасистемс", а 05 жовтня 2016 року - на посаду заступника директора цього товариства (а. с. 24).
20 квітня 2018 року ОСОБА_1 був звільнений з роботи за угодою сторін за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а. с. 24).
01 жовтня 2018 року позивач знову був прийнятий на роботу ТОВ "Тріасистемс" на посаду заступника директора (а. с. 26).
Наказом від 31 жовтня 2019 року № ВК-47 ОСОБА_1 був звільнений з роботи за угодою сторін за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (а. с. 26).
ТОВ "Тріасистемс" при звільненні ОСОБА_1 не у повному обсязі виплатило йому заробітну плату. На сьогодні заборгованість відповідача з виплати позивачеві заробітної плати становить 42308,12 грн і ця сума не оспорюється відповідачем (а. с. 108-110).
Сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати, належна до сплати ОСОБА_1 , складає 9874,70 грн. Відповідач не надав доказів на спростування розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати.
Ураховуючи викладене, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, суд першої інстанції дійшов висновку, що стягненню з ТОВ "Тріасистемс" на користь ОСОБА_1 підлягає компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 1353,64 грн, оскільки саме така сума компенсації була заявлена до стягнення позивачем.
ТОВ "Тріасистемс" при звільненні ОСОБА_1 не у повному обсязі виплатило йому заробітну плату, останній має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Оскільки ОСОБА_1 був звільнений 31 жовтня 2019 року, для розрахунку середнього заробітку суд узяв суми виплат позивачеві за останні два календарні місяці роботи, що передують дню звільнення його з роботи (серпень-вересень 2019 року).
Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 395230,00 грн (500 робочих днів з 31 жовтня 2019 року до 02 листопада 2021 року х 790,46 грн - середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 (33199,37 грн (17196,43 грн + 16002,94 грн = 33199,37 грн) - заробітна плата за серпень-вересень 2019 року / 42 фактично відпрацьованих дні = 790,46 грн) = 395230,00 грн).
Ураховуючи очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, суд першої інстанції вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 42308,12 грн.
З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність стягнути з ТОВ "Тріасистемс" на користь ОСОБА_1 невиплачену заробітну плату без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов'язкових платежів у сумі 42308,12 грн, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 1353,64 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 42308,12 грн.
Судом першої інстанції також встановлено, що несвоєчасною виплатою заробітної плати позивачеві ОСОБА_1 були завдані моральні страждання, був порушений звичний уклад його життя, він змушений був докладати додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи характер та обсяг душевних страждань, яких зазнав позивач у зв'язку з протиправними діями відповідача ТОВ "Тріасистемс", тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, виходячи з засад розумності та справедливості, суд першої інстанції прийшов до висновку про необхідність визначити розмір відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 у розмірі 2500,00 грн та стягнути цю суму з відповідача ТОВ "Тріасистемс" на користь позивача.
При ухваленні додаткового рішення та вирішення питання, щодо стягнення витрат на правничу допомогу судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, позивачем було надано договір про надання правової допомоги від 21 вересня 2020 року № 3, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Деркач Т.Є., з додатковими угодами від 30 вересня 2020 року № 1, від 23 червня 2021 року № 2, від 20 вересня 2020 року № 3, акт приймання-передавання правових послуг від 03 листопада 2021 року № 1, розрахунок розміру винагороди за договором про надання правової допомоги від 21 вересня 2020 року № 3 та чек від 22 листопада 2021 року, що засвідчує оплату позивачем правничої допомоги у сумі 12200,00 грн.
Витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами.
На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, з відповідача ТОВ "Тріасистемс" суд першої інстанції прийшов до висновку, що на користь ОСОБА_1 компенсації підлягають витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог у сумі 2404,47 грн (88470,92 грн / 448891,76 грн х 12200,00 грн =2404,47 грн).
З такими вищевикладеними висновками суду першої інстанції викладеними в рішенні та додатковому рішенні погоджується і колегія суддів апеляційного суду враховуючи наступне.
За нормами ст. ст. 21, 22 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.
У ч. 3 ст. 15 зазначеного Закону закріплено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці.
Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата (ч. 1 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України "Про оплату праці").
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Усупереч наведеним законодавчим положенням ТОВ "Тріасистемс" при звільненні ОСОБА_1 не у повному обсязі виплатило йому заробітну плату в результаті чого утворилась заборгованість відповідача з виплати позивачеві заробітної плати становить 42308,12 грн і ця сума не оспорюється відповідачем (а. с. 108-110).
Ст. 34 Закону України "Про оплату праці" передбачено сплату працівникам компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Підстави та порядок виплати працівникам такої компенсації визначені Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Так, ст. 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період роботи, починаючи починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у Законі України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з положеннями ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Сума компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати, належна до сплати ОСОБА_1 , складає 9874,70 грн. Відповідач не надав доказів на спростування розрахунку суми компенсації втрати частини заробітної плати через порушення строків її виплати.
Ураховуючи викладене, керуючись принципом диспозитивності цивільного судочинства, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про стягнення з ТОВ "Тріасистемс" на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 1353,64 грн, оскільки саме така сума компенсації була заявлена до стягнення позивачем.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині не приймаються судом до уваги, оскільки враховуючи заяву ОСОБА_1 про зменшення позовних вимог, суд відповідно до вимог ЦПК України не міг вийти за межі заявлених вимог і стягнути більшу суму компенсації втрати частині заробітної плати у зв'язку у з порушенням строків її виплати, ніж просив позивач.
Щодо розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
Встановлено, що в період з 18 січня 2021 року по 12 квітня 2021 року відповідачем було здійснено часткове погашення боргу на суму 85 000 грн (а.с. 90)
Вказана обставина визнана позивачем і підтверджується матеріалами справи.
Вказані докази додані до апеляційної скарги, є належними, підтверджують часткову виплату заборгованості сум при звільненні і спростовують доводи позивача в цій частині.
Таким чином, з урахуванням часткового погашення 85000 грн, сума фактичної заборгованості, яка підлягає стягненню складає 42308.12 грн., яка підтверджується матеріалами справи та визнається відповідачем.
Посилаючись на відсутність належних виплат відповідач посилався на скрутне матеріальне становище підприємства
З урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, відповідно до статті 117 КЗпП України суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.
Постановою від 26 червня 2019 року, Справа N 761/9584/15-ц, Провадження N 14-623цс18, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (див. пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі N 161/12771/15-ц).
З метою формування єдиної правозастосовної практики у цій постанові роз'яснено тлумачення статті 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Зокрема, такими правилами є правила про неустойку (статті 549 - 552 ЦК України). Аби неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини 3 статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина 1 статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а носить саме компенсаційний характер. По-перше, вона стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. По-друге, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.
Аналогічно, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за 2019 - 2020 року можна розрахувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, порушення строків її виплати суд вважає обґрунтовано вважав справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у розмірі стягнутої суми. Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, а є лише орієнтовною оцінкою тих втрат, які розумно можна було би передбачити з урахуванням статистичних усереднених показників.
Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують.
Щодо моральної шкоди.
Частиною першою статті 1 КЗпП України передбачено, що цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється статтею 237-1 КЗпП України, якою передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма права містить перелік юридичних фактів, що є підставою виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а
Статтею 237-1 цього Кодексу передбачено право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.
Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення порушених прав, зокрема виданням наказу про відпустку позивача, а має самостійне юридичне значення.
За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, тобто незаконної невиплати заробітної плати, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.
Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом України у постанові від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12, підстав відступити від якого не встановлено.
Вирішуючи спір, суд дійшов обґрунтованих висновків, що позивачем доведено факт заподіяння йому неправомірними діями відповідача моральної шкоди.
На підставі викладених норм права, враховуючи зібрані у справі докази, яким надана оцінка судом першої інстанції, суд дійшов висновку, що підтверджено факт порушення законних прав позивача, яке полягало у незаконній невиплаті заробітної плати працівнику, що призвело до моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої (частина перша та пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції врахував обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, а тому дійшов мотивованих висновків, що справедливою сумою компенсації моральних страждань є 2500 грн.
Таким чином в цій частині висновки суду не підлягають переоцінці
Оскільки у встановленому законодавством порядку позивач застосований судом принцип пропорційності, передбачений нормами цивільного процесуального закону не спростував, свого контррозрахунку, який би спростовував невірність стягнутої судом суми не навів, у суду відсутні підстави для висновку про його неправильність.
Всиновки суду першої інстанції в частині стягнення моральної шкоди є законні, а доводи апеляційної скарги в цій частині спростовуються вище викладеним.
Що стосується оскарження позивачем додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу колегія суддів зазначає наступне.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 рокупозов задоволено. Стягнуто з товариства обмеженою відповідальністю "Тріасистемс" на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати заробітної плати у сумі 42308 (сорок дві тисячі триста вісім) гривень 12 (дванадцять) копійок, компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків їх виплати у сумі 1353 (одна тисяча триста п'ятдесят три) гривні 64 (шістдесят чотири) копійки, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 42308 (сорок дві тисячі триста вісім) гривень 12 (дванадцять) копійок та компенсацію моральної шкоди у сумі 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень 00 (нуль) копійок.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з товариства обмеженою відповідальністю "Тріасистемс" судовий збір у сумі 884 (вісімсот вісімдесят чотири) гривні 70 (сімдесят) копійок в дохід держави.
При вирішенні даного спору судом першої інстанції не було вирішено питання компенсації понесених позивачем витрат на правничу допомогу, що стало підставою для звернення останнього з заявою про ухвалення додаткового рішення в цій частині.
За положеннями ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст. 430 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).
Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час розгляду справи, позивачем в суді першої інстанції було надано договір про надання правової допомоги від 21 вересня 2020 року № 3, укладений між ОСОБА_1 та адвокатом Деркач Т.Є., з додатковими угодами від 30 вересня 2020 року № 1, від 23 червня 2021 року № 2, від 20 вересня 2020 року № 3, акт приймання-передавання правових послуг від 03 листопада 2021 року № 1, розрахунок розміру винагороди за договором про надання правової допомоги від 21 вересня 2020 року № 3 та чек від 22 листопада 2021 року, що засвідчує оплату позивачем правничої допомоги у сумі 12200,00 грн.
Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджені належними доказами.
Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у тому числі витрати на правову допомогу покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).
Таким чином, з відповідача ТОВ "Тріасистемс" на користь ОСОБА_1 компенсації підлягають витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог у сумі 2404,47 грн (88470,92 грн / 448891,76 грн х 12200,00 грн =
2404,47 грн), що спростовую доводи апеляційної скарги в частині невірного стягнення судом першої інстанції витрат на правову допомогу.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по виплаті заробітної плати не оскаржувалось, а тому не є предметом апеляційного перегляду.
Інші аргументи апеляційної скарги на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції не впливають, його висновків не спростовують.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)", § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 листопада 2021 року та додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 29 листопада 2021 року у алишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в апеляційному порядку не підлягає.
Головуючий В.В. Гуль
Судді Ю.О. Матвієнко
Я.С. Мельник