справа №759/13072/20 Головуючий у І інстанції - Чех Н.А.
апеляційне провадження №22-ц/824/4752/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.
14 липня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого Гуля В.В.,
суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,
за участю секретаря Линок В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про встановлення порядку користування житловим приміщенням, зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 особисто та як законного представника неповнолітньої ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням,-
встановив:
Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 згідно ордеру №1512 від 17.11.1975 року була надана його дідусеві ОСОБА_6 на сім'ю із чотирьох осіб. У спірній квартирі він (позивач) зареєстрований з 1981 року, мати ОСОБА_4 - з 1995 року, батько ОСОБА_5 та сестра ОСОБА_1 з 1996 року. З 2018 року в спірній квартирі також зареєстрована і його (позивача) неповнолітня донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Договір найму спірної квартири укладено з матір'ю - ОСОБА_4 . Останні роки між ним (позивачем) та сестрою ОСОБА_1 склалися неприязні стосунки. Восени 2018 року він випадково дізнався, що в провадженні Дніпровського районного суду м.Києва знаходиться цивільна справа за позовом сестри та батьків до нього про визнання втратившим право користування спірною квартирою та зняття з реєстрації. При з'ясуванні питання щодо вказаного позову батьки повідомили, що вони ніякого позову не подавали, підписували якісь документи, що дала їм сестра, яка їх повідомила, що це стосується субсидії; а також вони підписали довіреності на сестру та сторонню особу ОСОБА_7 , як пояснила сестра - це треба для можливості їй отримувати їх пенсію, рецепти на ліки та купувати ліки. Підписували вказані документи, бо довіряли сестрі (доньці), у них навіть ніяких сумнівів не виникало. Батьки в подальшому скасували три довіреності. По зазначеній цивільній справі батьки подали заяву про відмову від своїх позовних вимог, просили їх залучити третіми особами на стороні сина (позивач по даній справі). Рішенням суду від 05.06.2019 року відмовлено в задоволенні позовних вимог сестри до нього про визнання втратившим право користування квартирою. Дане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося. Сестра обманним шляхом складає акти про його (позивача) непроживання в спірній квартирі, ці акти підписують сусіди, з якими сестра у дружніх стосунках. В спірній квартирі він проживає, має окрему кімнату, де є його речі, зробив ремонт, замінив вікна, купує батькам продукти, ліки та дає кошти на сплату комунальних послуг за квартиру. Спірна квартира має житлову площу 44,0 кв.м., загальна площа (без лоджії) 66,5 кв.м., загальна площею з лоджією 67,9 кв.м., має три кімнати житловими площами 14,0 кв.м., 14,0 кв.м. (з лоджією), 16,0 кв.м. В спірній квартирі зареєстровано п'ять осіб: він, його неповнолітня донька, батьки та сестра. Частка, що належить кожному в користуванні, становить 8,80 кв.м., тобто він з неповнолітньою донькою має право користування площею17,6 кв.м. Більшою кімнатою бажає поступитися батькам, а собі просить кімнату площею 14,0 кв.м. без лоджії, сестрі - кімнату площею 14,0 кв.м. з лоджією.
ОСОБА_1 пред'явила зустрічні позовні вимоги, посилаючись на те, що позивач за первісним позовом не проживає в спірній квартирі з 2003 року. За комунальні послуги не платить. В квартирі склався конкретний порядок користування, де місця йому не має. Вона вже зверталася до суду із позовом про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування, однак судом було відмовлено в задоволення позовних вимог у зв'язку з тим, що не було надано належних доказів. Зазначає, що і після вказаного судового спору позивач за первісним позовом не почав мешкати в спірній квартирі. Жодної з кімнат в квартирі не займає. Зазначає, що спірна квартира не приватизована і позивач за первісним позовом переслідує ціль отримати конкретну житлову площу у своє користування а потім приватизувати квартиру. Зазначає, що має докази не проживання позивача за первісним позовом в спірній квартирі. У зв'язку з викладеним просила визнати ОСОБА_2 та його малолітню доньку ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстрації.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням залишено без задоволення.
Позовну заяву ОСОБА_2 , який діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_3 про встановлення порядку користування житловим приміщенням - задоволено.
Встановлено наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1 , житловою площею 44,0 кв.м., загальною площею без лоджії 66,5 кв.м., загальною площею з лоджією 67,9 кв.м.:
- виділено в користування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 житлову кімнату площею 14,0 кв.м. без лоджії;
- виділено в користування ОСОБА_4 та ОСОБА_5 житлову кімнтату площею 16,0 кв.м.;
- виділено в користування ОСОБА_1 житлову кімнату площею 14,0 кв.м. з лоджією. Місця загального користування залишити в спільному користуванні.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, вказує на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та просить його скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення, яким її зустрічний позов задовольнити, в задоволенні первісного позову ОСОБА_2 відмовити.
В обгрнутування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не надано належної уваги наступним фактам: дії батьків апелянта та відповідача за первісним позовом , відносно надання доручення, щодо укладання договірних відносин від їх імені на ім'я ОСОБА_2 є сумнівними, адже виникає ймовірність їх недієздатності та не усвідомлення своїх дій в повній мірі; між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є неприязні відносини та відповідно проживання їх в одній кімнаті та відповідно призначена судом кімната до проживання апелянтом є зайнятою, та остання особа не бажає виселятись, а отже і її заселення вбачається неможливим; ОСОБА_2 штучно чинить тиск на ОСОБА_1 та застосовує до неї психологічне насильство; вказує, що свідчення свідків на основі яких ухвалено оскаржуване рішення ґрунтуються на припущеннях та міркуваннях і не можуть братись судом до уваги, та не можуть бути належним доказом по справі; судом першої інстанції не взято до уваги клопотання про зупинення розгляду справи до винесення рішення у справі, щодо недієздатності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ;вказує, що судом першої інстанції не досліджувалось належним чином питання місця проживання неповнолітньої ОСОБА_3 ; судом не досліджувались надані ним акти завірені житлово-експлуатаційною конторою про підтвердження не проживання відповідача по зустрічному позову та його доньки.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 була надана згідно Ордеру №1512 від 17.11.1975 року ОСОБА_6 на сім'ю з чотирьох осіб.
Згідно викопіювання з поверхового плану спірна квартира має житлову площу 44,0 кв.м., загальну площу без лоджії - 66,5 кв.м., загальну площу з лоджією - 67,93 кв.м. В квартирі три кімнати, всі кімнати ізольовані, площами 14,0 кв.м. без лоджії, 14,0 кв.м. з лоджією та 16,0 кв.м.
Згідно Витягу з розпорядження №440 від 29.03.2006 року дозволено ЖРЕО №404 змінити договір найму спірної квартири з ОСОБА_4 у зв'язку із смертю квартиронаймача - ОСОБА_8 .
ОСОБА_2 зареєстрований в спірній квартирі з 07.05.1981 року, має дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована за спірною адресою з 08.11.2018 року. В спірній квартирі також зареєстровані ОСОБА_5 з 03.09.1996 року, ОСОБА_4 з 03.10.1995 року, ОСОБА_1 з 03.09.1996 року.
В спірній квартирі зареєстровано п'ять осіб, кожен з яких має право на користування житловою площею у розмірі 8,8 кв.м. (44 кв.м. житлової площі поділено на 5 осіб). Площа позивача ОСОБА_2 та його неповнолітньої дочки становить 17,6 кв.м.
Відповідно до рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 05.06.2019 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м.Києва», ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстраційного обліку.
ОСОБА_1 надала до справи наступні акти: - від 18.05.2018 року щодо непроживання ОСОБА_2 в спірній квартирі, підписані ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ; - від 22.05.2018 року щодо непроживання ОСОБА_2 в спірній квартирі з 2003 року, особистих речей в квартирі не має, комунальні не сплачує, підписаний ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; - від 06.06.2018 року щодо непроживання ОСОБА_2 в спірній квартирі з 2003 року, особистих речей в квартирі не має, комунальні не сплачує, підписаний ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; - від 13.06.2018 року щодо непроживання ОСОБА_2 в спірній квартирі з 2003 року, особистих речей в квартирі не має, комунальні не сплачує, підписаний ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 ; - від 26.10.2020 року щодо непроживання ОСОБА_2 в спірній квартирі з 2003 року, підписаний ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 ; - від 02.11.2020 року щодо непроживання ОСОБА_2 в спірній квартирі з 2003 року, підписаний ОСОБА_13 ОСОБА_14 , ОСОБА_15 ; - від 03.11.2020 року щодо непроживання ОСОБА_2 в спірній квартирі з 2003 року, підписаний ОСОБА_14 , ОСОБА_13 , ОСОБА_15 .
Згідно Акту №180 від 29.10.2020 року обстеження умов проживання, складеного зав.сектору соц.прав захисту дітей Служби у справах дітей та сім'ї на підставі заяви ОСОБА_1 з метою підтвердження проживання дитини ОСОБА_3 , за спірною адресою дитина не проживає зі слів гр. ОСОБА_1 .
Листом від 12.03.2021 року Служба у справах дітей та сім'ї повідомила (відповідь на звернення адвоката), що усі твердження щодо самого огляду приміщення (спірної квартири), зазначені в Акті зі слів заявниці ОСОБА_1 .
Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що ОСОБА_1 не надала до справи достатніх, достовірних доказів щодо непроживання ОСОБА_2 , його дитини в спірній квартирі понад шість місяців.
Надані ОСОБА_1 акти про непроживання ОСОБА_2 в спірній квартирі судом враховані не були, оскільки акти за 2018 рік охоплюють період, який вже досліджувався судом під час розгляду аналогічного спору, по якому було постановлено судове рішення 05.06.2019 року. Інші акти про непроживання ОСОБА_2 в спірній квартирі не враховані судом, оскільки дані акти складалися та підписувалися сусідами в ЖРЕО 411, що підтвердила і ОСОБА_1 , і допитаний в суді свідок ОСОБА_14 , що свідчить про те, що самого обстеження спірної квартири за участі осіб, які підписали акти, не було.
Покази свідків зі сторони ОСОБА_1 суд вважав неналежними, недостатніми доказами до вимоги про непроживання ОСОБА_16 , його малолітньої дитини в спірній квартирі.
Безпідставними та такими, що не можуть бути враховані судом при вирішенні даного спору, є і посилання ОСОБА_1 на те, що ОСОБА_2 має у власності земельну ділянку; що в спірній квартирі немає місця для нього; що відносно ОСОБА_2 є кримінальне провадження, де вказувалася інша адреса проживання; що ОСОБА_2 зареєстрував свою дитину в спірній квартирі без її та батьків згоди.
Судом не враховані також і надані до справи письмові пояснення матері сторін ОСОБА_4 - відповідача по основному позову та третьої особи по зустрічному, оскільки, як пояснила в суді сама ОСОБА_1 , текст заяви надрукувала вона та надала його матері для підпису.
В частині позовних вимог ОСОБА_2 суд дійшов висновку, що вимога про встановлення порядку користування спірною квартирою підлягає задоволенню. Виділ в користування батьків окремої, найбільшої за метражем, кімнати - 16,0 кв.м., ОСОБА_1 - кімнати площею 14,0 кв.м. з лоджією, ОСОБА_2 з дитиною - 14,0 кв.м. без лоджії, на думку суду, є таким порядком, що не порушує нічиїх прав та законних інтересів.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону виходячи з наступного.
Первинне значення у врегулюванні відносин щодо порядку користування квартирою має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні конфліктної ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном, такий порядок користування може встановити суд. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 641/3624/16-ц.
Відповідно до частин першої, другої статті 61 Житлового кодексу користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
Предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі; частина кімнати або кімната, зв'язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора тощо).
Норма жилої площі в встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.
Член сім'ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо жилу площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам статті 63 цього Кодексу. У разі відмовлення членів сім'ї дати згоду на укладення окремого договору найму, а також у разі відмови наймодавця в укладенні такого договору спір може бути вирішено в судовому порядку.
Пунктом 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року № 2 роз'яснено, що в силу статті 104 ЖК суд вправі задовольнити вимоги члена сім'ї наймача про поділ жилого приміщення, якщо жилу площу, що припадає на нього (або з урахуванням укладеної угоди про порядок користування жилим приміщенням), може бути виділено у вигляді ізольованого приміщення, яке складається з однієї або кількох кімнат, розмір якого не менше встановленого для надання одній особі. При поділі жилого приміщення за вимогою члена сім'ї наймача йому може бути виділено ізольоване жиле приміщення розміром меншим за жилу площу, що припадає на нього. Однак поділ не може бути допущений, коли це призведе до штучного погіршення житлових умов позивача і викличе необхідність постановки його на облік, як такого, що потребує поліпшення житлових умов.
Таким чином, суд обґрунтовано задовольнив первісний позов, оскільки таке право передбачено законом і проти встановлення такого порядку користування не заперечували відповідачі ОСОБА_17 та ОСОБА_5 .
Щодо встановлення порядку користування квартирою заперечувала лише ОСОБА_1 пред'явивши зустрічні вимоги про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житлом.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до ст.64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами та несуть усі обов'язки щодо договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо вказані особи перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права та обов'язки, як наймач та члени його сім'ї. Статтею 65 ЖК України передбачено, що особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.
Відповідно до ст.71 ЖК України, серед іншого, визначено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається житлове приміщення протягом шести місяців.
Відповідно до ст.72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Як на підставу неправильності висновків суду ОСОБА_1 посилається на те, що при вирішенні її зустрічного позову, судом не звернуто уваги та не досліджувалися акти завірені ОСОБА_18 про підтвердження не проживання ОСОБА_2 та його доньки . Зазначені акти законодавчо визначені, дотримані умови їх складання, а тому є належними та допустимими доказами.
Так, до зустрічної позовної заяви додано акти про не проживання.
Однак, акти від 18.05.2018 р., 22.05.2018 р., 06.06.2018 р. та 13.06.2018 р. були складені ще до подачі ОСОБА_19 першого позову про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням (позов було подано 15.08.2018 р.), дані акти вже досліджувалися судом у аналогічній справі № 755/13083/83, їм була надана належна оцінка суду, і ухвалено рішення суду, яким у позові ОСОБА_19 було відмовлено. Позивач в судовому засіданні суду першої інстанції визнала, що дані акти були складені поза межами квартири, про яку зазначено в актах, сусіди, що підписували акти квартиру не оглядали та взагалі ніколи в ній не були. Свої підписи вони ставила на вищезазначених актах в своїх квартирах, куди позивачка до них приходила з проханням поставити свій підпис.
Акти від 26.10.2020 р„ 02.11.2020 р. та від 03.11.2020 р. були складені після подачі ОСОБА_20 позову до суду про встановлення порядку користування житловим приміщенням.
Тобто, дані акти складені в той період, коли існує спір між сторонами, який судом ще не вирішено.
Таким чином доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду не спростовують, оскільки не мають правового значення для вирішення цієї справи, оскільки у них відсутні обставини справи, які входять до предмета доказування.
При цьому ці акти були предметом дослідження суду першої інстанції, тому доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки вказаних судом доказів.
Доводи про те, що батьки сторін ймовірно є недієздатними, про що порушено провадження в іншій цивільній справі, до вирішення якої суд безпідставно не зупинив розгляд цієї справи є необґрунтовані, за відсутності для цього підстав, передбачених ст. 251 ЦПК України, що також не є підставою для скасування рішення суду у даних правовідносинах.
Посилання в апеляційній скарзі про порушені права та обов'язки ОСОБА_17 та ОСОБА_5 відхиляються судом з тих підстав, що від їхнього імені апелянт не уповноважена діяти в інтересах вказаних осіб.
Аргументи про те, що ОСОБА_2 штучно чинить тиск на апелянта для цього предмета судового розгляду правового значення не мають.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці послідовно дотримується позиції, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла («KryvitskaandKryvitskyyv.Ukraine», заява № 30856/03), наголошує, що втручання у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві» (Zehentnerv.Austria), заява № 20082/02, пункт 56, ECHR 2009).
При цьому, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться виключно в судовому порядку (згідно зі ст.72 Житлового кодексу УРСР).
Оскільки збереження або втрата права користування житлом за відсутнім мешканцем, у будь-якому випадку, прямо залежить від причин відсутності, то під час вирішення цієї категорії справ з'ясуванню підлягають обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності особи.
Згідно з цивільним процесуальним законом кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України).
Тож у правових спорах щодо визнання особи такою, що втратила право користування житлом, саме на позивача покладено обов'язок доведення факту відсутності відповідача понад встановлені строки у жилому приміщенні без поважних причин.
Зокрема, у цій справі апелянтом не було надано суду доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не проживає по місцю реєстрації з власної волі, Крім того встановлено, та не заперечується сторонами, що між ними є неприязні стосунки.
Також не надано доказів для встановлення іншого порядку користування квартирою, ніж встановлений судом.
Інші аргументи апеляційноїскарги на законність та обґрунтованість рішення судупершої інстанціїне впливають, його висновків не спростовують.
Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)", § 23).
Рішення у справі постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Викладені у рішенні висновки відповідають обставинам справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст.7,367,369,374,375,381,382,389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий В.В. Гуль
Судді Ю.О. Матвієнко
Я.С. Мельник