06 липня 2022 року Справа № 160/7672/22
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,-
31.05.2022 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, у якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про відмову у призначенні пенсії № 046150009454 від 19 квітня 2022 року, яким відмовлено у призначенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсії за віком за Списком № 1 згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви про призначення пенсії № 73 від 16.02.2022;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області з 16 лютого 2022 року призначити, нарахувати та виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , пенсію за віком за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, у розмірі 80 відсотків її заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, на підставі заяви про призначення пенсії № 73 від 16.02.2022.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідно до п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020, для призначення пенсії за віком за Списком №1 жінкам потрібні наступні умови: вік - 45 років, загальний страховий стаж - 15 років, пільговий стаж за Списком №1 - 7 років 6 місяців. З відповіді Відповідача 1 від 06.05.2022 № 0400-010304-8/47874 та рішення Відповідача № 046150009454 від 19.04.2022 слідує, що згідно наданих документів загальний страховий стаж Позивача складає 29 років 11 місяців 16 днів в тому числі, стаж роботи за Списком №1 - 11 років 1 місяць.
Позивач вказує, що 28 вересня 2021 року Позивачу виповнилося 45 років, а із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 16 лютого 2022 року, загальний страховий стаж позивача складає 29 років 11 місяців 16 днів (з потрібних 15 років) в тому числі, стаж роботи шахтаря за Списком №1 - 11 років 1 місяць (з потрібних 7 років 6 місяців). Тобто, позивач має достатньо стажу та необхідний вік для призначення пенсії за віком за Списком №1 на підставі п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1 -р/2020 від 23.01.2020, у розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, відповідно до ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці».
Позивачем також наголошено, що повноваження відповідачів не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідачі зобов'язані до вчинення конкретних дій - розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства - прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачам 15-денний строк на подання відзив на позов; витребувано від відповідачів додаткові докази та встановлено строк для їх подання.
За даними КП «ДСС» копію ухвали про відкриття провадження 06.06.2022 надіслало одержувачам - представнику позивача Кадук В.В., Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головному управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за допомогою підсистеми «Електронний суд» в його електронний кабінет, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву до 21.06.2022. Разом із цим, доказів доставлення в електронний кабінет відповідача 2 копії адміністративного позову КП «ДСС» не містять.
08.06.2022 через систему «Електронний суд» від представника відповідача 2 надійшла заява про дистанційне ознайомлення з матеріалами електронної копії матеріалів на електронну адресу, в якому заявник просить перевести в електронну форму процесуальні та інші документи по справі №160/7672/22, в тому числі адміністративний позов, що надійшли в паперовому виді.
Крім того, 08.06.2022 через систему «Електронний суд» представником відповідача 2 подано заяву про продовження процесуального строку, в якому заявник просив продовжити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області процесуальний строк для подання до суду витребуваних доказів по справі №160/7672/22.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10.06.2022 задоволено клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про продовження процесуального строку на подання відзиву в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, а саме:
- продовжено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області строк на надання відзиву на позов, встановлений ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2022;
- встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області строк на подання відзиву протягом 15-ти днів з дня отримання копії позовної заяви з доданими до неї матеріалами.
За даними КП «ДСС» копію вищевказаної ухвали 13.06.2022 надіслало одержувачам - представнику позивача Кадук В.В., Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головному управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за допомогою підсистеми «Електронний суд» в його електронний кабінет, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву відповідачем 2 до 28.06.2022.
23.06.2022 через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позов, у якому відповідач 1 позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні.
В обґрунтування обраної правової позиції зазначено, що на момент звернення позивачці виповнилось 45 років 04 місяці. Прошу суд звернути увагу, що стаж Позивачки розрахований станом на 31.12.2021 та складає: загальний стаж - 29 років 11 місяців 16 днів, з них за Списком №1 - 11 років 01 місяць 00 днів. Станом на 01.04.2015 (з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яке покладено в основу обґрунтувань позову) пільговий стаж за Списком №1 складає - 05 років 07 місяців 01 день. Рішенням про відмову в призначенні пенсії від 19.04.2022 за №046150009454, винесеним Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області, повідомило Позивачку про відсутність права на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 станом на дату звернення, оскільки заявниця не досягла пенсійного віку 50-ти років.
На думку відповідача 1, Верховним Судом визначено, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення КСУ №1-р/2020, і які, відповідно, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону №1788-ХІІ після 23.01.2020 (дата набрання законної сили Рішення КСУ №1-р/2020), належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений ст. 13 Закону №1788-ХІІ, у редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до пенсійного органу за призначенням пенсії.
Відповідач 1 вважає, що позивач, в обґрунтування права на пільгову пенсію за Списком №1 посилається на статтю 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ), яка є недіючою при призначенні пенсії на пільгових умовах.
Таким чином, на думку відповідача 1, висновки Позивачки щодо чинності станом на час вирішення цієї справи положень Закону №1788 в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та можливість застосування його під час вирішення спору видаються необґрунтованими. Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, яке покладено в основу обґрунтувань позову, не відновлює дію Закону №1788 і не змінює правове регулювання спірних у цій справі правовідносин. Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017. Тобто, досягти віку, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення», для призначення пільгової пенсії з урахуванням рішення Конституційного Суду України особі необхідно було до 11.10.2017.
Відповідач 1 вказує, що копією паспорта громадянина України підтверджується, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 та нею не було досягнуто 45-річного віку станом на 11.10.2017 (позивачці виповнилось лише 40 років). Позивачці виповнилось 45 років - 28 вересня 2021 року, відповідно, умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі п. «а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки позивачка не досягла 45 років до 11.10.2017 (дату набуття чинності внесенням змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
В свою чергу, відповідач 1 вважає, що висновки Конституційного Суду України у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020 стосувались змін внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213 до Закону №1788, який, як зазначено вище, станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин не діяв і Головним управлінням під час прийняття рішення не застосовувався. Наведені положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції від 11.10.2017 та на сьогодні) та Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148 від 03.10.2017 такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавалися. Таким чином, у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області був відсутній вибір між більш чи менш сприятливим для позивачки законом, оскільки спірні правовідносини на час їх виникнення регулював один закон - Закон №1058. Головне управління у спірних правовідносинах діяло за принципом належного урядування, а саме: послідовно, своєчасно, прозоро і виходячи з наданих йому законом повноважень не могло змінити ситуацію на користь позивача.
24.06.2022 через систему «Електронний суд» від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшло клопотання про залучення додаткових доказів (матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 та рішення №046150009454 були надані 24.06.2022).
27.06.2022 через систему «Електронний суд» від відповідача 2 надійшов відзив на позов, в якому Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області позовні вимоги не визнало та просило суд відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що позивачці виповнилось 45 років - 28 вересня 2021 року, відповідно, умови призначення їй пільгової пенсії мають визначатися на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не на підставі п.«а» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки позивачка не досягла 45 років до 11.10.2017 (дату набуття чинності внесенням змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»).
Відповідач 2 вважає, що рішення Відповідача 2 про відмову в призначенні пенсії від 19.04.2022 № 046150009454 є правомірним та не підлягає скасуванню, оскільки Позивач досягне пенсійного віку лише у 2026 році, тому лише з настанням необхідного віку у Позивача виникне право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Крім того, відповідачем 2 наголошено на дискреційності повноважень пенсійного органу, у зв'язку з чим підстави для задоволення позовних вимог Позивача в частині зобов'язання призначити Позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. «а» ст. 13 Закону № 1788, починаючи з 16.02.2022 відсутні.
27.06.2022 через систему «Електронний суд» представником відповідача 2 подано заяву про продовження процесуального строку, в якому заявник просив продовжити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області процесуальний строк для подання до суду витребуваних доказів по справі №160/7672/22.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.06.2022 задоволено клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про продовження процесуального строку на подання доказів в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, а саме:
- продовжено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області строк на надання доказів, встановлений ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.06.2022;
- встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області строк на подання доказів протягом 5-ти днів з дня отримання копії ухвали.
За даними КП «ДСС» копію вищевказаної ухвали 30.06.2022 надіслало одержувачам - представнику позивача Кадук В.В., Головному управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головному управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області за допомогою підсистеми «Електронний суд» в його електронний кабінет, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання доказів відповідачем 2 до 05.07.2022.
30.06.2022 засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив на позов від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, який 23.06.2022 надійшов до суду через систему «Електронний суд».
04.07.2022 через систему «Електронний суд» представником відповідача 2 подано заяву про продовження процесуального строку, в якому заявник просив продовжити Головному управлінню Пенсійного фонду України в Миколаївській області процесуальний строк для подання до суду витребуваних доказів по справі №160/7672/22.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.07.2022 відмовлено у задоволенні клопотання представника Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про продовження процесуального строку на подання доказів в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд, враховуючи рекомендації Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану від 02.03.2022 щодо продовження процесуальних строків, вважає за необхідне прийняти подані відповідачами відзиви на позов та докази до розгляду.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим 26.04.2002 Жовтневим РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області.
16.02.2022 позивач через портал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулася із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Одночасно, Позивач через портал електронних послуг Пенсійного фонду України звернулась до Відповідача 1 із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням рішення Конституційного суду № 1-р/2020 від 23.01.2020,(вхід. № ВЕБ-04001-Ф-С-22-018324), в якій просила:
1) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1994 по 17.06.1997, час догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 20.02.2001 по 18.05.2001, з 23.07.2002 по 22.07.2005, період отримання допомоги по безробіттю з 19.08.1996 по 19.02.1997, з 04.01.1999 по 30.09.1999, з 31.10.2000 по 19.02.2001, з 21.05.2001 по 23.01.2002, періоди роботи з 04.08.1994 по 21.09.1995, з 05.03.1998 по 03.10.1998, з 01.08.2000 по 30.09.2000, з 04.04.2006 по 08.11.2007, з 09.09.2008 по 31.10.2008;
2) зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року - періоди роботи з 09.11.2007 по 08.09.2008, з 03.07.2008 по 31.12.2021 машиністом підіймальної машини в шахті «Октябрська» АТ «Кривбасзалізрудком»;
3) з 16.02.2022 року призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсію за віком за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 року у розмірі 80 відсотків її заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням відділу призначення пенсій управління пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду у Миколаївській області №046150009454 від 19.04.2022, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з тим, що заявниця не досягла встановленого віку.
У рішенні вказано, що вік заявниці 45 років 04 місяці. Страховий стаж становить 29 років 11 місяців 16 днів. Пільговий стаж роботи за Списком № 1 становить 11 років 01 місяць. Результати розгляду наданих документів, доданих до заяви: - до страхового стажу зараховано всі періоди; - до пільгового стажу не зараховано час догляду за дитиною, ІНФОРМАЦІЯ_4 , до досягнення нею 6 річного віку, а саме періоди з вересня 2013 по лютий 2014, з квітня 2014 по лютий 2015, з квітня 2015 по лютий 2016 та з квітня 2016 по серпень 2016, відповідно до довідки № 59 від 31.01.2022. Заявниця працює.
З матеріалів справи вбачається, що на день звернення із відповідною заявою, позивачці виповнилося 45 років 04 місяці 19 днів.
Не погоджуючись з відмовою в призначенні на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 після досягнення нею 45-річного віку, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
При цьому, суд звертає увагу, що часткове незарахування до пільгового стажу часу догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку позивачем в межах даного спору не оскаржується, у зв'язку з чим на підставі ч.2 ст.9 КАС України справа розглядається судом в межах заявлених позовних вимог.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктом 6 статті 92 Конституції України встановлено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно Законами України.
Відповідно до частини 3 статті 45 Закону №1058-ІV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
Тому відмова управління ПФУ в призначенні ОСОБА_1 , яка на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 досягла 45 років лише з посиланням недосягнення нею пенсійного віку у 50 років, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV, є протиправною. При цьому, суд наголошує, що оскаржуване рішення жодних обґрунтувань щодо відсутності у позивача необхідного страхового та пільгового стажу роботи не містить.
Суд звертає увагу на те, що зміни до Закону № 1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
При цьому, суд не вважає можливим надавати оцінку положенням Закону № 1058-IV щодо їх відповідності чи невідповідності Конституції України в межах цієї справи, оскільки, як зазначено вище, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-IV.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду в рішенні від 03.11.2021 у справі № 360/3611/20 (№Пз/9901/32/20). При цьому, це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.
Наведені правові висновки також узгоджуються з викладеними у постанові Верховного Суду від 17.12.2021 у справі № 160/9272/20.
З огляду на викладене суд вважає, що позивач має право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 з моменту досягнення нею 45-річного віку, у зв'язку з чим, враховуючи вищенаведене та приписи ч.2 ст.2 КАС України, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з дотриманням процедури винесення рішення.
При цьому, суд враховує, що пунктом 1 частини 1 статті 45 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 16.02.2022, тобто після спливу трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, то ОСОБА_1 має право на призначення пенсії з дати звернення з відповідною заявою.
Зважаючи на наведене вище, суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №046150009454 від 19.04.2022 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком по Списку №1 у зв'язку з недосягненням пенсійного віку в 50 років, суперечить чинному законодавству, у зв'язку з чим у суду наявні підстави для визнання його протиправним та скасування.
Оскільки відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, то порушені позивачем права підлягають відновленню судом.
Ураховуючи, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, мала страховий стаж роботи 29 років 11 місяців 16 днів, у тому числі на пільгових умовах за Списком №1, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», пункту 1 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» - 11 років 01 місяць, суд дійшов висновку, що вона має право на пенсію, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 справа № 1-5/2018 (746/15) від 23.01.2020.
Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Отже, з урахуванням висновків Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20, суд прийшов до висновку про те, що належним способом порушеного права позивача є зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 з 16 лютого 2022 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
При цьому, щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача 1 призначити, нарахувати та виплати ОСОБА_1 , пенсію за віком за Списком №1 у розмірі 80 відсотків її заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є питання правомірності рішення про відмову пенсійного органу в призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 у зв'язку недосягненням пенсійного віку.
Суд зауважує, що відповідач у відповідь на заяву позивача відмовив їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з мотивів недосягнення позивачем необхідного пенсійного віку. Відтак, спору щодо призначення пенсії у розмірі 80 відсотків її заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.
Також, відповідач ще не ухвалював рішення щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити, як передчасних.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
При цьому, суд звертає увагу, що у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «... Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 1.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001 року)».
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).
Таким чином, судовий збір у розмірі 992,40 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції від 25.05.2022 №1899-1232-8399-9458, підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 744,30 грн. (по 372,15 з кожного з відповідачів).
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до відповідача 1 Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427), відповідача 2 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (місцезнаходження: 54020, м. Миколаїв, вул. Мореходіна, 1; код ЄДРПОУ 13844159) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Миколаївській області №046150009454 від 19.04.2022 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком по Списку №1.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 на пільгових умовах за Списком №1 з 16 лютого 2022 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 372,15 грн. (триста сімдесят дві гривня п'ятнадцять копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 372,15 грн. (триста сімдесят дві гривня п'ятнадцять копійок).
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Юхно