01 серпня 2022 року
м. Київ
справа №753/4355/21
провадження № 22-ц/824/6818/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
про стягнення заборгованості
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 липня 2021 року у складі судді Каліушка Ф.А.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у розмірі 30 300 грн, а також витрати на правову дорогу у сумі 5 000 грн та 908 грн судового збору.
У мотивування вимог зазначав, що відповідно до умов укладеного між сторонами договору позики відповідач зобов'язався повернути позивачу надані у позику грошові кошти у загальному розмірі 30 300 грн до 23 лютого 2021 року.
Вказав, що після передання грошових коштів відповідач перестав відповідати на дзвінки та виходити на зв'язок.
25 січня 2021 року позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення грошових коштів за договором № б/н від 23 вересня 2020 року. Зазначена вимога відповідачем залишена без належного реагування, грошові кошти не повернуті. У встановлені договором строки відповідач не повернув суму позики, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість у розмірі 30 300 грн.
На підставі викладеного позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 липня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 5 600 грн, а також судовий збір у розмірі 167,80 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 554,40 грн.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 16 лютого 2022 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 надіслав на адресу Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні з відповідача грошових коштів у сумі 24 700 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог; судові витрати покласти на відповідача.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права.
Пояснює, що суд не дослідив дійсну природу договору позики та не врахував докази, які підтверджують отримання коштів відповідачем. Судом не було прийнято до уваги виправлення в договорі позики на останній сторінці, згідно якої встановлена сума у розмірі 634 долари США, не взято до уваги квитанції від 23 вересня 2020 року та від 18 листопада 2020 року, які підтверджують перерахування коштів відповідачу. Квитанція на суму 12 000 грн датується 23 вересня 2020 року (датою укладення договору позики). Сума у розмірі 3 700 грн також перерахована протягом двох місяців від дати укладення договору позики.
Зазначає, що при перерахуванні коштів на банківську картку, призначення платежу не зазначається. Посилається на те, що якщо припустити, що зазначені кошти були перераховані не на підставі договору позики, то чому від відповідача не надійшло жодних заяв до позивача про помилкове отримання коштів. На його думку, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили що сума позики у розмірі 30 300 грн не була передана відповідачу.
Посилається на те, що в жодному правовому акті не встановлено заборони перераховувати кошти за договором позики на рахунок позичальника та не встановлено, що підтвердження отримання коштів позичальником не може підтверджуватись квитанцію про перерахування коштів.
Відповідач не скористався своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направив.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд апеляційної скарги проводиться у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 липня 2021 року оскаржується лише в частині незадоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 24 700 грн, а тому в іншій частині апеляційним судом не перевіряється.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 24 700 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів правові підстави надання зазначених грошових коштів відповідачу, матеріали справи не містять відповідних доказів, а доданий ним договір позики від 23 вересня 2020 року таким не є.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на нормах закону.
Судом установлено, що 23 вересня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики, згідно умов якого позивачем було надано відповідачу позику у розмірі 200 доларів США, які відповідач зобов'язався повернути до 23 лютого 2021 року.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Таким чином, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладених договорів незалежно від найменування документа, і з огляду на установлені результати робити відповідні правові висновки.
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
З огляду на зазначене, суд першої інстанції правильно визначив правову природу укладеного сторонами договору, у зв'язку з чим дійшов вірного висновку, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини, пов'язані з виконанням зобов'язання за договором позики.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався, зокрема, на те, що ним на підставі квитанцій перераховано одержувачу ОСОБА_2 грошові кошти в загальній сумі 15 700 грн, а саме 23 вересня 2020 року - 12 000 грн, 18 листопада 2020 року - 3 700 грн, а також передано готівкою 01 листопада 2020 року 9 000 грн, які він також просив стягнути з відповідача внаслідок невиконання ним зобов'язань за договором позики.
Матеріалами справи встановлено, що на підтвердження існування між сторонами по справі правовідносин, пов'язаних з виконанням зобов'язання за договором позики, а також наявності у відповідача заборгованості, зокрема у розмірі 24 700 грн, ОСОБА_1 надав договір позики №б/н від 23 вересня 2020 року.
За змістом пункту 1 вказаного договору позики за цією угодою ОСОБА_1 передає ОСОБА_2 готівкові кошти у сумі 200 доларів США, а ОСОБА_2 зобов'язується повернути їх ОСОБА_1 на умовах та в порядку, встановлених цією угодою.
Відповідно до пункту 3 договору позики ОСОБА_1 передає грошові кошти готівкою ОСОБА_2 в момент підписання цієї угоди.
На підтвердження укладення даної угоди та її умов ОСОБА_2 на вимогу ОСОБА_1 зобов'язується у момент надання останньому грошових коштів надати власноруч написану розписку про отримання відповідної суми.
Виконання зобов'язання за цією угодою має бути здійснено готівкою у межах міста Києва або шляхом перерахування на банківську картку ОСОБА_1 .
Підпунктом 2.4.2 договору позики передбачено, що ОСОБА_1 має право за попередньою домовленістю та згодою ОСОБА_2 збільшувати або зменшувати суми, визначені даною угодою, про що підписується додаткова угода.
Таким чином, згідно договору позики ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 готівкою грошові кошти у сумі 200 доларів США, які ОСОБА_2 зобов'язався повернути позивачеві до 23 лютого 2021 року.
Доказів укладення додаткової угоди про збільшення суми позики за вказаним договором позивачем не надано, також як і не надано жодних інших доказів на підтвердження того, що грошові кошти у розмірі 24 700 грн були передані ОСОБА_2 та отримані ним від позивача в якості позики.
За загальним правилом, встановленим статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Відповідно до положень статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За змістом норм статей 77, 78, 79, 80, 89 ЦПК України докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості і об'єктивності, а в своїй сукупності - також достатності, для підтвердження наявності або відсутності обставин справи, які відносяться до предмета доказування.
Згідно з частиною 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77 ЦПК України).
Таким чином, зважаючи на викладені обставини, а також беручи до уваги умови договору позики, укладеного сторонами, зокрема підпункту 2.4.2 договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач, на якого покладено тягар доказування обставин, які відповідно до закону є підставами для стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 24 700 грн, перерахованих та наданих готівкою останньому, не довів правові підстави надання зазначених грошових коштів відповідачу, а матеріали справи відповідних доказів не містять.
Отже, доводи апеляційної скарги про те, що суд не дослідив дійсну природу договору позики та не врахував докази, які підтверджують отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 24 700 грн, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки єдиним доказом існування між сторонами правовідносин за договором позики є договір позики №б/н від 23 вересня 2020 року, в якому сторонами погоджено, що грошові кошти передають готівкою в момент підписання цієї угоди, а у разі збільшення або зменшення суми позики про це підписується додаткова угода, яка у матеріалах справи відсутня.
Окрім того, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідача щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог статті 81 ЦПК України.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків місцевого суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах, які безпосередньо стосуються правильності застосування місцевим судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв'язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.
Згідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, а отже, слід відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і на суть прийнятого рішення не впливають.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів , -
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 24 700 грн - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених частиною третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.В. Желепа
О.Ф. Мазурик