01 серпня 2022 року
м. Київ
справа №359/591/18
провадження № 22-ц/824/7373/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А. (суддя-доповідач)
суддів - Желепи О.В., Мазурик О.Ф.
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»
відповідачі - ОСОБА_1 , неповнолітня ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_3
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Наконечної Альони Вікторівни
на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2021 року у складі судді Муранової - Лесів І.В.
у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк»до ОСОБА_1 , неповнолітньої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від імені та в інтересах якої діє її законний представник ОСОБА_3
про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
У січні 2018 року представник АТ КБ «Приватбанк» - Гаренко Н.В. звернулася до суду з позовом про стягнення заборгованості у розмірі 14 564,78 грн за кредитним договором б/н від 11 червня 2014 року, а також судових витрат у розмірі 1 762 грн.
Свої позовні вимоги обґрунтовувала тим, що відповідно до укладеного договору б/н від 11 червня 2014 року ОСОБА_4 отримала кредит у розмірі 7 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом згідно умов договору.
Позивач виконав свої зобов'язання, надав кредит у розмірі, встановленому у договорі та стверджує, що позичальником не виконувались належним чином зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого виникла станом на 28 грудня 2017 заборгованість - 14 564,78 грн, з яких: 4 677,12 грн - тіло кредиту, 3 956,46 грн - нараховані відсотки за користування кредитом, 4 761,45 грн - нарахована пеня.
На підставі викладеного позовні вимоги просила задовольнити у повному обсязі.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, 27 березня 2022 року представник позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Наконечна Альона Вікторівна звернулася до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказує на те, що позов був поданий до ОСОБА_4 ще за її життя, остання не оспорювала підписання вказаного договору, не заперечувала, що вона була ознайомлена з «Умовами та правилами надання банківських послуг», а також заявою позичальника підтверджується той факт, що він був повністю проінформований про умови кредитування в Приватбанку, які були надані йому для ознайомлення в письмовій формі.
Посилається на ст. 1218 ЦК України, відповідно до якої: до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; та на ч. 1 ст. 1282 ЦК України де зазначено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, що відповідає його частці у спадщині.
Зазначає, що в процесі розгляду справи судом було встановлено, що правонаступниками померлої ОСОБА_4 є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 ..
Частиною 1 статті 1282 ЦПК України встановлено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, що відповідає його частці у спадщині.
Посилаючись на вищевикладене, вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що саме АТ КБ «Приватбанк» повинен довести, що спадкоємці набули право на конкретну спадщину, а також, що вартість одержаного у спадщину майна є меншою за розмір заборгованості, яку банк просить стягнути з відповідачів.
Посилається на те, що згідно абзацу 2 ч. 2 ст. 1282 Цивільного кодексу України - у разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям в натурі.
Відповідачі не скористалися своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не направили.
Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що представником позивача не надано до суду доказів, на підтвердження того, що після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, не зазначено, яке саме майно одержано відповідачами у спадщину після смерті ОСОБА_4 , не вказано вартість цього майна, що позбавляє суд визначити обсяг відповідальності відповідачів перед позивачем, враховуючи ту обставину, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частинами першою та четвертою статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом установлено, що 01 червня 2014 року між акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» та ОСОБА_4 було укладено договір про надання банківських послуг на отримання кредиту та платіжної кредитної картки «Універсальна», що підтверджується укладеною сторонами анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 11 червня 2014 року (а.с.7).
Зі змісту анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку від 11 червня 2014 року вбачається, що ОСОБА_4 підписала анкету-заяву та підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. (а.с.7).
Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 02 вересня 2020 року за позичальником ОСОБА_4 рахується заборгованість у сумі 21 113,87 грн, яка складається з наступного: 9 256,10 грн - заборгованість за тілом кредиту, 3 234 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит на підставі ст. 625 ЦК України, 8 623,77 грн - заборгованість по пені.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1ст. 1055 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 626 цього Кодексу договором є домовленість двох або більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних справа та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Згідно вимог ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Частиною 1 та 2 ст. 639 ЦК України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
За змістом статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку та, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання виникають із підстав, передбачених ст. 11 ЦК України, зокрема з договорів.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Відповідно до статті 1056-1 ЦК розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
За змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною 1 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно ч.1 ст. 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 610 цього Кодексу визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Виходячи з вимог частини другої статті 1050 та частини другої статті 1054 ЦК України наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право кредитора достроково вимагати від боржника повернення всієї суми кредиту.
При порушенні зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Стороною позивача на підтвердження позовних вимог надано копію анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у Приватбанку, довідку про умови кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 55 днів пільгового періоду, довідку про зміну умов кредитування, довідку про видані картки, а також виписку по рахункам та розрахунок заборгованості.
В анкеті-заяві зазначено лише персональні дані відповідача, адреса її проживання та місце працевлаштування. Проте відсутні дані, що свідчили би про видачу кредитної картки та строк її дії. При цьому в анкеті-заяві приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку відсутні відомості щодо умов кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Також не зазначена процентна ставка та не вказано тип банківської картки, яку отримав відповідач.
З витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» достеменно визначити, який саме тариф передбачений для карти відповідача та, відповідно, на яких умовах укладався кредитний договір, оскільки в наданому витязі наведено 4 різновиди тарифів.
Також позивачем не надано до суду доказів ознайомлення ОСОБА_4 з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Тарифами, правилами використання, а також основними умовами обслуговування і кредитування, що містяться у рекламному буклеті, що в сукупності із анкетою-заявою, свідчило би про укладений у належній формі договір про надання банківських послуг.
Окрім того, матеріали справи не містять підтверджень, що саме з цими Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, відповідач, підписуючи анкету-заяву, ознайомилася і погодилася з ними, а також, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати відсотків, пені та штрафів, та саме у зазначеному в цих документах розмірах і порядках нарахування.
Підпис відповідача про ознайомлення на Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг відсутній, як і на Витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.8).
У заяві позичальника від 11 червня 2014 року процентна ставка не зазначена, а також відсутня умова про відповідальність боржника у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зауважувала на тому, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_4 , АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку (а.с.9-23), з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
У даному випадку до вказаних правовідносин не застосовується ч.1 ст. 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь яких редакціях, що розміщувались на офіційному сайті АТ КБ «Приватбанк» у період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із позичальником кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Таким чином, надані позивачем документи, не підтверджують досягнення між сторонами кредитного договору конкретних умов стосовно розміру відсоткової ставки за користування кредитом, оскільки наявна у витязі інформація є попередньою (до укладення договору кредиту) та містить 4 типи кредитного продукту без зазначення який саме з них обирає позичальник.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем жодним чином не обґрунтовано розмір нарахованих відсотків, пені та штрафів, зокрема підстави їх нарахування, а також не зазначено докази, які б доводили, що сторони обумовили у письмовому вигляді можливість настання такої відповідальності за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Разом з тим, на підтвердження отримання та користування кредитними коштами банком надано відомості щодо використання кредитних коштів, а саме виписку по рахунку, відкритому на ім'я ОСОБА_4 (а.с.145-150).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розміру є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно із вказаною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Таким чином, виписка по рахунку належним доказом на підтвердження факту отримання та користування кредитними коштами ОСОБА_4 .
Зважаючи на те, що позивачем доведено належними та допустимими доказами отримання та користування ОСОБА_4 кредитними коштами, суд першої інстанції вірно врахував, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а отже, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
Матеріалами справи також установлено, що позичальник ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що зроблено актовий запис про смерть 31 липня 2018 року № 561 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.105-на звороті).
Відповідно до ст. 608 ЦК України, зобов'язання припиняється зі смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Внаслідок певної дії чи події сторону у зобов'язанні можна замінити на іншу особу, яка є її правонаступником або стосовно лише цивільних прав (обов'язків), або одночасно щодо цивільних прав і обов'язків. Іншими словами, заміна сторони у зобов'язанні може бути наслідком або сингулярного правонаступництва (зокрема, на підставах договорів купівлі-продажу (частина третя статті 656 ЦК України), дарування (частина друга статті 718 ЦК України), факторингу (глава 73 ЦК України)), або універсального правонаступництва (у випадку реорганізації юридичної особи (частина перша статті 104 ЦК України) чи спадкування (стаття 1216 ЦК України)). Якщо означена заміна є неможливою внаслідок того, що правовідношення не допускає правонаступництва, таке правовідношення припиняється (статті 608, 609, 1219 ЦК України). Зобов'язання припиняється і тоді, коли правовідношення допускає правонаступництво, боржник був замінений правонаступником, але до останнього кредитор не заявив вимогу у визначений законом строк (див., наприклад, висновок Великої Палати Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 598 і частини четвертої статті 1281 ЦК України, сформульований у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (пункти 59-62), від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (пункт 69.5), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 39)).
Оскільки зі смертю боржника грошові зобов'язання включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Стаття 1281 Цивільного кодексу України, яка визначає преклюзивні строки пред'явлення таких вимог, застосовується і до боргових зобов'язань. Сплив цих строків має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а також припинення таких зобов'язань (подібний правовий висновок викладено у пункті 39 постанови Великої Палати Верховного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19)).
Відповідно до частин першої та другої статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.
За правилом частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.
Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частина четверта статті 1281 ЦК України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2020 року у справі №916/617/17 (провадження № 14-48гс20) зазначила, що звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема, із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження потрібно розглядати як пред'явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 ЦК України (пункт 117).
Встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду за життя спадкодавця ОСОБА_4 та після залучення правонаступників - спадкоємців, підтримав збільшені позовні вимоги щодо стягнення суми заборгованості за кредитним договором від 11 червня 2014 року.
Згідно заповіту від 01 серпня 2015 року, посвідченого приватним нотаріусом Бориспільського районного нотаріального округу Ткачем Є.В. за реєстровим №1031, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті зробила таке розпорядження: усе своє майно, що буде їй належати на день смерті, де б воно не було і з чого не складалось, а також все те, на що вона за законом матиме право, заповіла своїм онукам - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в рівних частках кожній (а.с.111).
Згідно з поданими до Бориспільської міської державної нотаріальної контори заявами відповідачі-спадкоємці за заповітом: малолітня ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в інтересах якої діє її мати ОСОБА_3 , а також ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийняли спадщину, яка відкрилася після смерті спадкодавця ОСОБА_4 (а.с.105,113).
Відомості про видані свідоцтва про право на спадщину, а також про перелік та вартість спадкового майна в матеріалах спадкової справи, а також в наданих суду документах відсутні.
Згідно статей 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Проте, доказів того, що спадкоємці набули право на конкретну спадщину, а також доказів того, що вартість одержаного у спадщину майна є співмірною із розміром заборгованості, яку позивач просить стягнути з відповідачів, суду надано не було, не зазначено джерел їх здобуття та судом першої інстанції здобуто під час розгляду також не було.
Враховуючи викладене, колегія вважає, що суд першої інстанції, встановивши, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що після смерті ОСОБА_4 залишилося спадкове майно, не зазначено, яке саме майно одержано відповідачами у спадщину після смерті ОСОБА_4 , не вказано вартість цього майна, що позбавляє суд визначити обсяг відповідальності відповідачів перед позивачем, враховуючи ту обставину, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Окрім того, відсутність будь-яких заперечень з боку відповідачів щодо заявлених позовних вимог, не є підставою для звільнення від доказування у відповідності до вимог статті 81 ЦПК України.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Виходячи з наведеного, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять достатнього обґрунтування, що могло би стати підставою для скасування рішення та ухвалення нового, а тому, дослідивши матеріали справи, надавши об'єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - залишенню без задоволення.
Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу представника позивача акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Наконечної Альони Вікторівни- залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених частиною третьої статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Кравець
Судді О.В. Желепа
О.Ф. Мазурик