1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого суддіОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 20 липня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року,
за участі: представника власника майна ОСОБА_5 ,
Вказаною ухвалою задоволено клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт на нерухоме майно, а саме : квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , які згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на правах приватної власності належать підозрюваній ОСОБА_6 .
В обґрунтування прийнятого рішення слідчий суддя зазначив про наявність підстав для накладення арешту на майно з метою забезпечення можливої конфіскації майна як виду покарання, оскільки ОСОБА_6 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, санкція якого передбачає додаткове покарання у вигляді конфіскації майна.
Не погоджуючись з таким рішенням, представник ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк апеляційного оскарження, скасувати ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Щодо строку апеляційного оскарження, то представник зазначає, що клопотання про арешт майна розглянуто слідчим суддею за відсутності власника майна чи її представника, а копію власник майна отримала 30 травня 2022 року.
Вважає ухвалу слідчого судді незаконною, необґрунтованою і невмотивованою, з огляду на наступне.
Зокрема, звертає увагу на те, що у випадку накладення арешту з метою конфіскації майна як виду покарання, арешт накладається на майно виключно підозрюваного, обвинуваченого чи засудженого.
Однак, майно, на яке слідчий просив накласти арешт на час подання та розгляду клопотання про арешт нерухомого майна не належало ОСОБА_6 . Так, відповідно до витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №№ 293170005, 293467347 від 30 грудня 2021 - квартира АДРЕСА_1 , починаючи з 30 грудня 2021 року перебуває у власності ОСОБА_9 на підставі договору дарування № 12037; квартира АДРЕСА_2 , починаючи з 30 грудня 2021 року перебуває у власності ОСОБА_10 , на підставі договору дарування № 12039.
Крім того, представник вважає, що клопотання про арешт майна подано до суду з порушенням правил підсудності, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні здійснюється слідчими головного управління Національної поліції у місті Києві, яке зареєстроване за адресою м. Київ, вул. Володимирська 15.
Звертається в апеляційній скарзі увага і на те, що станом на дату розгляду апеляційної скарги закінчилися строки досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, оскільки повідомлення про підозру було вручено ОСОБА_6 22 грудня 2021 року, строк досудового розслідування було продовжено до трьох місяців, тобто до 23 березня 2022 року.
Прокурор у судове засідання не з'явився, про причини своєї неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання завчасно проінформовано Київську міську прокуратуру, тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дане провадження за його відсутності, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника власника майна, яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити, вивчивши матеріали провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Згідно з вимогами ст. 395 КПК України, ухвала слідчого судді може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня її проголошення, а у випадку якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
З матеріалів справи видно, що клопотання про арешт майна розглянуто слідчим суддею за відсутності власника майна чи її представника. Копію постановленого рішення власник майна отримала 30 травня 2022 року і у п'ятиденний строк в її інтересах подано апеляційну скаргу, у зв'язку з чим у даному випадку строк апеляційного оскарження не пропущений.
Як убачається з матеріалів судового провадження, Головним управлінням Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості якого 20 вересня 2021 року внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 12021100000000847, за підозрою ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
23 грудня 2021 року ОСОБА_6 повідомлено про підозру в одержанні неправомірної вигоди для себе за вплив на прийняття рішення особами, уповноваженими на виконання функцій держави, поєднаному з вимаганням такої вигоди, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.Санкція згаданого кримінального правопорушення передбачає покарання у вигляді позбавлення волі з конфіскацією майна.
25 січня 2022 року старший слідчий відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_7 , за погодженням з прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 , звернувся до слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , які згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на правах приватної власності належать підозрюваній ОСОБА_6 .
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року клопотання слідчого задоволено.
Таке рішення слідчого судді колегія суддів вважає законним, обґрунтованим і вмотивованим, з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Частиною 2 ст. 170 КПК України передбачено, що арешт майна допускається з метою забезпечення, у тому числі конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи.
Згідно з ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Під час апеляційного розгляду колегією суддів встановлено, що слідчий суддя при розгляді клопотання прокурора дотримався вищевказаних вимог закону, перевіривши при цьому наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України, наявність ризиків та доведеність обставин, передбачених ст.ст. 132, 170 КПК України, таким чином, взявши до уваги усі обставини, які у відповідності до ст. 173 КПК України повинні враховуватися при вирішенні питання про арешт майна.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вказана позиція відображена, зокрема й в рішенні Суду від 30 серпня 1990 року у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства».
Як убачається з матеріалів провадження, зазначені у клопотанні слідчого обставини підозри ОСОБА_6 могли мати місце і підтверджуються достатньою сукупністю даних та доказами. Тобто існують обґрунтовані підстави підозрювати ОСОБА_6 у вчиненні згаданого кримінального правопорушення.
Крім того, на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду по суті, а саме питань, пов'язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, то на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише можна визначити, що причетність ОСОБА_6 до скоєння кримінального правопорушення, підозра у якому їй повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування слідчим суддею щодо неї такого обмежувального заходу, як арешт майна.
Колегія суддів зауважує, що перевіряє законність ухвали слідчого судді на час її постановлення. Так, слідчому судді в додаток до клопотання про арешт майна було надано документи, які підтверджують право власності на майно, згідно з якими майно, яке необхідно було арештувати належало ОСОБА_6 (а.п. 94-96), тобто, слідчий суддя враховуючи наявні у його розпорядженні матеріали прийшов до висновку про наявність підстав для арешту майна. При цьому, колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 174 КПК України власник майна або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Крім того, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково, якщо вказані особи доведуть, що у подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З огляду на викладене, на переконання колегії судді при розгляді клопотання про арешт майна слідчим суддею дотримано вимоги ст.ст. 132,170,172,173 КПК України, перевірено при цьому наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення, наявність ризиків та доведено обставини, передбачені ст.ст. 132, 170 КПК України, а тому доводи автора апеляційної скарги щодо незаконності ухвали слідчого судді, у даному випадку, слід визнати непереконливими.
Колегія суддів вважає, що потреби досудового розслідування виправдовують саме такий процесуальний примус, як накладення арешту на майно, що надасть змогу виконати завдання, для втілення якого слідчий звернувся із клопотанням.
Посилання представника на те, що слідчий звернувся з клопотанням про арешт майна з порушенням привал підсудності, спростовуються матеріалами судового провадження, у тому числі наказом заступника Голови - начальника Головного управління Національної поліції у місті Києві від 13 березня 2019 року № 309 про визначення місця постійної дислокації слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, у провадженні не вбачається.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна, навіть з урахуванням усіх викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
На підставі вищевикладених обставин, керуючись ст. ст. 170, 171, 309, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів -
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року, якою задоволено клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві ОСОБА_7 , погоджене прокурором відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 та накладено арешт на нерухоме майно, а саме на: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 , які згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно Державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна на правах приватної власності належать підозрюваній ОСОБА_6 , залишити без змін, а апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Унікальний номер справи 752/30516/21 Справа №11-сс/824/2391/2022 Категорія: ст.170 КПК УкраїниГоловуючий у першій інстанції - ОСОБА_11 Доповідач: ОСОБА_1