02 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 160/23686/21
адміністративне провадження № К/990/17949/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевіривши касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі №160/23686/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
визнати протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
зобов'язати Дніпровський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди позивачу за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 35 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину у розмірі 418 990,76 грн;
допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у розмірі 176 568, 00 грн;
зобов'язати Дніпровський апеляційний суд, як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Дніпровського апеляційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року із застуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
Зобов'язано Дніпровський апеляційний суд провести перерахунок суддівської винагороди судді Дніпровського апеляційного суду ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину у розмірі 418990,76 грн з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць у розмірі 176 568,00 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
12 липня 2022 року Державна судова адміністрація України засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року. Скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою, Верховний Суд виходить із такого.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондують стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" і стаття 13 КАС України.
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
У касаційній скарзі Державна судова адміністрація України посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження судових рішень.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 січня 2019 року у справі № 820/2462/17, від 25 липня 2019 року у справі № 804/3790/17, від 23 грудня 2019 року у справі № 814/1274/17.
Скаржником зазначено, що при прийняті рішення судами першої та апеляційної інстанцій не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів, та висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, а тому судами неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.
Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
Всупереч вищенаведеному, скаржником чітко не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.
Наведене обґрунтування підстав звернення до Верховного Суду із касаційною скаргою не є достатнім у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші доводи та аргументи скаржника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, правильно пославшись у касаційній скарзі на положення частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник не виклав передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржуване судове рішення може бути переглянуте судом касаційної інстанції відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
За таких обставин, касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України,
Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2022 року у справі №160/23686/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, третя особа: Головне управління Державної казначейської служби України в Дніпропетровській області, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, у спосіб їх надсилання до суду.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя О.В. Кашпур