01 серпня 2022 року
м. Київ
справа №420/4517/20
адміністративне провадження № К/990/19535/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Уханенка С.А.,
суддів - Кашпур О.В., Радишевської О.Р.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури (правонаступник прокуратури Одеської області) про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, та стягнення середнього заробітку,
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури, в якому, уточнивши позовні вимоги, просив: визнати протиправним та скасувати рішення Першої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур від 10 квітня 2020 року №218 «Про неуспішне проходження прокурором атестації за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки, з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора»; наказ прокуратури Одеської області від 29 квітня 2020 року №772к про звільнення його із займаної посади та поновити з 30 квітня 2020 року в Одеській обласній прокуратурі на посаді прокурора відділу, що є рівнозначною посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Одеської області та органів прокуратури; стягнути з Одеської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу до дня поновлення на посаді.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Одеської області від 29 квітня 2020 року №772к про звільнення позивача з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Одеської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності Прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 30 квітня 2020 року. Стягнуто з Одеської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 30 квітня 2020 року по 28 червня 2021 року в сумі 311 288,40 грн, без урахування обов'язкових відрахувань. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року скасовано рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалено у цій частині нове судове рішення про відмову в позові. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
25 липня 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Вальчук І.О. утретє звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права. Заявник просить переглянути оскаржені судові рішення на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скасувати рішення суду першої інстанції у частині відмови у задоволенні позову, а рішення суду апеляційної інстанції скасувати повністю та ухвалити нове судове рішення.
Предметом спору у цій справі є правомірність рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурора та наказу про звільнення прокурора з цих підстав з органів прокуратури.
Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Вирішуючи спір та відмовляючи в позові, суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до висновку Верховного Суду щодо застосування положень підпункту 2 пункту 19 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-ІХ) у системному зв'язку з пунктом 9 частини першої статті 51 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII), сформованому у справі №160/6204/20, предметом спору у якій було правомірність звільнення прокурора з органів прокуратури через неуспішне проходження ним атестації. Так, у пункті 49 постанови у справі №160/6204/20 Верховний Суд указав, що до спірних правовідносин застосовним є пункт 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ, оскільки він передбачає процедуру атестації прокурорів і є спеціальним, прийнятий пізніше у часі, а отже, згідно з правилом конкуренції правових норм у часі має перевагу над загальним Законом №1697-VII. Таким чином, у пункті 19 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 113-ІХ вказівку на пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII, як на підставу звільнення прокурора, необхідно застосовувати до спірних правовідносин у випадках, які визначені нормами спеціального Закону № 113-ІХ, що передбачають умови проведення атестації (а саме три етапи, визначені пунктом 6 розділу І Порядку відповідно до Закону № 113-ІХ: <…….> (пункт 49 постанови). За таких обставин, Суд дійшов висновку про те, що відповідачем правомірно вказано у оскаржуваному наказі підставою звільнення прокурора з посади пункт 9 частини першої статті 51 Закону №1697-VII через непроходження ним атестації з огляду на правове врегулювання спірних правовідносин.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 послався на відсутність факту ліквідації або реорганізації Генерального прокуратури України, з посиланням на низку постанов Верховного Суду, які заявник вважає такими, що підлягають застосуванню у цій справі. З таких же мотивів виходив суд першої інстанції під час розгляду цієї справи та частково задовольняючи позов.
Верховний Суд відхиляє такі аргументи касаційної скарги щодо незастосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, сформованих у справах №№ 815/1554/17, 804/7399/16, так як у цих справах вирішувалися спори щодо правомірності звільнення працівника з органів прокуратури безпосередньо у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників, без проведення атестації відповідно до Закону №113-ІХ. Отже обставини цих справ не є подібними до спірних правовідносин.
Суд також не бере до уваги доводи представника ОСОБА_1 щодо необхідності застосування висновків Верховного Суду, висловлених у справі №280/5009/20, так як заявник не конкретизував норми щодо якої такий висновок сформовано, а лише обмежився посиланням на аналогічність справ (що спростовується змістом судового рішення) та на пункти 77-96 цієї постанови Верховного Суду у розділі VІ «Позиція Верховного Суду».
Надалі заявник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 40 та 255 Кодексу законів про працю України (далі -КЗпП України), пунктів 16, 17 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон №113-ІХ), пункту 7 розділу І, пунктів 1-5 розділу ІІ, пунктів 1.2 розділу V Порядку проходження прокурорами атестації, затвердженого наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 (далі - Порядок №221) та пунктів 12, 16 Порядку роботи кадрових комісій, затвердженого наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року №233 (далі - Порядок №233).
Проте, Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження за пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України за таких підстав, оскільки заявник, зазначивши про окремі положення Закону №113ІХ, Порядку №221 та Порядку №233 не виклав у чому полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій цих норм, а лише формально послався на відсутність такого висновку, жодним чином не аргументувавши яким чином висновок Верховного Суду щодо указаних ним норм буде мати вплив для вирішення цього спору по суті, за обставин установлених судами саме у цій справі, що мають індивідуальні ознаки.
Водночас, пославшись на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики, заявник не зазначив новітніх, проблемних і раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права у подібних правовідносинах, а мотиви скарги зводяться до порушення конституційного принципу визначеності, звуження змісту та обсягу існуючих прав громадян, із загальними посиланнями на масове і систематичне порушення трудових прав прокурорів. Наведені мотиви мають суб'єктивний характер, оскільки є оціночними і не мають впливу на проведення процедури атестації, запровадженої Законом №113-ІХ, проходження якої наразі є обов'язковою умовою для роботи в органах прокуратури.
Ураховуючи те, що інші доводи касаційної скарги зводяться до часткового опису обставин справи, тлумачення норм законодавства, з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, практику Верховного Суду (що не є релевантною) та незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
За таких обставин, Суд не вирішує клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку.
Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, Суд
1. У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 квітня 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Одеської обласної прокуратури (правонаступник прокуратури Одеської області) про визнання протиправним та скасування рішення, наказу, поновлення на посаді, та стягнення середнього заробітку відмовити.
2. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач: С.А. Уханенко
Судді: О.В. Кашпур
О.Р. Радишевська