Справа № 369/8861/18 Головуючий у І інстанції Дубас Т.В.
Провадження №22-ц/824/3428/2022 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.
Іменем України
27 липня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Таргоній Д.О.,
суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О.,
за участі секретаря Тимошевської С.І.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням,
у липні 2018 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати ОСОБА_1 таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням в кв. АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, будучи зареєстрованим в спірній квартирі з травня 2016, фактично в ній не проживає, оскільки вибув на постійне проживання в квартиру АДРЕСА_2 , яку придбав за договором купівлі-продажу. З моменту вибуття і до дня подання позову до суду, відповідач не несе витрат по сплаті житлово-комунальних послуг.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.10.2018 позовні вимоги були задоволені.
Ухвалою суду від 16.08.2019 заочне рішення скасовано, призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користуватися житловим приміщенням в кв. АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням в частині посилання у резолютивній частині на положення статей 71, 72, 163 ЖК України, з апеляційною скаргою звернувся позивач, просить змінити резолютивну частину судового рішення, пославшись на статтю 107 ЖК України.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що в мотивувальній частині судового рішення, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують факт вибуття відповідача на постійне проживання до іншого населеного пункту, суд вірно посилається на статтю 107 ЖК України, однак резолютивна частина рішення суду містить вказівку на статті 71, 72, 163 ЖК України.
Крім того, суд безпідставно посилається на те, що позивачем після скасування заочного судового рішення не було заявлено про виклик свідків.
Це не відповідає дійсності, оскільки матеріали справи містять клопотання представника позивача про виклик свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , пояснення яких покладено в основу заочного рішення. Однак, вищевказані свідки не були допитані судом першої інстанції у зв'язку із неявкою відповідача упродовж десяти судових засідань, в той час як свідки неодноразово з'являлись до суду. В подальшому ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у зв'язку із сімейними обставинами та карантином виїхали за межі Київської області, а свідок ОСОБА_8 померла від коронавірусу.
Однак, саме зазначені свідки мали засвідчити факт вибуття відповідача в інший населений пункт, у зв'язку із чим апелянт просить апеляційний суд викликати в судове засідання свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 .
Апелянт також вказує на необхідність витребування судом апеляційної інстанції від АТ «Київоблгаз» інформації щодо сплати ОСОБА_2 послуг за подачу газу в належну йому квартиру АДРЕСА_2 , посилаючись на те, що ухвалою суду першої інстанції така інформація витребовувалась, однак станом на день ухвалення судом рішення не надійшла до суду.
Відповідач ОСОБА_2 , в особі представника - адвоката Янчука А.А., також звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду встановленим по справі обставинам, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що ухвалюючи 06.10.2021 року рішення про задоволення позову, суд першої інстанції проігнорував та не дав належної оцінки доказам, направленим відповідачем разом із додатковими поясненнями до суду першої інстанції 01.10.2021 року. Таким доказом, зокрема є висновок експерта Судової незалежної експертизи від 27.07.2021 року яким було встановлено, що квартира АДРЕСА_2 на сьогоднішній день не придатна для проживання у відповідності до вимог санітарних та технічних умов.
Крім того, 06.08.2021 року у присутності відповідача було складено акт обстеження матеріально-побутових умов проживання, в яком також зазначено, що вказана квартира є непридатною для проживання.
Зазначене, на думку апелянта, свідчить про неможливість вибуття відповідача на постійне проживання до квартири, яка для такого проживання непридатна.
Просив суд апеляційної інстанції прийняти вказані докази, які були подані після закриття судом першої інстанції підготовчого провадження з поважних причин, оскільки відповідач не мав можливості подати їх раніше у зв'язку із проходженням лікування.
Позивач ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в якому зазначив, що непридатність квартири АДРЕСА_2 до проживання не спростовує факту проживання в ній відповідача. Придбавши квартиру у 2015 році останній не вдався до приведення її у належний стан. Вважає також, що беззаперечним доказом проживання відповідача у вказаній квартирі є та обставина, що починаючи з 2016 року в усіх процесуальних документах він зазначає її як місце свого фактичного проживання.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Шуляк Н.О. підтримала апеляційну скаргу, подану відповідачем, проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечувала.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, направив на адресу апеляційного суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку із перебуванням на лікарняному.
Треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Від ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутністю.
Заслухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи.
Відповідно до статті 372 ЦПК України підставою відкладення розгляду справи може бути неявка у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Перевіряючи доводи позивача про поважність причин його неявки у судове засідання, апеляційний суд оцінює їх критично та ураховує, що у своїх заявах про відкладення розгляду справи ОСОБА_1 не наведено обставин, які можуть бути відомі лише йому та які, з урахуванням їх доказової значимості, мали б вирішальний вплив на результати вирішення спору. Апеляційний суд також враховує, що позивачем використано процесуальне право на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача, чим забезпепчений принцип змагальності сторін та рівності учасників судового процесу перед законом та судом
ОСОБА_1 не був позбавлений процесуального права заявити клопотання про проведення судового засідання, призначеного на 27.07.2022 року, у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, зважаючи на те, що про обставини неможливості особистої участі у судовому засіданні йомубуло відомо заздалегідь.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з метою представництва його інтересів у суді апеляційної інстанції укладено договір про надання правничої допомоги з адвокатом Мєстєчкіною О.І. (ордер від 25.12.2021 року а.с. 156 том 3), яка подавала заяви до Київського апеляційного суду про ознайомлення з матеріалами справи (а.с. 169 том 3), про відкладення розгляду справи (а.с. 156 том 3), про надання копії технічного запису судового засідання в електронному вигляді (а.с. 175 том 3). Про причини неявки представника позивача - адвоката Мєстєчкіної О.І. чи про припинення представництва апеляційний суд не повідомлений.
З урахуванням викладеного, колегія суддів не вбачала підстав для відкладення розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції вказаним вище вимогам закону не відповідає.
Так, судом першої інстанції встановлено, відповідно до довідки від 14.09.2016 № 2825, виданої відділом реєстрації та зняття з реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб та формування і ведення реєстру територіальної громади виконавчого комітету Вишневої міської ради, та довідки виконавчого комітету Вишневої міської ради №634 від 21.03.2018 за адресою: АДРЕСА_3 , проживають і безстроково зареєстровані: ОСОБА_1 - позивач, ОСОБА_2 - відповідач, треті особи ОСОБА_4 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 .
Вказане підтверджується і відмітками у паспортах сторін та третіх осіб.
Крім цього, судом встановлено, що відповідно до листа виконавчого комітету Вишневої міської ради від 17.04.2018 № 3/02-654, рішенням № 17 від 28.02.2017 позивача знято з квартирного обліку у зв'язку з тим, що його брат ОСОБА_2 ( який проживав разом з ним), отримав 1-кімнатну квартиру, батько та мати померли, тобто житлові умови ОСОБА_1 покращилися.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.03.2018 вбачається, що відповідач є власником однокімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4 , на підставі договору купівлі-продажу від 24.12.2015, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського районного нотаріального округу Київської області Кривеньким С.А. за реєстровим № 1469.
З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20.09.2017 вбачається, що позивач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_5 , на підставі свідоцтва про право власності № 42426810 від 18.08.2015.
Крім того, відповідач є інвалідом 2-ї групи, що підтверджується посвідченням від 19.02.2015 № НОМЕР_2 .
Судом встановлено також, що у період з 19.09.2016 по 16.10.2016, з 09.11.2016 по 21.11.2016, з 06.03.2017 по 02.04.2017, з 02.06.2017 по 06.06.2017, з 28.08.2017 по 12.09.2017, з 13.10.2017 по 24.10.2017, з 04.12.2017 по 10.01.2018, з 16.02.2018 по 19.03.2018, з 28.03.2018 по 17.04.2018, з 17.04.2018 по 21.05.2018, з 21.05.2018 по 24.05.2018, з 24.05.2018 по 11.06.2018, з 27.06.2018 по 17.07.2018, з 17.07.2018 по 14.08.2018, з 15.08.2018 по 26.08.2018, з 21.09.2018 по 02.10.2018 відповідач ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в медичних закладах, а також на реабілітації, що підтверджується відповідними довідками, свідоцтвами, виписками з медичних карток та історій хвороби, а також виписними епікризами.
З довідок виконавчого комітету Вишневої міської ради № 977 від 19.05.2016 та № 1098 від 13.06.2018 вбачається, що відповідач за власний рахунок поховав батьків, проживав з ними та вів спільне господарство.
Відповідно до листа виконавчого комітету Вишневої міської ради № 3/02-1816 від 12.06.2019 квартира за спірною адресою є неприватизованою.
Задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що право відповідача на користування спірним житлом є припиненим з огляду на його вибуття для постійного проживання за адресою: АДРЕСА_4 .
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками не погоджується, оскільки вони зроблені за неповного з'ясування судом обставин справи та з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно ст. 4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 47 Конституції Українизакріплено право кожного громадянина України на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 6 ЖКУРСР, жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян, а також для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.
Частиною четвертою статті 9 ЖКУРСР встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду врегульовано положеннями глави 2 ЖК УРСР.
Статтею 64 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. До членів сім'ї наймача належить дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.
Відповідно до частини другої статті 107 ЖК України, у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
При цьому факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки (статті 71, 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв'язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).
Звертаючись до суду з цим позовом, позивач, посилаючись на те, що відповідач вибув на інше постійне місце проживання, просив визнати відповідача таким, що втратив право користування спірним житловим приміщенням за статтею 107 ЖК України.
Саме на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт вибуття відповідача (відповідачів) на постійне місце проживання в інше жиле приміщення відповідно до статті 107 ЖК України.
При цьому, слід ураховувати, що доказуванню у цьому разі підлягають обставини, які свідчать про обрання особою іншого постійного місця проживання.
На підтвердження вибуття особи до іншого постійного місця проживання суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зробив висновок про те, що відповідач вибув на постійне місце проживання до квартири АДРЕСА_2 , базуючись на тому, що відповідач вказує цю квартиру як місце проживання у процесуальних документах.
В той же час, судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, доданим відповідачем до відзиву на позовну заяву, які підтверджують непридатність отриманої відповідачем квартири для проживання.
Так, відповідно до Акту обстеження якості опалення та гарячої води від 07.03.2017 року, складеного інженерами-контролерами, температура в квартирі становить +16С, що не відповідає санітарним нормам. Квартира межує з приміщенням, де відсутнє опалення. (а.с. 165 том 1)
Депутатом Софіївсько-Борщагівської сільської ради ОСОБА_11 02.02.2017 року складено Акт обстеження матеріально-побутових умов за адресою: АДРЕСА_4 . Встановлено, що ОСОБА_2 являється військовим пенсіонером. Розмір доходів за місяць складає 3,170 грн. Житлова площа становить 51,1 кв.м. Житло потребує ремонту. (а.с. 167, том 1)
Висновком судового експерта Судової незалежної експертизи України №ED-1727-1-1826.21 від 27.07.2021 року встановлено, що в опалювальний період мікроклімат приміщень квартири АДРЕСА_6 не відповідав санітарним вимогам, перебаченим п. 7.28 ДБН В.2.2-15-2019 «Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення». Крім того, на сьогоднішній день в квартирі не закінчені роботи по улаштуванню сантехнічних приладів, системи водопостачання та каналізації, що унеможливлює використання приміщень кухні, ванної кімнати, туалету за прямим призначенням, тому не відповідає визначенню п. 3.15 та вимогам п. 7.19 вказаних норм. Також, відсутність систем газопостачання, незакінченого улаштування системи електропостачання та відсутність електрики також унеможливлює використання кухні для приготування їжі, тобто за призначенням. Виходячи з вищенаведеного, експертом зроблено висновок, що квартира АДРЕСА_2 не придатна для проживання у відповідності до вимог санітарних та технічних норм. (а.с. 184-190 том 2)
Згідно Акту обстеження матеріально-побутових умов від 06.08.2021 року, складеного соціальним менеджером ОСОБА_12 та провідним фахівцем з соцроботи ОСОБА_13 , ОСОБА_2 не проживає в квартирі АДРЕСА_2 , так як житло не придатне для проживання. В квартирі немає світла, холодна вода, немає газової плити. В квартирі після забудовника пусті стіни та підлога. ОСОБА_2 отримує пенсію по інвалідності, часто хворіє, усі кошти йдуть на лікування. На ремонт квартири коштів не вистачає. (а.с. 160-161 том 2)
Зі справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 у 2018 році звертався до Уповноваженого Президента України з прав людей з інвалідністю у зв'язку із забезпеченням його неблагоустроєним житловим приміщенням. Вказане звернення було перенаправлене до Київської обласної державної адміністрації для сприяння заявнику у вирішенні питання благоустрою наданого йому житлового приміщення. (а.с. 158 том 1)
З матеріалів справи також вбачається, що відповідач ОСОБА_2 20.06.2014 року на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року №303/2014 був призваний у Збройні Сили України. 31.07.2014 року ОСОБА_2 під час несення служби отримав вогнепальне кульове поранення черевної порожнини та заочеревинного простору з пошкодженням тонкої кишки та лівої нирки, ліковане оперативно. У зв'язку із захворюванням внаслідок отриманого поранення (наслідки кульового поранення черевної порожнини у вигляді злукової хвороби, стан після видалення лівої нирки, ушивання кишківника) рішенням ВЛК визнаний непридатним до військової служби (а.с. 90 том 1), встановлено інвалідність ІІ групи довічно. (а.с.86 том 1)
Внаслідок отриманого поранення відповідач ОСОБА_2 з серпня 2014 року перебував на стаціонарному лікуванні в медичних закладах, а також на тривалій реабілітації, що підтверджується відповідними довідками, свідоцтвами, виписками з медичних карток та історій хвороби, а також виписними епікризами (а.с. 90-110 том 1)
Як пояснив представник відповідача - адвокат Шуляк Н.О., в періоди між лікуванням та проходженням реабілітації ОСОБА_2 не проживав за місцем реєстрації: АДРЕСА_7 , а проживав з батьками, поки вони були живі, в Житомирській області. Батьки, місце проживання яких також було зареєстроване за спірною адресою, були змушені виїхати звідти у зв'язку із постійними конфліктами, які склались через неприязні відносини з позивачем ОСОБА_1 , їх старшим сином. Зазначене підтверджується численними зверненнями ОСОБА_14 до правоохоронних органів щодо жорстокого поводження ОСОБА_1 із батьками та приниження їх гідності. (а.с. 116-121 том 1)
З наведеного вбачається, що ОСОБА_2 з поважних причин не проживає у спірному житлі, оскільки між ним та позивачем склались вкрай неприязні відносини, що робить спільне проживання неможливим.
В той же час, матеріали справи не містять достатніх доказів, на підставі яких можна зробити однозначний висновок про те, що відповідач ОСОБА_2 втратив інтерес до цього житла, вибув на постійне проживання до квартири АДРЕСА_2 , оскільки вказана квартира є непридатною для проживання, потребує ремонту. Колегія суддів при цьому враховує, що ні на момент вирішення спору судом першої інстанції, ні на час апеляційного перегляду, відповідач не має фінансової можливості для здійснення ремонту та приведення отриманого ним, як учасником АТО, інвалідом ІІ групи, житла до стану, придатного для проживання.
Європейський суд з прав людини вказує, що "втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла". Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється "згідно із законом" та не може розглядатись як "необхідне в демократичному суспільстві…" (справа "Кривіцька та Кривіцький проти України" від 02 грудня 2010 року).
Аналізуючи зазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для визнання відповідача таким, що в силу положень статті 107 ЖК Української РСР втратив право користування спірним житловим приміщенням.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення нового рішення є:1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача ОСОБА_2 підлягає задоволенню, що є підставою для скасування рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2021 року з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволені позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 06 жовтня 2021 року та ухвалити у даній справі нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням - відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 01 серпня 2022 року.
Суддя-доповідач Таргоній Д.О.
Судді: Голуб С.А.
Писана Т.О.