Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 серпня 2022 року Справа№200/1498/22
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158 Б)
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2017 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.02.2017 року та виплатити заборгованість з пенсії.
22 лютого 2022 року ухвалою суду відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідач відзиву на адміністративний позов до суду не надав.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно положень ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 20490012, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 69005, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б, організаційно-правова форма - орган державної влади.
В обґрунтування позовної заяви представник позивача зазначив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області, як отримувач пенсії.
З 01.02.2017 року виплату пенсії позивачу припинено.
Припинення виплати пенсії позивач вважає протиправним з огляду на те, що матеріали справи не містять довідки про взяття позивача на облік внутрішньо переміщеної особи, тобто засвідчити факт переїзду з тимчасово непідконтрольної території та підтвердити місце проживання внутрішньо переміщеної особи на підконтрольній території неможливо.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» установлено, що призначення та продовження виплати усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщено'! особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України» місце проживання позивача визнано тимчасово окупованою територією.
Проте, представник позивача зазначив, що позивач не є внутрішньо переміщеною особою, проживає на непідконтрольній українській владі території та звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду справі № 243/3505/16-ц від 20.09.2018, в якій колегія суддів дійшла висновку, що ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
Таким чином, представник позивача зазначає, що відсутність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи не може впливати на реалізацію права на пенсійне забезпечення.
В матеріалах пенсійної справи міститься лист Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 0800-0211-8/1759 від 11.01.2022 року, з якого судом встановлено, що за матеріалами електронної пенсійної справи позивач з 01.08.2014 перебуває на обліку відповідача як одержувач пенсії по інвалідності (особа з інвалідністю 3 групи, профзахворювання), обчисленої відповідно до Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003 “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” зі статусом внутрішньо переміщеної особи.
До управління 25.01.2017 року надійшов Протокол № 26 від 24.01.2017 районної Комісії з питання призначення/відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам управління соціального захисту населення Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області, відповідно до якого винесено рішення про припинення виплати пенсії. У зв'язку з чим з 01.02.2017 року виплату пенсії ОСОБА_1 було призупинено.
Оскільки ОСОБА_1 з заявою на поновлення до відділу не звертався, нарахування пенсії з 01.02.2017 по теперішній час не здійснювалось.
Також, відповідачем було зазначено, що відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” (далі-Постанова № 637) зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України”, призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.
Згідно ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, дата початку та обставини припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не спростовано, вони підтверджуються відповідними доказами, а тому не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини по суті суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, підтверджено наявними матеріалами справи та не спростовано відповідачем, що всупереч зазначеним вимогам чинного законодавства, відповідного рішення про припинення виплати у спірний період пенсії позивачу управлінням не приймалось.
З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин.
Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі - Закон № 1706-VII).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 4 Закону № 1706-VII, факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.
Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з нормами статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Таким чином, виходячи з викладеного, у разі не отримання особою в установленому законом порядку довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи факт внутрішнього переміщення не є підтвердженим, тому відповідний правовий статус у особи не виникає.
Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Розглядаючи справу № 243/3505/16-ц Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.09.2018 дійшла висновку, що ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.
Обґрунтовуючи припинення виплати пенсії позивачу відповідач в листі № 0800-0211-8/1759 від 11.01.2022 року посилався на приписи пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України”, призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам здійснюється за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.
Постанова Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509, якою затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, набрала чинності 08.10.2014 року.
Поряд з цим, відповідач у відповіді на адвокатський запит зазначив, що позивач перебуває на обліку відповідача з 01.08.2014 року, тобто до прийняття Постанови Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 та набрання нею чинності.
Таким чином, на час виникнення між сторонами правовідносин отримання позивачем довідки внутрішньо переміщеної особи не було передбачено жодним нормативно-правовим актом.
Крім того, статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.
Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Отже, застосування норм Постанов Кабінету Міністрів, якими визначений порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам, є безпідставними, оскільки пріоритетними для застосування у спірних правовідносин є саме вимоги статті 49 Закону № 1058-IV.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 6 лютого 2018 року у справі № 263/7763/17 (провадження № К/9901/202/17).
Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не є спірним між сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.
Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи.
Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано жодних доказів правомірності припинення виплати за спірний період пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Конституційне право позивача на отримання пенсії не може бути обмежено з огляду на приписи Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Не виплата пенсії, яка гарантована Конституцією України є прямим порушенням статті 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини.
Однак суд констатує, що Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" не визначає жодної спеціальної підстави для припинення виплати особі будь-якого виду соціальної виплати, у тому числі і пенсії, як і не наділяє органи пенсійного фонду України правом не приймати рішення у випадку наявності підстави для припинення виплати пенсії, як це прямо встановлено частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частина перша статті 49 ЗУ № 1058 встановлює, що виплата пенсії припиняється за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду з наступних підстав: - якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; - у разі смерті пенсіонера; - у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; - в інших випадках, передбачених законом. Частиною другою цієї статті передбачено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.
Вказаний перелік підстав для припинення виплати пенсії не підлягає розширеному тлумаченню.
Попри це, відповідачем припинено виплату пенсії позивачу з підстав не передбачених ст. 49 ЗУ № 1058.
Таким чином, суд погоджується із тим, що право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді отримання щомісячної пенсії було відповідачем порушено.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 17.03.2020 по справі №227/2158/17, від 23.06.2020 по справі №227/4106/17, від 03.09.2020 по справі №360/4335/18.
Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії відповідачем не оскаржується та оскільки судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що припинення пенсії позивачу відбулось не з підстав та не у порядку, визначеному Законом № 1058-IV, то відповідно до спірних правовідносин мають застосовуватись приписи ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV, тобто пенсія підлягає виплаті за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165, затверджено Порядок виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, суд звертає увагу на такі обставини.
Згідно абз. 2 п. 1 названого Порядку, пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Пунктом 4 вказаного Порядку визначено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев'ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Таким чином, Порядок №1165 впроваджує додаткові умови виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам за минулий період, які не передбачені ані Конституцією України, ані Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які є базовими нормативно-правовими актами, приписи яких підлягають застосуванню при вирішенні спірних правовідносин.
Також суд, враховує те, що Порядок №1165 був прийнятий на прикінці 2021 року, тобто до виникнення спірних відносин та утворення боргу.
Поряд з цим, в Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Крім того, преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Натомість, відповідно до приписів ст. 47 Закону № 1058-IV, пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності його бездіяльності щодо невиплати пенсії позивачу в розумінні Закону № 1058-IV, як і не надано доказів фактичної виплати пенсії позивачу в спірний період (платіжні доручення, виплатні відомості тощо).
За таких обставин, враховуючи, що наявними матеріалами справи підтверджено припинення виплати пенсії позивачу з 01.02.2017 року по теперішній час та судом встановлена протиправність бездіяльності щодо здійснення пенсійних виплат, позов підлягає задоволенню.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при вирішенні зразкової справи №805/402/18 (постанова від 03 травня 2018 року), висновки якої підлягають застосуванню при вирішенні даного адміністративного спору.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Афанасьєв проти України” від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку про ефективність обраного позивачем способу захисту.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн згідно квитанції №9119-7089-6281-8237 від 15.02.2022 року.
У відповідності до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, судовий збір підлягає стягненню з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача.
Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (ЄДРПОУ 20490012, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 69005, Запорізька обл., м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо невиплати пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2017 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області поновити ОСОБА_1 нарахування та виплату пенсії з 01.02.2017 року та виплатити заборгованість з пенсії.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 суму судового збору в розмірі 992 (Дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
Повний текст рішення складено та підписано 01 серпня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко