Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
28 липня 2022 року справа №520/21397/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС в Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ДПС України в Харківській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області від 30.06.2021 №0844431-2415-2034.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не відповідає чинному законодавству, оскільки фактично прийняте та направлене із порушенням строків, не містять розрахунків суми податкового зобов'язання, інформації щодо об'єкту оподаткування.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду у справі позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
На адресу суду у строк, встановлений судом, позивачем надано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем до суду надано відзив на позовну заяву, згідно з яким останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що позивачем не викладено жодних доводів, які б свідчили про незаконність та неправомірність дій контролюючого органу, які у свою чергу за певних обставин могли би тягнути за собою скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та звільнення позивача від обов'язку сплачувати податку, передбаченого Конституцією України.
Розглянувши надані документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Суд встановив, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав вчасності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за позивачем значиться нежитлова будівля, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 204,1 кв. м.
Відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення від 30.06.2021 №0844431-2415-2034, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання у розмірі 81 869,64 грн. з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік
Не погодившись із правомірністю визначення відповідачем сум податку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 67 Конституції України регламентовано, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спеціальним законом, що регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, є Податковий кодекс України.
Приписами пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України визначено, що він регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно із приписами підпунктів 4.1.1, 4.1.3. пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України, податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах зокрема як загальність оподаткування - кожна особа зобов'язана сплачувати встановлені цим Кодексом, законами з питань митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями цього Кодексу; невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі порушення податкового законодавства.
Згідно пункту 6.1 статті 6 Податкового кодексу України, податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
В силу вимог пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зокрема зобов'язаний: стати на облік у контролюючих органах в порядку, встановленому законодавством України; вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Отже, платник податків зобов'язаний сплатити відповідні податки у встановленому законом розмірі та у встановлений строк, в свою чергу невиконання чого тягне за собою притягнення до відповідальності за порушення податкового законодавства.
При вирішенні даної справи по суті, в силу частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №822/2624/16.
Згідно з пункту 265.1 статті 265 та пункту 10.1 статті 10 Податкового кодексу України податок на майно, складовою якого є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком. Специфіка місцевих податків полягає в тому, що їх встановлюють місцеві ради (сільські, селищні або міські) відповідно до вимог та в межах, визначених Податкового кодексу України.
Порядок справляння податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статті 266 Податкового кодексу України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
При цьому, об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України), а базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток (пп.266.3.1 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України).
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Згідно з підпунктом 266.3.3 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи із загальної площі кожного окремого об'єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об'єкт.
З огляду на матеріали справи, позивач є власником нежитлової будівлі, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 1 204,1 кв. м.
Положеннями підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування
Ставки та пільги з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, у спірних правовідносинах визначені рішенням Харківської міської ради від 22.02.2017 №542/17.
Згідно з пунктом 5 Додатку до рішення 11 Харківської міської ради 7 скликання від 22.02.2017 №542/17 «Про місцеві податки і збори у місті Харкові» ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються у таких розмірах: 1) будівлі готельні - 1 відсоток; 2) будівлі офісні - 1 відсоток; 3) будівлі торгівельні - 1 відсоток; 4) гаражі - 0,1 відсотка; 5) будівлі промислові та склади - 0,25 відсотка; 6) будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки) - 1 відсоток; 7) господарські (присадибні) будівлі - 0 відсотка; 8) інші будівлі - 0,1 відсотка.
Ставка податку за 2020 рік становила 47,23 грн. за 1 квадратний метр бази оподаткування (1 % від розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року).
З системного аналізу вказаних правових норм права вбачається, що ставка податку у розмірі 1% від мінімальної заробітної плати може застосовуватись до наступних типів об'єктів нежитлової нерухомості: будівлі готельні, будівлі офісні, будівлі торговельні, будівлі для публічних виступів (казино, ігорні будинки).
Матеріалами справи підтверджено, що сума податку визначена вказаним податковим повідомленням-рішенням, розрахована наступним чином: площа об'єкту 1 204,1 кв.м. * ставку податку 47,23 грн. (1% від 4 723 грн.) / 12 місяців у розмірі 81 869,64 гривень за 2020 рік.
Отже, для розрахунку відповідач використав ставку податку 1% від мінімальної заробітної плати.
Водночас, відповідачем не зазначено до якого конкретно типу об'єктів нежитлової нерухомості ним було віднесено належну позивачу будівлю та підстави нарахування податку за ставкою саме 1% від мінімальної заробітної плати.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 №507, будівлі готельні віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 121 «Готелі, ресторани та подібні будівлі» клас 1211 «Будівлі готельні», який в свою чергу включає підкласи: готелі, мотелі, кемпінги, пансіонати та подібні заклади з надання житла з рестораном або без нього, окремі ресторани та бари.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, будівлі офісні віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 122 «Будівлі офісні» клас 1220 «Будівлі офісні», який в свою чергу включає підкласи: будівлі, що використовуються як приміщення для конторських та адміністративних цілей, в тому числі для промислових підприємств, банків, поштових відділень, органів місцевого управління, урядових та відомчих департаментів та т. ін., центри для з'їздів та конференцій, будівлі органів правосуддя, парламентські будівлі.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, будівлі торговельні віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 123 «Будівлі торговельні» клас 1230 «Будівлі торговельні», який в свою чергу включає підкласи: торгові центри, пасажі, універмаги, спеціалізовані магазини та павільйони, зали для ярмарків, аукціонів, виставок, криті ринки, станції технічного обслуговування автомобілів та т. ін., підприємства та установи громадського харчування (їдальні, кафе, закусочні т т. ін., приміщення складські та бази підприємств торгівлі й громадського харчування, підприємства побутового обслуговування.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, будівлі для публічних виступів віднесено до підрозділу «Будівлі нежитлові» група 126 «Будівлі для публічних виступів, закладів освітнього, медичного та оздоровчого призначення» клас 1261 «Будівлі для публічних виступів», який в свою чергу включає підкласи: кінотеатри, концертні будівлі, театри та т. ін. , зали засідань та багатоцільові зали, що використовуються, головним чином для публічних виступів, казино, цирки, музичні зали, танцювальні зали та дискотеки, естради та т. ін.
За результатами судового розгляду встановлено, що нежитлова будівля, що належать позивачу на праві приватної власності та розташована за адресою: Салтівське шосе, 43, м. Харків, загальною площею 1 204,1 кв. м., не відноситься до жодного з перелічених класів нежитлових будівель, тобто не є нежитловим приміщенням в готельних будівлях, офісних будівлях, торгівельних будівлях, гаражами, будівлями промисловими та складами, будівлями публічних виступів (казино, ігорні будинки), господарськими (присадибними) будівлями, що має наслідком застосування ставки податку для об'єктів нежитлової нерухомості «інші будівлі» - 0,1 відсотка.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідачем при розрахунку суми податкового зобов'язання позивача з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2020 рік було безпідставно застосовано ставку податку 1% від мінімальної заробітної плати.
Вимоги частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язують суд до активної ролі в судовому процесі, в тому числі до офіційного з'ясування всіх обставин справи.
Наслідком встановлення судом невідповідності частини рішення суб'єкта владних повноважень вимогам законодавства є визнання такого акту частково протиправним, при умові, що цю частину може бути ідентифіковано (виокремлено, названо) та що без неї оспорюваний акт в іншій частині (частинах) не втрачає свою цілісність, значення.
Враховуючи правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 26.02.2021 у справі №802/1283/16-а, суд вважає, що у даній справі є можливість виокремити (ідентифікувати) правомірно застосовані податкові зобов'язання від тих, що визначені помилково, а тому наявні об'єктивні підстави для визначення таких донарахувань.
Так, за 2020 рік відповідачем нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, на об'єкт нежитлової будівлі загальною площею 1204,1 кв.м у розмірі 81 869,64 грн. враховуючи ставку податку 1 %. Відповідно при застосуванні 0,1 % ставки податку розмір податкового зобов'язання складатиме 8 186,96 грн.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що приймаючи оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 30.06.2021 №0844431-2415-2034 на суму 81 869,64 грн, ГУ ДПС у Харківській області діяло не на підставі вимог чинного законодавства.
Що стосується тверджень позивача, що податкове повідомлення-рішення надіслано після 1 липня року, слід зазначити наступне.
Як вказує відповідач, оскаржуване податкове-повідомлення рішення прийнято за податковий період 2020 рік до 01.07.2021, відповідно до вимог чинного законодавства, отже, будь-які порушення про які безпідставно зазначає позивач у позовній заяві з боку контролюючого органу, відсутні. Однак, докази направлення та отримання позивачем податкового-повідомлення рішення відсутні в матеріалах справи.
Суд зазначає, у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 20.12.2019 у справі №820/3914/17: 1) саме по собі порушення процедури прийняття акту адміністративного органу може бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення; 2) певні дефекти адміністративного акту можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі); 3) саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом; 4) виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття; 5) дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним; 5) стосовно процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність; 6) у відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акту адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості; 7) ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; 8) межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття;
Тож, самі по собі можливі порушення процедури прийняття податкового повідомлення-рішення не може бути підставою для скасування його за умови, що таке порушення вплинуло або могло вплинути на правильність оскаржуваного рішення.
Положеннями частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення вимог позивача.
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 139, 244-246, 262, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області (вулиця Пушкінська, будинок 46, місто Харків, 61057, код ЄДРПОУ ВП: 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити частково.
Скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.06.2021 №0844431-2415-2034 у сумі 73 682,68 грн.
У задоволені решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління ДПС у Харківській області за рахунок бюджетних асигнувань витрати по сплаті судового збору на користь ОСОБА_1 у розмірі 817,20 грн. (вісімсот сімнадцять гривень 20 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 з 24.02.2022 був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст рішення складено 28.07.2022.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА