Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
Харків
28 липня 2022 року справа №520/25179/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Ніколаєвої Ольги, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
та Пенсійний фонд України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту - відповідач-1, ГУ ПФ України в Харківській області), Пенсійного фонду України (далі по тексту - відповідач-2), в якому просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення відділу обслуговування громадян №11 (сервісний центр ) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.05.2021 №963290181561 та відповідь Пенсійного фонду України від 19.07.2021 №2800-030203-8/34325 про відмову позивачу у переведенні на інший вид пенсії, а саме: з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12 2015 №889-VIII;
- зобов'язати відповідача зарахувати до стажу державної служби позивача період роботи в органах місцевого самоврядування на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців з 03.07.2001 по 12.09.2014;
- зобов'язати відповідача призначити та виплатити позивачу з 25.05.2021 пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ у розмірі 90% заробітної плати згідно заяви позивача від 25.05.2021, з урахуванням усіх складових заробітної плати, які відображені у довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовці від 20.05.2021 №10-87/3887/02-21 та у довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 20.05.2020 №10-87/3886/02-21, які видані Управлінням соціального захисту населення Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 25.05.2021 вона звернулася до відповідача із заявою про переведення з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу». Рішенням від 27.05.2021 №96290181561 відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» №889, у зв'язку з відсутністю 20-річного стажу роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723. Вказує, що ГУ ПФ України в Харківській області не зарахувало період її роботи в місцевому самоврядуванні з 03.07.2001 по 12.09.2014 до стажу державної служби, оскільки займані нею посади віднесені до категорій посадових осіб місцевого самоврядування, а не до відповідних категорій посад державних службовців. Зазначає, що згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень закону України «Про державну службу» №889-VІІІ стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством, зокрема, Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283. За приписами пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених статтею 14 закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» та на посадах керівних працівників і спеціалістів виконавчих комітетів місцевих рад, їх управлінь, самостійних відділів, інших структурних підрозділів. На переконання позивача, рішення відповідача-1, щодо відмови у призначенні пенсії державного службовця відповідно до статті 37 закону України «Про державну службу» є протиправним та підлягає скасуванню.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Ніколаєвій Ользі.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Цією ж ухвалою відповідачу надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідач-1 через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, в якому ГУ ПФ України в Харківській області просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки на момент звернення позивача з заявою про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу»№ 889, у неї був відсутній 20-річний стаж роботи на посадах віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» №3723 та актами Кабінету Міністрів України. Вказує, що 04.07.2001 набрав чинності Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 №2493-111, відповідно до якого посади місцевих рад та їх виконавчих комітетів віднесені до відповідних категорій посадових осіб місцевого самоврядування, а не до відповідних категорій посад державних службовців. Враховуючи зазначене, Головним управлінням до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України №3723-ХІІ, на думку відповідача, правомірно не зараховано період роботи позивача в органах місцевого самоврядування, зокрема з 03.07.2001 по 12.09.2014. Станом на 01.05.2016 позивач не мала 20 років стажу державної служби та не перебувала на посадах передбачених статтею 25 Закону України №3723, тому не дотримано вимоги пунктів 10, 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889, а саме наявність стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, або не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Враховуючи викладене, у відповідача відсутні правові підстави для призначення позивачу пенсії державного службовця відповідно до статті 37 закону України «Про державну службу».
Відповідач-2 засобами поштового зв'язку направлено суду відзив на позовну заяву, в якому ПФ України просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки листом від 19.07.2021 №280-030203-8/34325 Пенсійним Фондом України позивачу надана відповідь по суті порушених нею питань та у порядку, та у строки встановленні Законом України «Про звернення громадян».
Розглянувши надані сторонами документи, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Харківський окружний адміністративний суд встановив наступне.
Суд встановив, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФ України в Харківській області та з 15.09.2014 отримує пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що не заперечується відповідачами у справі.
Позивач 25.05.2021 звернулася до ГУ ПФ України в Харківській області із заявою про переведення з пенсії за віком призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Рішенням від 27.05.2021 №963290181561 ГУ ПФ України в Харківській області відмовило позивачу у переведенні на пенсію за віком згідно з Законом України «Про державну службу» №889. Підставою для відмови слугували твердження позивача про відсутність у позивача відповідного стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Листом від 02.06.2021 №2000-0213-9/73912 ГУ ПФ України в Харківській області повідомило позивача про прийняте рішення.
У подальшому, позивач 18.06.2021 звернулася до Пенсійного Фонду України з проханням надати роз'яснення щодо відмови ГУ ПФ України в Харківській області у призначенні пенсії державного службовця у зв'язку з відсутністю стажу.
Листом від 19.07.2021 №2800-030203-8/34325 Пенсійний Фонд України повідомив позивача про те, що згідно з записами трудової книжки стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України №3723 станом на 01.05.2016 становить 10 років 2 місяці 20 днів (з 11.04.1991 по 03.07.2001), оскільки станом на 01.05.2016 позивач на займала посаду державної служби та на вказану дату не має 20 років стажу роботи, на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України №3723 та актами Кабінету Міністрів України. Також, повідомив позивача про те, що відсутні правові підстави для призначення пенсі відповідно до Закону України №889.
Позивач вважає протиправним спірні рішення відповідачів щодо відмови у призначенні пенсії державного службовця відповідно до закону України «Про державну службу», у зв'язку з чим звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам , суд зазначає наступне.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі по тексту - Закон України №889-VIII).
За змістом пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889-VIII з 01.05.2016 втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (далі по тексту - Закон України №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Положеннями пунктів 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Приписами частини першої статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723, чинного до 01.06.2016 (далі по тексту - Закон України №3723) передбачено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями,-у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 року-страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
З 01.05.2016 набрав чинності Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі по тексту - Закон України № 889-VIII), в Прикінцевих та Перехідних положеннях якого закріплено, що Закон України №3723-ХІІ (Відомості Верховної Ради України, 1993 рік, №52, стаття 490 із наступними змінами), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 розділу XI Закону України №889-VIII втратив чинність.
Так, пунктом 10 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Крім того, згідно пункту 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Положеннями частини першої статті 37 Закону України №3723-XII закріплено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01.01.2011 - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач не враховує до стажу державного службовця позивача періоди роботи:
- з 03.07.2001 по 28.02.2011 у Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради;
- з 01.03.2011 по 12.09.2014 в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Ленінського району Харківської міської ради.
Статтею 46 Закону України «Про державну службу» №889-VIII визначені особливості стажу державної служби, зокрема у пункті 2 зазначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
У свою чергу, механізм обчислення стажу державної служби визначає Порядок обчислення стажу державної служби, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229 (далі по тексту - Порядок №229).
Приписами пункту 6 Порядку №229 передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Положеннями пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Так, Пунктом 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283, який діяв на час проходження позивачем служби в органах місцевого самоврядування, регламентовано, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах в органах місцевого самоврядування передбачених статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
У пункті 4 Порядку №283 закріплено, що документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи.
У свою чергу, статтею 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» встановлено, що до сьомої категорії відносяться посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновків про те, що спірний період роботи позивача в органах місцевого самоврядування зараховуються до стажу державної служби для призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ.
При цьому, зважаючи на те, що у позивача стаж державної служби станом на 01.05.2016 склав понад 10 років та станом на зазначену дату вона займала посаду, що відноситься до посад державної служби, а також, що стаж роботи останньої на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців складає не менше 20 років, то за нею зберігається право на призначення пенсії на підставі статті 37 Закону України №3723-ХІІ згідно пунктів 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №889-VIII та, відповідно, наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії, призначеної їй на підставі Закону України №1058-IV, на пенсію державного службовця відповідно до Закону України №3723-XII.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №735/939/17, від 19.03.2019 у справі №357/1457/17, від 22.10.2019 у справі №348/2370/16-а та від 14.11.2019 у справі №348/2369/16-а, від 22.05.2020 у справі №263/9612/16-а та від 10.02.2021 у справі №825/1453/18, який підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Враховуючий зазначений стаж роботи на посадах державного службовця та на посадах, що прирівнюються до посад державного службовця, суд приходить до висновку, що позивач має право на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», а відтак відповідачем безпідставно відмовлено в задоволенні заяви останньої від 25.05.2021.
Відтак, рішення ГУ ПФ України в Харківській області від 27.05.2021 №963290181561 про відмову позивачу в призначенні пенсії державного службовця за віком є неправомірним та підлягає скасуванню.
У той же час, обираючи спосіб захисту порушених прав позивача щодо необхідності зобов'язати ГУ ПФУ в Харківській області, суд зазначає наступне.
За змістом частин першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України, статті 17, частини п'ятої статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16.12.1974 у справі «Міллер проти Австрії», де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16.09.1996, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
У своєму рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014 Європейський Суд з прав людини зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява №33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява №48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08.04.2008, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 51, від 15.09.2009). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява №55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Враховуючи викладене, суд вважає, що належними та ефективним способом захисту прав позивача у даному випадку буде зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про державну службу».
У той же час, визначаючись щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУ ПФУ в Харківській області здійснити нарахування та виплату пенсії у розмірі 90% заробітної плати згідно заяви позивача від 25.05.2021, з урахуванням усіх складових заробітної плати, які відображені у довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовці від 20.05.2021 №10-87/3887/02-21 та у довідці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби від 20.05.2020 №10-87/3886/02-21, які видані Управлінням соціального захисту населення Адміністрації Холодногірського району Харківської міської ради, суд зауважує, що на час звернення позивача у даній справі до суду, відповідач ще не ухвалював рішення про призначення пенсії позивачу відповідно до Закону України «Про державну службу», а тому відсутні правові підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні нарахування пенсії будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити, з огляду на її передчасність.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.09.2020 у справі №560/2120/20 та від 19.08.2021 у справі №420/3284/20.
Стосовно позовних вимог позивача у частині визнання протиправним та скасування відповіді Пенсійного фонду України від 19.07.2021 №2800-030203-8/34325 про відмову позивачу у переведенні на інший вид пенсії, а саме: з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12 2015 №889-VIII, суд зазначає, що фактично Пенсійним Фондом України не приймалось рішення про відмову у переведенні на інший вид пенсії, а листом роз'яснено, що правові підстави для переведення позивача на інший вид пенсії відсутні, відтак позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, місто Харків, 61002, код ЄДРПОУ: 14099344), Пенсійного фонду України (вулиця Бастіонна, 9, місто Київ, 01601, код ЄДРПОУ: 00035323) про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати рішення відділу обслуговування громадян №11 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.05.2021 №963290181561 про відмову позивачу у переведенні на інший вид пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період роботи в органах місцевого самоврядування на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців з 03.07.2001 по 12.09.2014.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 з 25.05.2021 пенсію, передбачену статтею 37 Закону України «Про державну службу».
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1816,00 грн. (одної тисячі шістнадцять гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили у порядку, передбаченому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та підлягає оскарженню у порядку та у строки, визначені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 з 24.02.2022 був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території Харківської області повний текст рішення складено 28.07.2022.
Суддя Ольга НІКОЛАЄВА