ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
06 квітня 2010 року 14:40 № 2а-14423/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Бистрик О.С., за участю позивача -ОСОБА_1, представників відповідача -Сінельникової Л.Б., Середницького В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доКиївського міського центру зайнятості
проскасування наказу від 08.10.2009 р. № 18531, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування матеріальної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Деснянського районного центру зайнятості м. Києва про скасування наказу від 08.10.2009 р. № 18531 про відмову позивачу у присвоєнні статусу безробітного, зобов'язання відповідача прийняти рішення про присвоєння позивачу статусу безробітного з 08.10.2009 р. та про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 9918,99 грн. та майнової шкоди у розмірі 3000 грн. (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 01.04.2010 р.).
У судовому засіданні 24.02.2010 р. суд за згодою сторін замінив первинного відповідача на належного -Київський міський центр зайнятості на підставі п. 9 Положення про Деснянський районний центр зайнятості, затверджене директором Київського міського центру зайнятості від 05.05.2009 р., відповідно до якого районний центр зайнятості є структурним підрозділом Київського міського центру зайнятості та не має статусу юридичної особи.
Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилаючись на те, що всупереч вимогам Закону України «Про зайнятість населення», наказу Державної податкової адміністрації України від 24.11.2004 р. № 669 відповідач не надав йому статус безробітного. Крім того, зазначив, що внаслідок прийняття рішення відповідача, йому було заподіяно майнову шкоду у зв'язку з неотриманням допомоги по безробіттю у розмірі 9918,99 грн. та користуванням позикою у розмірі 3000,00 грн.
Відповідач заперечував проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивач являється адвокатом та належить до категорії громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, та є зайнятою особою.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.
Статтею 46 Конституції України встановлено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення»від 1 березня 1991 року № 803-XII (далі -Закон № 803-XII) зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формі. Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.
В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах, зокрема, громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 лютого 2007 р. № 219 затверджено Порядок реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних (далі - Порядок № 219).
Пунктом 11 зазначеного Порядку передбачено, що відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення»безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.
Державна служба зайнятості здійснює підбір підходящої роботи для громадян відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про зайнятість населення».
За відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості за їх особистою заявою з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання як таких, що шукають роботу, і оформляється наказом центру зайнятості, номер і дата якого зазначаються у картці. З наказом про надання чи ненадання статусу безробітного, визначення розміру і строку виплати допомоги по безробіттю чи припинення виплати такої допомоги громадянин повинний ознайомитися під розписку в картці обліку прийнятих рішень центру зайнятості.
Відповідно до п. 12 Порядку № 219 для одержання статусу безробітного громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку для пошуку підходящої роботи, до центру зайнятості заяву із зазначенням у ній інформації про те, що він не займається видами діяльності, що визначені частиною третьою статті 1 Закону України «Про зайнятість населення», і не отримує пенсію на пільгових умовах, а також копію довідки про його ідентифікаційний номер.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.10.2009 р. позивач звернувся до Деснянського центру зайнятості з метою взяття на облік та отримання статусу безробітного. 08.10.2009 р. позивач був ознайомлений з наказом № 18531 про зняття з обліку позивача відповідно до пп. 1 та 2 п. 20 Порядку № 219, як такого, що є самозайнятою особою.
У відповідності до ч. 3 ст. 1 Закону № 803-XII до категорії зайнятого населення відносяться громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, тощо.
Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб»встановлює у п.п. 1.8, 1.9 поняття «найманої особи»та «незалежна професійна діяльність», а саме:
- Наймана особа -це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію виключно за дорученням або наказом працедавця згідно з умовами укладеного з ним трудового договору (контракту) відповідно до закону. При цьому усі вигоди від виконання такої трудової функції (крім заробітної плати такої найманої особи, інших виплат чи винагород на її користь, передбачених законодавством), а також усі ризики, пов'язані з таким виконанням або невиконанням, отримуються (несуться) працедавцем.
- Незалежна професійна діяльність -це діяльність, що полягає в участі фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, так само як діяльності лікарів (у тому числі стоматологів, зубних техніків), адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб або осіб, зайнятих релігійною (місіонерською) діяльністю, іншій подібній діяльності, за умови якщо такі особи не є найманими працівниками чи суб'єктами підприємницької діяльності, які згідно з абзацом другим пункту 1.8 цієї статті прирівнюються до найманої особи.
Порядок обліку платників податків, зборів (обов'язкових платежів), що затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 19 лютого 1998 р. № 80 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1998 р. за № 791/3231 (далі -Порядок № 80), розроблений відповідно до Законів України «Про систему оподаткування», «Про державну податкову службу в Україні»та інших актів, положень чинного законодавства України і має на меті використання єдиної раціональної методики обліку платників податків і зборів (обов'язкових платежів) в органах державної податкової служби.
Згідно з п. 1.14 Порядку № 80 самозайнятою особою є платник податків - фізична особа, яка є підприємцем або здійснює незалежну професійну діяльність та не є найманою особою у межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
При цьому незалежна професійна діяльність полягає в участі фізичних осіб у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, так само як діяльності лікарів (у тому числі стоматологів, зубних техніків), адвокатів, приватних нотаріусів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів та помічників зазначених осіб або осіб, зайнятих релігійною (місіонерською) діяльністю, іншій подібній діяльності за умови якщо такі особи не є найманими працівниками чи підприємцями, які прирівнюються до найманої особи.
Відповідно до п. 5.9. Порядку № 80 узяття на облік самозайнятих осіб, які не є підприємцями, здійснюють незалежну професійну діяльність та не є найманими особами у межах такої незалежної професійної діяльності, здійснюється не пізніше наступного робочого дня з дня отримання від них заяви за формою № 5-ОПП.
Закон України «Про адвокатуру»від 19 грудня 1992 року № 2887-XII в статті 2 встановлює, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.
Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, нотаріаті, органах внутрішніх справ, служби безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути особа, яка має судимість.
Згідно із ст. 4 зазначеного Закону адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.
Ураховуючи вищезазначене, адвокатом є особа, яка одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, здійснює незалежну професійну діяльність та самостійно забезпечує себе роботою. Адвокат відноситься до категорії самозайнятих осіб.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що має право займатися адвокатською діяльністю з моменту подачі заяви за формою № 5-ОПП та реєстрації у Відділі реєстрації юридичних та фізичних осіб -підприємців за місцем прописки.
Проте суд не погоджується з таким твердженням позивача з огляду на наступне. Підставою для здійснення адвокатської діяльності є отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняття Присяги адвоката України. Наступне взяття на облік адвоката як самозайнятої особи -платника податків органами податкової служби є складовою його конституційного обов'язку сплачувати податки, збори та обов'язкові платежі та не спричинює виникнення права на адвокатську діяльність.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач має чинне Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 3355, видане на підставі рішення Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 29.05.2008 р. № 20-37-20, що дає йому право займатися адвокатською діяльністю в індивідуальному порядку. Разом з тим, позивач як громадянин України зобов'язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом, а тому зобов'язаний зареєструватися як самозайнята особа -платник податків за місцем прописки.
Таким чином, позивач не міг бути визнаний безробітним органами служби зайнятості відповідно до вимог чинного законодавства України.
Відповідач, приймаючи наказ від 08.10.2009 р. № 18531 про зняття з обліку ОСОБА_1 відповідно до пп. 1 та 2 п. 20 Порядку № 219, діяв на підставі чинного законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди у вигляді неотримання допомоги по безробіттю та користування сумою позики, отриманою позивачем.
Під час судового розгляду даної справи позивачем для розгляду до суду не було надано достатніх доказів щодо порушення відповідачем норм чинного законодавства України при прийнятті оспорюваного наказу.
Згідно з частиною 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд дійшов висновку, що відповідач по справі довів правомірність своїх дій, а отже виконав покладений на нього обов'язок.
Згідно із частиною 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено та підписано 9 квітня 2010 року.
Суддя А.С. Мазур