ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
16 березня 2010 року 10:22 № 2а-17503/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., при секретарі Бистрик О.С., за участю позивача -ОСОБА_1, представника відповідача -Леоновича А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України
про визнання протиправним і скасування рішення від 23.09.2009 р. та зобов'язання вчинити дії.
На підставі частини 3 статті 160 КАС України в судовому засіданні 16 березня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови складено та підписано 25 березня 2010 року.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України про визнання недійсним рішення Комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій щодо неможливості визнати його учасником бойових дій, оформленого протоколом № 5 від 23.09.2009 року, та зобов'язання Головного управління внутрішніх військ МВС України вчинити дії щодо визнання позивача учасником бойових дій із видачею на його ім'я посвідчення установленого зразка.
Під час судового розгляду позивач підтримав позов у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог посилався на п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту», згідно з положеннями якого учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів). Позивач вважає, що відповідач неправомірно дійшов висновку про неможливість визнання його учасником бойових дій, оскільки з серпня 1985 р. по серпень 1989 р., проходячи дійсну військову службу та навчаючись у Новосибірському вищому військовому командному училищі МВС СРСР у 1988 р за рішенням уряду СРСР, розпорядженням командувача внутрішніх військ МВС СРСР та за наказом начальника училища у складі військового оперативного резерву, неодноразово був направлений у службові відрядження в райони надзвичайного стану Азербайджанської та Вірменської РСР для участі у спеціальних операціях та для виконання завдань по забезпеченню громадського порядку.
Представник відповідача позов не визнав, в обґрунтування своїх заперечень посилався на постанову Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 р. «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», в якій визначено перелік держав та періоди бойових дій на їх території, однак у даному Переліку не передбачені держави і період, які зазначені у документах позивача. До іншої держави у закордонне відрядження позивач не направлявся, оскільки на той час перелічені позивачем РСР не були суверенними державами та входили до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік, отже позивач направлявся у службове відрядження в межах однієї держави.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
ОСОБА_1, навчаючись у Новосибірському вищому військовому командному училищі МВС СРСР протягом 1988 року відповідно до наказів начальника училища від 03.03.1988 р. № 54, від 11.03.1988 р. № 60, від 23.03.1988р. №71, від 31.03.1988 р. №78, від 16.06.1988 р. №145, від 05.08.1988 р. №191 в складі оперативного резерву перебував у відрядженнях у містах Баку та Єреван на територіях Азербайджанської та Вірменської РСР для виконання службових обов'язків по забезпеченню охорони громадського порядку за надзвичайних обставин, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами.
Дані факти підтверджуються довідкою Центрального архіву внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації від 24.11.2005 року № 4/А/Б-4503 та не заперечуються відповідачем.
Позивач звернувся до Комісії ГУВВ МВС України з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій із заявою про визнання його учасником бойових дій у зв'язку з перебуванням у 1988 році у службових відрядженнях для виконання завдань по охороні громадського порядку, пов'язаних з масовими антигромадськими проявами, на території республік Вірменської та Азербайджанської РСР.
За результатом розгляду матеріалів ОСОБА_1 відповідач прийняв рішення про відмову у визнанні його учасником бойових дій за відсутністю правових підстав оформлене протоколом комісії №5 від 23.09.2009 р., про що свідчить лист ГУ ВВ МВС України від 24.09.2009 р. №3/18/3-П-211 та підтверджено представником відповідача у судовому засіданні.
Відповідно до п. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).
Перелік держав, зазначених у цьому пункті, періоди бойових дій у них та категорії працівників визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року «Про організаційні заходи щодо застосування Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території, де також міститься вказівка, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року.
Суд дійшов висновку, що під визначенням «інші країни після 1979 року», яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України № 63 від 8 лютого 1994 року, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР. Такий висновок суду ґрунтується на наступному.
24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни, в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення "інші країни після 1979 року" міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін "інші країни" слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.
Також, слід зазначити, що в примітці № 6 до п. "інші країни після 1979 року" встановлено, що Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР і після 1979 року направлялись військові фахівці в країни, на території яких велися бойові дії, але Генеральний штаб Збройних Сил України не володіє такою інформацією. Військовим фахівцям у таких випадках пільги надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.
Разом з тим, на відміну від інших приміток №№ 1, 2, 3, 4, 5, 7 до цього пункту, в яких безпосередньо зазначено, що вони поширюються на обмежене коло осіб, примітка № 6 до п. "інші країни після 1979 року" лише встановлює, що надання пільг саме військовим фахівцям, які направлялись Генеральним штабом Збройних Сил колишнього Союзу РСР, залежить від наявності довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях. При цьому зазначена примітка № 6 ніяким чином не обмежує коло осіб на яких розповсюджується п. "інші країни після 1979 року". Таким чином вважати що п. "інші країни після 1979 року" стосується виключно військових фахівців, що направлялися Генеральним штабом Збройних Сил СРСР немає ніяких підстав.
Крім того, слід зазначити, що чинне законодавство України не містить визначення терміну «бойові дії», а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові. Отже, при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на територіях Азербайджанської, Вірменської, Узбецької та Грузинської РСР характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях. При цьому слід також ураховувати, що загальновідомими фактами є те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме у період з 1988 по 1991 роки в СРСР, зокрема в кавказьких республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ у даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР та партійної ідеології, що панувала у той період, не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити факти виключно з офіційних документів, якими в даному випадку є архівна довідка Центрального архіву внутрішніх військ від 24.11.2005 р. № 4/А/П-4503, чи мало зазначене спеціальне завдання МВС СРСР на виконання якого був направлений зазначений підрозділ характер бойового і чи приймав особовий склад цього підрозділу, і позивач в тому числі, участь у бойових діях на територіях Азербайджанської та Вірменської РСР.
Проте, позивачем до адміністративного позову додані статті засобів масової інформації та витяги із них щодо хронології подій Вірмено-Азербайджанського конфлікту під час виконання позивачем спецзавдань у службових відрядженнях. Відповідно до інформації, яка міститься в зазначених виданнях, на той час на територіях Азербайджанської та Вірменської РСР відбулись масові заворушення та безпорядки з використанням вогнепальної зброї, які супроводжувались чисельними людськими жертвами серед громадського населення та постраждалими серед працівників правоохоронних органів та військовослужбовців.
Хоча Азербайджанська та Вірменська РСР не включені у перелік держав і періодів бойових дій, судом при розгляді справи встановлено, що позивач виконував завдання в умовах масових заворушень та безпорядків при міжетнічних збройних конфліктах, які відбувались на вказаних територіях і піддавав ризику своє життя і здоров'я.
У частині 2 статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У відповідності до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд звертає увагу, що згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративний суд перевіряє, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). В даному випадку відповідачем не враховано цілий ряд обставин, які мають значення для прийняття рішення щодо можливості надання позивачу статусу учасника бойових дій.
За таких обставин, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на нормах діючого законодавства та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 71, 86, ст.ст. 158-163, КАС України, суд, -
Позов задовольнити.
Визнати протиправним і скасувати рішення Комісії Головного управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визначення учасників бойових дій 23.09.2009 р. про відмову у визнанні ОСОБА_1 учасником бойових дій.
Зобов'язати Головне управління внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України вчинити дії щодо визнання ОСОБА_1 учасником бойових дій та видачі на його ім'я посвідчення установленого зразка.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.С. Мазур