ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
18 березня 2010 року 11:44 № 2а-1272/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі Бистрик О.С., за участю представника позивача -Голоцван І.О., представника відповідача -Костіци С.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомАкціонерного банку «Діамант»
доСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків
проскасування податкових повідомлень-рішень
Акціонерний банк «Діамант»(далі -АБ «Діамант») звернувся до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків (далі -СДПІ у м. Києві по роботі ВПП) про скасування податкових повідомлень-рішень від 26.01.2009 р. № 0001594320/3 та № 0001234320/3, якими були визначені позивачу податкові зобов'язання зі сплати податку на землю та штрафні санкції у зв'язку з виникненням права власності на нежитлові приміщення, розташовані у житловому будинку.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при проведенні планової виїзної документальної перевірки відповідачем були порушені норми чинного законодавства України, оскільки позивач не є користувачем або власником земельної ділянки та не має жодних правовстановчих документів.
Представник позивача під час судового розгляду підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що філія АБ «Діамант»фактично користувалася та продовжує користуватися земельною ділянкою, а факт користування земельною ділянкою підтверджується положенням про філію позивача, наказами про прийом (звільненням) на роботу працівників, здійсненням діяльності з надання банківських послуг.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну податкову службу в України»від 4 грудня 1990 року № 509-XII органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів).
Відповідачем була проведена планова виїзна документальна перевірка позивача, за результатами якої складено Акт № 322/43-20/23362711 від 29.05.2008 року та встановлено порушення позивачем вимог ст. 15 Закону України «Про плату за землю»від 3 липня 1992 року № 2535-XII (далі -Закон № 2535-XII).
На підставі виявлених порушень СДПІ у м. Києві по роботі з ВПП прийнято податкове повідомлення - рішення від 10.06.2008 р. № 0001044320/0, яким визначено суму податкових зобов'язань зі сплати земельного податку у розмірі 16107,42 грн. з урахуванням основного платежу -10738,28 грн., штрафні (фінансові) санкції -5369,14 грн.
Позивач скористався правом апеляційного оскарження рішень відповідача, встановленого п. 5.2. Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-III (далі -Закон № 2181-III).
Державна податкова адміністрація у м. Києві за результатами розгляду скарги прийняла рішення від 12.11.2008 р. № 5518/10/25-214 (з урахуванням змін, внесених рішенням від 17.12.2008 р. № 6185/10/25-214), яким залишено без змін податкове повідомлення -рішення відповідача від 11.09.2008 р. № 0001234320/0 в частині визначення основного платежу у розмірі 8921,26 грн., скасовано зазначене податкове повідомлення -рішення в частині визначення штрафних санкцій відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 п. 17 Закону № 2181-III, донараховано штрафні санкції відповідно до п.п. 17.1.1 п. 17.1 п. 17 Закону № 2181-III у розмірі 340,00 грн. та відповідно до п.п. 17.1.2 п. 17.1 п. 17 даного Закону у розмірі 4460,63 грн. та відмовлено в іншій частині скарги позивача.
Державна податкова адміністрація України рішенням від 20.01.2009 р. № 368/6/25-0215 про результати розгляду повторних скарг залишила без змін вищезазначене рішення ДПА у м. Києві, а скаргу позивача -без задоволення.
Отже, в результаті апеляційного оскарження рішень відповідача були прийняті податкові повідомлення -рішення від 26.01.2009 р. № 0001594320/3, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок у розмірі 13381,89 грн., у тому числі за основним платежем -8921,26 грн., штрафні (фінансові) санкції -4460,63 грн., та № 0001234320/3, відповідно до якого нараховано суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок у розмірі 340,00 грн., у тому числі штрафні (фінансові) санкції -340,00 грн.
Як вбачається із матеріалів справи, між АБ «Діамант»та Крештопа Є.К., від імені якого діяла Жукова О.Ф., було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна від 29.04.2002 р., предметом якого є купівля-продаж нежитлових приміщень ІХ, Х літ.А-5 внутрішньою площею 497 кв.м., які розташовані на першому поверсі та в підвалі житлового будинку за адресою: м. Запоріжжя, пр. Леніна, 198. На підставі даного договору Орендне підприємство Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації видало на ім'я позивача Реєстраційне посвідчення від 13.05.2002 р., що підтверджує право власності позивача на зазначені нежитлові приміщення.
Також позивачем були укладені договори купівлі-продажу квартири від 14.03.2003 р., предметом яких є купівля-продаж квартир №№ 3, 6, 7, розташованих за адресою: м. Сімферополь, вул. К.Лібкнехта/Жуковського/Р.Люксембург, 1/6/1. Дані договори зареєстровані в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно.
Земельний Кодекс України від 25 жовтня 2001 року № 2768-III (далі -Земельний кодекс) є основоположним документом, який визначає особливості земельних правовідносин в Україні.
Статтею 79 даного Кодексу визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ст. 78 Земельного кодексу право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Згідно зі ст. 93 Земельного кодексу право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Підстави набуття права на землю визначені ст. 116 Земельного кодексу, відповідно до якої громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Стаття 42 Земельного кодексу встановлює, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників.
Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.
Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.
Відповідно до ст. 92 зазначеного Кодексу право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:
а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;
б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;
в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»від 29 листопада 2001 року № 2866-III прибудинкова територія визначається як територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.
Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу (у редакції, яка діяла на момент виявлення порушень відповідачем) право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.
Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Стаття 126 Земельного кодексу (у редакції, яка діяла на момент виявлення порушень відповідачем) передбачала, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що АБ «Діамант»набув у власність приміщення, які розташовані у жилих будинках. Проте право власності на приміщення, розташовані в багатоквартирних житлових будинках, не породжує право власності чи користування на земельну ділянка, на якій знаходиться такий будинок.
Крім цього, позивач як співвласник приміщення в багатоквартирному житловому будинку не є суб'єктом, який має право на отримання такої земельної ділянки в постійне користування або у власність відповідно до ст.ст. 42, 92 Земельного кодексу. Відведення частини земельної ділянки, на якій розташовані зазначені житлові будинки, з метою передачі на праві власності чи користування позивачеві не є можливим, оскільки цільове призначення даної земельної ділянки є експлуатація та обслуговування багатоквартирного житлового будинку в цілому, тому ділянка не може бути передана одному із співвласників.
Закон України «Про систему оподаткування»від 25 червня 1991 року № 1251-XII статтею 14 встановлює, що до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) віднесено плату за землю (земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності).
Закон України «Про плату за землю»від 3 липня 1992 року № 2535-XII (далі -Закон № 2535-XII) визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.
Статтею 1 зазначеного Закону дано визначення податку, як обов'язкового платежу, що справляється з юридичних і фізичних осіб за користування земельними ділянками.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2535-XII використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом.
За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.
Згідно із ст. 5 Закону № 2535-XII об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар.
Стаття 13 зазначеного Закону передбачає, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.
Відповідно до ст. 14 Закону № 2535-XII платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.
З урахуванням вищезазначеного, платником земельного податку (плати за землю або орендної плати) є власник або орендар земельної ділянки, який після одержання документів, що посвідчують право власності чи постійного користування, або укладення договору оренди та їх державної реєстрації приступив до використання земельної ділянки.
Представник позивача зазначив, що у АБ «Діамант»відсутні документи, що підтверджують право власності чи користування земельними ділянками, на яких розташовані багатоквартирні житлові будинки.
Відповідач в обґрунтування своїх заперечень посилався на результати розрахунку від 16.07.2002 р. № 84/Ордж. визначення частки прибудинкової території та оподатковуємої площі земельної ділянки під нежитловими, вбудовано-прибудованими приміщеннями, які належать на праві власності суб'єктам підприємницької діяльності, отриманого від Запорізького міського центру Державного земельного кадастру, а також на довідку від 17.07.2002 р. № 3798/и визначення частки прибудинкової території та оподатковуємої площі земельної ділянки та довідку від 25.07.2002 р. № 65-и про грошову оцінку 1м2 земельної ділянки, які були отримані відповідачем від Запорізького міського управління земельних ресурсів. Проте із зазначених документів не вбачається, що за позивачем зареєстровано право власності або користування земельною ділянкою у встановленому законом порядку, а перелічені документи не можуть самі по собі слугувати підставою для висновку щодо наявності обов'язку позивача сплачувати земельний податок.
Крім цього, суд зауважує, що положення про філію позивача, накази про прийом (звільнення) працівників, здійснення банківських та касових операцій також не можуть бути підтвердженням користування позивачем земельною ділянкою, оскільки такі документи не віднесені чинним законодавством України до таких, що підтверджують право землекористування.
Під час судового розгляду даної справи позивачем для розгляду до суду було надано достатньо доказів щодо порушення відповідачем норм чинного законодавства при винесенні податкових повідомлень-рішень, що дало підстави для висновку суду про скасування податкових повідомлень-рішень.
Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно із частиною 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -
Позов задовольнити.
Скасувати податкові повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків від 26.01.2009 року № 0001594320/3 та № 0001234320/3.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного банку «Діамант»витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено та підписано 25 березня 2010 року.
Суддя А.С. Мазур