ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
12 листопада 2009 року 12:00 № 2а-10062/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С. при секретарі Бистрик О.С., за участю представника позивача -Пашун Л.М., представника відповідача -Андреєвої Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомДержавного казначейства України
доВідділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
провизнання дій протиправними та скасування постанови від 24.07.2009 року
Державне казначейство України звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та скасування постанови від 24.07.2009 року, посилаючись, зокрема, на те, що відповідачем було порушено вимоги Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевого бюджетів, у зв'язку з чим винесення постанови про накладення штрафу начальником відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є неправомірним.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що постанова відповідача про накладення штрафу на позивача винесена у повній відповідності до вимог Закону України «Про виконавче провадження», а тому не підлягає скасуванню.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.
Закон України «Про виконавче провадження»від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV ) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.
Стаття 1 зазначеного Закону передбачає, що виконавче провадження являє собою сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів, які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом.
Статтею 3 названого Закону встановлено, що державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі листи, що видаються судами.
Згідно із ст. 24 указаного Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
На підставі ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону.
Якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.
Матеріалами справи підтверджено, що на підставі виконавчого листа № 2а-215/07 від 13.08.2008 р., виданого Броварським міськрайонний судом Київської області, державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження щодо зобов'язання Державного казначейства України перерахувати з рахунку Броварського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області Березинець Галині Павлівні моральну шкоду в розмірі 15000 гривень.
Відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Отже, спори щодо відшкодування моральної шкоди відносяться до немайнових спорів, за результатами розгляду яких судами приймається рішення немайнового зобов'язального характеру, зокрема про вчинення певних дій.
Законом № 606-XIV встановлені умови виконання рішень у немайнових спорах. У відповідності до ст. 76 даного Закону після відкриття виконавчого провадження по виконавчому документу, який зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець відповідно до статті 24 цього Закону визначає йому строк добровільного виконання рішення.
У разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, які можуть бути виконані лише боржником, державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - юридичну особу - від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на підставі ст. 87 зазначеного Закону.
Повноваження державного виконавця, як посадової особи, яка здійснює примусове виконання рішень, відносно прийняття постанови про накладення штрафу прямо встановлені ст. 87 Закону України «Про виконавче провадження», якою не передбачено додаткового затвердження таких постанов іншими органами чи вищестоящими посадовими особами.
З урахуванням вищевикладеного державним виконавцем було прийнято постанову № 11024817 від 24.07.2009 р. про накладення штрафу в розмірі 340,00 грн. у зв'язку з невиконанням позивачем рішення суду в добровільному порядку, починаючи з 29.01.09 р. по 22.07.09 р.
Крім того, посилання позивача на порушення відповідачем п.п. 10, 12 Порядку виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів, або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 9 липня 2008 р. № 609, не може бути прийнято до уваги, оскільки даний Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, шляхом безспірного списання, у тому числі з реєстраційних та спеціальних реєстраційних рахунків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів, відкритих в органах Державного казначейства, що прийняті судовими та іншими державними органами, які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.
Отже, дія зазначеного Порядку розповсюджується на виконання рішень у спорах про стягнення коштів, тобто у спорах майнового характеру. В той час як оспорюване рішення про накладення штрафу було прийнято державним виконавцем в процесі виконавчого провадження рішення суду про зобов'язання вчинити певні дії, яке носить немайновий характер.
Також необхідно зазначити, що відповідач, приймаючи рішення про накладення штрафу, діяв на підставі ст. 87 Закону № 606-XIV, якою встановлена відповідальність юридичної особи, як боржника у виконавчому провадженні.
Поряд з тим, Кодексом України про адміністративні правопорушення статтею 18813 передбачена відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця щодо усунення порушень законодавства про виконавче провадження, втрата або несвоєчасне відправлення виконавчого документа, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, неповідомлення боржником про зміну місця роботи (знаходження), а також неявка без поважних причин за викликом державного виконавця у вигляді штрафу від двох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Проте у цьому випадку штраф, як один із видів адміністративного стягнення, може бути застосований до громадян або посадових осіб за вчинення ними адміністративних правопорушень. Юридична особа не є суб'єктом адміністративних правопорушень, перелік яких встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення.
У судовому засіданні представник позивача, додатково обґрунтовуючи позовні вимоги, посилався також на ст. 25 Бюджетного кодексу України та ст. 29 Закон України «Про Державний бюджет України на 2009 рік». Посилання позивача на зазначені нормативно-правові акти не спростовують правомірність застосування відповідачем штрафних санкцій по відношенню до Державного казначейства України.
Підсумовуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що прийнята відповідачем постанова про накладення штрафу відповідає чинному законодавству України, а дії старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Хомишина Ю.Б. є законними.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст. 69, 70, 71, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги.
Повний текст постанови складено та підписано 21 грудня 2009 року.
Суддя А.С. Мазур