ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
28 січня 2010 року 15:45 № 15/302-09
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Мазур А.С., при секретарі судового засідання Бистрик О.С., за участю: представників позивача -ОСОБА_1, ОСОБА_2, представника відповідача -Гриценко І.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_4
доУправління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва
провизнання недійсним рішення № 2690 від 03.12.2008 року
ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про визнання недійсним рішення № 2690 від 03.12.2008 року.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, посилаючись на те, що позивач у 2006 році працював на спрощеній системі оподаткування, сплачував єдиний податок та на підставі Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»був звільнений від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи власні доводи тим, що до числа страхувальників у розумінні Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»відносяться, зокрема, суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, у тому числі єдиний податок, за умови використання ними праці найманих працівників, а тому рішення № 2690 від 03.12.2008 року про застосування фінансових санкцій є обґрунтованим.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з таких підстав.
Суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа ОСОБА_4 зареєстрований Мінською районною державною адміністрацією м. Києва 09.04.2001 року, ідентифікаційний номер НОМЕР_1. Потягом 2006 року позивач працював на спрощеній системі оподаткування та сплачував єдиний податок на підставі свідоцтва від 01.01.06 р. (серія Г № 424521).
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі -Закон № 1058-IV) страхувальниками є роботодавці, у тому числі фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.
Пунктом 3 статті 15 Закону № 1058-ІV передбачено, що страхувальники набувають статусу платників страхових внесків до Пенсійного фонду з дня взяття їх на облік територіальним органом Пенсійного фонду.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач зареєстрований територіальним органом Пенсійного фонду України, починаючи з 03.05.2001 року за № 16116-14.
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону № 1058-IV страхувальник зобов'язаний подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом, нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески, тощо.
Згідно з ч. 3 ст. 18 Закону № 1058-IV страхові внески є цільовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.
Підпунктом 9.3.5 пункту 9 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. № 21-1 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16 січня 2004 р. за № 64/8663, а також пп. 5 п. 9 ст. 106 Закону № 1058-IV передбачено, що за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При цьому складається рішення за формою згідно з додатком 17 цієї Інструкції.
Підставою для прийняття відповідного рішення є акт про зазначене порушення, складений у довільній формі.
Відповідачем було складено акт від 03.12.2008 р., яким встановлено несвоєчасне подання позивачем звіту за період січень -грудень 2006 року. Звіти за цей період були подані 03.12.2008 року, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 106 Закону № 1058-IV про нарахування пені та накладення штрафів, передбачених частинами дев'ятою і десятою цієї статті, посадові особи виконавчих органів Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, виносять рішення, які протягом трьох робочих днів із дня їх винесення надсилаються страхувальнику, банку чи організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій.
Відповідачем було винесено рішення про застосування фінансових санкцій за неподання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування № 2690 від 03.12.2008 року, відповідно до якого визначено до сплати фінансові санкції у розмірі 45063,85 грн.
У судовому засіданні представники позивача ознайомились із розрахунком фінансових санкцій, долученим до матеріалів справи, та не заперечували проти розміру нарахування.
На обґрунтування своїх позовних вимог позивач, зокрема, посилається на те, що він є платником єдиного податку та відповідно звільнений від сплати страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Суд не погоджується з такими доводами позивача з огляду на наступне.
Ставки, механізм справляння та пільги щодо сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлені Законами України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 9 липня 2003 року № 1058-IV, якими не встановлено такої пільги, як звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, котрі перейшли на спрощену систему оподаткування.
Статтею 5 Закону № 1058-IV регулюються відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів на ці правовідносини може поширюватися лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить. Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; перелік платників страхових внесків, їх права та обов'язки; порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків; стягнення заборгованості за цими внесками.
Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»від 3 липня 1998 року № 727/98 регулює питання спрощеної системи оподаткування, встановлює порядок обліку, звітності та сплати єдиного податку суб'єктами малого підприємництва.
Відповідно до п. 6 зазначеного Указу суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Проте згідно з вимогами статті 16 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом, закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому Закону.
Проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню положення Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва».
Отже, іншим законодавством, ніж зазначене, не можуть встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування або звільнення від їх сплати, а обов'язок сплачувати страхові внески не зумовлюється статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності, а залежить у даному випадку від факту використання суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою праці фізичних осіб на умовах, передбачених чинним законодавством України.
Що ж стосується доводів позивача відносно застосування фінансових санкцій у відповідності до Кодексу про адміністративні правопорушення, то суд вважає такі доводи безпідставними, оскільки Кодекс України про адміністративні правопорушення, зокрема ст. 1651, встановлює відповідальність посадових осіб або інших відповідальних осіб, що працюють на підприємствах або найняті на умовах трудового договору чи інших законодавчих підставах, а не суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи, який безпосередньо здійснює господарську діяльність.
На день розгляду справи сума фінансових санкцій позивачем не сплачена.
Ураховуючи вищенаведене, рішення Управлінням Пенсійного фонду України в Оболонському районі м. Києва про застосування фінансових санкцій за неподання розрахунку сум страхових внесків на обов'язкове державне пенсійне страхування у строки, визначені законодавством № 2690 від 03.12.2008 року є обґрунтованим, відповідає чинному законодавству України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови складено та підписано 03 лютого 2010 року.
Суддя А.С. Мазур