Україна
Донецький окружний адміністративний суд
26 липня 2022 року Справа№200/12090/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича розглянувши в порядку загального позовного провадження (письмове провадження) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - відповідач 1,
Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області - відповідач 2,
Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області- відповідач 1,
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області та Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську Донецької області, в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного Фонду України в м. Краматорську Донецької області 056750006797 від 02 вересня 2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком по Списку №2 ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України Донецької області, повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком по Списку №2, згідно п. б ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення”, п.2 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, з урахуванням висновків суду.
20 вересня 2021 року судом відкрито провадження в адміністративні справі в порядку прощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 18 жовтня 2021 року.
З 18 жовтня 2021 року по 27 жовтня 2021 року суддя перебував у відпустці.
26 жовтня 2021 року до суду засобами поштового зв'язку від відповідача 1 надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач 1 просив відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, у відзиві заявлено клопотання про зупинення провадження в адміністративній справі до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі № 360/3611/20.
03 листопада 2021 року ухвалою суду провадження в адміністративній у справі зупинено до набрання законної сили рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у зразковій справі № 360/3611/20.
03 листопада 2021 року постановою Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21 квітня 2021 у зразковій справі № 360/3611/20 задоволено частково, мотивувальну частину рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21 квітня 2021 року змінити, виклавши її в редакції цієї постанови, а в решті залишено без змін, повний текст рішення опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень 22.11.2021 року.
09 грудня 2021 року ухвалою суду провадження у справі поновлено.
17 січня 2022 року ухвалою суду вирішено подальший розгляд справи №200/12090/21 здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 07 лютого 2022 року, витребувано у відповідачів 1 та 2 письмові пояснення щодо того, яким органом Пенсійного фонду України прийнято оскаржуване рішення від 02.09.2021 року № 056750006797.
07 лютого 2022 року підготовче судове засідання відкладено на 28 лютого 2022 року.
Указом Президента України №133/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.
Вищезазначений Указ Президента України затверджено Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 15 березня 2022 року № 2119-IX.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 21 квітня 2022 року N 2212-IX, затверджено Указ Президента України від 18 квітня 2022 року N 259/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", яким на часткову зміну статті 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року №133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року №2119-ІХ), продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб.
Указом Президента України № 341/2022 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" № 2263-IX від 22.05.2022, продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII, в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Рішенням Ради суддів України від 24 лютого 2022 року № 9, з урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю - рекомендовано зборам суддів, головам судів, суддям судів України у випадку загрози життю, здоров'ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.
Донецький окружний адміністративний суд розташований в м. Слов'янськ Донецької області.
У зв'язку з активізацією проведення бойових дій на території Донецької області та прилеглих областей, системних ракетних обстрілів населених пунктів області, у тому числі м. Слов'янськ, які здійснюються державою-агресором та створюють суттєву загрозу життю та здоров'ю людей, керівництво Донецької обласної державної адміністрації через засоби масової інформації закликало мешканців області евакуюватись до більш безпечних регіонів України.
Постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання організації роботи державних службовців та працівників державних органів у період воєнного стану» від 12 квітня 2022 року № 440 відповідно до статті 60-2 Кодексу законів про працю України, статті 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та статті 17 Закону України “Про державну службу" Кабінет Міністрів України, установлено, що у період воєнного стану для державних службовців та працівників державного органу, які перебувають на території України, за рішенням керівника державної служби в державному органі може запроваджуватися дистанційна робота у разі наявності організаційних і технічних можливостей для виконання їх посадових обов'язків.
Згідно п. 4 опублікованих 02.03.2022 року Радою суддів України Рекомендацій щодо роботи судів в умовах воєнного стану, судам України рекомендовано усіх доступних працівників, по можливості, перевести на дистанційну роботу.
В таких умовах керівництвом Донецького окружного адміністративного суду задля збереження життя та здоров'я працівників та відвідувачів суду прийнято рішення про подальшу організацію роботи установи в дистанційному режимі.
08 червня 2022 року ухвалою суду вирішено відкласти підготовче засідання у справі 200/12090/21 до відновлення у всіх сторін по справі можливості приймати участь у розгляді справи; зобов'язано відповідачів виконати вимоги ухвали від 17 січня 2022 року, попереджено посадових осіб відповідачів про відповідальність, передбачену Кодексом адміністративного судочинства КАС України за умисне ухилення від виконання ухвали суду.
30 червня 2022 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області надійшли письмові пояснення, із яких суд встановив, що оскаржуване рішення від 02.09.2021 №056750006797 винесено Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.
01 липня 2022 року ухвалою суду залучено до участі в справі в якості третього відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, розгляд адміністративної справи розпочато спочатку.
15 липня 2022 року від відповідача 3 надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач 3 просив відмовити в задоволенні адміністративного позову.
19 липня 2022 року ухвалою суду закрито підготовче провадження в адміністративній справі № 200/12090/21, вирішено перейти до судового розгляду по суті в письмовому провадженні межах строків, визначених ч. 2 ст. 193 КАС України.
Станом на 26.07.2022 року від відповідача 2 відзив на адміністративний позов до суду не надходив.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про їх достатність для вирішення адміністративного спору.
Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_2 .
Відповідач 1 - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач 2 - Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 23346787, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5, організаційно-правова форма - орган державної влади.
Відповідач 3 - Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 13814885, адреса зареєстрованого місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, організаційно-правова форма - орган державної влади.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначила, що 27 серпня 2021 року вона звернулась до органів Пенсійного Фонду України із заявою № 7716 про призначення пенсії за віком за списком № 2 по досягненню 50 річного віку.
На час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком по Списку № 2 по досягненню 50 років, вона мала страхового (повного) стажу 34 роки 3 місяці та 23 дні, та роботу за Списком № 2 17 років 3 місяці 1 день, проте, відповідач повідомив про прийняття рішення від 02 вересня 2021 року № 056750006797 яким їй було відмовлено у призначенні пенсії за Списком № 2 у зв'язку з тим, що вона не досягла 55-річного віку.
Позивач вважає дії відповідача протиправними щодо визначення необхідного пенсійного віку та посилається на рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, справа № 1-5/2018(746/15) від 23 січня 2020 року, згідно якого застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788X11 зі змінами, внесеними Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-ІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, зокрема: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Позивач вважає, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: п. «б» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015р. №213- VІІІ та п.2 ч. 2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №82148-VІІІ.
Відносно позивача приписи означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за п. «б» ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ та 55 років за п.2 ч.2ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VІІІ.
Відповідач 1 проти задоволення позову заперечує, та вказує на те, що відповідно до п/п. 2 п. 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003р. № 1058-ІV (із змінами, внесеними згідно із Законом № 2148-VII від 03.10.2017р.) право на пенсію за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, жінки 1970 року народження та молодше - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Станом на 27.08.2021 загальний страховий стаж позивача склав 34 роки 03 місяця 23 дня, пільговий стаж за Списком №2-17 років 03 місяця 01 день. У зв'язку з недосягненням пенсійного віку (55 років) рішенням № 056750006797 від 02.09.2021 року позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 2 ст. 114 Закону 1058.
Відповідач 3 також заперечує проти задоволення адміністративного позову та зазначає, що відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам: зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Враховуючи вимоги пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними, зокрема у випадку позивачки, такого віку 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
Відповідач 3 зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину 2 статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213. Разом з тим, стаття 114 Закону № 1058 є чинною, неконституційною не визнавалась, а відтак норми цієї статті підлягають застосуванню під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах особам, які працювали на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці.
Закон № 1058, як спеціальний закон, з моменту набрання законної сили Законом № 2148, тобто, з 11.10.2017, є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсій на пільгових умовах за Списком № 2.
Враховуючи викладене, відповідач 3 вважає, що оскільки заявниці виповнилось 50 років 0 місяців 12 днів 27.08.2021, то умови призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 визначаються згідно Закону № 1058, а не на підставі пункту «б» статті 13 Закону № 1788, так як до 11.10.2017 Позивачка не досягла зазначеного віку та не набула спеціального пільгового стажу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, факт відмови в призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах через недосягнення віку призначення пенсії підтверджуються відповідачами 1 та 3 та відповідними доказами, відповідачем 2 не означене не спростовано, тому встановлені обставини справи не викликають у суду обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, що відповідно до ч. 1 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства, є підставою для звільнення від доказування.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Згідно ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність. недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Преамбулою Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) зазначено, що цей Закон відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VІІІ) встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
09 липня 2003 року було прийнято Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV) та 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було прийнято Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, яким Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено розділом XIV-І, який передусім, у контексті предмету спору, містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
2) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року у справі № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року N 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).
У пункті 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 наголошено, що за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
В пункті 4.4. мотивувальної частини Рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення, тобто з 23 січня 2020 року.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Відповідно до приписів п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Тобто, приписи п. 2 ч. 2 ст. 114 Закон № 1058-IV встановлюють збільшені показники віку в порівнянні з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Питання достатності у позивача страхового та пільгового стажу не є спірним між сторонами та відповідачем не заперечується.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Вирішуючи спір відносно визначення правових норм, які підлягають застосуванню при визначенні наявності у позивача права на призначення пенсії на пільгових умовах, суд керуючись приписами ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, викладені в рішенні Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду у зразковій справі №360/3611/20 від 21.04.2021 року, яке набрало законної сили за наслідками апеляційного перегляду Великою Палатою Верховного Суду 03 листопада 2021 року.
В зазначеному рішенні колегія суддів дійшла висновку, що до категорії осіб, на яких поширюється дія Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 (набрання чинності Рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015, були зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Крім того, колегія суддів зазначила, що «частиною першою статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Пенсійний фонд є самоврядною неприбутковою організацією і здійснює свою діяльність на підставі статуту, який затверджується його правлінням.
Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через утворені в установленому порядку територіальні органи - Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду), на які відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління (затверджене Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2), покладається, зокрема: призначення (здійснення перерахунку) і виплата пенсії, щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інших виплат відповідно до законодавства.
Отже, відповідно до покладених завдань і функцій Пенсійний фонд України та його територіальні органи є суб'єктами владних повноважень у сфері загальнообов'язкового пенсійного забезпечення.
Відповідно до статті 6 Основного закону державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
У контексті вимог статей 6, 8, 22, 46, 151-2 Конституції України, рішення Конституційного Суду України у справі № 1-р/2020 щодо порушень частини першої статті 8 Конституції України внаслідок підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи мають враховуватись всіма суб'єктами владних повноважень».
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно та безпідставно не застосовано до спірних правовідносин приписи пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII до редакції Закону України від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно дослідивши доводи відповідачів, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких слушних обґрунтувань їх позиції щодо прийнятого відповідачем 3 оскаржуваного рішення.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Дослідивши доводи сторін, суд встановив, що рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, тобто без дотримання засад добросовісності та розсудливості та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про протиправність рішення відповідача 3 від 02.09.2021 №056750006797 щодо відмови у призначені пенсії позивачу та його скасування.
Щодо позовних вимог відносно зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 4.2. Порядку № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 встановлено, що створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій.
Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
З системного аналізу викладених норм вбачається, що визначений за принципом екстериторіальності структурний підрозділ органу ПФУ є тим органом, що призначає пенсію незалежно від місця реєстрації пенсіонера або перебування його на обліку в іншому органі Пенсійного фонду України за місцем реєстрації, тому обов'язок щодо відновлення порушеного права позивача щодо повторного розгляду заяви з урахуванням висновків суду має бути покладений на саме відповідача 3.
Дискреційні повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для виплати пенсії документами, - зарахування стажу, що свідчить про те, що за законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Враховуючи фактичні обставини даної справи, суд вважає, що застосування положень пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII при вирішенні питання про призначення пенсії позивачу є варіантом правомірної поведінки, від якого відповідач безпідставно ухилився.
Крім того, суд враховує наявність у позивача необхідного страхового та пільгового стажу та досягнення 50-тирічного віку.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналогічні висновки викладено в постановах Верховного Суду від 23.01.2020 по справі №580/1617/19 та від 02.04.2021 по справі №813/5074/17.
Поряд з цим, відповідно до приписів ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід враховувати приписи ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту).
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Таким чином, враховуючи те, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом та сприяти реальному відновленню порушеного права, беручи до уваги приписи ст. 9 КАС України, приймаючи до уваги відзив на позовну заяву відповідача, докази наявні у матеріалах справи, а також з аналізу норм чинного законодавства, суд приходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права є ефективним.
Враховуючи те, що вимоги адміністративного позову підлягають задоволенню повністю, проте, тільки до одного відповідача з трьох, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно квитанції № 104 від 16.09.2021 року позивачем за подання позову сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Поряд з цим, згідно ч.ч. 3, 8 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи викладене, суд вирішив стягнути судовий збір в повному обсязі на користь позивача з відповідача 3 за рахунок його бюджетних асигнувань.
Керуючись Конституцією України, Законом № 1788-ХІІ, Законом № 1058-IV та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації, згідно паспортних даних: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3), Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області (ЄДРПОУ 23346787, адреса зареєстрованого місцезнаходження: 84302, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Поштова, буд. 5), Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області (ЄДРПОУ 13814885, адреса зареєстрованого місцезнаходження: вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016) про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області № 056750006797 від 02 вересня 2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком по Списку №2 ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком по Списку №2, згідно п. б ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” з урахуванням висновків суду, викладених в рішенні.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 908 (Дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Повний текст рішення складено та підписано 26 липня 2022 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Кониченко