Україна
Донецький окружний адміністративний суд
25 липня 2022 року Справа№200/15304/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Волгіної Н.П., розглянувши в письмовому порядку в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_3
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини НОМЕР_3, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування і не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по жовтень 2016 року без застосування базового місяця січня 2008 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму індексації грошового забезпечення за період служби з грудня 2015 року по жовтень 2016 року у розмірі 27 803,54 грн;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки;
- стягнути з відповідача на користь позивача суму компенсації додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки у розмірі 9 954,23 грн.;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку;
- зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.
Позовні вимоги обґрунтовані тим що, позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 (1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України) з серпня 2015 по жовтень 2016 року.
В вересні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою надати довідку про нараховане і виплачене грошове забезпечення, довідку-розрахунок сум індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані додаткові відпустки позивача, а також провести нарахування і виплату індексації та компенсації за невикористані додаткові відпустки, та виплатити середній заробіток за затримку розрахунку по виплаті вищезазначених сум.
Також позивачем у позові зазначено, що з наданих відповідачем довідки розрахунку індексації та архівних відомостей про виплачене грошове забезпечення позивача за 2015 - 2016 роки вбачається, що індексація грошового забезпечення нарахована і виплачена позивачу в значно менших розмірах, ніж передбачених діючим законодавством, так як невірно визначений базовий місяць нарахування індексації, а також до розрахунку сум індексації не включено всіх складових грошового забезпечення позивача, які не мали разового характеру, також неправильно розрахована сума компенсації невикористаної додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки (а.с. 1-7).
У відзиві на позов відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , обґрунтовуючи це наступним.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
На момент прийняття позивача на службу редакція абз. 3 п. 10.1 цього Порядку діяла в наступній редакції: «Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснюється з місяця прийняття працівника на роботу».
Відповідно до положень, діючої на той час редакції п. 10.1 Порядку № 1078, враховуючи, що позивач йому було встановлено базовий місяць серпень 2015 року.
Зміни щодо застосування в якості базового місяця січня 2008 року набули чинності в грудні 2015 року і стосувались новоприйнятих працівників, яким позивач не був, так як був прийнятий на військову службу 4 серпня 2015 року.
В жовтні 2021 року після отримання заяви позивача від 27 вересня 2021 року щодо надання довідки-розрахунку індексації його грошового забезпечення фінансово-економічним відділом був зроблений розрахунок заборгованості по виплаті індексації грошового забезпечення за період з 4 серпня 2015 року по 10 жовтня 2016 року, сума заборгованості склала 865,79 грн, яка була перерахована позивачу 25 листопада 2021 року.
5 листопада 2021 року на адресу відповідача надійшла заява позивача із вимогою нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2015 року по 2016 рік.
На підставі вказаної заяви наказом начальника 1 прикордонного загону № 700 - ОС від 16 листопада 2021 року були внесені зміни до наказу начальника 1 прикордонного загону від 10 жовтня 2016 року № 372-ОС та визначено: «Виплатити грошову компенсацію за 28 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої за період 2015 - 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням 10 жовтня 2016 року».
На підставі вказаного доповнення, фінансово-економічним відділом Донецького прикордонного загону позивачу була нарахована компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2016 роки в розмірі 4 640,53 грн, яка виплачена позивачеві 25 листопада 2021 року.
Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки проводилась виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства.
На день виключення позивача зі списків особового складу органу Держприкордонслужби цей розмір складав 4 972,00 грн, в тому числі: посадовий оклад - 740,00 грн, оклад за військовим званням - 40,00 грн, надбавка за вислугу років - (10%) - 78,00 грн, надбавка за виконання важливих завдань (100%) - 858,00 грн, премія (425%) - 3 145,00 грн, надбавка за особливі умови служби (15%) - 111,00 грн.
Також відповідач зазначає, що позивач звернувся до суду із пропуском строку, встановленого ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 23-27).
Ухвалою суду від 15 листопада 2021 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 18-19).
Ухвалою суду від 14 січня 2022 року продовжено строк розгляду адміністративної справи на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на запобігання поширення коронавірусної хвороби (а.с. 39).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на позовну заяву, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , є громадянином України, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 23 грудня 2015 року (а.с. 8-10).
Відповідач, Військова частина НОМЕР_3 (1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України), код ЄДРПОУ НОМЕР_4, зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_2, є державною установою та належним відповідачем у справі (а.с. 38).
Як встановлено судом на підставах матеріалів справи, позивач у період з серпня 2015 року по жовтень 2016 року проходив службу у Військовій частині НОМЕР_3 (а.с. 29, 34, 23-27).
Наказом начальника 1 Прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України ві 10 жовтня 2016 року № 372-ос молодшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби (а.с. 34, 23-26).
Як встановлено судом, при звільненні позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період його служби та компенсація за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки (а.с. 23-27).
27 вересня 2021 року позивач звернувся до відповідача із запитом про надання: довідки про його грошове забезпечення за період служби; довідки про нараховані та виплачені йому суми індексації грошового забезпечення; довідки про нараховані та виплачені йому суми компенсації додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій (а.с. 11, 30).
Листом від 29 вересня 2021 року (вих. № 11885) відповідач повідомив позивачу, що відповідно до ст. 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та п. 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (зі змінами), проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік. Кошторисні призначення Державної прикордонної служби України за 2015-2016 роки не передбачали здійснення видатків на виплату індексації грошових доходів військовослужбовців, у зв'язку із цим нарахування індексації грошового забезпечення позивача не проводилось. Разом із цим відповідно до розпорядження Адміністрації Державної прикордонної служби України індексація грошового забезпечення за вказаний період буде нарахована згідно діючого законодавства та виплачена після надходження на рахунки 1 прикордонного загону.
Також зазначено, що для здійснення виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій йому необхідно надати на адресу загону копію посвідчення учасника бойових дій та реквізити карткового рахунку з печаткою банку.
Щодо середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення та інших видів виплат у листі повідомлено, що листом Міністерства соціальної політики України від 24 липня 2013 року № 774/13/84-13 роз'яснено, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється.
До листа додано: довідку від 4 жовтня 2021 року № 900 про грошове забезпечення та інші види винагород за 2016 рік, довідку від 4 жовтня 2021 року № 899 про грошове забезпечення та інші види винагород за 2016 року; довідку-розрахунок від 4 жовтня 2021 року № 898 про індексацію грошового забезпечення позивача за період серпень 2015 року по жовтень 2016 року (а.с. 12-15).
3 листопада 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату суми компенсації додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за період служби та індексації грошового забезпечення за період з серпня 2015 року по листопад 2016 року, до якої додав копію посвідчення УБД та реквізити банківського рахунку (а.с. 32).
Наказом начальника 1 прикордонного загону № 700-ОС від 16 листопада 2021 року були внесені зміни до наказу начальника 1 прикордонного загону від 10 жовтня 2016 року № 372-ОС, а саме - в частині наказу стосовно ОСОБА_1 додано абзац наступного змісту: «Виплатити грошову компенсацію за 28 днів невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, передбаченої за період 2015 - 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням 10 жовтня 2016 року» (а.с. 34).
Згідно довідки-розрахунку грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої за 2015 - 2016 роки, від 1 грудня 2021 року, компенсація позивачу за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2016 роки нарахована в розмірі 4 640,53 грн. Розрахунок компенсації здійснювався, виходячи з розміру грошового забезпечення позивача на день звільнення: 4 972,00 грн, в тому числі: посадовий оклад - 740,00 грн, оклад за військовим званням - 40,00 грн, надбавка за вислугу років - (10%) - 78,00 грн, надбавка за виконання важливих завдань (100%) - 858,00 грн, премія (425%) - 3 145,00 грн, надбавка за особливі умови служби (15%) - 111,00 грн (а.с. 33).
Згідно довідки-розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 від 1 грудня 2021 року № 1106 за період з 4 серпня 2015 року по 10 жовтня 2016 року індексація за вказаний період нарахована в розмірі 865,79 грн (а.с. 31).
За поясненням відповідача, розрахунок індексації грошового забезпечення позивача здійснювався із застосуванням в якості базового місяця - серпня 2015 року (а.с. 25-26).
Відповідно розрахунково-платіжної відомості № 276 від 24 листопада 2021 року та платіжного доручення від 25 листопада 2021 року № 3629 грошова компенсація додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій та індексація грошового забезпечення виплачені в розмірі: індексація за період листопада 2015 року - жовтень 2016 року - 865,79 грн, грошова компенсація додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 4 640,53 грн, всього - 5 506,32 грн (до видачі після утримання зборів - 5 423,72 грн) (а.с. 35-37).
Будучи не згодним із тим, що йому нараховано та виплачено індексацію за період з грудня 2015 року по жовтень 2016 року в розмірі, розрахованим із застосуванням в якості базового місяця серпня 2015 року, а також із розміром нарахованої та сплаченої суми компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки, розрахованої із розміру його грошового забезпечення при звільненні без врахування суми індексації та «грошової винагороди 889», позивач звернувся до суду із даним позовом.
При вирішенні питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із даним позовом, суд виходить з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України)адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Як вбачається з ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до ч. 3 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Суд зазначає, що спеціальним законодавством (в тому числі і КАС України) прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем суб'єктом владних повноважень - законодавства про оплату праці.
Разом із цим відповідно до ст. 98 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
В аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця охоплюється застосованим в ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці" та, відповідно, звернення до суду з заявленими позивачем вимогами не обмежується будь-яким строком.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що неодноразово була висловлена, зокрема, у постанові від 25 квітня 2019 року у справі № 804/496/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 360/3359/19.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
За змістом ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення особи провести розрахунок з нею у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно п.п. 14.1.48 ст. 14 Податкового кодексу - заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.
Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні № «… положення частини 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці" необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник мас право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Верховний Суд у Постанові від 18 березня 2021 року у адміністративній справі № 820/3313/17 надав оцінку, в тому числі, застосуванню строку звернення до суду із вимогами щодо виплати суб'єктом владних повноважень належних працівникові (службовій особі) виплат при звільненні, зокрема й одноразової грошової допомоги при звільненні, зазначив (п.п. 36, 37), що «…закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність».
Проаналізувавши наведені вище нормативно-правові приписи суд дійшов висновку, що на позовні вимоги щодо виплати належних працівникові при звільненні виплат строк звернення до суду, зокрема, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, не розповсюджується.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
У відповідності до положень ст.ст. 1 - 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
В силу абз. 2 ч. 3ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України від 3 липня 1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Статтею 2 Закону № 1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
У ч. 5 ст. 2 Закону № 1282-XII вказано, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно зі ст. 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 1 січня 2016 року - 101 відсоток).
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у ч. 1 цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Таким чином, проведення індексації доходів, в тому числі грошового забезпечення військовослужбовців, є обов'язковим.
Щодо посилань відповідача на відсутність у цей період відповідного фінансування, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У справі «Кечко проти України» Європейський суд з прав людини встановив, що мало місце порушення ст. 1 Протоколу № 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи припинити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне законодавство передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (п. 23 рішення від 8 листопада 2005 року, заява № 63134/00).
Так, реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.
У зв'язку із цим при розгляді даної справи Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, зазначивши, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Висновок суду щодо того, що обмежене фінансування жодним чином не має впливати на право позивача отримати індексацію грошового забезпечення також узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах цього суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 825/1832/17, від 20 листопада 2019 року у справі № 620/1892/19, від 29 листопада 2021 року у справі № 120/313/20-а.
Таким чином, посилання відповідача на не виплату позивачу індексації грошового забезпечення в належному розмірі у зв'язку із не закладенням до бюджету коштів для виплати індексації судом не приймаються.
Щодо визначення базового місяця для розрахунку індексації грошового забезпечення за спірний період, суд виходить з наступного.
Як свідчать матеріали справи, позивача прийнято на військову службу у Військову частину НОМЕР_3 у серпні 2015 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2015 року № 1013 "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" внесені зміни до Порядку № 1078, зокрема, п. 10-2 викладений в новій редакції (була чинною до 1 квітня 2021 року), згідно якої […] для новоприйнятих працівників […] обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Отже, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Як вказано у примітці до цього пункту, зазначений пункт застосовується з 1 грудня 2015 року.
Згідно з п. 14 Порядку № 1078 роз'яснення щодо застосування цього Порядку надає Мінсоцполітики.
У листі від 28 квітня 2016 року № 201/10/1.37-16 Мінсоцполітики в надало роз'яснення щодо індексації заробітної плати, відповідно до якого: "…Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації, починаючи з грудня 2015 року, здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. […] Для працівника, який працює з лютого 2014 року, обчислення індексу споживчих цін має здійснюватись з місяця підвищення тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник. Якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулося у квітні 2012 року, то для визначення суми індексації такому працівнику з грудня 2015 року має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з травня 2012 року".
Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів № 1013 від 9 грудня 2015 року "Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів" міністрам, керівникам інших центральних органів виконавчої влади, головам обласних, Київської міської державних адміністрацій та інших державних органів у межах передбачених коштів державного бюджету, місцевих бюджетів та власних коштів вжити заходів для підвищення з 1 грудня 2015 року розмірів посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати), перегляду розмірів надбавок, доплат, премій, спрямувавши на зазначені цілі всі виплати, пов'язані з сумою індексації, яка склалась у грудні 2015 року, з тим, щоб розмір підвищення всіх складових заробітної плати у сумарному виразі для кожного працівника у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності з 1 січня 2008 року та діяла на час виникнення спірних правовідносин, було встановлено в тому числі схему посадових окладів осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом.
Отже, базовим місяцем для обчислення індексації грошового забезпечення позивача в за період з грудня 2015 року по жовтень 2016 року є січень 2008 року.
Як наслідок, нарахування позивачу у жовтні 2021 року індексації грошового забезпечення (яку було виплачено у листопаді 2021 року) за період служби з грудня 2015 року по жовтень 2016 року із застосуванням в якості базового місяця серпня 2015 року замість січня 2008 року - є неправомірним.
Враховуючи наведене, позовні вимоги позивача в цій частині також підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по жовтень 2016 року в сумі 27 803,54 грн, суд зазначає таке.
Відповідно до приписів ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (п. 3 ч. 2); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (п. 4 ч. 2).
У випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи, що нарахування грошового забезпечення є дискреційним повноваженням відповідача, беручи до уваги, що питання визначення розміру нарахованої позивачу індексації за період з грудня 2015 року по жовтень 2016 року з а у м о в и застосування відповідачем в якості базового місяця січня 2008 року - не є спірним в межах цієї справи, суд вважає, що належним у даному випадку та достатнім способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача здійснити перерахунок нарахованої позивачу індексації за спірний період із застосуванням в якості базового місяця січня 2008 року та наступної виплати перерахованої суми з врахуванням вже сплаченої суми індексації.
Відповідно, позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача індексації грошового забезпечення задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача стосовно не нарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки, суд зазначає таке.
Частиною 5 ст. 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР визначені види відпусток (далі - Закон України «Про відпустки»).
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня соціального захисту окремих категорій ветеранів війни» від 14 травня 2015 року № 426-VIII, який набрав чинності 6 червня 2015 року, Закон України «Про відпустки» доповнено статтею 16-2, до якої в подальшому відповідними Законами вносились зміни та яка станом на момент виникнення спірних відносин викладена в наступній редакції: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Статтею 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII) передбачено, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно з п. 12 ст. 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (ст.ст. 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-ХІІ) передбачено право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку із навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки».
Згідно з абз. 2, 3 ч. 14 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Суд зазначає, що відповідачем не оспорюється право позивача на отримання компенсації за невикористані ним дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки, що підтверджується поясненнями у відзиві на позов та нарахуванням та сплатою позивачу такої компенсації у листопада 2021 року.
При цьому розрахунок сплаченої позивачу у листопада 2021 року компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових за 2015 - 2016 роки в сумі 4 640,53 грн був здійснений із врахуванням грошового забезпечення, до складу було включено: посадовий оклад - 740,00 грн, оклад за військовим званням - 40,00 грн, надбавка за вислугу років - (10%) - 78,00 грн, надбавка за виконання важливих завдань (100%) - 858,00 грн, премія (425%) - 3 145,00 грн, надбавка за особливі умови служби (15%) - 111,00 грн; всього - 4 972,00 грн (а.с. 35-37, 13, 33).
Отже, у розмір грошового забезпечення, який брався до уваги за невикористані дні додаткової відпустки, не увійшли індексація грошового забезпечення позивача та винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 889.
Вирішуючи питання щодо правомірності/не правомірності не врахування відповідачем при розрахунку компенсації за невикористані дні додаткової відпустки індексації грошового забезпечення позивача та винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 889, суд виходить з такого.
Питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. Приймаючи постанову від 6 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що згідно з ч.ч. 2 та 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць.
Як вже зазначалось судом, поняття "грошове забезпечення" і "заробітна плата", які використано у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця охоплюється застосованим в ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначенням "законодавство про оплату праці"
Відповідно до ч. 5 ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Суд зазначає, що згідно приписів Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати їм подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до п. 2.2.7 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України 13 січня 2004 № 5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713, суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до фонду оплати праці (фонд додаткової заробітної плат).
Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок компенсації за невикористані позивачем дні додаткової відпустки як учаснику бойових за 2015 - 2016 роки із врахуванням у складі грошового забезпечення індексації, розрахованої з врахуванням цього рішення, а саме - розрахованої із застосуванням в якості базового місяця січня 2008 року.
Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 22 вересня 2010 року № 889, яка була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - установлено щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Як встановлено судом, позивачу у період з лютого по жовтень 2016 року нараховувалась та виплачувалась щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України № 889 (а.с. 13).
Враховуючи наведене, підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення - відсутні.
Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 14 квітня 2020 року у справі №820/3719/18 та від 9 червня 2022 року у справі № 200/11472/20.
Враховуючи наведене суд приходить до висновку, що відповідачем при розрахунку компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових винагороду, протиправно не було враховано у складі грошового забезпечення позивача винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України № 889.
Щодо позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача на його користь суми компенсації додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки у розмірі 9 954,23 грн, суд зазначає, що питання нарахування такої компенсації є дискреційним повноваженням відповідача, і виплата позивачу компенсації після її належного розрахунку - не є спірним в межах даної справи.
Як наслідок, позовні вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення по день фактичного розрахунку, суд зазначає наступне.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України регулюються низкою спеціальних актів, зокрема: Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій», Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 20 травня 2008 року № 425.
Разом із цим вказані нормативно-правові акти не містять норм щодо регулювання виплати звільненому військовослужбовцю середнього заробітку у зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому при звільненні виплат.
У Рішенні Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України.
Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд приходить до висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення військовослужбовців.
Аналогічний правовий висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладений у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми, спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Відповідно до правової позиції, наведеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст. ст. 94, 116, 117 КЗпП України і ст.ст. 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Проаналізувавши наведене, беручи до уваги, що при виплаті позивачу у листопаді 2021 року донарахованих сум індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані ним дні додаткової щорічної відпустки як учаснику бойових дій відповідачем не було нараховано та виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення по день виплати донарахованих сум, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача в цій частині.
Отже, зазначені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Стовно позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, суд виходить з наступного.
Статтею 34 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Частиною 2 ст. 2 Закону № 2050-ІІІ (в редакції, яка діє з 26 лютого 2021 року) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Як вже зазначалось судом, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є однією із основних державних гарантій. При цьому індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру.
Отже, сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення, про що неодноразово висловлювався Верховний Суд, в тому числі у постановах від 23 жовтня 2019 року у справі № 825/1832/17, від 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 815/2590/18.
Також суд зазначає, що у пункті 3 Порядку № 159 (в редакції, чинній як з 14 квітня 2021 року так і до 14 квітня 2021 року) прямо зазначено, що компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, разом із сумою індексації: у редакції, чинній до 14 квітня про це зазначено у першому абзаці цього пункту, у чинній редакції - у шостому абзаці.
Отже, несвоєчасно сплачена індексація грошового забезпечення підлягає компенсації відповідно до приписів Закону № 2050-ІІІ.
Згідно з ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Аналогічні приписи містяться і у 5 Порядку № 159, в якому зазначено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Отже, розрахунок та виплата компенсація здійснюється одночасно при виплаті заборгованості.
Беручи до уваги вищенаведене, враховуючи, що при виплаті позивачу у листопаді 2021 року донарахованої індексації грошового забезпечення відповідачем не було нараховано та виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації, суд вважає позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що мають бути задоволені.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходить з такого.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» позивач є звільненим від сплати судового збору.
Згідно ч. 2 ст. 139 КАС України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому в силу вимог ст. 139 КАС України питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 72-77, 94, 139, 192-193, 242-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4, зареєстроване місцезнаходження: АДРЕСА_2) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року по жовтень 2016 року із врахуванням базового місяця січня 2008 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 (з врахуванням раніше сплаченої суми) за період з грудня 2015 року по жовтень 2016 року із врахуванням базового місяця січня 2008 року.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_3 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки без врахування в розмірі його грошового забезпечення, який використовувався для такого розрахунку, індексації грошового забезпечення та винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 889.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (з врахуванням раніше сплаченої суми) компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 - 2016 роки - із врахуванням в розмірі його грошового забезпечення, який використовується для розрахунку такої компенсації, індексації грошового забезпечення та винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 889.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні - з дня звільнення по день фактичного розрахунку.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_3 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.П. Волгіна