ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"11" липня 2022 р. справа № 300/6229/21
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Шумея М.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.10.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач 08.09.2021 звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років згідно пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Листом від 16.09.2021 Головне управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років, посилаючись на те, що пенсія за вислугу років призначається при наявності спеціального стажу роботи, визначеного в п. е ст.55 Закону 1788 станом на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців. Оскільки спеціальний стаж роботи позивача, який дає право на пенсію за вислугою років станом на вказану дату становив 24 роки 4 місяці 28 днів, то права на пенсію ОСОБА_1 не має. Позивач вважає, що такі дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії є протиправними, тому просив суд зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 24.11.2021. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила, просила суд в задоволенні позову відмовити. Так зазначила, що право на пенсію за вислугу років згідно статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» потрібно визначати з урахуванням вимог щодо вислуги років та стажу, які були передбачені законодавством станом на 11.10.2017, щодо віку визначеного на дату призначення пенсії. Отже, право на пенсію за вислугу років мають працівники закладів освіти незалежно від віку за наявності вислуги років у період до 11.10.2017 не менше 26 років 6 місяців. Відтак, позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років з огляду на те, що його спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 становить 24 роки 4 місяці 28 днів. Крім цього, позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за призначенням пенсії за вислугу років у віці 51 років, що суперечить пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки пенсія у відповідності до цього пункту призначається після досягнення 55 років. Просила суд в задоволенні позову відмовити.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , працював на посадах працівника освіти в період з 16.01.1992 по 31.08.2021, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці НОМЕР_1 та довідками від 07.09.2021 за №41, від 09.08.2021 за №311/04-01/В-12.
З метою реалізації свого права на пенсійне забезпечення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся 08.09.2021 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За результатами розгляду поданих позивачем до заяви документів Головне управління Пенсійного фонду України Івано-Франківської області листом від 16.09.2021 відмовлено в призначення пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю необхідного спеціального стажу. Згідно вказаного листа, відповідач повідомив ОСОБА_1 про наявний страховий стаж 35 років 5 місяців 12 днів, а спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017 складає 24 роки 4 місяці 28 днів. В той же час до страхового стажу позивача зараховано всі періоди роботи.
Позивач, вважаючи дії відповідача протиправними та такими, що порушують його право на належне пенсійне забезпечення, звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд, керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії, конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду регулюють Закони України від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»(далі - Закон №1788-ХІІ), від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058- IV).
Відповідно до пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Згідно ст. 7 Закону України "Про пенсійне забезпечення", звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Пунктом "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції до 02.03.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення»(далі - Закон №213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІвикладено в новій редакції.
Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №911-VIII) внесені зміни до статті 55 Закону №1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова «незалежно від віку» замінено словами та цифрами «після досягнення 55 років і»; доповнено абзацами дванадцятим -двадцять п'ятим.
Отже, пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Однак рішенням Конституційного Суду України від 4 червня 2019 року №2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України(є неконституційними), положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вказав, що положення п. "а" ст.54, ст.55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом №911у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п. "а" ст. 54Закону України «Про пенсійне забезпечення», та 55 років для осіб, зазначених у пунктах "е", "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст. ст.1,3, ч. 3 ст.22, ст.46 Основного Закону України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення п. "а" ст. 54, ст. 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788 зі змінами, внесеними Законом №213, суперечать положенням ст. ст.1,3,46 Основного Закону України.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року №2-р/2019, положення п. "а" ст.54, ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" №1788 втратили чинність з 4 червня 2019 року.
Таким чином з 4 червня 2019 року при призначенні пенсії за віком необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції чинній до внесення до неї змін законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII, які визнано неконституційними.
Отже, на день звернення позивача із заявою від 08.09.2021 про призначення пенсії за вислугу років, п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Таким чином, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про те, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області за призначенням пенсії за вислугу років у віці 51 років, що суперечить пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оскільки на день звернення позивача із заявою право на пенсію у відповідності до даного пункту мають працівники освіти незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України,
Перелік закладів та установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 року №909.
Так, до Переліку віднесено, зокрема: загальноосвітні навчальні заклади, військові загальноосвітні навчальні заклади, музичні і художні школи, міжшкільні навчально-виробничі комбінати, дитячі будинки, дитячі трудові та виховно-трудові колонії, дитячі приймальні пункти і приймальники-розподільники для неповнолітніх, логопедичні пункти і стаціонари, школи-клініки, вищі навчальні заклади I-II рівнів акредитації, професійно-технічні навчальні заклади, дошкільні навчальні заклади всіх типів, позашкільні навчальні заклади, бібліотеки, дитячі клініки, поліклініки, лікарні, санаторії, диспансери, будинки дитини, дитячі відділення в лікарнях, санаторіях, диспансерах і установах для виконання покарань.
Разом з тим, відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, відповідачем зазначено, що пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» призначається при наявності спеціального стажу роботи станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.
При цьому позивач станом на 11.10.2017 мав спеціальний стаж 24 роки 4 місяці 28 днів, що недостатньо для призначення пенсії за вислугу років.
Проте суд зазначає, що законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року Розділ XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Тобто вказаною нормою збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03 жовтня 2017 року мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, вказаною нормою не було внесено жодних змін до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, яка відновлена за рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04 червня 2019 року, а саме у редакції "право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку".
Як вбачається зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 16.09.2021, яким позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років, спеціальний стаж ОСОБА_1 станом на 11.10.2017 становить 24 роки 4 місяці 28 днів.
При цьому суд приймає до уваги те, що директора Сенечівської гімназії Вигодської селищної ради ОСОБА_1 , наказом Відділу освіти, молоді та спорту Вигодської селищної ради від 31.08.2021 за №51-к/тр звільнено 31.08.2021 за власним бажання. За таких обставин, спеціальний стаж роботи позивача, як працівники освіти, станом на 08.09.2021 (дату звернення до відповідача) понад 25 років, тому останній має право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Отже на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, позивач мав право на призначення пенсії за вислугу років, відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення, а тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області протиправно відмовлено ОСОБА_1 в призначенні зазначеної пенсії.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зважаючи на те, що судом встановлено протиправність відмови відповідача в призначенні позивачу пенсії, суд дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача призначити ОСОБА_1 з 08.09.2021 (дату звернення до відповідача) пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір в сумі 908,00 грн.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд звертає увагу, що відповідно до частин 1, 2 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно із частинами 3-5статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1)розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Водночас, відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм, суд робить висновок про те, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника сторони за договором. При цьому такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Відповідно до частин 2, 3 статті 30 Закону України від 05.07.2012 за №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн., представником позивача надано суду договір про надання правової допомоги від 04.10.2021, укладеного між адвокатом Кажуком В.Б., який діє на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ІФ № 000996 від 29.10.2014 та Василівим В.В. як клієнтом; ордер серії ІФ № 008623 від 04.10.2021 на надання правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 у Івано-Франківському окружному адміністративному суді; акт виконаних робіт від 11.10.2021, яким визначено обсяг та вартість наданої правової допомоги, яка склала 2000 грн.; а також квитанцію за № 62 від 11.10.2021 на суму 2000,00 грн.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат на підставі статті 41 Конвенції, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розміробґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014, заява №19336/04, пункт 268). У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи, а також враховуючи предмет спору, значення справи для сторін та конкретні обставини справи, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 2000,00 грн. є співмірною із складністю цієї справи та з фактичним обсягом наданих адвокатом послуг та затраченим ним часом на надання таких послуг.
На думку суду, виходячи із критеріїв, визначених частинами 3, 5 статті 134, частиною 9 статті 139 КАС України, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правову допомогу адвоката в сумі 2000,00 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) з 08.09.2021 пенсію за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачені судові витрати в розмірі 2908 (дві тисячі дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шумей М.В.