Справа № 452/3241/21 Головуючий у 1 інстанції: Карнасевич Г.І.
Провадження № 22-ц/811/703/22 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
30 червня 2022 року м.Львів
Справа № 452/3241/21
Провадження № 22ц/811/703/22
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1
розглянув справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області, ухвалене у м.Самборі 2 лютого 2022 року у складі судді Карнасевич Г.І., у справі за позовом ОСОБА_2 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
30 серпня 2021 року ОСОБА_2 звернувся в суд з цим позовом. В підтвердження вимог посилається на те, що він перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов у Військовій частині НОМЕР_1 зі складом сім'ї 2 особи з 25 червня 2019 року, та в списках осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень - з 24 листопада 2020 року. Згідно протоколу №2 від 2 лютого 2006 року засідання житлової комісії штабу та управління Південного оперативного командування він первинно був зарахований на квартирний облік 17 листопада 2003 року. У відповідності до п. 26 постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» від 3 серпня 2006 року №1081 військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла. Оскільки він вперше зарахований на квартирний облік ще 17 листопада 2003 року під час проходження служби у Південному оперативному командуванні, вважає, що весь період перебування на квартирному обліку, починаючи саме з вказаної дати, підлягає зарахуванню. В березні 2021 року у своєму зверненні до відповідача він просив прийняти рішення про перенесення дати зарахування на квартирний облік на 17 листопада 2003 року. До заяви додавав копії довідки Квартирно - експлуатаційного відділу м. Одеси від 11 грудня 2009 року № 98, копію рапорта від 17 листопада 2003 року, копію протоколу № 2 від 2 лютого 2006 року засідання житлової комісії штабу та управління Південного оперативного командування. Просив заяву розглянути на засіданні житлової комісії, однак отримав негативну відповідь про неможливість задоволення заяви. Вважає таке рішення відповідача неправомірним та таким, що порушує його право на своєчасне забезпечення житловою площею.
Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 2 лютого 2022 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо перенесення дати зарахування ОСОБА_2 на квартирний облік на 17 листопада 2003 року. Визнано право перебування на квартирному обліку при військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_2 зі складом сім'ї 2 (дві) особи з 17 листопада 2003 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 зарахувати на квартирний облік при цій військовій частині ОСОБА_2 зі складом сім'ї 2 (дві) особи з 17 листопада 2003 року.
Рішення суду оскаржує військова частина НОМЕР_1. В апеляційній скарзі посилається на те, що позивача було поставлено військовою частиною на квартирний облік відповідно до інструкції, Наказу МОУ №737 від 30 листопада 2011 року «Про затвердження інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями», за рапортом вх. №2925 від 14 червня 2019 року. Звертає увагу, що Військову частині НОМЕР_1 не було повідомлено про те, що позивач згідно протоколу №2 від 2 лютого 2006 року засідання житлової комісії штабу та управління Південного оперативного командування первинно був зарахований на квартирний облік раніше. Просить скасувати рішення та визнати протокол №9 засідання житлової комісії Військової частини НОМЕР_1 від 25 червня 2019 року як первинний.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 , перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовано наступним.
Встановлено, що згідно протоколу засідання житлової комісії штабу та управління Південного оперативного командування № 2 від 2 лютого 2006 року ОСОБА_2 первинно зарахований на квартирний облік 17 листопада 2003 року як військовослужбовець.
Згідно довідки від 9 лютого 2021 року за № 136, виданої майору запасу ОСОБА_2 , вбачається, що він (відповідач) станом на 9 лютого 2021 року перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, шляхом забезпечення службовими житловими приміщеннями у Військовій частині НОМЕР_1 з 25 червня 2019 року, в списку осіб, які користуються правом позачергового одержання житлових приміщень частини, - з 25 червня 2019 року, та в списку осіб, які користуються правом позачергового одержання жилих приміщень частини, - з 24 листопада 2020 року.
17 березня 2021 року відповідач звернувся до військової частини із заявою про перенесення дати зарахування на квартирний облік на 17 листопада 2003 року. 26 березня 2021 року позивачем надано ОСОБА_2 відповідь про те, що відповідно до абзацу 4 пункту 24 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» від 3 серпня 2006 року № 1081, датою зарахування на облік вважається день, коли житловою комісією військової частини винесено рішення про зарахування військовослужбовця на облік, тому зарахування на квартирний облік рішенням житлової комісії штабу управління Південного оперативного командування з 17 листопада 2003 року є неможливим.
Відповідно до п. 1 ст.12 Закону України «Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2006 року № 1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями.
Пунктом 4 цього Порядку передбачено, що центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво Збройними Силами, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, правоохоронні органи спеціального призначення, Держспецтрансслужба та Держспецзв'язок, посади в яких комплектуються військовослужбовцями, видають нормативно-правові акти з питань забезпечення військовослужбовців житлом.
Згідно із п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до статті 12 Закону України від 24 червня 2004 року «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим Законом забезпечуються жилими приміщеннями для постійного проживання відповідно до раніше встановленого законодавством порядку.
В абзаці 4 пункту 4 розділу ІІ «Прикінцеві положення» цього Закону на Кабінет Міністрів України покладено зобов'язання забезпечити перегляд і скасування міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що суперечать цьому Закону.
На виконання цієї вимоги, з метою приведення нормативно-правових актів Міністерства оборони України у відповідність із чинним законодавством, видано наказ Міністра оборони України від 6 жовтня 2006 року № 577.
Згідно із пунктом 26 постанови Кабінету Міністрів України «Про забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями» та пунктом 3.7 наказу Міністра оборони України від 6 жовтня 2006 року № 577 військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.
Наказ Міністра оборони України від 6 жовтня 2006 року № 577 втратив чинність на підставі наказу Міністерства оборони України від 30 листопада 2011 року № 737, яким затверджено Інструкцію про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями.
Відповідно до пункту 2.15 цієї Інструкції військовослужбовці, які перебувають на обліку, у разі переміщення по військовій службі, пов'язаного з переїздом до іншого гарнізону (в іншу місцевість), зараховуються на облік за новим місцем проходження служби разом з членами їх сімей із збереженням попереднього часу перебування на обліку, а також у списках осіб, що користуються правом першочергового або позачергового одержання житла.
У рішенні суду зазначено, що на час звернення позивача із заявою про визначення дати квартирного обліку нормативно правові акти забезпечували збереження за військовослужбовцем прав на знаходження на квартирному обліку з дати первинної постановки на такий облік.
Судом встановлено, що позивач вперше зарахований на квартирний облік 17 листопада 2003 року, весь період перебування його на квартирному обліку, починаючи саме із вказаної дати, підлягає зарахуванню.
Суд першої інстанції посилаючись на постанови Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 760/9507/15-ц, 7 червня 2018 року у справі № 362/4273/17, 27 вересня 2018 року у справі № 362/4307/17, 22 листопада 2018 року у справі № 362/6383/16-ц, 18 березня 2019 року у справі № 285/3566/17, 20 березня 2019 року у справі № 760/750/16-ц, 4 листопада 2019 року у справі № 362/776/19, 22 травня 2020 року у справі № 569/13485/17, 5 серпня 2020 року у справі № 552/7905/17, які відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України повинні враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, прийшов до висновку про задоволення позову, оскільки оскаржуване рішення відповідача призводить до порушення рівності в черговості забезпечення житлом військовослужбовців, які проходять військову службу, не змінюючи місця служби, та військовослужбовців, які внаслідок переїзду до іншого місця служби, втрачають при цьому час квартирного обліку за попереднім місцем служби.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 24 листопада 2021 року у справі №461/5225/19, з'ясувавши, що при розгляді справи сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Зміст викладених позивачем обставин, якими він обґрунтовував позовні вимоги, дає підстави для висновку, що ОСОБА_2 пред'явив позов про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо перенесення дати зарахування його ( ОСОБА_2 ) на квартирний облік на 17 листопада 2003 року; визнання права перебування на квартирному обліку при Військовій частині НОМЕР_1 та зобов'язання цієї військової частини зарахувати на квартирний облік при ній ОСОБА_2 зі складом сім'ї 2 (дві) особи з 17 листопада 2003 року.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
При визначенні предметної та/або суб'єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У пунктах 1, 2 ч.1 ст. 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'зку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
ОСОБА_2 пред'явив позов, який стосується забезпечення його житлом як військовослужбовця, тобто забезпеченням соціальних гарантій у зв'язку з проходженням військової (публічної) служби.
Відповідно до частин першої та четвертої ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни.
Згідно з пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Частиною четвертою ст. 19 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Наведені норми права прямо передбачають, що військова служба належить до служби публічної.
Особливий порядок забезпечення житлом військовослужбовців є гарантією їх соціального захисту, передбаченого Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» пільг для осіб, які проходили військову, тобто публічну службу, та набули статус особи з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 для забезпечення єдності судової практики щодо визначення юрисдикції суду з розгляду спорів про оскарження відмови у забезпеченні жилим приміщенням або у призначенні грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення для деяких категорій осіб, які брали участь у бойових діях на території інших держав, а також членів їх сімей і про зобов'язання надати такі приміщення чи компенсацію, суд відступив від висновку, сформульованого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 806/104/16 за позовом особи, звільненої з військової служби, до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Житомира, житлової комісії Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій відповідачів з відмови у забезпеченні жилим приміщенням або грошовою компенсацією за належне для отримання жиле приміщення та про зобов'язання відповідачів надати позивачеві житлове приміщення або виплатити належну грошову компенсацію, щодо необхідності розгляду таких спорів за правилами цивільного судочинства, вказавши, що зазначені спори належать до юрисдикції адміністративних судів, оскільки стосуються проходження публічної (військової) служби, у зв'язку з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а також призначення та надання таких гарантій (пільг).
У постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 553/4650/14-а зазначено, що «державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання. Розрахунки й обґрунтування до показників видатків на соціальні потреби у проектах державного бюджету України та місцевих бюджетів здійснюються на підставі державних соціальних стандартів, визначених відповідно до закону. Відповідно до ст. 18 КАС України справи щодо спорів фізичних осіб з суб'єктами владних повноважень з приводу здійснення, надання, одержання соціальних виплат розглядаються місцевими загальними судами як адміністративними».
Оскільки спір у справі, що переглядається, пов'язаний з реалізацією позивачем права на отримання соціальної гарантії (пільги) у вигляді забезпечення житлом, яка передбачена Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у зв'язку з проходженням військової (публічної) служби, правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, а тому спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Є встановленим, що між сторонами виник публічно-правовий спір, а тому справа підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому провадження у цій справі підлягало закриттю, оскаржене судове рішення підлягає скасуванню.
Керуючись: п. 1 ч. 1 ст. 255, ст. 367, п.4 ч.1 ст.374, ст.ст.377, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 2 лютого 2022 року скасувати, провадження у справі закрити.
Роз'яснити позивачу, що за його заявою в порядку письмового провадження суд може постановити ухвалу про передачу справи до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст судового рішення складено 5 липня 2022 року.
Головуючий______________________Т. І. Приколота
Судді: ________________ Мікуш Ю.Р. ___________________ Р.В. Савуляк