05 липня 2022 рокуЛьвівСправа № 500/9700/21 пров. № А/857/6660/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судових засідань Смолинця А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у справі за його позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
суддя у І інстанції Мартиць О.І.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складення повного тексту рішення 14 лютого 2022 року,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ) № 192150003090 від 03 листопада 2021 року про відмову у призначенні йому пенсії за віком та зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком із дати звернення ним із заявою про її призначення.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 500/9700/21 вказаний позов було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ №192150003090 від 03 листопада 2021 року про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву позивача від 01 листопада 2021 року про призначення пенсії за віком відповідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, які є належними та допустимими доказами на підтвердження його страхового (трудового) стажу. Помилка у написанні по батькові позивача в уточнюючій довідці не може нівелювати відомості трудової діяльності та позбавляти його права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу, а відмова відповідача у зарахуванні спірного стажу роботи порушує принцип рівності особи перед законом.
Окрім того, у процесі розгляду справи суд дійшов висновку, що період отримання матеріальної допомоги по безробіттю теж підлягає зарахуванню до загального страхового (трудового) стажу для призначення пенсії.
Проте, оскільки призначення пенсії відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України, то вимога про зобов'язання відповідача призначити пенсію позивачу задоволенню не підлягає.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, який у своїй скарзі просив скасувати рішення суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог та постановити у цій частині нове рішення, яким зобов'язати відповідача призначити йому пенсію за віком із дати звернення із заявою про призначення пенсії. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у цій справі суд помилково вважає повноваження відповідача дискреційними, оскільки судом надано оцінку та вирішено, що спірні періоди слід зарахувати до загального страхового (трудового) стажу, а тому у відповідача є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. У разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і якщо він таких не вчиняє, то його можна зобов'язати до їх вчинення у судовому порядку.
Учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01 листопада 2021 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до відділу обслуговування громадян № 3 (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком.
Листом ГУ ПФУ №1900-0206-8/33139 від 09 листопада 2021 року позивачу повідомлено про відмову у призначенні пенсії за віком та надано копію рішення, де зазначено, що необхідний стаж, визначений статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» становить 28 років, а страховий стаж позивача - 26 років 2 місяці 14 днів, тобто відсутній необхідний страховий стаж.
За доданими документами до страхового стажу не зараховано:
- період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 11 лютого 1999 року по 09 серпня 1999 року, оскільки зарахування до стажу періоду отримання даного виду допомоги не передбачено законодавством;
- період отримання допомоги по безробіттю з 24 січня 2005 року по 18 жовтня 2005 року, оскільки запис про даний період в трудовій книжці не посвідчено печаткою центру зайнятості;
- період роботи у колгоспі з квітня 1987 року по березень 1993 року, оскільки в уточнюючій довідці № 483/06-06 від 25 жовтня 2021 року не вказано по батькові особи, якій видана дана довідка.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На підставі аналізу матеріалів справи та позицій сторін, викладених у заяві по суті справи, апеляційний суд дійшов висновку, що публічно-правовий спір, що розглядається, на стадії апеляційного перегляду зводиться до оцінки вирішення судом першої інстанції позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання ГУ ПФУ призначити йому пенсію за віком.
Вирішуючи таку позовну вимогу, суд першої інстанції прийшов висновку, що право призначення пенсії покладено на пенсійний орган та є виключно його дискреційними повноваженнями, у зв'язку із чим суд зобов'язав відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію. Повноваження пенсійного органу та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу, за умови звернення особи з усіма необхідними для призначення пенсії документами, - призначити пенсію. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Також, апеляційний суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15.
За таких обставин, на думку суду апеляційної інстанції, з метою ефективного відновлення порушеного права ОСОБА_1 , його позов підлягає задоволенню у повному обсязі шляхом зобов'язання відповідача призначити йому пенсію за віком з моменту звернення за призначенням такої, оскільки судом встановлено наявність у позивача необхідного страхового стажу і у цій частині рішення суду сторонами не оскаржується.
Відповідно до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам. Відтак, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду у частині відмови у задоволенні позову та відповідну вимогу задовольнити.
На підставі приписів частин 1 та 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ на користь ОСОБА_1 сплачений при зверненні до суду першої та апеляційної інстанції судовий збір (908 грн+681 грн=1589 грн) в розмірі 1589 грн.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 310, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 500/9700/21 у частині відмови у задоволенні позову скасувати та у цій частині прийняти нову постанову, якою відповідні позовні вимоги задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 01 листопада 2021 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 1589 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят дев'ять) грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Тернопільській області (код ЄДРПОУ 14035769, вул. Майдан Волі, 3, м. Тернопіль, 46001).
У іншій частині рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 14 лютого 2022 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк
Постанова у повному обсязі складена 06 липня 2022 року.