Справа № 214/2300/21
2/214/711/22
Іменем України
21 червня 2022 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Прасолова В.М.
при секретарі - Петренко К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по оплаті за надані послуги з централізованого опалення, інфляційних втрат, 3% річних, суд -
Позивач АТ «Криворізька теплоцентраль» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , в якому просить: стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість по оплаті за надану послугу з централізованого опалення за період з 01.10.2013 року по 01.03.2021 року в сумі 37 322 грн. 94 коп., інфляційні втрати 13 041 грн. 01 коп., 3% річних - 3 259 грн. 90 коп., а всього 53 623 грн. 84 коп., та судовий збір в розмірі 2 270 грн. 00 коп.
В обґрунтування позову зазначає наступне. АТ «Криворізька теплоцентраль» (далі - позивач) за специфікою своєї виробничої діяльності здійснює постачання теплової енергії для потреби опалення і гарячого водопостачання населенню Покровського. Довгинцівського, Саксаганського, Інгулецького районів міста Кривого Рогу, а отже, є виконавцем комунальних послуг (п. 3 ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»). Між позивачем та відповідачами виникли правовідносини по наданню, з одного боку, та споживанню, з іншого боку, комунальних послуг по централізованому опаленню та гарячому водопостачанню, які врегульовано ЗУ «Про житлово-комунальні послуги». ЗУ «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630. Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», до житлово - комунальних послуг належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами. Індивідуальним споживачем, згідно п. 6 ч.1 ст. 1 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Виконавець комунальної послуги зобов'язаний забезпечити своєчасність надання та відповідну якість комунальної послуги (п. 1 ч. 2 ст. 8 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»), а індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за ціпами/тарифами. встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги»). Крім того, відповідно до ст. 322 ЦК України власник несе тягар утримання належного йому майна. Дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг (ч. 3 ст. 9 Закону № 21.89-VI11). Позивач на виконання своїх зобов'язань, згідно вище перелічених нормативно- правових актів України, надав житлово-комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 . В наслідок неналежного виконання зобов'язань щодо здійснення оплати за надані послуги у відповідачів у період з 01.10.2013 року по 01.03.2021 року утворилась заборгованість у розмірі 37 322,94 грн. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання мають бути виконані належним чином. Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється віл відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Вищезазначені обставини є підставою для стягнення боргу у повному обсязі з урахуванням індексу інфляції та 3% річних. Так відповідачам, в порушення вимог чинного законодавства, нараховано індекс інфляції 13041, 01 грн., 3 % річних 3259.90 грн.
Представник позивача у судове засідання не з'явилася, подала до суду заяву, в якій просить розглядати справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, не заперечує проти винесення заочного рішення.
Відповідачі у судове засідання не з'явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Подали заяву, згідно якої просять справу розглянути за їх відсутності та застосувати до вимог позивача строк позовної давності, відповідно до поданої заяви. Також зауважили, що відповідачем ОСОБА_6 змінено прізвище на « ОСОБА_7 » у зв'язку зі вступом у шлюб. У окремо поданій заяві про застосування строку позовної давності, відповідачі зазначили наступне. Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. У своєму позові, поданому до суду відповідно штампу вхідної кореспонденції 29.03.2021 року, позивач заявляє вимоги про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення, інфляційних втрат, 3% річних з відповідачів за період з 01.10.2013 року по 01.03.2021 року, тобто за 8 років 5 місяців. Відповідно до ч. 3,4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тому просять застосувати строк позовної давності до вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» в цивільній справі №214/2300/21.
У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: довідка (а.с.5), детальний розрахунок заборгованості (а.с.6), розрахунок суми компенсації та трьох процентів річних (а.с. 7 ).
Суд, керуючись вимогами ст.77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.
Суд вважає належним доказом: довідку (а.с.5), так як цей доказ стосується обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме перебування відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на реєстраційному обліку в квартирі АДРЕСА_2 та перебування квартири у приватній власності ОСОБА_4 .
Суд вважає належними доказами: детальний розрахунок заборгованості (а.с.6), розрахунок суми компенсації та трьох процентів річних (а.с. 7), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме наявність заборгованості за надані позивачем відповідачам послуги та їх розмір.
Суд, відповідно до ст.78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази, які визнані належними, допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.
Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази, які визнані допустимими та належними є достовірними.
Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.
Судом встановлено, що відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , є зареєстрованими у житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , яке знаходиться у приватній власності ОСОБА_4 , а тому є споживачами послуг, що надаються АТ «Криворізька теплоцентраль», за зазначеною адресою, що встановлено довідкою (а.с.5).
Позивач АТ «Криворізька теплоцентраль», як постачальник централізованого опалення, на виконання своїх зобов'язань, у період з 01.10.2013 року по 01.03.2021 року надавав відповідачам за адресою: АДРЕСА_1 , послугу з централізованого опалення, що встановлено поясненнями позивача, викладеними у позові, та не спростовано відповідачкою.
Внаслідок неналежного виконання зобов'язань щодо здійснення оплати за надані послуги у відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за період з 01.10.2013 року по 01.03.2021 року утворилась заборгованість у розмірі 37 322,94 грн.
Також відповідачам позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання, нараховано інфляційні втрати 13 041,01 грн. та 3% річних - 3 259,90 грн., що вбачається з розрахунку суми компенсації та трьох процентів річних (а.с. 7).
Встановленим судом фактам та обставинам відповідають правовідносини, які регулюються нормами ЦК України, ЖК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24.06.2004р., Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017р., Закону України «Про теплопостачання».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (надалі Закон № 2189-VIII від 09.11.2017р.), до житлово-комунальних послуг належать послуги, зокрема, з постачання теплової енергії.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.
Пунктом 6 ч.1 ст. 7 зазначеного Закону встановлено, що споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.
П. 1 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. №1875-IV, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин між сторонами, передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений п.п. 1 та 5 ч.3 ст. 20 цього Закону обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг та оплачувати житлово- комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Аналогічна норма, передбачена пунктами 1, 5 ч.2 ст. 7 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., якими встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово- комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово- комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 9 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про теплопостачання», споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Статтею 12 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Пунктом 2 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (надалі Правил) визначено, що централізоване опалення - послуга, спрямована на задоволення потреб споживача у забезпеченні нормативної температури повітря у приміщеннях квартири (будинку садибного типу), яка надається виконавцем з використанням внутрішньо будинкових систем теплопостачання.
Пунктом 18 Правил передбачено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено іншого строку.
Таким чином, хоча ч.1 ст. 12 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Такому праву прямо відповідає визначений п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону № 2189-VIII від 09.11.2017р., обов'язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У відповідності зі ст.526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Судом встановлено, що між позивачем та відповідачами виникли правовідносини по наданню, з одного боку, та споживанню, з іншого боку, послуг з централізованого опалення, які врегульовано Законом України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24 червня 2004р. (який втратив чинність 01.05.2019р.) та №2189-VІІІ від 09 листопада 2017 року Законом України «Про теплопостачання», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630.
Згідно зі ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У судовому засіданні встановлено, що незаконними діями відповідачів, які оплату за житлово-комунальні послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території в повному обсязі не здійснювали, внаслідок чого виникла заборгованість за період з 01.10.2013 року по 01.03.2021 року в сумі 37 322 грн. 94 коп., заподіюється шкода майновим правам позивача, що у відповідності до ст.15 ЦК України охороняються законом, а тому позивач обґрунтовано, у відповідності до ст. 16 ЦК України звернувся до суду за захистом своїх прав, із застосуванням наслідків прострочення виконання зобов'язань, передбачених ст.625 ЦК України, у виді нарахування інфляційних втрат в сумі 13 041 грн. 01 коп. та 3% річних в сумі 3 259 грн. 01 коп.
В той же час, суд приймає до уваги, що відповідачі ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , просили суд застосувати строк позовної давності до виниклих правовідносин.
Так, відповідно до вимог ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України, якою встановлено, що перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» передбачає форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.
Враховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримання захисту за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.
Відповідно до положень ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Відлік позовної давності обчислюється з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.
Отже, до позовних вимог АТ «Криворізька теплоцентраль» про стягнення заборгованості з ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , згідно зі ст.257 ЦК України, встановлено позовну давність тривалістю у три роки.
Вимогами ч.ч.4, 5 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Так, АТ «Криворізька теплоцентраль» звернулись з позовною заявою до відповідачів про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення 29.03.2021 року, а тому трирічний строк відраховується за три роки до пред'явлення позову, а саме з 01.03.2018 року.
Таким чином, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та вважає за необхідне стягнути з відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» заборгованість за надані послуги з централізованого опалення за період з 01.03.2018 року по 01.03.2021 року в розмірі 19 437,27 грн., інфляційні витрати в розмірі 1 534,96 грн., три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 820,04 грн., а всього 21 792,27 грн.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ч.1 ст.13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ст.89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Отже, враховуючи, що цивільне судочинство згідно з ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України, здійснюється на засадах змагальності сторін та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, так як відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, беручи до уваги, що обставини, на які посилається позивач, як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги АТ «Криворізька теплоцентраль» підлягають частковому задоволенню зі стягненням з відповідачів суми боргу в межах строку позовної давності.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, згідно з ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , з кожного окремо в рівних частках, на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» по 248 грн. 13 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору пропорційно частині задоволених вимог (40,64% - 992,52 грн.).
Керуючись ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №1875-IV від 24.06.2004р., ст. ст. 1,5,7,9,12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09.11.2017р., ст. 19 Закону України «Про теплопостачання, ст. ст. 15, 16, 509, 525, 526, 625 ЦК України, ст. ст. 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265, 288 ЦПК України, суд-
Позовні вимоги Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості по оплаті за надані послуги з централізованого опалення, інфляційних втрат, 3% річних - задовольнити частково.
Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» (вул. Електрична, 1, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00130850) заборгованість по оплаті за надану послугу з централізованого опалення за період з 01.03.2018 року по 01.03.2021 року в розмірі 19 437 грн. 27 коп., втрати від інфляції у розмірі 1 534 грн. 96 коп. та 3% річних у розмірі 820 грн. 04 коп., а всього 21 792 грн. 27 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» (вул. Електрична, 1, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00130850), з кожного окремо в рівних частках, витрати по сплаті судового збору в сумі по 248 грн. 13 коп.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання шляхом подання апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: В.М. Прасолов