Справа № 214/942/22
2/214/3031/22
Іменем України
22 червня 2022 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Прасолова В.М.
при секретарі - Петренко К.І.
за участю представника позивачки - ОСОБА_1
за участю відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 , поданою представником позивачки адвокатом Бурлаченком Сергієм Юрійовичем, до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Металургійної районної у місті ради, про визначення місця проживання неповнолітньої дитини, суд -
Позивачка ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить: визначити місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_3 .
В обґрунтування своїх позовних вимог вказала, що вона, ОСОБА_3 , перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 . Шлюб між ними зареєстрований 16 серпня 2014 року Центрально-Міським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Криворізького міського управління Міністерства юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис за № 678. Від шлюбу у них народилася дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження дитини, відносини у їхній родині значно погіршились. Шлюб між ними почав поступово руйнуватись. На фоні особистої неприязні один до одного, почастішали сварки, непорозуміння між ними загострювалось. Щоразу, намагаючись вирішити життєві питання спокійно, дійти взаємної згоди та залагодити конфлікти, дані спроби закінчувались гучними сварками. Наразі кожен живе своїм особистим життям. Сімейні відносини один з одним не підтримують. Після припинення стосунків, вона з дочкою переїхала жити до іншого місця проживання: АДРЕСА_1 . Дитина залишилась проживати разом зі будинку, якими володіють її батьки. Наразі вона вже звернулась до Саксаганського районного суду міста Кривого Рогу із позовною заявою про розірвання шлюбу між ними. Після фактично припинених відносин з відповідачем, спору про місце проживання дитини між ними не було, тому місце проживання дитини залишилось з нею, вона ніколи не заперечувала та не чинила ніяких перешкод у спілкуванні батька з донькою. Але ще за часів їхнього сімейного життя відповідач повідомляв їй, що у будь-який час забрати у неї дитину і повністю ізолювати її від неї. Відповідач постійно погрожує їй відібранням дитини. Наразі кожен живе своїм особистим життям. Сімейні відносини один з одним вони не підтримують. Аби вирішити питання щодо місця проживання дитини, вона звертається до суду з даним позовом та просить суд визначити його саме з матір'ю. Будинок, в якому вона мешкає разом з донькою, відповідає санітарним та іншим нормам. Дочка забезпечена необхідними умовами для проживання та гармонійного розвитку дитини. Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. А відповідно до ст. 27 цієї Конвенції, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Вважає, що дитині краще проживати разом з нею, як і раніше, перебувати під її повним піклуванням. Адже як, матір, вона дуже прискіпливо ставлюсь до кожної дрібниці, що стосується життя її донечки. Жодних перепон у залишенні дитини проживати разом з нею, немає. Вона є відповідальною та турботливою матір'ю. На обліку у лікарень - не перебуває, не має шкідливих звичок, не веде аморальний спосіб життя. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Права батьків щодо виховання дитини розцінюється як засіб виконання ними своїх обов'язків щодо неї. Відповідно до ч. 3 ст. 9 Конвенції про права дитини дитина, яка не проживає з одним чи обома батьками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини. За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Тим більш, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки батько дитини у разі визначення місця проживання дитини з матір'ю не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Відповідно до ч.1 ст. 161 СК України - під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Статтею 161 СК України, визначено, якщо мати та батько дитини які проживають окремо не дійшли згоди щодо того з ким з них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом. При вирішенні спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Згідно п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12..2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб , розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" згідно якої, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати. Просить суд врахувати й те, що між матір'ю та дитиною взагалі, є великий взаємозв'язок, який природно та беззаперечно визначає місце проживання дитини поруч з матір'ю. Між тим, судова практика свідчить про те, що при розірванні шлюбу діти залишаються з матір'ю. При остаточному вирішенні спору важливе значення також має стать дитини і батька. Так, за рівних інших умов дівчинка і хлопчик до визначеного часу більше потребують догляду матері, ніж батька. У зв'язку з цим судова практика виходить з того, що дівчинку з точки зору статі, гігієни, обслуговування її, необхідно залишити з матір'ю. Актуальним і на сьогодні у спорі про визначення місця проживання дитини залишається роз'яснення колишнього Верховного Суду СРСР, що при вирішенні спорів, з ким із батьків має проживати дитина, слід мати на увазі рівність прав обох батьків. Судова практика показує, що в більшості випадків справи вирішуються на користь матерів, одначе ці рішення обґрунтовуються тим, що вивчення конкретних обставин справи приводять суд до переконання, що мати зуміє краще забезпечити необхідні умови для виховання дитини, а не на переважнім праві матері. У названім роз'ясненні також зазначається, що вирішуючи такі спори, суди повинні перш за все виходити з інтересів дитини, враховуючи при цьому, хто із батьків має можливість забезпечити краще виховання дитини, вік дитини та її особисту прихильність до одного з батьків. Перевага в матеріально житло-побутових умовах одного з батьків саме по собі не може слугувати підставою для передання дитини на виховання другому з батьків.
Позивачка в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.
Представник позивачки в судовому засіданні позов підтримав, при цьому зазначив, що у разі задоволення позову, права сторін порушені не будуть.
Відповідач у судовому засіданні позов визнав повністю.
Представник третьої особи в судове засіданні не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений чином.
Відповідно до положень ч. ч. 3,4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.
Керуючись положеннями ст. 206 ЦПК України, а саме визнання відповідачем позову, у судовому засіданні встановлено, що маються законні підстави для задоволення позову, тому що визнання позову відповідачем не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, на підставі ст.141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивачки витрати по сплаті судового збору в сумі 992 грн. 40 коп.
Керуючись ст. ст. 150, 161 СК України, ст. ст. 2, 4, 12, 13, 133, 141, 200, 206, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: Виконавчий комітет Металургійної районної у місті ради про визначення місця проживання неповнолітньої дитини - задовольнити.
Визначити місця проживання неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , витрати по сплаті судового збору в розмірі 992 грн. 40 коп.
Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дати підписання шляхом подання апеляційної скарги.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя: В.М. Прасолов