Справа № 22 -4922 2006 рік Голов. в 1-й інстан. Сліщенко Ю.Г.
Категорія 26 Доповідач Пономарьова О.М.
20 червня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Пономарьової О.М.
суддів Соломаха Л.І., Бондаренко Л.І.,
при секретарі Миснянко М.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку
цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, розподіл та визнання права власності на спадщину, зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадщину за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Петровського районного суду м. Донецька від 16 березня 2006 року, -
встановив:
ОСОБА_2 звернулась до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на рішення Петровського районного суду м. Донецька від 16 березня 2006 року, яким встановлено, що ОСОБА_1 своєчасно фактично прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_3, яка померла 22 травня 1999 року. Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину від 7 листопада 2002 року про право власності за ОСОБА_4 на жилий будинок з надвірними будовами та спорудами, що знаходяться в м. Донецьку, АДРЕСА_1 а саме недійсним на 1/3 частину вказаної спадщини. Визнано за ОСОБА_1 право власності на одну третю частину 1/3 вказаного жилого будинку. В задоволенні інших вимог ОСОБА_1 відмовлено. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 2/3 частини вказаного жилого будинку з надвірними будовами та спорудами в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5, який помер 11 березня 2005 року. В задоволенні інших вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі ставиться питання про зміну рішення суду та відмови в задоволенні вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, оскільки суд першої інстанції зробив неправильні висновки про прийняття спадщини ОСОБА_1 після смерті матері, і ці висновки суперечать встановленим по справі обставинам та наданим доказам і вимогам закону .
В судовому засіданні ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_6 підтримали доводи апеляційної скарги і просили задовольнити її, бо рішення суду першої інстанції є неправильним і незаконним.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 просили відхилити апеляційну скаргу, залишити рішення суду без зміни, оскільки воно ухвалено у відповідності з матеріальним та процесуальним законом.
Судом першої інстанції встановлено, що після смерті ОСОБА_3 її син ОСОБА_1 фактично спадщину прийняв у встановлений законом шестимісячний строк, а свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_4 після смерті ОСОБА_3 видано нотаріусом без урахування права ОСОБА_1 на обов'язкову частку у спадщині, що є підставою для часткового задоволення вимог ОСОБА_1 в частині визнання за ним право власності на 1/3 частку в спадщині. Після смерті ОСОБА_5 із заявою про прийняття спадщини своєчасно в нотаріальну контору звернувся спадкоємець ОСОБА_2, що дало суду підстави для часткового задоволення його позовних вимог.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає , що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без зміни з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним І обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень , підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглядаючи позовні вимоги ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2, суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, правильно встановив правовідносини, які склались між ними і дійшов до обгрунтованого висновку про часткове задоволення заявлених вимог.
Суд правильно встановив, що між сторонами склались правовідносини, що виникають зі спадкового права.
Відповідно до вимог ст.525 ЦК України в редакції 1963 року, яка діяла на час прийняття спадщини ОСОБА_1, неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця успадковують , незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка б належала кожному з них при спадкуванні за законом/ обов'язкова частка/.
ОСОБА_3 - мати ОСОБА_1, 1931 року народження, яка за життя склала заповіт на своє майно на користь своєї доньки ОСОБА_4 та її сина ОСОБА_5, померла 22 травня 1999 року. На час смерті матері позивач досяг 68 років, тобто вжався за законом непрацездатним спадкоємцем першої черги і відповідно до вимог ст. 525 ЦК України / 1963 року/ мав право на обов'язкову частку. Але ці обставини не були враховані при видачі ОСОБА_4 свідоцтва про право на спадщину після смерті матері.
Відповідно до ст. 549 ЦК України /1963 року/ визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.
Хоча ОСОБА_1 і не подавав заяву про прийняття спадщини після смерті матері, але в судовому засідання встановлено, що він фактично прийняв спадщину , оскільки вступив у володіння спадковим майном.
За таких підстав суд дійшов обгрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 фактично прийняв спадщину після смерті матері і визнав за ним право власності на 1/3 частку спірного домоволодіння, визнавши частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, яке отримала ОСОБА_4.
В судовому засіданні також встановлено, що ОСОБА_2, який є братом ОСОБА_5, у встановлений законом строк подав в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини після смерті брата, і тому визнав за ним право власності в порядку спадкування на 2/3 частки спірного домоволодіння.
Висновки суду є правильними , оскільки грунтуються на обставинах, які встановлені в судовому засіданні, наданих сторонами доказах.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлені обставини справи, дана їм належна правова оцінка і правильно вирішений спір.
Рішення суду першої інстанції постановлено на підставі наданих сторонами доказів у відповідності з нормами матеріального і процесуального законодавства.
Доводи апеляційної скарги є непереконливими і не спростовують висновків суду.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Петровського районного суду м. Донецька від 16 березня 2006 року залишити без зміни.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили .