Справа № 754/14845/21 Головуючий у 1-й інст. - Саламон О.Б.
Апеляційне провадження 22-ц/824/6650/2022 Доповідач - Рубан С.М.
28 червня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.
при секретарі Загородній С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, -
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, в якому просила:
- визнати у порядку поділу спільного майна подружжя за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину автомобіля марки «SkodaSUPERB Classik» 2005 року випуску, шасі НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яка належить позивачу ОСОБА_2 на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22.11.2016 року;
- стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості 1/2 частини автомобіля у розмірі 105 288,00 грн.
Посилається на те, що спільне користування зазначеним автомобілем між сторонами виявилося неможливим, оскільки з часу розлучення відповідач користується вказаним майном одноособово. У 2016 році відповідач під час слухання справи про поділ майна подружжя здійснив незаконно продаж автомобіля марки «Skoda SUPERB Classik» 2005 року випуску, що змусило позивача звертатись до суду із позовними вимогами про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, витребування своєї частки та поновлення порушеного права.
Деснянським районним судом міста Києва у справі № 754/3402/17 визнано недійсним договір купівлі-продажу автомобіля та задоволено її позовні вимоги про витребування майна. Водночас рішення суду ухвалене у справі № 754/3402/17 досі не виконано. Виконання рішення суду є неможливим, оскільки відповідач переховує спірне рухоме майно.
Крім того, посилається на те, що вимога визнати за відповідачем право власності на частку позивача і стягнення з відповідача вартості цієї частки (половини) спільного майна є найбільш ефективним способом захисту прав та інтересів позивачки у даному спорі.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 10 січня 2022 року позов ОСОБА_2 - задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1\2 частину автомобіля марки «Skoda SUPERB Classik» 2005 року випуску, яка належала ОСОБА_2 на підставі рішення Деснянського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості 1\2 частини автомобіля марки «Skoda SUPERB Classik» 2005 року випуску у розмірі 105 288,00 грн.
Припинено право власності ОСОБА_2 на 1\2 частину автомобіля марки «Skoda SUPERB Classik» 2005 року випуску з дня отримання грошової компенсації у розмірі 105 288,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 052 грн 88 коп. та витрати за проведення оцінки рухомого майна - 600 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, 09 лютого 2022 року ОСОБА_1 - подав апеляційну скаргу,в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Посилається на те, що позивач вже звертався до відповідача з тотожним позовом та питання вирішено по суті, тому відповідно до п.3 ч.1 ст.255 ЦПК України суд закриває провадження у справі якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Крім того, посилається на те, що заміна однієї альтернативної вимоги іншою також не може виключати тотожність предмета позову.
Посилається на те, що позивачем зазначено, а суд першої інстанції спирається в своєму рішенні на цю обставину як одну з підстав задоволення позовних вимог, що відповідач приховує спірний автомобіль, проте виконавче провадження № 59921360 не закрито та відповідач не вчиняє перепон стосовно передачі автомобіля позивачу. Крім того, відповідач на даний час не отримує прибутку, бо є безробітньою особою, що унеможливлює сплату компенсації в розмірі 105 288, 00 грн на користь позивача.
Крім того, посилається на те, що суд першої інстанції нібито з метою захисту прав позивача порушив права відповідача, зобов'язавши останнього сплатити непід'ємну для нього суму компенсації за частину автомобіля.
Посилається на те, що оцінка ТЗ значно завищена, оскільки згідно роздруківок з сайту середня ціна аналогічної моделі автомобіля становить 167 000,00 грн, що ніяк не відповідає оцінці в якій вказано ціна 210 576,00 грн.
13 червня 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 січня 2022 року - залишити без змін.
Учасники справи в судове засідання не з'явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, позивач та відповідач просять слухати справу у їх відсутності, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та апеляційним судом перевірено, що позивач та відповідач перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 8 травня 2015 року у справі № 754/1993/15-ц (а.с.19).
14 липня 2015 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача про поділ майна, набутого під час спільного проживання. Просила визнати спільною сумісною власністю подружжя автомобіль марки «Skoda SUPERB Classik», 2005 року випуску, шасі НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , поділити спільне майно подружжя та визнати за ОСОБА_2 право власності на 1\2 частину зазначеного автомобіля (справа № 754/10187/15-ц).
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 22 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 - задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності по 1\2 частині на автомобіль марки «Skoda SUPERB Classik» 2005 року випуску, шасі НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.8-13).
Тобто, вказаним рішенням Деснянського районного суду м. Києва в порядку поділу майна яке є спільною сумісною власністю подружжя визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 право власності за кожним на 1\2 частину автомобіля марки «Skoda SUPERB Classik» без його реального поділу і, таким чином, залишено вказане майно у спільній частковій власності сторін.
Спільне користування виявилося неможливим, відповідач користувався автомобілем одноособово, а в подальшому продав.
У 2017 році позивач звернулась до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу майна недійсним, припинення права власності на частку у спільному майні, витребування майна, стягнення моральної шкоди (справа № 754/3402/17).
06 лютого 2019 року рішенням Деснянського районного суду м. Києва визнано договір купівлі-продажу № 5788/16/000212 від 19.10.2016 року між ТОВ «АВТО-КОМ», в особі директора Кирій С.В. та ОСОБА_5 автомобіля марки «Skoda SUPERB Classik» 2005 року випуску, шасі НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 - недійсним; витребувано у ОСОБА_5 автомобіль марки «Skoda SUPERB Classik» 2005 року випуску, шасі НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_3 на користь ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
У позовних вимогах про припинення права власності ОСОБА_1 на частку у спільному майні, визнання права власності за ОСОБА_2 на автомобіль марки «Skoda SUPERB Classik», стягнення моральної шкоди та зобов'язання ОСОБА_1 , ОСОБА_5 передати ОСОБА_2 автомобіль марки «Skoda SUPERBClassik», ключі та реєстраційні документи, - відмовлено (а.с.31-38).
На виконання рішення у справі № 754/3402/17 в частині витребування у ОСОБА_5 автомобіля марки «Skoda SUPERB Classik» Деснянським районним судом м. Києва 24.07.2019 року видано виконавчий лист, в якому стягувачем зазначено ОСОБА_2 та на підставі якого старшим державним виконавцем Деснянського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження № 59921360 (а.с.46 -51).
Розпискою від 12 липня 2019 року та заявою від 30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 повідомив державному виконавцю про отримання від ОСОБА_5 автомобіля марки «Skoda SUPERB Classik» (а.с.55-56).
27 листопада 2019 року старшим державним виконавцем Деснянського РВДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №754/3402/17 від 24.07.2019 року.
28 лютого 2020 року ОСОБА_2 до Деснянського районного суду м. Києва подала скаргу на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Деснянського РВДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві, в якій вказано, що виконавче провадження № 59921360 було закрито з порушенням вимог Закону України «Про виконавче провадження» на підставі недостовірних документів, наданих ОСОБА_1 , який не є стороною виконавчого провадження, щодо повернення спірного автомобіля (а.с.60-62).
05 березня 2020 року ухвалою Деснянського районного суду м. Києва скаргу ОСОБА_2 на дії та бездіяльність старшого державного виконавця Деснянського РВДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві - задоволено частково та скасовано постанову про закінчення виконавчого провадження № 59921360 від 27 листопада 2019 року (а.с.68-71).
Постановою старшого державного виконавця Деснянського РВДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві від 3 липня 2020 року відновлено виконавче провадження № 59921360 з виконання виконавчого листа Деснянського районного суду м. Києва № 754/3402/17 від 24 липня 2019 року (а.с.64).
08 червня 2021 року ОСОБА_2 направлено на адресу Деснянського РВДВС міста Київ ГТУЮ у місті Києві заяву щодо невиконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 6 лютого 2019 року у справі № 754/3402/17 в частині витребування у ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 автомобіля марки «Skoda SUPERBClassik» (а.с.66-67).
Відповідно до п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Частиною 1 та 2 ст. 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Положення статті 71 СК України передбачають те, що ч. 4 та ч. 5 цієї статті виступають як єдиний правовий механізм захисту інтересів того з подружжя, який погоджується на компенсацію належної йому частки у спільному майні за рахунок іншого з подружжя, з подальшим припиненням права власності на цю частку.
Пунктами 1-3 ч. 1 ст. 365 ЦК України передбачено, що право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим.
Заявляючи відповідні вимоги, позивач погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому залишення неподільної речі у спільній власності без проведення реального поділу не позбавить того з подружжя, хто фактично цією річчю користується, можливості користуватися нею в подальшому.
В той час як інший з подружжя позбавляється як можливості користуватися спірною річчю, хоча вона перебуває у спільній власності, так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
Автомобіль марки «Skoda SUPERB Classik», є неподільним майном.
Виділ у натурі частки позивача, а саме належної їй 1\2 частини автомобіля, із майна, що є у спільній частковій власності є неможливим.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач тривалий час позбавлена можливості користуватись автомобілем, що підтверджується викладеними у позовній заяві обставинами та долученими позивачем на підтвердження вказаних обставин доказами, а тому вимоги позивача в частині припинення її права на частку в майні з отриманням грошової компенсації на свою користь та визнання за відповідачем права власності на належну позивачу 1\2 частину спірного автомобіля є обгрунтованими.
Крім того, задоволення вимог позивача у даному спорі є ефективним способом захисту її прав та інтересів.
Вирішуючи питання щодо визначення розміру грошової компенсації вартості 1\2 частини автомобіля марки «Skoda SUPERB Classik», належної на праві власності позивачу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо прийняття наданого позивачем Звіту про оцінку колісного транспортного засобу суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ «Експертна оцінка майнових прав», дата оцінки - 07.04.202 року, відповідно до якого ринкова вартість автомобіль марки «Skoda SUPERB Classik» 2005 року випуску, шасі НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на дату оцінки складає 210 576,00 грн. (а.с.20-30).
Тобто, 1\2 частина ринкової вартості вказаного автомобіля на дату проведення оцінки складає 105 288,00 грн.
Доводи апеляційної скарги про те, що позивач вже звертався до відповідача з тотожними позовом та питання вирішено по суті, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.
У Постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 640/7778/18 зазначено, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що рішення, яке набрало законної сили, є тотожним позову, який розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів. Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Верховний Суд у вищенаведеній постанові вказав, що у розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Апеляційним судом встановлено, що позовна заява ОСОБА_2 у даній справі не є тотожною із позовними заявами, які були предметом попереднього розгляду Деснянським районним судом міста Києва, оскільки має іншу матеріально-правову вимогу позивача до відповідача та заявлена на підставі інших фактів (обставин).
У Постанові Верховного Суду від 09.06.2021 року винесеній у справі № 760/789/19 при викладенні підстав для застосування норм статті 71 СК України Верховний Суд наголосив, що ця норма не вимагає обов'язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, в яких про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач.
Правовідносини, в яких позивач просить припинити не право власності відповідача у спільному майні з виплатою компенсації, а своє право на частку в майні з отриманням компенсації на свою користь, є відмінними за своєю природою і регулюються статтею 364 ЦК України, яка передбачає, що співвласник, частка якого в майні не може бути виділена в натурі, має право на отримання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості цієї частки.
Заявляючи відповідні вимоги, позивач вже погоджується на отримання грошової компенсації, а відповідач, у свою чергу, не завжди згоден її виплачувати. При цьому, у того хто фактично цією неподільною річчю користується, можливість користуватися нею в подальшому залишається, тоді як, інший з подружжя позбавляється, як можливості користуватися спірною річчю (хоча вона перебуває у спільній власності), так і грошової компенсації, яку інша сторона добровільно на депозитний рахунок не внесла.
Тобто, судом при винесенні рішення у таких спірних правовідносинах не обов'язково отримувати згоду відповідача на виплату вартості половини спірного майна. А компенсувати позивачу вартість її частки у спільному майні завжди можна шляхом продажу цього майна, адже спірний автомобіль тепер знаходиться у повній власності відповідача.
Таким чином, твердження апеляційної скарги про неможливість виконання рішення суду не може розглядатись як підстава для його скасування.
Твердження апеляційної скарги про те, що згідно Звіту про оцінку колісного транспортного засобу суб'єкта оціночної діяльності - ТОВ «Експертна оцінка майнових прав», дата оцінки - 07.04.202 року, відповідно до якого ринкова вартість автомобіля марки «Skoda SUPERB Classik» 2005 року випуску, шасі НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 на дату оцінки складає 210 576,00 грн є завищеною, колегія суддів не приймає до уваги виходячи з наступного.
Згідно ст.ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач не скористався своїм правом та не спростував доказами відповідно до приписів статей 76-81 ЦПК України звіт про оцінку транспортного засобу, тому колегія суддів не приймає до уваги твердження апеляційної скарги, що ринкова вартість автомобіля завищена.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Othersv. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За встановлених обставин, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 10 січня 2022 року -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 30 червня 2022 року.
Головуючий
Судді