29 червня 2022 року м. Київ
Справа № 2607/14928/12
Провадження: № 22-ц/824/4213/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Вербової І.М., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Музики Андрія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Гребенюка В.В.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Сплінт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У грудні 2012 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося до суду із вказаним позовом мотивуючи свої вимоги тим, що 01.06.2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та відповідачем був укладений кредитний договір №11163414000, на підставі якого позичальнику було надано кредит у розмірі 19946 доларів США, що дорівнює еквіваленту 100727,30 грн., з розрахунку 13 % річних на строк з 01.06.2007 року по 01.06.2014 року. 08.12.2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким ПАТ «Укрсиббанк» передав останньому право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами. В порушення умов договору відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед банком з нарахуванням відсотків, яка станом на 26.11.2012 року становить 207040,37 грн, з яких: 118897,24 грн. - заборгованість за тілом кредитом; 88143,13 грн. - заборгованість за відсотками.
Заочним Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 15.04.2013 року позов задоволено, стягнуто з відповідача 207040,37 грн.
03.04.2019 року представник відповідача звернувся до суду про перегляд заочного рішення суду.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 10.12.2019 року скасовано заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 15.04.2013 року, справу призначено до розгляду.
Ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 26.02.2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання, замінено позивача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника - ТОВ «Глобал Спліт».
Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року позов ТОВ «Глобал Сплінт» про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Глобал Спліт» заборгованість за кредитним договором у сумі 196 491,91 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Глобал Спліт» судовий збір у розмірі 1964,92 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Музика А.І. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій вважав, що при ухваленні рішення судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, крім того, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а тому просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі у зв'язку з пропуском строків позовної давності.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що банк, пред'явивши 01.09.2009 року вимогу про усунення заборгованості за кредитним договором, змінив строк виконання зобов'язання, а тому нарахування процентів після пред'явлення такої вимоги є незаконним. Згідно змісту вимоги банку про повернення кредиту, кінцевим терміном повернення усієї суми заборгованості є 02.10.2009 року, отже, звернувшись до суду із вказаним позовом у грудні 2012 року, банк пропустив строки позовної давності, про що відповідачем було заявлено у суді першої інстанції. Також, звертав увагу на те, що банк нараховував проценти за підвищеною процентною ставкою, не повідомивши про це позичальника. Окрім того, суд першої інстанції проігнорував надані відповідачем докази про сплату кредиту.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 лютого 2022 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається із матеріалів справи, 01.06.2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та відповідачем було укладено кредитний договір №11163414000, на підставі якого позичальнику було надано кредит у розмірі 19946 доларів США, що дорівнює еквіваленту 100727,30 грн., з розрахунку 13 % річних на строк з 01.06.2007 року по 01.06.2014 року. У забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань в повному обсязі відповідач передав банку у заставу транспортний засіб марки Chevrolet, модель Lacetti, рік випуску 2007, колір бежевий, тип ТЗ легковий седан, кузов НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 . (а.с. 6- 14).
У п. 2.9 кредитного договору сторони погодили, що у випадку невиконання позичальником умов договору та/або кредитного договору про надання забезпечення за договором та/або кредитним договором, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язань'за договором та/або кредитним договором або погіршення його умов (стану забезпечення, умов його зберігання), банк набуває право вимоги на дострокове повернення кредиту та нарахованих процентів, комісій у порядку встановлених договором.
08.12.2011 року між ПАТ «Укрсиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, за яким ПАТ «Укрсиббанк» передав позивачу право вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами (а.с. 21-23).
У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку зі сплати коштів в рахунок погашення боргу за кредитним договором та відсотків за користування кредитом, заборгованість відповідача перед позивачем станом на 26.11.2012 року становить 207 040, 37 грн, яка складається з: 118 897,24 грн - заборгованість за тілом кредиту; 88143,13 грн. - заборгованість за відсотками (а.с.28).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем доведено факт укладення договору кредиту, отримання відповідачем коштів та порушення ним зобов'язання щодо їх повернення. Разом із тим, суд зазначив, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитом в розмірі 196 491,91.
Перевіряючи вказані висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить заступного.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно статті 530 ЦК України, зобов'язання підлягає виконанню у встановлений договором строк.
Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Стаття 1049 ЦК України встановлює, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Разом з тим, після спливу строку дії договору, що відповідає строку дії договору, припиняється право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом.
Зазначене узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 14-318цс18, відповідно до якого право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Матеріали справи свідчать, що грошові кошти, отримані в кредит за договором від 01.06.2007 року, ОСОБА_1 зобов'язаний був повернути у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно додатку № 1 до договору, але в будь-якому випадку непізніше 01.06.2014 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов договору та/або умов відповідної угоди сторін (п. 1.2.2 договору).
У пунктах 6.1, 6.1.2, 6.2 сторони, керуючись законодавством України, зокрема, статями 525, 611 ЦК України, погодили, що у випадку настання будь-якої з подій, що зазначена у п. 3.1.2 договору, банк має право визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно з п. 1.2.2 договору, та вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення. В разі застосування банком права, передбаченого п. 6.1.2 договору, порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової сплати плати за кредит є наступним, а саме: банк повідомляє позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою (цінним листом з описом та повідомленням про вручення) за адресою позичальника; терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали а кредит і плата за кредит - обов'язковим до повернення і сплати в повному обсязі банку з 32 календарного дня, рахуючи з дати одержання позичальником повідомлення (вимоги)банку про дострокове повернення кредиту.
Звертаючись до суду із вказаним позовом, позивач, окрім тіла кредиту просив стягнути з відповідача на свою користь відсотки за користування кредитом у розмірі 88 143,13 грн.
На обґрунтування своїх вимог до позовної заяви долучено розрахунок заборгованості, згідно якого тіло кредиту складає 14 875,17 доларів США, а відсотки за користування кредитом за період з 18.12.2011 року по 21.01.2013 року - 11 620,30 доларів США (т. 1 а.с. 35).
ОСОБА_1 , заперечуючи проти позову, зазначив, що 01.09.2009 року отримав вимогу банку про дострокове повернення кредиту, який складається з простроченої заборгованості у розмірі 2 343 долари США, та залишку по основному боргу у розмірі 14 875 доларів США, протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги (т. 1 а.с. 174).
Факт отримання ОСОБА_1 вказаної вимоги позивачем не спростовано.
Отже, направляючи позичальнику вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, кредитор (банк) на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
Відповідно до актуальних правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені нормою частини другої статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення із ОСОБА_1 процентів за кредитом, нарахованих унаслідок неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань, після спливу строку кредитування (02 жовтня 2009 року), є необґрунтованими, а тому задоволенню не підлягають.
Заперечуючи проти вимог позивача про стягнення тіла кредиту, ОСОБА_1 вказував на те, що ним в рахунок погашення крндитної заборгованості було сплачено 9193,91 доларів США. Проте, доказів повного виконання кредитного зобов'язання останнім суду надано не було.
Разом з тим, як убачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 до суду першої інстанції була подана заява про застосування строків позовної давності (т. 1 а.с. 194-198).
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).
Згідно з приписами статті 267 ЦК України особа, яка виконала зобов'язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Тобто, позовна давність пов'язується із судовим захистом суб'єктивного права особи у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості у судовому порядку захистити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб'єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов'язаної особи.
Однак за змістом статті 267 ЦК України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, яке полягає у можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу. Зокрема, суд не має права застосовувати позовну давність інакше, як за заявою сторін, і без такої заяви може задовольнити позов за спливом строку позовної давності (частина третя статті 267 ЦК України). У разі пропущення позовної давності та наявності заяви сторони про її застосування суд може визнати причини пропущення поважними та прийняти рішення про задоволення позову (частина п'ята статті 267 ЦК України).
Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього (пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 14).
Отже, підставами для відмови в позові у зв'язку з пропуском позовної давності є наступні факти: доведеність порушення цивільного права або інтересу, за захистом якого особа звернулася до суду, закінчення перебігу встановленого законодавством строку звернення до суду, відсутність поважних причин його пропуску, заява сторони у справі про застосування позовної давності.
Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту у цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, яким є строк виконання зобов'язання у повному обсязі (кінцевий строк повернення кредиту й платежів за ним), або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом України у постановах: від 21 січня 2015 року в справі № 6-190цс14та від 05 липня 2017 року в справі № 6-3116цс16, а також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року (справа № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18).
Встановлено, що АКІБ «Укрсиббанк», 01.09.2009 року направив позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту та сплату процентів за користування ним відповідно до положень статті 1050 ЦК України та умов кредитного договору, змінив строк виконання зобов'язання на 02.10.2009 року, а тому ПАТ «Дельта Банк» як правонаступник АКІБ «Укрсиббанк», звернувшись до суду із цим позовом 07.12.2012 року, пропустило трирічний строк позовної давності, про наслідки застосування якої заявив відповідач.
Однак, суд першої інстанції в порушення положень процесуального закону залишив поза увагою заяву відповідача про застосування строків позовної давності.
З урахуванням вищевикладеного, висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є помилковими.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч.1 ст.376 ЦПК України є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають наданим сторонами доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права, а тому рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового рішення про відмову у позові.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Музики Андрія Ігоровича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Подільського районного суду міста Києва від 18 серпня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді І.М. Вербова
В.А. Нежура