29 червня 2022 року м. Київ
Справа № 752/8011/21
Провадження: № 22-ц/824/4188/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Вербової І.М., Нежури В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року, ухвалене під головуванням судді Машкевич К.В.,
у справі за позовом Національного комплексу «Експоцентр України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по платі за проживання в гуртожитку,
У березні 2021 Національний комплекс «Експоцентр України» (далі по тексту - НК «Експоцентр України») звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на його балансі та в його оперативному управлінні знаходиться будівля гуртожитку, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , згідно із розпорядженням Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 17.11.2009 року № 914. 05.09.2014 року НК «Експоцентр України» на ім'я ОСОБА_1 було видано ордер №6 на житлову площу в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Остання з 13.09.2014 року за вказаною адресою зареєстрована та проживає.Договір найму жилого приміщення між сторонами не укладався у зв'язку з небажанням зі сторони ОСОБА_1 НК «Експоцентр України» щомісячно здійснювались нарахування плати за проживання в гуртожитку. Однак, починаючи з 01.01.2020 року по 28.02.2021 року кошти за проживання у гуртожитку відповідачка сплачувала частково, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість в сумі 25 538,71 грн.
Рішеням Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року позов Національного комплексу «Експоцентр України» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по платі за проживання в гуртожиткузадоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Національного комплексу «Експоцентр України» заборгованість по платі за проживання в гуртожитку у розмірі 25 538,71 грн. та судовий збір у розмірі 2270 грн.
Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та не дотримання норм матеріального права, не врахування обставин, що мають істотне значення для справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити новесудове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що позивач тривалий час ухиляється від укладення з жителями гуртожитку договору про надання житлово-комунальних послуг з управління будинком та за відсутності такого договору виставляє рахунки, які ніким не погоджені та економічно не обґрунтовані. Вказувала, що вона сплачує житлово-комунальні послуги за тарифом, який був затверджений та введений в дію з 10.01.2019 року та погоджений з КП Головний інформаційно-обчислювальний центр, в розмірі 27,18 грн за кв.м.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 21 січня 2022 року відкрито апеляційнепровадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У відзиві на апеляційну скаргу Мушкін Є. в інтересах Національного комплексу «Експоцентр України» заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що непогодження відповідачки з розрахунковим тарифом з утримання будівлі гуртожитку не звільняє її від сплати за житлово-комунальні послуги, якими вона фактично користується.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, розпорядженням Голосіївської районної у м.Києві державної адміністрації № 914 від 17.11.2009 року, за зверненням Національного комплексу «Експоцентр України», включено до Реєстру житлових будинків, які використовуються у Голосіївському районні м.Києва під гуртожитки, будівлю за адресою: АДРЕСА_3 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.01.2017 року, гуртожиток, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває на балансі Національного комплексу «Експоцентр України».
Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 08.12.2011 року по справі №6-160/11 ОСОБА_1 вселено у кімнату АДРЕСА_4 .
05.09.2014 року ОСОБА_1 , яка працює у НК «Експоцентр України», на підставі наказу НК «Експоцентр України» від 05.09.2014 року №69 виданоордер №6 на жилу площу в гуртожитку АДРЕСА_2 .
03.11.2020 року та 23.02.2021 року НК «Експоцентр України» направлено на адресу відповідачки претензії щодо сплати заборгованості за проживання в гуртожитку, які залишені ОСОБА_1 без виконання.
Згідно розрахунку заборгованості та рахунків на оплату, заборгованість відповідачки за житлово-комунальні послуги за період з 01.01.2020 року по 28.02.2021 року становить 25 538,71 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними,факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг. Докази, що знаходяться в матеріалах справи,є достатніми на підтвердження позовних вимог НК «Експоцентр України».
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
За змістом статті 1 Закону, утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Обов'язок споживача оплачувати послуги з утримання житлових будинків і споруд та прибудинкових територій у строки, встановлені договором або законом, визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону, пунктом 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (далі - Правила), якому кореспондує право виконавця послуг стягувати прострочені платежі із осіб, які відмовляються оплачувати рахунки за споживання цих житлово-комунальних послуг.
Згідно зі статтею 13 Закону ціни/тарифи на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо) затверджують органи місцевого самоврядування для надання на відповідній території.
Обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені статтями 20, 21 Закону.
Обов'язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановленні договором або законом (пункт 1 частина третя статті 20 Закону), а обов'язком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором (пункти 1, 3 частина друга статті 21 Закону).
Отже, згідно із зазначеними нормами Закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до частини другої статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями власники приватизованого житла в багатоквартирних будинках (до них належать і власники квартир у кооперативних будинках та викуплених квартир) є співвласниками всіх допоміжних приміщень будинку та його технічного обладнання і повинні сплачувати свою частку витрат на утримання будинку (житла) та прибудинкової території пропорційно до займаної площі. Послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій зобов'язані сплачувати як квартиронаймачі, так і власники викуплених та приватизованих квартир.
Суд першої інстанції дослідив належні та допустимі докази у справі у їх сукупності та встановив, що позивач НК «Експоцентр»надає послуги з управління будинку (гуртожитку).
Правовідносини, що виникли між сторонами у справі - це правовідносини між виконавцем послуг та споживачами послуг.
Згідно з частиною першою статті 19 Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, однак,відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Ураховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачка від користування послуг з управління будинку не відмовлялась, а фактично такими користувалася і користується, а відтак відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не є підставою для звільнення відповідачкивід сплати за фактично надані житлово-комунальні послуги, оскільки обов'язок споживача житлово-комунальних послуг власника житла ґрунтується не тільки на договорі, але й на законі.
Доводи апеляційної скарги щодо не укладення договору про надання житлово-комунальних послуг з управління будинком не заслуговують на увагу, оскільки відсутність між сторонами укладеного договору не звільняє відповідачку від оплати за надані позивачем послуги.
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 361/5077/16 (провадження № 61-19910св18) та від 24 липня 2019 року у справі №361/6777/16 (провадження № 61-26720св18).
Незгода відповідачки ОСОБА_1 з оновленими тарифами за комунальні послуги також не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.
З матеріалів справи убачається, що НК «Експоцентр України» є балансоутримувачем гуртожитку за адресою: АДРЕСА_3, який на підставі Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, постанови Кабінету Міністрів України 20 червня 2018 року №498 «Про затвердження Примірного положення про користування гуртожитками» наказом №220 від 26 листопада 2019 року, затвердив тариф з управління будинком (гуртожитком НК «Експоцентр України»). Вказаний наказ позивача є чинним.
Формування позивачем тарифів за проживання у гуртожитку відповідачка до звернення НК «Експоцентр України» до суду із вказаним позовом не оскаржувала, а, навпаки, частково здійснювала сплату за надані житлово-комунальні послуги, що підтверджує визнання нею свого обов'язку оплачувати надані послуги.
Звернення до суду відповідачки з позовом про визнання протиправним ухилення НК «Експоцентр України» від укладення договору про надання житлово-комунальних послуг та визнання незаконним нарахування плати за управління будинком не може бути підставою для відмови у позові, оскільки відсутність між сторонами укладеного договору не звільняє відповідачку від оплати за надані позивачем послуги. Разом з тим, задоволення позову в частині визнання незаконним нарахування плати за управління будинком може бути підставою для здійснення перерахунку заборгованості за надані позивачем та спожиті відповідачкою житлово-комунальні послуги.
Апеляційна скарга за своїм змістом є повторенням правової позиції, викладеної у відзиві на позовну заяву, аргументи якої знайшли належну оцінку в рішенні суду першої інстанції. Доводів на спростування висновків суду апеляційна скарга не містить.
Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дана їм належна правова оцінка, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких підстав, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 18 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді І.М. Вербова
В.А. Нежура