24 червня 2022 року Київ справа №320/13640/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Димерської селищної ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Димерської селищної ради (далі - Відповідач, Рада), в якому просить:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Димерської селищної ради щодо відсутності розгляду клопотання ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Димерську селищну раду розглянути повторно подане клопотання та прийняти рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вулиці Олімпійська біля сформованої ділянки під номером АДРЕСА_1 , яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Київської області, згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку;
- відшкодувати Позивачу понесені ним судові витрати у вигляді отримання професійної правничої допомоги адвоката на підставі укладеного Договору №02/08/21 від 02.08.2021 у загальному розмірі 10000 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник Позивача зазначив, що оскільки на момент звернення до суду з позовом, Відповідачем протиправно не розглянуто клопотання Позивача про надання дозволу на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вулиці Олімпійська біля сформованої ділянки під номером АДРЕСА_1 , яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Київської області, згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку (далі - клопотання), чим допущено оскаржувану бездіяльність та порушено права Позивача, то таке клопотання має бути розглянуто, а за результатом розгляду Відповідачем має бути прийнято відповідне рішення.
Ухвалою від 28.10.2021 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами. Також вказаною ухвалою у Відповідача витребувано докази та пояснення щодо предмету позову.
На виконання вимог зазначеної ухвали, представник Відповідача надав суду пояснення та витребувані документи, зокрема наголосивши, що клопотання Позивача розглянуто та прийнято рішення, яким відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка орієнтовною площею 0,25 га біля земельної ділянки АДРЕСА_1 , у зв'язку з невідповідністю бажаного місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації населеного пункту - плану зонування території села Сухолуччя Вишгородського району Київської області.
У зв'язку з наданими представником Відповідача поясненнями та документами, отримавши від Відповідача 16.12.2021 копії рішення №716-12-2-VIII від 12.11.2021, за результатами розгляду клопотання Позивача, представник Позивача 30.12.2021 подав суду клопотання про зміну позовних вимог, яке прийнято судом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №716-12-2-VIII від 12.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вулиці Олімпійська біля сформованої земельної ділянки під номером АДРЕСА_1 , яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку;
- зобов'язати Димерську селищну раду Вишгородського району Київської області розглянути повторно подане клопотання та прийняти рішення щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вулиці Олімпійська біля сформованої ділянки під номером АДРЕСА_1 , яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Київської області, яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Київської області;
- відшкодувати Позивачу понесені ним судові витрати у вигляді отримання професійної правничої допомоги адвоката на підставі укладеного Договору №02/08/21 від 02.08.2021 у загальному розмірі 10000 грн.
Обґрунтовуючи клопотання про зміну позовних вимог представник Позивача зазначив, що оскільки спірне рішення Відповідача прийняте ним з порушенням вимог Земельного кодексу України, чим порушено право Позивача на отримання у власність земельної ділянки, то таке рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а клопотання Позивача підлягає повторному розгляду на підставі та відповідно до положень земельного законодавства, з прийняттям законного рішення за результатами такого розгляду.
Письмового відзиву на позов (з урахуванням зміни предмету позову) Відповідач суду не подав.
Розглянувши позовну заяву, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.
Позивач звернувся до Відповідача з клопотанням від 28.05.2021, в якому попросив відповідно до статей 118, 121 та 122 Земельного кодексу України, надати йому дозвіл на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передачі йому безоплатно у приватну власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,25 га, в межах норм безоплатної приватизації, яка розташована біля земельної ділянки під номером АДРЕСА_1 , згідно графічного матеріалу (том 1, а.с. 11). До клопотання Позивачем було додано: графічні матеріали, копію паспорту та ідентифікаційного коду.
Не отримавши тривалий час результату розгляду клопотання, представник Позивача звернувся до Відповідача з адвокатським запитом, в якому просив надати роз'яснення з зазначенням підстав відсутності розгляду поданого клопотання та надати відповідне рішення за результатами розгляду клопотання (том 1, а.с. 12).
Листом від 20.08.2021 №2168/02-23 Рада повідомила представника Позивача, що питання розгляду клопотання виносилось на розгляд 7 сесії VIII скликання, що відбулась 01.07.2021 та 8 сесії VIII скликання, що відбулась 23.07.2021, проте питання надання дозволів на розробку проекту землеустрою були зняті. При цьому повідомлено, що вказане питання буде винесено на розгляду чергової сесії Ради (том 1, а.с. 15).
Не погоджуючись з такою бездіяльністю Відповідача, представник Позивача звернувся зі скаргою від 30.09.2021 на дії та бездіяльність селищного голови Ради до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (том 1, а.с. 16-18).
Листом від 11.10.2021 №30151.4/Б-17891.3/21/45 Уповноважений Верховної Ради України з прав людини повідомив представника Позивача, що з боку Уповноваженого відсутні підстави для вжиття заходів реагування (том 1, а.с. 19-20).
Згідно з протоколом №25 засідання комісії з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів та охорони навколишнього середовища від 28.10.2021, вирішили рекомендувати сесії Ради відмовити гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 гав селі Сухолуччя Вишгородського району Київської області (біля ділянки АДРЕСА_2 ) у зв'язку з невідповідністю бажаного місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації населеного пункту - плану зонування території села Сухолуччя Вишгородського району Київської області (том 1, а.с. 52-55).
Рішенням 2 засідання 12 сесії Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області VIII скликання від 12.11.2021 №716-12-2-VIII "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " Позивачу було відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення йому у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 гав с. Сухолуччя Вишгородського району Київської області (згідно поданих графічних матеріалів) у зв'язку з невідповідністю бажаного місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації населеного пункту - плану зонування території села Сухолуччя Вишгородського району Київської області (том 1, а.с. 56, 57-61).
Вказаним рішенням Позивачу було повідомлено, що ця відмова не позбавляє його права на звернення до Ради з відповідним клопотанням в межах розмірів земельних ділянок, передбачених відповідним планом зонування території. Також відділу земельних ресурсів Ради доручено повідомити Позивачу щодо площ земельних ділянок, визначених містобудівною документацією с. Сухолуччя Вишгородського району Київської області, згідно поданих графічних матеріалів бажаного місця розташування земельної ділянки.
Листом від 30.11.2021 №3198/002-23 Рада повідомила Позивача, що його клопотання розглянуто, прийнято рішення від 12.11.2021 №716-12-2-VIII про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оскільки площа земельних ділянок, визначених містобудівною документацією с. Сухолуччя Вишгородського району Київської області, згідно поданих графічних матеріалів бажаного місця розташування земельної ділянки, становить орієнтовно 0,15 га. (том 1, а.с. 62).
При цьому, листом від 07.12.2021 №3293/02-23 Рада повідомила Позивача, що відповідно до плану зонування території с. Сухолуччя розміри земельних ділянок на вказаних графічних матеріалах становлять 0,1442 га та 0,1424 га (том 1, а.с. 63).
Не погоджуючись з рішенням Відповідача від 12.11.2021 №716-12-2-VIII, Позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статей 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
При цьому, суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано, зокрема, Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі також - ЗК України).
Згідно зі статтею 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно статті 2 ЗК України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
За приписами частини другої статті 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до статті 5 ЗК України, земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Згідно з пунктами а), б), к) частини першої, пунктом 2) частини другої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, окрім іншого: розпорядження землями комунальної власності територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать, зокрема, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
За приписами частини першої статті 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Відповідно до частин першої - третьої статті 78, частини першої статті 79 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленим межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт б) частини першої статті 84-1 ЗК України).
За приписами статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Статтею 121 ЗК України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.
Так, пунктом г) частини першої статті 121 ЗК України закріплено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, окрім іншого, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.
Таким чином, згідно норм чинного земельного законодавства, громадянин України вправі отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селі - не більше 0,25 гектара із земель комунальної власності.
При цьому, відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), у межах нормбезоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частини сьома статті 118 ЗК України).
При цьому, відповідно до статті 1, частини першої статті 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 №858-IV, проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.
За приписами пункту 6 частини другої статті 186 ЗК України, проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку, окрім іншого, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 18 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
З аналізу наведеним норм випливає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, як і не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, натомість є виключно початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Разом з тим, відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку
Наведені положення дають суду підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118ЗК України.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.
За приписами частин п'ятої, шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У свою чергу, відповідно до частини другої статті 6 та частини другої статті 19 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указані норма основного закону означають, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
При цьому, "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним. "У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх. "У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.
Одночасно, аналізуючи оскаржене рішення Відповідача, суд вказує, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Зокрема, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 01.07.2003 у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) (заява №37801/97, пункт 36), вказав, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: взяти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Виходячи з наведених норм, у взаємозв'язку з обставинами справи та висновками Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних правовідносинах, суд вважає, що в оскаржуваному рішенні про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою повинні бути наведені конкретні мотиви відмови із посиланням на конкретні норми містобудівної документації, зокрема, плану зонування території села Сухолуччя Вишгородського району Київської області (у даному випадку).
Судом встановлено, що Позивач звертався до Відповідача з відповідним клопотанням у порядку статті 118 ЗК України, за результатами розгляду якого, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовною площею 0,25 гав селі Сухолуччя Вишгородського району Київської області (біля ділянки №32 по вулиці Олімпійська) було відмовлено у зв'язку з невідповідністю бажаного місця розташування земельної ділянки вимогам містобудівної документації населеного пункту - плану зонування території села Сухолуччя Вишгородського району Київської області.
Разом з тим, Відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено, у чому саме полягає невідповідність місця розташування обраної Позивачем земельної ділянки вимогам плану зонування території села Сухолуччя Вишгородського району Київської області.
У свою чергу, відповідно до пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011№3038-VI (далі - Закон) план зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.
Відповідно до статті 18 Закону план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов'язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.
План зонування території розробляється з метою створення сприятливих умов для життєдіяльності людини, забезпечення захисту територій від надзвичайних ситуацій, запобігання надмірній концентрації населення і об'єктів виробництва, зниження рівня забруднення навколишнього природного середовища, охорони та використання територій з особливим статусом, у тому числі ландшафтів, об'єктів історико-культурної спадщини, а також земель сільськогосподарського призначення і лісів, та підлягає стратегічній екологічній оцінці.
План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.
Зонування території здійснюється з дотриманням таких вимог: 1) урахування попередніх рішень щодо планування і забудови території; 2) виділення зон обмеженої містобудівної діяльності; 3) відображення існуючої забудови територій, інженерно-транспортної інфраструктури, а також основних елементів планувальної структури територій; 4) урахування місцевих умов під час визначення функціональних зон; 5) установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови; 6) узгодження меж зон з межами територій природних комплексів, смугами санітарно-захисних, санітарних, охоронних та інших зон обмеженого використання земель, червоними лініями; 7) відображення меж прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об'єктів; 8) відображення обмежень (у тому числі меж) використання при аеродромної території, встановлених відповідно до Повітряного кодексу України.
Параметри використання території та будівель, запропонованих для розташування у межах декількох земельних ділянок або окремої земельної ділянки, зокрема функціональне призначення, граничні поверховість та площа забудови, можливе розміщення на ділянці, є обов'язковими для врахування під час зонування відповідної території.
Внесення змін до плану зонування території допускається за умови їх відповідності іншим положенням генерального плану населеного пункту, комплексного плану (за наявності). Такі зміни розробляються, узгоджуються та затверджуються в порядку, визначеному цим Законом для розроблення, узгодження та затвердження комплексного плану, генерального плану населеного пункту.
За порушення вимог, встановлених планом зонування території, фізичні та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.
Таким чином, суд констатує, що оскільки оскаржуване рішення містить лише загальні посилання на норми Земельного Кодексу України, без конкретизації (опису, в чому саме полягає невідповідність), в якій саме частині плану зонування території села Сухолуччя Вишгородського району Київської області полягає невідповідність місця розташування обраної Позивачем земельної ділянки, то встановити дійсну підставу відмови неможливо.
З даного приводу суд також зазначає, що відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
У свою чергу, відповідно до положень статей 73-76 Кодексу адміністративного судочинства України, докази маються бути належними, допустимими, достовірними та достатніми для встановлення дійсних обставин справи.
Окрім того, відповідно до частини четвертої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Натомість, як вже зазначалося в описовій частині рішення, Відповідач письмового відзиву на позов суду не надав.
У взаємозв'язку з наведеним, керуючись статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, об'єктивно дослідивши та оцінивши докази, які є у справі, суд дійшов висновку про те, що Відповідач документально не підтвердив обставин невідповідності місця розташування обраної Позивачем земельної ділянки вимогам плану зонування території села Сухолуччя Вишгородського району Київської області.
З огляду на наведені обставини та норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що приймаючи спірне рішення, Відповідач не дотримався вимог ЗК України та необґрунтовано відмовив Позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у зв'язку з чим спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
У свою чергу, як вже зазначалося, умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (обґрунтовано відмовити).
При цьому, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Разом з тим, здійснювати перевірку наявності чи відсутності наведених підстав, а також приймати рішення щодо надання/не надання дозволу наділений виключно Відповідач.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно зі статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 10000 грн., представником Позивача надано суду договір про надання правничої допомоги від 02.08.2021 №02/08/21, акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих правничих послуг) №01 на суму 10000,00 грн.
Зі змісту договору про надання правничої допомоги від 02.08.2021 №02/08/21 судом встановлено, що послуги надаються на умовах внесення Клієнтом передплати (пункт 4.4.); рахунки сплачуються шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Виконавця або готівковими коштами (пункт 4.5.).
Разом з тим, ні договір про надання правничої допомоги від 02.08.2021 №02/08/21,ні акт прийому-передачі виконаних робіт (наданих правничих послуг) №01, не містять посилання на адміністративну справу в межах якої заявлені витрати до відшкодування.
Окрім того, представником Позивача не надано суду будь-яких належних платіжних документів на підтвердження виконання вимог пунктів 4.4. та 4.5. договору від 02.08.2021 №02/08/21.
У свою чергу, представник Відповідача подав до суду клопотання про відмову у стягненні заявлених витрат на правничу допомогу, оскільки вважає їх неспівмірними та такими, що не підтверджені документально.
При цьому, відповідно до висновків Верховного Суду, наведених у постановах у справах №905/1795/18 та №922/2685/19, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 дійшла висновку, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Більше того, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі наведеною в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою №58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції, суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (також рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", пункти 79 і 112).
Тож, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що представником Позивача не доведено обставин понесення Позивачем витрат на правничу допомогу у даній справі на загальну суму 10 000,00 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №716-12-2-VIII від 12.11.2021 "Про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 " Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області щодо надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по вулиці Олімпійська біля сформованої земельної ділянки під номером АДРЕСА_1 , яка знаходиться у розпорядженні Димерської селищної ради Вишгородського району Київської області, згідно з наявною публічною офіційною інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку.
Зобов'язати Димерську селищну раду Вишгородського району Київської області розглянути повторно подане клопотання та відповідно до вимог статті 118 ЗК України прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.