24 червня 2022 року Київ №320/12854/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області (далі - Відповідач, Рада), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 , в якому просить:
- визнати незаконним і скасувати рішення сесії Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 26.03.2021 №67/6;
- зобов'язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садівництва орієнтовною площею 0,2 га за рахунок земель комунальної форми власності на території с. Бузова Бучанського району Київської області з подальшою передачею у власність згідно поданого графічного матеріалу до клопотання від 03.03.2021.
Ухвалою від 23.10.2021 позовна заява була залишена без руху з наданням строку для усунення її недоліків.
Ухвалою від 03.11.2021 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ухвалою від 20.12.2021, суд витребував від Головного управління Держгеокадастру у Київській області (місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Серпова, ѕ код ЄДРПОУ - 39817550): - правовстановлюючі документи про право власності на земельну ділянку КН 3222480800:08:002:0298.
Відповідно до ухвали від 09.02.2022, суд залучив до участі у справі №320/12854/21 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог представник Позивача зазначив, що оскільки відмова Відповідача в наданні Позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для садівництва орієнтовною площею 0,2 га за рахунок земель комунальної форми на території с. Бузова Бучанського району Київської області, не відповідає положенням статті 118 Земельного кодексу України, то така відмова є протиправною та підлягає скасуванню.
Представник Відповідача подав до суду відзив на позов, в якому наголосив, що спірне рішення прийнято Відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки обрана Позивачем земельна ділянка, вказана у графічному матеріалі, знаходиться у власності іншої особи гр. ОСОБА_2 .
Розглянувши позовну заяву, відзив на неї та докази наявні в матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності, суд встановив наступне.
Позивач звертався до Відповідача з клопотанням від 03.03.2021, в якому просила надати їй дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для садівництва орієнтовною площею 0,2 га за рахунок земель комунальної форми на території с. Бузова Бучанського району Київської області (том 1, а.с. 9). До клопотання Позивачем було додано: графічні матеріали бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорту та ідентифікаційного коду (том 1, а.с. 10-14).
З метою отримання інформації щодо розгляду клопотання Позивача, представник Позивача звернувся до Відповідача з адвокатським запитом, в якому просив надати інформацію чи вносилося до порядку денного сесії Ради, яка була проведена 26.03.2021, питання щодо розгляду клопотання Позивача від 03.03.2021 (том 1, а.с. 15-16).
Листом від 05.04.2021 №415 Рада повідомила представника Позивача, що клопотання Позивача розглянуто та прийнято рішення від 26.03.2021 №67/6 (том 1, а.с. 17).
Так, рішенням шостої сесії восьмого скликання Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області від 26.03.2021 №67/6, враховуючи, що на доданому графічному матеріалі із зазначеним бажаним місцем розташування земельної ділянки вказана земельна ділянка в с. Бузова, яка перебуває у власності третьої особи, у наданні дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки (вказаної на графічному матеріалі) у власність для ведення садівництва в с. Бузова Бучанського району Київської області Позивачу було відмовлено, у зв'язку з перебуванням даної земельної ділянки у власності третьої особи (том 1, а.с. 23).
З метою з'ясування дійсних підстав для прийняття зазначеного рішення, представник Позивача звернувся до Відповідача з адвокатським запитом, в якому просив надати копії, зокрема, протоколу спільного засідання комісії Ради, на якому розглядалось клопотання Позивача; документів щодо перебування у власності третьої особи земельної ділянки, яка зазначена як бажана згідно графічного матеріалу до клопотання Позивача від 03.03.2021 (том 1, а.с. 18-19).
Листом від 20.04.2021 №485 Рада повідомила представника Позивача, що земельна ділянка, яку обрав Позивач (згідно з графічними матеріалами) у даний час перебуває у власності третіх осіб, що і стало підставою для прийняття спірного рішення. Кадастровий номер земельної ділянки 3222480800:08:002:0298. Нажаль, інформація про земельну ділянку в публічній кадастровій карті України відсутня. Щодо надання інформації та документів про право приватної власності на відповідну земельну ділянку, то Радою зазначено про відсутність підстав для їх надання, оскільки документи стосуються третіх осіб (том 1, а.с. 20).
Згідно з витягом з протоколу засідання постійних комісій депутатів Ради від 23.03.2021, під час розгляду клопотання Позивача з'ясовано, що вказана на графічному матеріалі земельна ділянка в с. Бузова перебуває у власності третьої особи, у зв'язку з чим вирішили запропонувати сесії Ради винести рішення про відмову Позивачу у наданні дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення садівництва в с. Бузова Бучанського району Київської області (том 1, а.с. 21-22).
Не погоджуючись з рішенням Відповідача від 26.03.2021 №67/6, Позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статей 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
При цьому, суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження землею врегульовано, зокрема, Земельним кодексом України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі також - ЗК України).
Згідно з статтею 1 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Відповідно статті 2 ЗК України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).
За приписами частини другої статті 4 ЗК України, завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.
Відповідно до статті 5 ЗК України, земельне законодавство базується на таких принципах: а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом; г) забезпечення раціонального використання та охорони земель; ґ) забезпечення гарантій прав на землю; д) пріоритету вимог екологічної безпеки.
Згідно з пунктами а), б), к) частини першої, пунктом 2) частини другої статті 12 ЗК України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, окрім іншого: розпорядження землями комунальної власності територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
До повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належать, зокрема, вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
За приписами частини першої статті 40 ЗК України, громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Відповідно до частин першої-третьої статті 78, частини першої статті 79 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.
Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності
Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленим межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності (пункт б) частини першої статті 84-1 ЗК України).
За приписами статті 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.
Статтею 121 ЗК України визначено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам.
Так, пунктом в) частини першої статті 121 ЗК України закріплено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, окрім іншого, для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара.
Таким чином, згідно з норми чинного земельного законодавства, громадянин України вправі отримати у власності безоплатно земельну ділянку для ведення садівництва в розмірі не більше 0,12 гектараі з земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
При цьому, відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення садівництва, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні (частини сьома статті 118 ЗК України).
При цьому, відповідно до статті 1, частини першої статті 50 Закону України "Про землеустрій" від 22.05.2003 №858-IV, проект землеустрою - сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.
Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розробляються у разі формування нових земельних ділянок із земель державної, комунальної власності (крім випадків формування земельних ділянок за іншою документацією із землеустрою) та у разі зміни цільового призначення земельних ділянок у випадках, визначених законом.
За приписами пункту 6 частини другої статті 186 ЗК України, проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку, окрім іншого, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до частини дев'ятої статті 18 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
З аналізу наведеним норм випливає, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає, що земельна ділянка виділяється конкретній особі, як і не є тотожним поняттю передачі земельної ділянки у власність, натомість є виключно початковою стадією процедури безоплатного одержання у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Водночас, відповідно до частини сьомої статті 118 ЗК України, підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку
Наведені положення дають суду підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118ЗК України.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №545/808/17.
Разом з тим, частиною п'ятою статті 116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
При цьому, відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.
Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності є непорушним.
Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Суд встановив, що Позивач звертався до Відповідача з відповідним клопотанням у порядку статті 118 ЗК України, за результатами розгляду якого, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення садівництва було відмовлено, оскільки вказана на графічних матеріалах земельна ділянка перебуває у власності третьої особи.
Наданими представником Відповідача до суду доказами (том 1, а.с. 59-60) підтверджується, що обрана Позивачем, зображена на графічних матеріалах (доданих до клопотання від 03.03.2021) земельна ділянка має кадастровий номер 3222480800:08:002:0298. Згідно з інформацією ГУ Держгеокадастру у Київській області від 04.01.2022 №9-10-0.62-49/2-22, земельна ділянка площею 0,15 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер3222480800:08:002:0298 належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №235905 від 29.07.2008 (том 1, а.с. 84-85).
Таким чином, суд дійшов висновку, що рішення Відповідача про відмову у наданні Позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою є правомірним та відповідає статті 118 ЗК України щодо невідповідності місця розташування земельної ділянки вимогам закону.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Водночас, відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У свою чергу, Відповідач виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування.
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Одночасно, суд звертає увагу Позивача на те, що він не позбавлений права повторного звернення до Відповідача з клопотанням про надання дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення садівництва орієнтовною площею 0,2 га за рахунок земель комунальної форми власності на території с. Бузова Бучанського району Київської області в межах несформованих, вільних земельних ділянок.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Басай О.В.