Іменем України
22 червня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/189/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
10.01.2022 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУНП в Луганській області), в якому позивач просить:
- визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб та додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік та 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, загальною кількістю 28 діб.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач проходив службу в Національній поліції з 07.11.2015 по 06.07.2021. Відповідно до наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 01.07.2021 № 250 о/с Позивача було звільнено з посади начальника сектору превенції відділу поліції №3 Сєвєродонецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області за ст. 77 ч. 1 п. 2 (через хворобу) з 06.07.2021.
Позивачем не використовувалась додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб та додаткова відпустка із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб.
У виплаті компенсації позивачу за невикористані додаткові відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік та за 2016 рік у кількості 14 діб кожна, загальною кількістю 28 діб відповідачем було відмовлено.
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
Ухвалою суду від 17.01.2022 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління Національної поліції в Луганській області позов не визнало, про що подало відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка надається відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-ХІІ, законодавством не передбачена. В законі відсутні норми, які б визначали виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.
Також позивач з рапортами про надання йому додаткової відпустки у 2015 та 2016 роках зі збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій не звертався.
У даному випадку належність до виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової соціальної відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки в наказі ГУНП в Луганській області від 01.07.2021 № 250 о/с про звільнення останнього зі служби в поліції не визначена, в даному наказі визначено про компенсацію за невикористану щорічну відпустку у році звільнення у кількості 23 доби.
Позивач у встановленому порядку наказ ГУНП в Луганській області від 01.07.2021 № 250 о/с, який є актом індивідуальної дії та на підставі якого фінансовим підрозділом ГУНП в Луганській області проводиться виплата коштів, не оскаржив, а тому позовні вимоги позивача є передчасними та такими, що суперечать законодавчо закріпленій процедурі проведення таких виплат, що узгоджується з приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260 від 06.04.2016.
Окрім того, відповідач звертає увагу на правовий висновок Верховного Суду по справі № 808/2122/18 від 31.03.2020, де суд, зокрема, зазначає (п.п. 15-23) про те, що Закон України «Про Національну поліцію» є спеціальним законом по відношенню до поліцейських, а тому саме останній застосовується при компенсації відпусток, а також і те, що сума грошової компенсації за невикористану відпустку зазначається в наказі про звільнення.
З урахуванням викладеного відповідач просив відмовити у задоволені позовних вимог.
Ухвалою суду від 22.06.2022 відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), судом встановлено таке.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , є учасником бойових дій, у період з 07.11.2015 по 06.07.2021 проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Луганській області, про що свідчать посвідчення учасника бойових дій від 04.02.2016 серії НОМЕР_2 , видане Головним управлінням МВС України у Луганській області, витяг з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 01.07.2021 № 250 о/с, довідка Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Луганській області.
Статус учасника бойових дій надано позивачу згідно з рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасників війни) від 29.12.2015 № 1/1/XIII/45.
Відповідно до витягу з наказу Головного управління Національної поліції в Луганській області від 01.07.2021 № 250 о/с підполковника поліції ОСОБА_1 , начальника сектора превенції відділу поліції № 3 Сєвєродонецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області звільнено зі служби в поліції з 06.07.2021 за пунктом 2 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" (через хворобу), з вислугою років на день звільнення у календарному обчисленні: 29 років 02 місяці 22 дні, у пільговому обчисленні: 45 років 02 місяці 07 днів, з виплатою одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби в поліції, та стаж служби в поліції для її виплати складає 29 років, з виплатою компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 23 діб, встановивши відсоток премії за липень 2021 року 23,2%.
Згідно з довідкою відділу поліції № 3 Сєвєродонецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області від 27.01.2022 № 3170/111/35-2022 позивач має невикористану додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 днів.
Згідно з довідкою відділу поліції № 3 Сєвєродонецького районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Луганській області від 09.12.2021 № 53909/111/35-2021 за час проходження служби в Національній поліції позивач мав право, зокрема, на додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення (заробітної плати), як учасника бойових дій, за 2015, 2016 роки у кількості 14 днів за кожен рік.
Водночас відповідачем не надано доказів використання позивачем додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення (заробітної плати), як учасника бойових дій, за 2015 рік чи виплати йому компенсації за невикористані дні такої відпустки.
Судом встановлено, що спірним є право позивача на компенсацію невикористаних ним у 2015 році та 2016 році днів додаткової відпустки, як учасника бойових дій.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За приписами пункту 19 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
З матеріалів справи встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій з 2015 року, що підтверджується рішенням комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій (учасників війни) від 29.12.2015 № 1/1/XIII/45.
За приписами статті 12 Закону № 3551-XII учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги: використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Закон України «Про Національну поліцію» (далі Закон № 580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.
Службовий час і час відпочинку поліцейських регулюється статтями 91-93 Закону № 580-VIII.
Приписами частини другої статті 92 Закону № 580-VIII встановлено, що поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
За приписами частини дев'ятої та десятої статті 93 Закон № 580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.
Відповідно до пункту 2 розділу І Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 259 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2016 р. за № 657/28787, виплата винагороди здійснюється за місцем проходження служби поліцейського на підставі наказів про виплату такої винагороди.
Відповідно до пункту 4 розділу ІІ Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, наказ про виплату винагороди видається з урахуванням документів, зазначених у пункті 3 цього розділу.
Так, пункт 3 розділу ІІ Інструкції про розміри та умови виплати винагороди поліцейським за безпосередню участь у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях чи в антитерористичній операції, інших заходах в умовах особливого періоду, підтвердженням безпосередньої участі в Заходах для виплати винагороди є наказ центрального органу управління поліцією про визначення граничної чисельності поліцейських, що можуть бути залучені в Заходах, накази про відрядження (залучення) поліцейських до складу сил та засобів (у межах визначеної центральним органом управління граничної чисельності) та витяг із розпорядчого документа одного із органів військового управління (Генерального штабу Збройних сил України, штабу АТО, Об'єднаного оперативного штабу Збройних сил України, штабів оперативно-тактичних угруповань, інших уповноважених органів) про включення і виключення поліцейських до (зі) складу сил та засобів, що беруть безпосередню участь у Заходах.
Крім того, відповідно до абзацу 8 пункту 8 Розділу III Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України 06.04.2016 № 260 (далі Порядок № 260) встановлено, що виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.
Слід зазначити, що в частині десятій статті 93 Закону № 580-VIII та абзаці 8 пункту 8 Розділу III Порядку № 260 йдеться про невикористану в році звільнення відпустку без вказівки на її вид (основна чи додаткова).
Відповідно до частини першої та другої статті 94 Закон № 580-VIII поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
Закон України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Приписами частини першої статті четвертої Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Отже, у випадку звільнення поліцейських - учасників бойових дій - їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Така правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 805/5111/15-а.
При вирішені справи суд враховує висновки, викладені в рішенні Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту законності, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
Принципом, який визначає зміст правовідносин людини із суб'єктом владних повноважень, є принцип верховенства права, який полягає у підпорядкуванні діяльності усіх публічних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, утвердження їх пріоритету перед усіма іншими цінностями демократичної, соціальної, правової держави.
Принцип верховенства права є складною конструкцією, яка містить ряд обов'язкових елементів, зокрема: законність; юридичну визначеність; заборону свавілля; доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами; дотримання прав людини; заборону дискримінації та рівність перед законом. Недотримання хоча б одного з названих елементів публічною адміністрацією означитиме порушення нею принципу верховенства права.
Будь-який необґрунтований неоднаковий підхід законом заборонений, і всі особи мають гарантоване право на рівний та ефективний захист від дискримінації за будь-якою ознакою - раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних та інших переконань, національного чи соціального походження, власності, народження чи іншого статусу.
Суд зазначає, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
З аналізу наведених норм суд дійшов висновку, що у випадку звільнення поліцейського учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 07.05.2020 по справі № 360/4127/19, а також у постанові Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.
Таким чином, на момент звільнення позивача відповідачем протиправно не проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ за 2015 та 2016 роки.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що при звільненні позивача він мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним щорічну додаткову відпустку, як учасника бойових дій, у 2015 та 2016 роках.
Щодо посилання відповідача, що позивач під час проходження служби в спірний період не звертався з відповідними рапортами щодо надання йому додаткової відпустки як учаснику бойових дій, суд вважає безпідставними з мотивів викладених у рішенні.
Посилання відповідача, що неоскарження наказу про звільнення позивача є підставою для визнання позову передчасним, суд вважає незмістовним, оскільки відповідач наділений повноваженнями на самостійне внесення змін до наказу позивача про звільнення, при цьому розрахунок кількості днів та сум компенсації за невикористані дні відпусток також належить до повноважень відповідача.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вони не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
Зважаючи на вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, які слід задовольнити.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VІ «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.
Керуючись статтями 2, 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (ідентифікаційний код 40108845, місцезнаходження: вулиця Вілєсова, будинок 1, місто Сєвєродонецьк, Луганська область, 93406) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 06.07.2021.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015 та 2016 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в поліції 06.07.2021.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.О. Свергун