22 червня 2022 року СєвєродонецькСправа № 360/189/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
У провадженні Луганського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Національної поліції в Луганській області (далі - відповідач, ГУНП в Луганській області), в якому позивач просить:
- визнати противоправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Луганській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік у кількості 14 діб та додаткову відпустку із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік у кількості 14 діб, загальною кількістю 28 діб;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2015 рік та 14 діб додаткової відпустки із збереженням грошового забезпечення як учаснику бойових дій за 2016 рік, загальною кількістю 28 діб.
Від Головного управління Національної поліції в Луганській області 02.02.2022 надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, в обґрунтування якого зазначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з ненарахуванням та невиплатою ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 та 2016 роки загальною кількістю 28 діб.
І за характером спірних правовідносин, і за їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція саме адміністративних судів.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Відповідач вважає, що з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо ненарахування та невиплати позивачеві грошової компенсації за невикористані відпустки, як учаснику бойових дій, за 2015 та 2016 роки загальною кількістю 28 діб охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 233 КЗпП України.
Наказом Головного управління Національної поліції в Луганській області від 01.07.2021 № 250 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції за ст. 77 ч. 1 п. 2 (через хворобу) з 06.07.2021.
В наказі чітко визначено, які саме компенсації належить виплатити позивачу при звільненні зі служби, та в ньому зазначено лише про виплату компенсації за невикористану в році звільнення відпустку у кількості 11 діб.
Таким чином, з моменту ознайомлення позивача з даним наказом йому стало відомо про те, що компенсація за невикористану в 2015 та 2016 роках відпустку йому відповідач не здійснив. Отже, саме з цього часу, на думку відповідача, у позивача розпочинається перебіг місячного строку звернення до суду з даним позовом.
Однак, з даним позовом позивач звернувся до суду лише 10.01.2022, тобто через 6 місяців після звільнення.
Таким чином, відповідач вважає, що позивач звернувся до суду з пропуском строку звернення, встановленого частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Вирішуючи клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що:
- позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами (частина перша);
- для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга);
- для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п'ята).
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Водночас частинами першою та другою статті 233 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Згідно з вимогами статті 2 Закону України «Про оплату праці» в структуру заробітної плати входять:
Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.
Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, грошова компенсація за невикористані дні відпустки входить до структури грошового забезпечення поліцейських, є його складовою.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 № 8-рп/2013 у справі № 1-13/2013 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» зі змінами необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Відповідно до пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків. Під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Як вже вище вказано, предметом спору в даній справі є перевірка правомірності дій відповідача щодо невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні відпустки. Тобто позивач звернувся до суду за захистом свого права на належне грошове забезпечення (оплату праці). Позивачем не оскаржуються умови проходження публічної служби або звільнення з неї.
При цьому, частиною п'ятою статі 122 КАС України не визначений місячний строк звернення до адміністративного суду відносно спорів стосовно грошового забезпечення або оплати праці за проходження публічної служби.
Сама процедура проходження публічної служби, в цілому випадку служби в органах Національної поліції, має широкий характер та включає багато процедур, таких як: призначення на посади, переміщення і просування по службі, атестація, відпустки, умови звільнення зі служби, особливості проходження служби окремими категоріями осіб начальницького складу, питання соціального захисту тощо.
Натомість, питання грошового забезпечення або оплати праці (рівнозначність цих понять обумовлена наявністю у сторін прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків) врегульоване спеціальними законами: Законом України «Про оплату праці», Кодексом законів про працю України, а також іншими підзаконними нормативними актами.
Зазначене свідчить про те, що в даних спірних правовідносинах норми Закону України «Про оплату праці», Кодексу законів про працю України, а також інших підзаконних нормативних актів з питань оплати праці є спеціальними порівняно з нормами Кодексу адміністративного судочинства України. Тому в даному випадку повинні застосовуватися положення спеціальних норм в частині можливості звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
З огляду на наведене, під час розгляду справ про стягнення на користь осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, заробітної плати (зокрема, грошової компенсації за невикористані дні відпустки, яка є складовою грошового забезпечення) повинні застосовуватися положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини п'ятої статті 122 КАС України, тобто строки звернення до суду у цій категорії справ не застосовуються.
Також суд бере до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), про те, що право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.
За таких обставин суд дійшов висновку, що клопотання представника відповідача є необґрунтованим та не належить до задоволення.
Керуючись статтями 122, 241, 243, 248, 256, 293 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Відмовити в задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Луганській області про залишення без розгляду адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Луганській про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили негайно після її підписання та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя І.О. Свергун