справа № 753/9819/21 головуючий у суді І інстанції Цимбал І.К.
провадження № 22-ц/824/6360/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
15 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант», третя особа - ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди та стягнення страхового відшкодування, -
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та з урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з відповідача на користь позивача страхове відшкодування у розмірі 56 676 грн. моральної шкоди, стягнути з відповідача на користь позивача пеню, три відсотки річних та інфляційні втрати у сумі 18 503 грн. 85 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 17 год. 50 хв. водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «RENAULT LAGUNA» номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Архітектора Вербицького місті у Києві навпроти будинку №26 по вказаній вулиці, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка почала перетинати проїзну частину в межах нерегульованого пішохідного переходу. В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід отримала тяжкі тілесні ушкодження, у важкому стані була доставлена до КМКЛ ШМД та ІНФОРМАЦІЯ_1 померла. Відповідальність водія транспортного засобу на дату вчинення дорожньо-транспортної пригоди застрахована згідно полісу №АО2468623 у ТДВ СК «Альфа-Гарант». 24 березня 2020 року на адресу ТДВ СК «Альфа-Гарант» надіслано заяву про виплату страхового відшкодування в інтересах доньки загиблої - ОСОБА_1 до якої були додані всі документи, які необхідні для виплати страхового відшкодування, передбачені ст. 35 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відповідно до заяви позивача загальний розмір майнової шкоди, заподіяної їй у зв'язку з ушкодженням здоров'я, складав 56 676 грн. Листом від 28 квітня 2020 року відповідачем повідомлено про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування через відсутність рішення по кримінальній справі за фактом зазначеної ДТП, відповідно до п. 36.2 ст. 36 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Позивач не погоджується з відмовою у виплаті страхового відшкодування та із зупиненням строків розгляду справи, оскільки в силу вимог ст. 1166, 1187 ЦК України цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу настає незалежно від його вини у вчиненні кримінального правопорушення. Таке рішення відповідача є необґрунтованим та таким, що порушує право потерпілих на отримання страхового відшкодування. Крім того, з моменту отримання страховою компанією заяви про виплату страхового відшкодування минуло більше 90 днів, а потерпіла так і не отримала належного страхового відшкодування. Відповідно до ст. 36.5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов'язаний виплатити пеню, інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми боргу.
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 рокупозов ОСОБА_1 задоволено.
В апеляційній скарзі ТДВ СК «Альфа-Гарант» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що судом першої інстанції безпідставно та поверхнево прийнято до уваги тільки сам факт звернення позивача із заявою про страхове відшкодування, а всі інші обставини, що мають також значення для справи не досліджено повною мірою. Судом першої інстанції не було враховано того, що нормами спеціального для страховика закону, 90-денний строк з моменту отримання заяви про страхове відшкодування призупиняється, якщо дорожньо-транспортна пригода розслідується відповідними компетентними органами на яких державою покладено відповідний обов'язок. Суд також не врахував того, що ще при зверненні позивача до суду із даним позовом, постанови слідчого про закриття кримінального провадження не існувало, оскільки така була прийнята тільки 29 липня 2021 року. Крім того, суд не дослідив тієї обставини, що постанову слідчого про закриття кримінального провадження страховик отримав тільки 11 жовтня 2021 року, що і стало початком поновлення строку для прийняття рішення. Враховуючи зазначене, вимоги позивача про стягнення із відповідача пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 23 червня 2020 року по 29 листопада 2021 року є необґрунтованими. Станом на момент ухвалення рішення судом першої інстанції, строк встановлений страховику для прийняття рішення не закінчився, а тому при розрахунку пені позивачем не враховано вимог чинного законодавства щодо строку позовної давності на стягнення такої суми. Відповідач також зазначає, що в порушення вимог ст. 49 ЦПК України суд першої інстанції необґрунтовано прийняв до розгляду заяву позивача про збільшення позовних вимог від 22 жовтня 2021 року. В даному випадку позовні вимоги мали б бути розглянуті в розмірі визначеному у заяві про уточнення позовних вимог від 19 липня 2021 року. Відповідач також вказує про те, що ДТП, яка відбулася 07 листопада 2019 року, не є страховим випадком в розумінні ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому у страховика не виникає обов'язку з виплати страхового відшкодування за її наслідками.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вказує на те, що подана відповідачем апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскільки мотиви та підстави, зазначені в даній скарзі є безпідставними та необґрунтованими. Натомість рішення суду першої інстанції ухвалено у відповідності до вимог чинного законодавства України, враховано всі фактичні обставини, в межах наданих суду повноважень, з вірним застосуванням норм, як процесуального так і матеріального права, в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, доведено та всебічно обґрунтовано їх у своєму рішенні, надано належну оцінку всім доказам.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено,що ІНФОРМАЦІЯ_2 близько 17 год. 50 хв. водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки «RENAULT LAGUNA» номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись по вулиці Архітектора Вербицького у місті Києві навпроти будинку №26 по вказаній вулиці, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , яка почала перетинати проїзну частину в межах нерегульованого пішохідного переходу.
В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди пішохід отримала тяжкі тілесні ушкодження та у важкому стані була доставлена до КМКЛ ШМД, де ІНФОРМАЦІЯ_2 померла.
Факт смерті ОСОБА_3 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Дарницьким районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 21 лютого 2022 року, актовий запис №277 (а.с. 6).
За даним фактом внесені відомості до ЄРДР за № 12020100000000139 від 18 лютого 2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України. (а.с.8).
На момент вчинення ДТП цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу «RENAULT LAGUNA» номерний знак НОМЕР_1 застрахована згідно полісу №АО2468623 у ТДВ СК «Альфа-Гарант» (а.с. 12).
Позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.10).
Відповідно до заяви від 24 березня 2020 року №000295/20 позивач звернулася до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» про виплату страхового відшкодування у розмірі 56 676 грн. (а.с.5).
Листом від 28 квітня 2020 року № 6052 ТДВ «СК «Альфа-Гарант» повідомило позивача про неможливість прийняття рішення за заявою про виплату страхового відшкодування та про зупинення строку розгляду справи до отримання страховиком необхідних документів, посилаючись на ч. 36.2 ст. 36 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортів».
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання страхового відшкодування, у вигляді відшкодування моральної шкоди, яке мало бути виплачено відповідачем у передбаченому законом розмірі та строку на підставі відповідного рішення, оскільки встановлення вини страхувальника у даному випадку не мало значення для здійснення виплати. Крім того, оскільки відповідачем необґрунтовано не здійснювалися виплати страхового відшкодування, то з нього відповідно до закону має бути стягнуто штрафні санкції у вигляді пені, інфляції та трьох відсотків річних.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон), особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Згідно п. 1.6 ст. 1 Закону, власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах
Згідно п. 1.7 ст. 1 Закону, забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Згідно ст. 6 Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
Відповідно до ч. ч.1, 2 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; в інших випадках, встановлених законом.
З огляду на презумпцію вини завданої шкоди, передбаченої ч. 2 ст. 1166 ЦК України, відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст. 1187 ЦК України, п. 1 ч.2 ст. 1167 ЦК України).
Порядок та умови відшкодування шкоди безпосередньо встановлено ЦК України, відповідно до якого умовами відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є протиправність поведінки заподіювача шкоди, наявність цієї шкоди у потерпілого і причинного зв'язку між ними.
При цьому слід враховувати, що особливі правила ст.1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об'єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.
Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про право позивача на отримання страхового відшкодування, оскільки встановлення вини у даному випадку не мало значення для здійснення виплати.
Відповідач у своїй апеляційній скарзі вказує про те, що ДТП, яка відбулася 07 листопада 2019 року, не є страховим випадком в розумінні ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а тому у страховика не виникає обов'язку з виплати страхового відшкодування за її наслідками.
Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
Відповідачем не доведено тих обставин, що потерпіла ОСОБА_3 , яка померла внаслідок ДТП, передбачала, бажала чи свідомо допускала настання ДТП зі смертельним наслідком, а, відтак, такі доводи відповідача є необґрунтованими та не можуть бути прийняті судом до уваги.
Доводи викладені в апеляційній скарзі про те, що обов'язок відшкодувати завдану шкоду настає лише за наявності вини особи, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
У статті 1166 ЦК України міститься законодавче визначення деліктної відповідальності за шкоду, завдану майну, та підстави її виникнення.
Так, для настання деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. Зазначені підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини.
Особливість правил відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, полягає в наявності лише трьох підстав для відповідальності, а саме: наявність шкоди; протиправна дія заподіювача шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною дією та шкодою. Вина заподіювача шкоди не вимагається. Тобто особа, яка завдала шкоди джерелом підвищеної небезпеки, відповідає й за випадкове її завдання (без вини). Відповідальність такої особи поширюється до межі непереборної сили. Тому її називають підвищеною.
Обов'язок відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. покладається на володільця джерела. Правила частини другої статті 1187 ЦК України передбачають, що володільцем джерела підвищеної небезпеки є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З огляду на викладене, відсутність вини водія забезпеченого транспортного засобу та закриття кримінального провадження відносно нього не звільняє від обов'язку відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №544/858/19.
Згідно ч. 36.1 ст. 36 Закону передбачено, що страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно ст. 36.5 Закону, за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи зазначене, суд першої інстанції також дійшов правильного висновку щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій у вигляді пені, індексу інфляції та трьох відсотків річних, оскільки страховиком не було прийнято вмотивованого рішення протягом більше 90 днів після отримання заяви про виплату страхового відшкодування.
Необґрунтованими також є доводи відповідача про те, що при розрахунку суми пені позивачем не враховано вимог чинного законодавстві щодо строку позовної давності на стягнення такої суми, оскільки через 90 днів страховиком не було прийнято вмотивованого рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування.
Так, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування 24 березня 2020 року. Оскільки страхове відшкодування не було виплачено протягом 90 днів, позивач з 91-го дня, тобто з 23 червня 2020 року, має право на пеню (ст. 36.5 Закону).
До суду позивач звернулась 18 травня 2021 року, тобто в межах річного строку позовної давності.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача, викладеними в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції в порушення вимог ст. 49 ЦПК України було прийнято до провадження заяву про збільшення позовних вимог, яка була подана після першого судового засідання та розгляду не підлягала.
Зазначені дії суду першої інстанції є порушенням вимог процесуального права. Однак, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, виключно якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального права, по суті є законним та обґрунтованим, відтак, воно не може бути скасовано з мотивів порушення норм процесуального права, які не є такими, що тягнуть за собою обов'язкове скасування рішення.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції по суті відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю Страхова компанія «Альфа-Гарант» залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.