Справа №761/12033/19 Головуючий у І інстанції Притула Н.Г.
Провадження №22-ц/824/38/2022 Головуючий у 2 інстанції Голуб С.А.
15 червня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегія суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Голуб С.А.,
суддів: Ігнатченко Н.В., Таргоній Д.О.,
за участі секретаря судового засідання Сакалоша Б.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бориско Ольга Олексіївна, про визнання недійсним договору дарування, скасування запису про державну реєстрацію права власності на майно,
У жовтні 2019 року ОСОБА_3 пред'явив в суді названий позов посилаючись на те, що він є особою похилого віку. Позивач інвестував усі свої збереження у нерухоме майно, зокрема в новобудову - квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідачка по справі, як сусідка позивача, погодилася здійснювати постійний догляд за ОСОБА_3 на тих умовах, що буде укладено спадковий договір щодо квартири АДРЕСА_1 .
23 листопада 2017 року ОСОБА_3 , вважаючи що укладає з відповідачкою спадковий договір уклав з нею договір дарування зазначеної квартири.
Як зазначає позивач в позовній заяві, на момент укладення спірного договору, він був особою похилого віку, мав істотні вади зору, які перешкоджали читанню, особисто не міг прочитати текст договору, договір нотаріусом йому не зачитувався. В договорі відсутня відмітка, що договір зачитувався позивачу вголос. Після укладення договору дарування квартири, ключі не були передані відповідачці і в подальшому саме позивач сплачував усі комунальні платежі по квартирі.
Укладаючи спірний договір, позивач помилився відносно правової природи правочину, прав та обов'язків сторін, оскільки мав намір укласти з відповідачкою саме спадковий договір з метою забезпечення догляду, а не договір дарування.
А тому на підставі положень статті 229 ЦК України позивач просив суд визнати зазначений договір недійсним.
Крім того, на підставі положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» у випадку визнання недійсним договору дарування квартири, позивач просив скасувати запис про проведену державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть.
У зв'язку із цим ухвалою суду першої інстанції від 24 жовтня 2019 року було зупинено провадження у справі до вступу правонаступників.
Ухвалою суду від 30 березня 2020 року провадження по справі відновлено та ухвалою суду від 25 травня 2020 року замінено позивача ОСОБА_3 на його правонаступника - ОСОБА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, вказуючи на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права. Вважає, що рішення не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості, оскільки внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права обставини, які мають значення для справи, судом встановлено не повно, не об'єктивно та неправильно, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору, та відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позову.
Зокрема наголошує на тому, що суд першої інстанції відмовив представнику позивача адвокату Бойко Н.В. у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із зайнятістю обох представників позивача - адвоката Ковези А.І. та адвоката Бойко Н.В. у іншому процесі. В даному випадку це була перша неявка представників позивача в судове засідання з поважних причин. Внаслідок такого порушення позивач не тільки була позбавлена можливості брати участь у судовому розгляді на рівних засадах з відповідачем, який був представлений адвокатом, а такожпозбавлена можливості обґрунтувати підстави для встановлення додаткового строку для подачі письмового доказу - висновку експерта та заявити клопотання про проведення у справі судової експертизи (у разі відмови суду у прийняті як доказу у справі наданого позивачем висновку експерта).
В порушення приписів статей 12, 83, 222 ЦПК України суд першої інстанції не розглянув клопотання позивача про встановлення додаткового строку для подачі письмового доказу - висновку експерта № 033-13-2019, з формальних підстав без врахування дійсних обставин справи відмовив у задоволенні клопотання позивача про його приєднання до матеріалів справи як письмового доказу на підтвердження істотних обставин даної справи, а саме - що на момент укладення спірного договору дарування квартири ОСОБА_3 мав вади зору, внаслідок яких не мав можливості особисто прочитати текст спірного договору. При цьому, відмовивши з формальних підстав у прийняття письмового доказу - висновку експерта № 033-13-2019, суд не роз'яснив учасниками справи їх право звернутися до суду із клопотанням про призначення відповідної судової експертизи.
Поза увагою суду залишилися ті обставини, що ОСОБА_3 та відповідач не є близькими родичами, вони взагалі є чужими людьми, також судом не встановлено жодних обставин, які б вказували на існування між ОСОБА_3 та відповідачем стосунків, які б створювали умови для безоплатного передання нерухомого майна один одному.
Більше того, у судовому засіданні сама відповідач підтвердила, що вона на договірній та платній основі забезпечувала певний догляд за ОСОБА_3 , а після укладення спірного договору ОСОБА_3 вимагав від неї виконання зобов'язань немайнового характеру за цим договором. Тобто відповідач сама визнала, що ОСОБА_3 вважав, що спірний договір встановлював обов'язок відповідачки вчинити на користь ОСОБА_3 певні дії немайнового характеру.
Поза увагою суду залишилися й покази приватного нотаріуса, яка не змогла пояснити, чому за наявності в неї сумнівів щодо укладення спірного договору дарування між зовсім чужими особами, вона здійснила нотаріальне посвідчення такого договору.
Суд першої інстанції належним чином не перевірив обставин укладення спірного договору, зокрема стану зору та здоров'я позивача ОСОБА_3 , не з'ясував,що через стан здоров'я, вад зору та похилого віку ОСОБА_3 неправильно сприймав фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення під час укладення договору дарування власної квартири, замість спадкового договору. При цьому посилання суду на укладений позивачем з дочкою договір дарування, як на доказ можливості позивача самостійно прочитати текст спірного договору, є припущенням суду, на якому не може ґрунтуватись рішення суду.
Просить рішення суду скасувати і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
В порядку визначеному ст. 360 ЦПК України, на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив від відповідачки.
Щодо посилань скаржника на відмову суду в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи від 27 травня 2021 року відповідачка зазначає, що до клопотання не додано доказів поважності причин неявки представників в судове засідання. Вступна частина ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 27 травня 2021 року (додана до апеляційної скарги, т. 2 а.с. 228) містить відомості про участь у судовому засіданні 27 травня 2021 рокулише одного представника, отже інший міг брати участь при розгляді даної справи. Матеріали справи (т. 2 а.с. 80-81, 141-143, 148) спростовують твердження скаржника про першу неявку представників позивача в судове засідання, тому з урахуванням положень п. 2 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, - суд розглядає справу за відсутності учасника (його представника) незалежно від причин неявки.
Щодо посилань на те, що судом не розглянуто клопотання позивача про встановлення додаткового строку для подачі письмового доказу (висновку експерта), то матеріали справи не містять такого клопотання. З клопотанням про встановлення додаткового строку позивач не звертався, ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду. Відсутність клопотання унеможливлює його розгляд. Після закриття підготовчого провадження, за перебігом кількох судових засідань по суті, 24 вересня 2020 року представником позивача усно заявлено клопотання про приєднання письмового доказу (висновку експерта), яке вмотивовано відхилено судом (т. 2 а.с. 157-158).
Вдруге представником позивача усно заявлено те саме клопотання про приєднання письмового доказу (висновку експерта) в судовому засіданні 15 квітня 2021 року, після дослідження судом доказів (т. 2 а.с. 183). При цьому з клопотанням про встановлення додаткового строку позивач до суду не звертався, про намір подати додаткові докази - не заявляв.
З приводу цих обставин відповідачем подано заперечення (т. 2 а.с 187-188).
Посилання в скарзі на те, що позивач не надав своїм представникам та суду медичну карту ОСОБА_3 , яку знайшла донька позивача після його смерті (як на обставини поважності неподання доказу в строк, визначений процесуальним законом), - спростовуються матеріалами справи, - копію медичної карти додано до позову від 21 березня 2019 року (т. 1 а.с. 17).
З урахуванням зазначеного, зважаючи на приписи ч. 2, 4 ст.12 ЦПК України, судом дотримано принцип рівності сторін.
Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду залишити без змін.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Шевченко О.М. в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Позивач та її представник в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки суд не повідомили.
Так, судова повістка, що надсилалась на адресу ОСОБА_1 повернулась до суду без вручення, з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно з ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Статтею 131 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду справи, про причини неявки суд не повідомляли, з клопотанням про відкладення судового розгляду справи не звертались.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача - адвоката Шевченка О.М., перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, доходить висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, враховуючи таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 23 листопада 2017 року ОСОБА_3 (далі - Дарувальник) та ОСОБА_2 (далі - Обдаровувана) уклади договір дарування квартири за умовами якого Дарувальник , повністю розуміючи значення своїх дій, передав безоплатно у власність Обдаровуваної квартиру АДРЕСА_1 .
Договір підписаний сторонами, що свідчить про їх згоду із зазначеними умовами. Договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бориско О.О. та зареєстрований в реєстрі за №9819.
З копій квитанцій, які надані до позовної заяви вбачається, що за жовтень, листопад та грудень 2017 року, січень 2018 року та травень 2018 року дійсно сплачено за житлово-комунальні послуги за квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_6 та ОСОБА_3
16 липня 2018 року ОСОБА_2 уклала договори з обслуговуючими організаціями та почала сплачувати витрати по утриманню квартири АДРЕСА_1 .
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в ході розгляду справи судом не встановлено, що дійсно у сторін була домовленість на укладення спадкового договору, що спірний договір дарування укладений дарувальником всупереч його волі, оскільки він помилявся щодо обставин, які мають істотне значення, як і не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вад зору ОСОБА_3 внаслідок яких він не мав можливості особисто прочитати договір.
При цьому суд першої інстанції зазначив, що сторона позивача на підтвердження зазначених обставин надала копію медичної документації датованої червень 2013 року - лютий 2019 року. Проте жоден із медичних висновків не містить інформації, що ОСОБА_3 у зв'язку із вадами зору не мав фізичної можливості прочитати і підписати текст договору.
В той же час сторона позивача в підготовчому судовому засіданні не зверталась до суду з клопотанням про призначення відповідної експертизи та не надавала висновків експерта на підтвердження тієї обставини, що ОСОБА_3 потребував сторонньої допомоги та мав вади зору внаслідок яких не мав можливості особисто прочитати текст спірного договору.
Лише після смерті ОСОБА_3 і запитань в судовому засіданні представника відповідачки до його правонаступника ОСОБА_1 про наявність висновку експерта яким підтверджується неможливість ОСОБА_3 прочитати текст оскаржуваного договору внаслідок вад зору, сторона позивача, з порушенням вимог ЦПК України щодо порядку надання доказів, надала до суду висновок експерта. Проте оскільки такий доказ поданий з порушенням вимог ЦПК України (сторона не надала його в підготовчому засіданні та не повідомляла про можливість його надання в подальшому) суд не прийняв такий доказ.
Водночас суд вважав, що ОСОБА_3 розумів який договір він має вчиняти, оскільки на його замовлення (Договір від 03.11.2017 року) ТОВ «Консалтингова компанія Центр оцінки» був складений висновок про вартість майна - квартири АДРЕСА_1 . В той же час, діюче законодавство не передбачає при укладенні спадкового договору визначати ринкову вартість об'єкту нерухомості.
Приватний нотаріус Бориско О.О., яка була допитана в судовому засіданні як свідок пояснила, що сам ОСОБА_3 ініціював укладення договору дарування і сам оплатив всі послуги, розмов про укладення договору довічного утримання не велось. Як зазначила свідок, зі слів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 була завжди поруч з ним, тому він хотів їй подарувати квартиру і наполягав на тому, щоб це був безоплатний правочин і щоб оформлення було якомога дешевше, тому вирішили укласти договір дарування. Також нотаріус пояснила, що в момент підписання договору ОСОБА_3 був без окулярів і на її думку у нього не було будь-яких проблем зі здоров'ям, які б могли бути перешкодою для укладення договору дарування. Свідок пояснила, що ОСОБА_3 усвідомлював який він договір вчиняє, оскільки він звернувся про його укладення задовго до самої дати підписання договору та була проведена відповідна робота для можливості укладення саме договору дарування.
Крім того, проаналізувавши матеріали справи суд зробив висновок, що ОСОБА_3 звертався до приватного нотаріуса Бориско О.О. для вчинення всіх його правочинів, які стосувались набуття чи відчуження нерухомого майна, а тому суд не мав будь-яких сумнівів щодо правдивості свідчень свідка в судовому засіданні.
Також судом першої інстанції дана оцінка тому факту, що 10.08.2017 року позивач укладав інший договір дарування у цього ж нотаріуса Бориско О.О . Аналізуючи цей факт в контексті доведеності можливості чи неможливості ОСОБА_3 прочитати текст оспорюваного договору дарування, суд виходив з того, що сторона позивача не надала суду доказів того, що при укладанні попереднього договору дарування, тобто за три з половиною місяці до укладання оспорюваного, внаслідок вад зору ОСОБА_3 текст договору йому зачитувався нотаріусом. При цьому суд послався на те, що позивач стверджував, що погіршення стану зору у нього почалось з 2013 року, а офтальмологічну операцію по заміні хрусталиків позивач переніс у березні 2017 року.
Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги в тому, що такі висновки суду є припущеннями. Суд першої інстанції проаналізував всі встановлені судом обставини справи, що були доведені доказами, які містились в матеріалах справи, і наведені висновки є результатом цього аналізу. Оскільки в матеріалах справи були відсутні медичні документи, які б підтверджували стан зору ОСОБА_3 на час укладання оспорюваного договору дарування, суд перевіряючи ці доводи позову, виходив із наявних в справі доказів і дав їм свою правову оцінку.
Оскільки суду не надано доказів, що ОСОБА_3 мав вади зору або з інших причин не мав змоги самостійно прочитати документ, суд вважав, що нотаріус не зобов'язана була у відповідності до пункту 6 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, вголос прочитати ОСОБА_3 текст договору, про що на документі зробити відповідну відмітку.
Судова колегія погоджується з таким висновками суду першої інстанції, з таких підстав.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.
Відповідно до ст. 229 ЦК якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Згідно роз'яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України №9, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.
Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц (провадження № 61-2779св18) зроблено висновок по застосуванню статті 229 ЦК України та вказано, що «під ПОМИЛКОЮ розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов'язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі статті 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення. Під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу)».
Як вбачається, в тексті договору дарування зазначено, що сторони усвідомлюючи природу цього правочину та значення своїх дій, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, діючи добровільно, за відсутністю будь-якого примусу уклали зазначений договір.
Крім того, сторони в п.7 зазначили, зокрема, що укладення цього договору відповідає інтересам сторін, волевиявлення є вільним та усвідомленим; умови цього договору зрозумілі і відповідають дійсним намірам сторін; цей договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені в ньому.
Аналізуючи доводи позивача і надані стороною позивача докази, суд дійшов висновку, що ними не доводиться та обставина, що укладаючи договір дарування ОСОБА_3 помилявся щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін.
Колегія суддів не погоджується із доводами апелянта щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання про приєднання до матеріалів справи висновку експертизи, який би довів неможливість позивача прочитати текст договору.
Відповідно до частин 2,3,4,8 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з подання відзиву, письмових пояснень третьої сторони.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтовує неможливість їх подання у вказаний строк з причин що не залежали від неї.
Позовна заява була подана суду 21 березня 2019 року. Висновок експертизи до неї позивачем не долучався , про призначення експертизи позивач клопотання не заявляв.
Представник позивача лише 24 вересня 2020 року звернувся до суду із усною заявою про приєднання до справи письмового доказу, повторно з таким же клопотанням звернувся в судовому засіданні 15 квітня 2021 року. Разом із тим, представник позивача не обґрунтував у своєму клопотання поважність причин пропуску строку на подання доказу, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволені цього клопотання.
З врахуванням наведеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції в тому, що позивач не довів в судовому засіданні тих обставин, що при укладенні договору дарування ОСОБА_3 не міг прочитати зміст договору, отже зрозуміти його правову природу.
Щодо доводів апеляційної скарги в тій частині, що судом першої інстанції не з'ясовано, чому ОСОБА_3 подарував квартиру сторонній особі, колегія суддів виходить з такого. Як вже зазначалось вище, цивільне законодавство виходить з презумпції правомірності правочину, поки позивач не доведе іншого. Як пояснила в судовому засіданні відповідач, вона була сусідкою позивача ОСОБА_3 і надавала йому допомогу. Як вбачається із матеріалів справи і як стверджував позивач у своєму позові, подарована квартира не була єдиним житлом ОСОБА_3 , а тому він міг розпоряджатись нею без обмеження своїх житлових прав. Та обставина, що відповідач прийняла дарунок доводиться тим, що вона переоформила на себе договори з надання комунальних послуг, після чого почала їх оплачувати.
Таким чином, доказів того, що воля ОСОБА_3 була направлена на укладення іншого правочину, матеріали справи не містять.
Щодо доводів апеляційної скарги про незаконну відмову суду першої інстанції відкласти розгляд справи за відсутності можливості у обох представників позивачки брати участь в судовому засіданні колегія суддів з ними не погоджується виходячи з такого.
27 травня 2021 року від представника ОСОБА_1 адвоката Бойка Н. надійшло суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із його зайнятістю та зайнятістю іншого представника ОСОБА_1 адвоката Ковеза А. в судовому засіданні у Святошинському районному суді м.Києва. При цьому підтверджуючих документів, які б надавали суду визнати причину неявку представників позивачки поважною суду не було надано. За таких обставин, враховуючи тривалий час строк розгляду справи, а також думку іншої сторони судового провадження, яка категорично заперечувала проти відкладення судового засідання, суд дійшов обґрунтованих висновків про відсутність підстав для відкладення розгляду справи. При цьому процесуальні права позивачки на участь в судовому засіданні судом не були порушені, оскільки до цього часу відбулось декілька судових засідань, сторони надавали свої пояснення і заявляли клопотання.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявним в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені норми права та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що оскаржуване рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому не підлягає скасуванню судом апеляційної інстанції з підстав, що зазначені в апеляційних скаргах, таким чином, апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бориско Ольга Олексіївна, про визнання недійсним договору дарування, скасування запису про державну реєстрацію права власності на майно залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 20 червня 2022 року.
Суддя-доповідач
Судді: