Справа № 296/8778/20
2/296/382/22
"09" червня 2022 р. м.Житомир
Корольовський районний суд міста Житомира
під головуванням судді Драча Ю.І.
за участю секретаря судових засідань Алексеєнко В.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган Опіки та піклування Житомирської міської ради про позбавлення батьківських прав
Позивач звернулася до суду з даним позовом, в якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 стосовно сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування позовних вимог заначила, вона є мамою неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням суду від 18.04.2013 року шлюб між позивачем та відповідачем розірвано та з моменту розірвання шлюбу відповідач бачив сина один раз, а доньку жодного разу не бачив. Діти проживають з нею та знаходяться на її утриманні. Відповідач не цікавиться дітьми, ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Ухвалою суду від 09.09.2021 року скасовано заочне рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 22.01.2021 року про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Позивач в судове засідання не з'явилась, 30.05.2022 року на електронну адресу суду надіслала клопотання про розгляд справи за її відсутності, у зв'язку з необхідністю виїзду до Чеської Республіки. Позовні вимоги підтримує та просить задовольнити. Також зазначила, що батько дітьми не цікавиться. Жодного разу з початку війни не дзвонив, допомогу не пропонував.
09.06.2022 року представником відповідача подано заяву про розгляд справи за їх відсутності. Просить відмовити у задоволенні позову з підстав зазначених у заяві про перегляд заочного рішення, а також з підстав наведених в попередніх судових засіданнях.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 8 ст. 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
В судовому засіданні встановлено, що позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 18.04.2013 року (а.с. 5-6).
За час перебування у шлюбі у сторін народилось двоє дітей: син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтва про народження (а.с.15, 16).
З довідки ТОВ «КК «ДОМКОМ Житомир» від 31.08.2020 року № 1251 вбачається, що діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживають разом з матір'ю - ОСОБА_2 (а.с. 7).
З довідок виданих Комунальним початковим спеціалізованим мистецьким навчальним закладом музичною школою №4 ім. Лесі Українки від 28.08.2020 року за № 76, 77, 78 вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 дійсно навчався у музичній школі з вересня 2015 року по травень 2020 року, ОСОБА_2 дійсно навчалась у музичній школі у 2 класі. Батько дітей не брав участі у вихованні дитини, не спілкувався з викладачами. ОСОБА_1 здійснювала батьківську плату за навчання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с. 8,9,10).
З Довідки від 26.08.2020 року № 78 виданої ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7 імені В.В. Бражевського та Характеристики учня 9-А класу ЗОШ І-ІІІ ступенів № 7 імені В.В. Бражевського ОСОБА_3. вбачається, що ОСОБА_3 дійсно навчався в 9-А класі вбачається, що мати цікавиться шкільним життям сина, відвідує батьківські збори. Батько не брав участі у вихованні дитини, не спілкувався з вчителями та класним керівником (а.с. 11,12).
З довідки від 18.08.2020 року № 01-33/195 виданої Житомирським навчально-виховним комплексом № 25 вбачається, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно навчалася у 3-А класі Житомирського навчально-виховного комплексу № 25 батько дитини не брав участі у вихованні дитини, не спілкувався з вчителями та вихователями (а.с. 13).
Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.
Статтею 164 Сімейного Кодексу України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращий бік неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. Позбавленню батьківських прав можуть передувати превентивні заходи впливу на батьків, а саме: бесіди, попередження з боку органів опіки і піклування, органів внутрішніх справ, надання сім'ї необхідної допомоги, накладення адміністративної відповідальності, відібрання дитини від батьків без позбавлення їх батьківських прав.
Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.
Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перерахована в ст. 164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.
Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" від 30.03.2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що батьки ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов'язки.
Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Частиною 1 ст. 164 СК України встановлено вичерпний перелік підстав для позбавлення батьківських прав.
Передбачене пунктом 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. У тому числі підставою для позбавлення батьківських прав є п. п. 3,4 ч. 1 ст. 164 СК України, а саме батьки жорстоко поводяться з дитиною, якщо батьки є хронічними алкоголіками або наркоманами.
В Рішенні Європейського суду з прав людини від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України" встановлено, що вирішуючи справи про позбавлення батьківських прав, суд зобов'язаний дотримуватися вимог ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у частині права заявників на повагу до сімейного життя, зокрема, судове рішення має бути побудоване на з'ясованих обставинах: чи були мотиви для позбавлення батьківських прав доречними і достатніми, чи здатне рішення про позбавлення батьківських прав забезпечити належний захист дитини, чи було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини, чи ґрунтується висновок органу опіки на достатній доказовій базі, чи мали батьки достатні можливості брати участь у вирішенні такого питання.
Відповідно до п. п. 15, 16, 17 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Жорстоке поводження полягає у фізичному або психічному насильстві, застосуванні недопустимих методів виховання, приниженні людської гідності дитини тощо. Хронічний алкоголізм батьків і захворювання їх на наркоманію мають бути підтверджені відповідними медичними висновками. Як експлуатацію дитини слід розглядати залучення її до непосильної праці, до заняття проституцією, злочинною діяльністю або примушування до жебракування. Якщо позов про позбавлення батьківських прав заявлений із декількох підстав, суди повинні перевіряти та обґрунтовувати в рішенні кожну з них.
Пункт 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року N 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" містить роз'яснення, що зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
З аналізу зазначених норм слідує, що для позбавлення батьківських прав мало упевнитися в невиконанні обов'язків щодо виховання дитини, необхідно також установити, що батько свідомо ухиляється від їх виконання, адже ухилення від виконання обов'язку по вихованню неповнолітньої дитини завжди є актом свідомої винної поведінки, коли особа має реальну можливість виконати покладені на неї обов'язки, але не вчиняє відповідних дій і не бажає цього робити. А це значить, що батько наполегливо, систематично, незважаючи на всі заходи попередження, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки.
Відповідно до ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства" сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статті 51 Конституції України, статті 5 СК України держава охороняє сім'ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.
У преамбулі до Конвенції ООН про права дитини зазначено, що дитині для повного та гармонійного розвитку необхідно зростати в сімейному оточенні. Згідно зі статтею 9 Конвенції Держави-сторони дбають про те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їхньому бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи за судовим рішенням визначають відповідно до застосовного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в інтересах дитини. Вирішення такого питання може бути необхідним у тому чи іншому випадку, коли, наприклад, батьки жорстоко поводяться з дитиною чи не піклуються про неї. При цьому всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у вирішенні такого питання та викладати свою позицію.
Відповідно до ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року N 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "Савіни проти України" N 39948/06 від 18 грудня 2008 року Європейський Суд з прав людини констатував, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (наприклад, справа "Ньяоре проти Франції", N 40031/98, п. 59, ECHR 2000-IX). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (наприклад, справа "Скоццарі та Дж'юнта проти Італії" [GC], NN 39221/98 і 41963/98, п. 148, ЄСПЛ 2000-VIII). Зокрема, якщо рішення мотивується необхідністю захистити дитину від небезпеки, має бути доведено, що така небезпека справді існує (див., mutatis mutandis, справу "Хазе проти Німеччини", N 11057/02, п. 99, ЄСПЛ 2004-III (витяги)). При винесенні рішення про відібрання дитини від батьків може постати необхідність врахування цілої низки чинників. Можливо, потрібно буде з'ясувати, наприклад, чи зазнаватиме дитина, якщо її залишать під опікою батьків, жорстокого поводження, чи страждатиме вона через відсутність піклування, через неповноцінне виховання та відсутність емоційної підтримки, або визначити, чи виправдовується встановлення державної опіки над дитиною станом її фізичного або психічного здоров'я (справи "Валлова і Валла проти Чеської Республіки", N 23848/04, п. 72, від 26 жовтня 2006 року; і "Гавелка та інші проти Чеської Республіки", N 23499/06, N 57, від 21 червня 2007 року). З іншого боку, сам той факт, що дитина може бути поміщена в середовище, більш сприятливе для її виховання, не виправдовує примусового відібрання її від батьків (наприклад, справа "К. А. проти Фінляндії", N 27751 /95, п. 92, ЄСПЛ 2003-I). Такий захід не можна також виправдовувати виключно посиланням на ненадійність ситуації, адже такі проблеми можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз'єднання сім'ї, наприклад, забезпеченням цільової фінансової підтримки та соціальним консультуванням (наприклад, справа "Мозер проти Австрії", N 12643/02, п. 68, від 21 вересня 2006 року; рішення у справі "Валлова і Валла проти Чеської Республіки", п. п. 73 - 76, та у справі Гавелка та інші, п. 61).
Згідно прецедентної практики Європейського суду з прав людини питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості заявника та його поведінці (справа "Хант проти України" від 7 грудня 2006 року).
Ухилення від виконання юридичного обов'язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Так, батько чи мати вважатимуться такими, що ухиляються від обов'язку по вихованню дитини, коли вони не проявляють до неї належної батьківської турботи, хоча мають таку можливість.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.
Відповідно до ст. 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
За загальним правилом позбавлення батьківських прав спрямоване насамперед на захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей та є засобом стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків.
Згідно ч. 5 ст. 19 СК України, орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Частиною 6 цієї ж статті передбачено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 затвердженого рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 19.01.2022 року № 26 вбачається, що з 2013 року ОСОБА_2 фактично з сім'єю не проживає, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, їх навчання, не здійснює виховання щодо підготовки до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, не спілкується з дітьми в обсязі необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не надає дітям доступу до культурних та інших духовних цінностей, не виявляє інтересу до їх внутрішнього світу, не створює умов для отримання ними освіти, не провідує дітей за місцем проживання, фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків.
Працівниками Житомирського міського центру соціальних служб міської ради було проведено індивідуальне консультування з малолітньою ОСОБА_4 та з'ясовано, що значимою особою в житті ОСОБА_4 є матір ОСОБА_1 . Також у спілкування з дівчинкою було з'ясовано, що вона підтримує рішення матері щодо позбавлення її батька батьківських прав, у зв'язку з тим, що останній 8 років не підтримував з нею спілкування, не цікавився її життям та здоров'ям, хоча вона та її мама були не проти зустрічей з ним.
Неповнолітній ОСОБА_3 на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Житомирської міської ради повідомив, що не проти позбавлення його батька ОСОБА_2 батьківських прав. Також було з'ясовано, що до 2019 року батько бачився з дитиною один або два рази на рік, хоча ОСОБА_3 не був проти частіших зустрічей. В даний час ОСОБА_3 не бажає спілкуватися з батьком та налагоджувати з ним родинні стосунки.
Тому, виконавчий комітет Житомирської міської ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 91).
Відповідно до ч. ч. 4 - 6 ст. 19 Сімейного Кодексу України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
При цьому орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Отже, висновок виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, є дорадчим та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов'язків у батьків щодо батьківських, не порушує прав та обов'язків жодного з батьків.
Правові наслідки для батьків виникають виключно в результаті прийняття рішення судом, в ході якого і відбувається оцінка всіх доказів в сукупності, в тому числі і висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування, який не має наперед встановленої сили для суду, що розглядає спір про позбавлення батьківських прав дитини.
Так, в висновку виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача не вбачається, що була проведена бесіда з батьком дітей, з'ясовано обставини відсутності батька в житті дітей. Також із вказаного висновку не вбачається чи викликався ОСОБА_2 на засідання комісії чи відмовився бути присутнім.
Тому, суд вважає, що висновок виконавчого комітету Житомирської міської ради, як органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є недостатньо обґрунтованим, тому не погоджується з ним.
З матеріалів справи вбачається, що Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 18.12.2013 року № 604 «Про участь у вихованні та порядок побачення з дітьми батьків, які проживають окремо» визначено ОСОБА_2 порядок побачення з дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а саме із сином ОСОБА_3 щосуботи з 9.00 до 20.00 години; із донькою ОСОБА_4 щосуботи з 16.00 до 20.00 години (а.с. 59).
Також, в матеріалах справи є заява ОСОБА_2 на ім'я начальника служби у справах дітей міської ради від 03.06.2021 року в якій зазначено, що колишня дружина ОСОБА_2 категорично відмовляється від його втручання до виховання, догляду та побачень з дітьми, тобто повністю позбавляє права на виховання дітей. При намаганні будь-яких зустрічей на вихідних днях завжди виникають непередбачувані перепони. Тому він просить допомогти у побаченнях зі своїми дітьми хоча б кожної середи з 17 год. 00 хв. до 19 год. 30 хв. та в період з вечірньої години п'ятниці - 19 год. 00 хв. до ранку неділі 10 год. кожного тижня включаючи святкові дні (а.с. 58).
Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що відповідач по справі - ОСОБА_2 самоусунувся від виконання батьківських обов'язків та не має бажання спілкуватися з дітьми.
Слід зазначити, що висновок практичного психолога ЖЗДО № 25 ЖМР ОСОБА_7 не може бути беззаперечним доказом небажання відповідача виконувати батьківський обов'язок відносно доньки.
Суд зазначає, що виключно посилання позивача на певні негативні обставини та характеристики відповідача як батька дитини, які хоч і мали місце, проте не можуть бути самостійною та достатньою підставою для позбавлення батьківських прав, за відсутності сукупності інших належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності таких правових підстав.
Виходячи з того, що позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька, так і для дитини, а також те, що позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків суд, враховуючи встановлені обставини справи, характер поведінки відповідача, який з'являвся в судові засідання та категорично заперечував проти позбавлення його батьківських прав, його бажання брати участь у вихованні дитини, вважає, що у задоволенні позову слід відмовити.
Керуючись статтями 263-265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -
ухвалив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган Опіки та піклування Житомирської міської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ід.номер НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ід.номер НОМЕР_2 Адреса проживання: АДРЕСА_2
Третя особа: Орган опіки та піклування Житомирської міської ради, юридична адреса: м. Житомир, майдан Корольова, 4/2
Головуючий суддя Ю. І. Драч