Є.у.н.с. 512/171/22
Провадження № 2/512/129/22
"07" червня 2022 р. смт. Саврань
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря - Шаповал Н.Г.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
відповідача - ОСОБА_3 ,
представника відповідача - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в порядку спрощеного позовного провадження справу за цивільним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності особи та відшкодування моральної шкоди, -
16.03.2022 до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності особи та відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування позову зазначалось, що позивач працює першим заступником голови Савранської селищної ради Одеської області. 18.03.2022 року він випадково довідався що громадянин ОСОБА_3 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook розмістив два повідомлення наступного змісту: « Шановні мешканці нашого району, багато хто пам'ятає що ОСОБА_1 їздив (тверезий) до міста Гайворон домовлятись за млин для забезпечення нашого населення крупами та мукою. То давайте задамо питання, за які такі заслуги він привіз собі додому чотири мішки муки і півтора тони висівки?!це у воєнний час!!! При тому, що фермери нашого району давали пшеницю та збирали кошти! На мою думку це справжній державний МАРОДЕР!!!». До одного із повідомлень було додано фото позивача в службовому кабінеті. На думку позивача вказане повідомлення є не правдивим та таким що принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Крім того, на думку позивача, вказане повідомлення глибоко принижує його соціальну оцінку в очах жителів громади. Також принижується його ділова репутація, тобто набута ним суспільна оцінка його ділових якостей при виконанні трудових, службових, громадських і інших обов'язків. Такі негативні наслідки, на думку позивача, підтверджуються безліччю обурених коментарів на сторінці відповідача в соціальній мережі Facebook, що викликало вищезазначене повідомлення.
Ухвалою Савранського районного суду Одеської області від 28.03.2022 відкрито провадження та призначений судовий розгляд в порядку спрощеного провадження на 25.04.2022.
Одночасно було визначено відповідачу відповідно до вимог пункту 1 частини 2 статті 277 ЦПК України п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання заяви із запереченнями щодо розгляду заяви в порядку спрощеного позовного провадження.
Заперечень щодо розгляду заяви в порядку спрощеного позовного провадження від відповідача до суду не надійшло.
07 квітня 2022 року, у межах строку, встановленого судом, відповідачем подано до суду письмове заперечення, яке за своєю природою є відзивом на позовну заяву, у якому він просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Свою позицію мотивує тим, що 08.03.2022 фермерів району викликав голова Савранської селищної ради Одеської області та просив при змозі надати допомогу зерном та коштами для забезпечення мукою і крупами населення Савранської громади. Фермерами було зібрано 17000 грн та надано 5 тон пшениці. Вказану пшеницю було завезено до міста Гайворон для її переробки, а зібрані кошти витрачені на оплату послуг млина. Автомобіль для перевезення був наданий ОСОБА_6 . Вказаний автомобіль з продукцією супроводжували представники територіальної оборони та допомагали її розвантажувати на складах хлібозаводу. Зі слів представників територіальної оборони стало відомо, що мішки з мукою і висівкою були підписані «Базей» та відвезені йому додому. Відповідач ОСОБА_3 , як колишній депутат Савранської районної ради вирішив висвітлити дану ситуацію в себе на сторінці в соціальній мережі Facebook, для того, щоб мешканці громади були проінформовані про те, що є стратегічний запас продукції на випадок екстреної ситуації. Відповідач зазначив, що в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки мародерства, однак він не називав позивача мародером. На даний час проводиться перевірка по даному факту поліцією за заявою, поданою депутатом селищної ради. На його думку, це підтверджує факти, викладені ним на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook. На думку відповідача, він, як громадянин України, в умовах воєнного часу, зобов'язаний висвітлювати інформацію, яка стосується громадян району. Своєю публікацією він мав на меті донести до відома громадян факт, що дії позивача ОСОБА_1 мають ознаки мародерства. Також він хотів отримати від позивача звіт щодо використання наданої допомоги. Однак, з невідомих йому причин, позивач ОСОБА_1 прийняв це в свою адресу як особисту образу та приниження його честі та гідності. Крім того, відповідач ОСОБА_3 зазначив, що на його думку, вимога про стягнення з нього 100 000,00 грн компенсації моральної шкоди є необґрунтованою та може мати на меті збагачення позивача за його рахунок (а.с.29-30).
Вказана заява по суті справи надійшла на адресу суду 07 квітня 2022 року.
Правом на подання відповіді на відзив у встановлений судом строк позивач не скористався.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити. Зазначили, що поширена інформація позивача не є оціночними судженнями, а стосуються фактів, які підлягають доведенню. Водночас тягар доведення достовірності інформації покладається на відповідача.
Відповідач та його представник в судовому засіданні позов не визнали. Зазначили, що поширена інформація є оціночним судженням, яке не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості. При цьому навіть за умови визнання такої інформації фактичними твердженнями, тягар доведення факту поширення недостовірної інформації та її недостовірності покладається на позивача.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, і сторони не заперечують того факту, що позивач працює першим заступником голови Савранської селищної ради Одеської області.
18.03.2022 року ОСОБА_1 випадково довідався що громадянин ОСОБА_3 на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook розмістив два повідомлення наступного змісту: « Шановні мешканці нашого району, багато хто пам'ятає що ОСОБА_1 їздив (тверезий) до міста Гайворон домовлятись за млин для забезпечення нашого населення крупами та мукою. То давайте задамо питання, за які такі заслуги він привіз собі додому чотири мішки муки і півтора тони висівки?!це у воєнний час!!! При тому, що фермери нашого району давали пшеницю та збирали кошти! На мою думку це справжній державний МАРОДЕР!!!». до одного із повідомлень було додано фото позивача в службовому кабінеті. На думку позивача вказане повідомлення є не правдивим та таким що принижує його честь, гідність та ділову репутацію. Крім того, на думку позивача, вказане повідомлення глибоко принижує його соціальну оцінку в очах жителів громади. Також принижується його ділова репутація, тобто набута мною суспільна оцінка його ділових якостей при виконанні трудових, службових, громадських і інших обов'язків. Такі негативні наслідки, на думку позивача, підтверджуються безліччю обурених коментарів на сторінці відповідача в соціальній мережі Facebook, що викликало вищезазначене повідомлення.
Відповідно до копії витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (а.с. 39) та листа Любашівської окружної прокуратури (а.с. 40) 15.04.2022 зареєстроване кримінальне провадження за № 42022162360000003 за повідомленням Подільської РДА Одеської області за результатами розгляду звернення ОСОБА_7 , щодо шахрайських дій невстановлених осіб по заволодінню чужим майном, а саме сформованих запасів допомоги (харчових продуктів) для потреб Збройних сил України на території Савранської ОТГ Подільського району Одеської області.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_8 , яка є дружиною позивача, зазначила, що інформація, яка була поширена відносно позивача їй стала відома від сусідів. Крім того, зазначила, що до неї зателефонували родичі з міста Одеса та повідомили, що в сестри позивача стався серцевий напад. Серцевий напад, на її думку, стався через те, що вона прочитала в мережі Facebook інформацію про позивача. Також повідомила, що в її сина, який працює лікарем також стався нервовий зрив через те, що йому стало відомо про поширену стосовно батька інформацію. Її неповнолітня дочка, яка до цього не мала проблем зі здоров'ям, почала скаржитись на спазми дихальних шляхів. На даний час такі спазми у дочки продовжуються. На думку ОСОБА_8 причиною проблеми зі здоров'ям її дочки, стало те, що їй стала відома інформація про батька, поширена в мережі Facebook. На запитання суду ОСОБА_8 повідомила, що позивач ні муку ні висівки додому не привозив.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_9 , який працює заступником голови Савранської селищної ради Одеської області, повідомив, що в березні 2022 він разом з чотирма військовослужбовцями територіальної оборони, виїхав у місто Гайворон, Голованівського району, Кіровоградської області, вантажним автомобілем MAN, який був наданий підприємцем ОСОБА_6 .. Позивач ОСОБА_1 перебував у службовому відрядженні в місті Одеса. ОСОБА_1 повідомив ОСОБА_9 про те, що в місті Гайворон знаходиться належна йому особисто крупа та лузга. По приїзду до міста Гайворон, військовослужбовці завантажили на вантажний автомобіль товар для територіальної оборони та крупу та лузгу, яка належала ОСОБА_1 .. Завантажений товар був звезений на територію Савранського хлібозаводу. При розвантажуванні автомобіля в мішки з написом «Базей» були перевантажені до легкового автомобіля та завезені до Савранської селищної ради Одеської області, а вже звідти вказані мішки завезли до позивача ОСОБА_1 .. ОСОБА_9 звернув увагу на те, що вказані мішки з крупою та лузгою, які були розфасовані по 20 кілограм, належали особисто ОСОБА_1 .. Крім того, ОСОБА_9 зазначив, що в мішках була лише лузга та крупа, водночас муки в мішках не було. Саме позивач ОСОБА_1 займався питанням щодо знаходження крупи у місцевих фермерів з подальшим її переробітком в місті Гайворон. На уточнююче запитання, ОСОБА_9 повідомив, що в місто Гайворон він їздив за дорученням селищного голови ОСОБА_10 . Також, ОСОБА_9 повідомив, що він особисто не був присутнім на зборах з місцевими фермерами.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_11 зазначила, що її зателефонував ОСОБА_12 та розповів, інформацію, поширену про позивача, яка йому стала відомо від роти охорони територіальної оборони. Саме військовослужбовці територіальної оборони повідомили, що коли вони приїхали до міста Гайворон, то помітили там два мішки, на яких були написи «Базей» та «Дужій». На уточнююче запитання представника позивача адвоката Пилюка Р.В. ОСОБА_11 повідомила, що ОСОБА_13 повідомив її що в квітні місяці до ОСОБА_1 відвезли висівку через тиждень після поїздки до міста Гайворон. ОСОБА_11 робила відео-звернення разом з дружиною відповідача, яке згодом було поширене в мережі інтернет. Крім того, інформацію про позивача ОСОБА_1 їй стало відомо особисто від військовослужбовця ТРО ОСОБА_14 , який їздив до міста Гайворон та особисто вантажив крупу, муку та висівку. Дружина відповідача ОСОБА_3 звернулась до неї як до депутата місцевої ради. На уточнююче запитання від адвоката Пилюка Р.В. зазначила, що вона особисто не була очевидцем жодного факту, поширеного про ОСОБА_1 але у неї відсутні підстави недовіряти військовослужбовцям територіальної оборони.
Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_13 повідомив, що в квітні місяці на засіданні виконавчого комітету Савранської селищної ради Одеської області ОСОБА_1 запитав його, чи вірить він в те, що про нього поширюють в соціальній мережі Facebook? ОСОБА_13 не зміг нічого сказати за борошно та рибу але допустив, що ОСОБА_1 міг взяти висівку. На це ОСОБА_1 сказав, що висівку він дійсно взяв, оскільки від неї відмовились. На запитання представника позивача адвоката Пилюка Р.В. допустив, що це могла бути іронія зі сторони ОСОБА_1 .
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_15 , яка працює комірником в Савранському хлібозаводі повідомила, що їй зателефонували з адміністрації з проханням посприяти у відшукуванні приміщення для зберігання продуктів територіальної оборони. Згодом приїхало авто, в якому привезли крупи. Розвантажування автомобіля здійснювали співробітники хлібозаводу. Звернула увагу на те, що в накладній не була зазначена вага продуктів. Саме через це вона спочатку відмовлялась приймати товар. Розвантажувати автомобіль прийшли допомагати працівники Савранської селищної ради Одеської області та інші особи, які їй невідомі. Питанням щодо забезпечення продуктами територіальної оборони займається виключно адміністрація. На даний час продукти з території хлібозаводу видаються по накладній під розпис. Звернула увагу суду, що за ввесь час ОСОБА_1 жодного разу не отримував продукти по накладній під розпис. При розвантажуванні автомобіля нею була складена зведена накладна. Представник позивача адвокат Пилюк Р.В. ознайомившись зі змістом зведеної накладної зауважив, що на його думку, це є не накладна а «писулька». На уточнююче запитання ОСОБА_15 повідомила, що продукти привозив ОСОБА_9 .. Особисто ОСОБА_1 на території хлібозаводу при розвантажуванні автомобіля не було. При видачі товару для територіальної оборони на накладних ставиться печатка селищного голови та підпис головного бухгалтера.
Допитана в судовому засіданні як свідок ОСОБА_16 повідомила, що вона працює комірником в територіальній обороні і вона приймала рибу якої мало би бути 45 кілограм. При переважуванні привезеної риби її виявилось лише 33 кілограми. Вказана різниця між вагою сталась через те, що ОСОБА_1 забрав собі три рибини.
Заслухавши всіх свідків по даній справі, суд констатує, що їх показання зводяться до підтвердження (не підтвердження) достовірності поширеної інформації щодо резонансної події по заволодінню сформованих запасів допомоги (харчових продуктів) для потреб Збройних сил України.
Вирішуючи цивільно-правовий спір, суд виходить з такого.
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).
Відповідно до статті 32 Конституції України, кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Статтею 201 ЦК України визначено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до частини 1 статті 275 ЦК України фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб.
Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими Главою 3 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.
Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.
Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Положеннями статті 30 Закону України "Про інформацію" визначено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно - стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
Отже, згідно статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.
Це право також охоплюється гарантіями статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Прим цьому, у своїй практиці Суд розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню.
Однак, навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (пункти 41, 42 Рішення).
Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод в рішеннях, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо публічної особи є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об'єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність.
У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).
У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Аналогічні положення роз'яснено судам у абзаці 3, 4 пункту 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
Європейський суд у своїй чисельній практиці зазначає, що свобода вираження поглядів становить одну з основних підвалин демократичного суспільства і одну з принципових умов його прогресу і самореалізації кожної особи, та робить розрізнення між твердженнями факту та оціночними судженнями.
Оціночне судження, як стверджує практика Європейського суду з прав людини (справа «Лінгенс проти Австрії»), є висновком, отриманим в результаті інтелектуальної, логічної обробки і узагальнення фактів, оцінок інших людей, інформації довідкового характеру та причинно-наслідкового зв'язку між зазначеними джерелами інформації.
Вимога щодо доведення правдивості оціночного судження є неможливою та порушує свободу вираження поглядів та думки. Люди мають право мати думки та висловлювати їх вільно з питань, які становлять їх інтерес, думки, які дехто чи навіть усі можуть вважати перебільшеними, обмеженими або упередженими, але думки, яких вони чесно дотримуються.
Європейський Суд у своїй судовій практиці дотримується підходу щодо захисту свободи вираження, вказуючи, що свобода висловлювати свої погляди є правом людини, визнаним у світі, мабуть, найбільш широко. Свобода слова визнається цінною, оскільки публічні обговорення є можливим інструментом досягнення суспільних цілей та вираження особистих поглядів саме по собі є людським благом - благом пошуку істини, досягнення справедливості, викриття негативних тенденцій у суспільстві і взаємовідносинах між людьми.
Вільне передавання почуттів, поглядів та ідей є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, так само, як і здатність людини сприймати заперечення, спонукання, заохочення через ідеї, висловлені іншими людьми, яка є також важливою для формування особистих переконань.
В § 188 рішення від 06 жовтня 2015 року «Карпюк та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.
Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства».
Тобто, з урахуванням викладеного вище аналізу фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність, як особистих немайнових прав.
Особа, яка висловлює не факти, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення не може бути зобов'язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбаченого статтею 10 Конвенції.
У пункті 42 рішенні Європейського суду з прав людини від 29 березня 2005 року у справі «Українська прес-група проти України» (заява № 72713/01) зазначено, що навіть, якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний баланс для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшенням за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення DEHAES GIJSELS v. BELGIUM, стор. 236, параграф 47).
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Визначаючи характер поширеної інформації та з'ясовуючи, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи, суд враховує наступні постанови, в яких Верховний Суд дійшов висновку, що викладена інформація була оціночним судженням:
- "я впрямую обвиняю…и его партию "Свобода". Я считаю, что это преступление, а не политическая позиция…я не знаю,почему мы должны платить такую цену и зачем это. И зачем это ему…". (Постанова Верховного Суду від 01.02.2018 у справі № 757/33799/15-ц, провадження № 61-2846св18);
- "всі компанії, які здійснюють митне оформлення товарів на Орській митниці, співпрацюють за злочинною співучастю з керівниками митниці, спільна діяльність яких спрямована на заниження вартості митних платежів з метою отримання хабарів". (Постанова Верховного Суду від 03.02.2020 у справі 756/10721/17, провадження № 61-36470св18).
- "…завдяки неадекватному голові Полянської ОТГ…";"…втягує Вас не тільки у свої афери, а також у протиправні дії…";"голова-неадекват…";"…злодія…, який дорвався до бюджетного корита й дерибанить наші Полянські землі, які він видурював у нас різними шляхами, продавав і тепер продає за чималі гроші…". (Постанова Верховного Суду від 16.03.2020 у справі 306/29/18, провадження № 61-47358св18).
З пункту 7 Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи вбачається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
У статтях 3, 4, 6 Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.
Проблеми, пов'язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини.
Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини та основних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.
Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Європейської конвенції з прав людини, і вона користується майже абсолютним захистом у тому сенсі, що можливі обмеження, закладені в пункті 2 цієї статті. Крім того, поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.
Європейський суд з прав людини 2 червня 2016 року ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції, існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.
Європейський суд з прав людини на підставі своєї практики застосування Конвенції встановив, що її 10 стаття обумовлює різний ступінь захисту для тих чи інших категорій вираження поглядів.
У рішенні від 07 лютого 2012 року «Аксель Спрінгер проти Німеччини» Європейський суд з прав людини вказав, що приватна особа, невідома для громадськості, може вимагати особливого захисту свого права на приватне життя, в той час, як публічних осіб така норма не стосується.
З аналізу зазначених рішень вбачається, що Європейський суд з прав людини вважає порушенням ст. 10 Конвенції з прав людини задоволення національними судами позовів публічних діячів про спростування поширеної проти них інформації та заборони поширення такої інформації, оскільки ступінь публічності, якого набули дії особи, ступінь її участі у публічній дискусії обумовлюють ступінь її толерантності, який вона повинна виявляти стосовно критики.
У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи.
Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.
Проте, частини 2 статті 10 Конвенції передбачено законодавче обмеження права на свободу думки та слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань, зокрема, для захисту репутації або прав інших осіб, тощо, і є необхідним в демократичному суспільстві.
Тому, навіть коли твердження становить оціночне судження, має бути наявна фактична основа для такого судження.
З позиції правової природи право на захист честі, гідності та ділової репутації є частиною права на повагу до приватного життя, а підстави захисту такого права виникають, як правило, на стику взаємодії права (свободи) на вираження (думки) та права на повагу до приватного життя.
Однак, якщо позивач - публічна особа, вона має бути готовою до підвищеного рівня критики, у порівнянні з приватною собою, в тому числі до критики у грубій формі, адже публічні особи є об'єктом прискіпливої, інколи доскіпливої уваги суспільства, на яку вони погодилися, коли обрали політичну кар'єру.
За змістом частини першої статті 302 ЦК України фізична особа має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію.
Відповідно до статті 29 Закону України « Про інформацію» суспільство має право на отримання суспільно необхідної інформації і предметом суспільного інтересу вважається інформація, яка свідчить про загрозу державному суверенітету, територіальній цілісності України; забезпечує реалізацію конституційних прав, свобод і обов'язків; свідчить про можливість порушення прав людини, введення громадськості в оману, шкідливі екологічні та інші негативні наслідки діяльності (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб тощо.
При цьому суспільство також має право на отримання інформації, яка відповідає дійсності та надає можливість суспільству здійснити її оцінку самостійно на основі усіх фактів та різноманіття думок щодо оцінки такої інформації та її значення для суспільства, тому так важливо, щоб інформація, яка поширюється будь-ким, а особливо засобами масової інформації або лідерами суспільної думки, посадовими особами, державними службовцями, відповідала дійсності, з одного боку, а з другого - була суспільно значуща та задовольняла попит суспільства на необхідність контролю за діяльністю державних органів та їх посадових осіб.
За таких обставин, з огляду на необхідність громадського контролю за діяльністю державних органів та посадових осіб інформація, яка розповсюджується щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо розповсюдження цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони обираючи кар'єру публічної особи погодились на таку увагу.
З огляду на це інформація, яка поширюється щодо державних посадовців, публічних осіб є суспільно важливою інформацією, а обмеження щодо поширення цієї інформації та межі критики та оцінки поведінки є більш ширшими, ніж межі критики та оцінки поведінки пересічного громадянина.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18).
Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 752/21313/15-ц (провадження № 61-9080св18), від 16 березня 2020 року у справі № 306/29/18 (провадження № 61-47358св18), від 03 лютого 2020 року у справі № 756/10721/17 (провадження № 61-36470св18), від 27 червня 2018 року у справі № 766/12234/17 (провадження № 61-11673св18), від 03 квітня 2019 року у справі № 127/24530/16-ц (провадження № 61-41071св18).
Суд встановив, що позивач ОСОБА_1 працює першим заступником голови Савранської селищної ради Одеської області, є публічною особою, відомим на регіональному рівні державним службовцем, який обіймає публічну посаду, а відповідно межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо нього є значно ширшими, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності Савранської селищної ради Одеської області, та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.
Позивач має бути свідомо відкритий для прискіпливого контролю за його особою, як з боку активістів так і пересічних громадян. Інформація, поширена відповідачем стосується виключно професійної діяльності, а не його приватного життя. Крім того, враховуючи публічний статус позивача та те, що поширена інформація стосувалася його публічної діяльності та мала суспільний інтерес, позивач повинен бути терпимим до публічної критики, межа якої є ширшою від критики пересічних осіб.
Оцінюючи доводи сторін, суд враховує усталений підхід Європейського суду з прав людини щодо меж допустимої критики, які є ширшими щодо одних категорій осіб та звужуються по мірі того, як зменшується публічність особи: щодо політика - найширші межі критики; щодо державного службовця; щодо підприємця та менеджера підприємства загальнонаціонального масштабу; щодо "активного гравця на суспільній арені", наприклад відомий журналіст; щодо приватної особи, наприклад спортсмена; щодо звичайної пересічної особи.
Суд при ухваленні рішення також враховує, що оспорювана інформація входить до предмету суспільного інтересу, стилістика інформації та застосовані мовні обороти характеризують її як оцінку, яка є вираженням суб'єктивної думки відповідача, що стало підставою для висновку про те, що баланс між приватним інтересом щодо захисту репутації позивача та публічним інтересом знати суспільно необхідну інформацію порушено не було.
Водночас, враховуючи, що оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться, суд не надає оцінки показанням свідків, оскільки останні зводяться до підтвердження (не підтвердження) достовірності поширеної інформації.
Також надані представником відповідача копія письмової заяви депутата Савранської селищної ради Одеської області ОСОБА_11 до начальника Подільського РУПГНП України в Одеській області (а.с. 41), копія листа Подільської районної військової адміністрації щодо проведення перевірки щодо зловживання службовим становищем ОСОБА_1 (а.с. 40, зворотна сторона) та представником позивача копія листа Савранської селищної ради Одеської області (а.с. 45), копія інформаційної довідки керівників агроформувань (а.с. 46), копія листа-підтвердження (а.с. 47), копія акту виконаних робіт № 56 (а.с. 48), копія відповіді Савранської селищної ради Одеської області по питанням порушеним в скарзі громадянки ОСОБА_17 до Подільської районної військової адміністрації, суд не приймає до уваги, оскільки вказані докази, не спростовують висновків суду щодо характеру поширеної інформації як оціночного судження відповідача.
Також суд зазначає таке.
У Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).
Між тим, право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація про нього була поширена з явним злим умислом, тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості особистих тверджень про наміри, позицію, поведінку публічної особи.
Отже, позивач повинен довести не тільки факт поширення інформації відповідачами, наявність неправомірного умислу, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Констатуючи сам факт поширення приведеної в позові інформації, як недостовірної, наполягаючи на порушенні честі, гідності та ділової репутації, позивач не зазначає, в чому саме полягало порушення права, тобто, що поширення інформації відбулось за зловмисним наміром другої сторони, завдало шкоди відповідним особистим немайновим благам чи перешкоджало йому повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Позивач не зазначає, які конкретні дії, спрямовані на відновлення та захист порушених прав, довелось вчиняти йому, окрім загальних посилань на визначення такого права, доказів на підтвердження таких обставин не надав, настання негативних наслідків не довів.
При цьому посилання в позові та в показаннях свідка ОСОБА_8 на обурені коментарі під публікацією відповідача, які також містяться в доданих до матеріалів позовної заяви роздруківках з соціальної мережі Facebook, суд відхиляє, оскільки останні можуть вказувати лише на ймовірні порушення не з боку відповідача, а з боку інших невстановлених (не ідентифікованих) осіб, які не є відповідачами у вказаній справі, до яких позивач не направляв свої позовні вимоги як до процесуальних осіб, які на його думку своїми діями порушили його права, а відтак дії таких осіб не охоплюються предметом даного позову та не вимагають оцінки суду. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість; саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права. Тобто, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
З урахуванням наведених норм матеріального права, прецедентної практики Європейського суду з прав людини, суд, дослідивши та оцінивши надані сторонами докази, дійшов висновку, що поширена відповідачем інформація була його власним судженням та оцінкою резонансної події щодо заволодіння сформованих запасів допомоги (харчових продуктів) для потреб Збройних сил України і оформленої у вигляді публікації на власній сторінці в соціальній мережі Facebook. Така поширена відповідачем інформація та її оцінка, з огляду на наявність в ній словосполучення "на мою думку" містить оціночні судження, має суспільний інтерес до позивача, який є публічною особою, відомості розповсюджені з метою перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами, а тому в даному випадку не мало місце поширення неправдивих відомостей, доказів того, що оспорювана інформація принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача, судом не встановлено, а позивачем та його представником всупереч вимог статті 81 ЦПК України не доведено.
Доводи представника позивача про покладення на відповідача обов'язку доведення достовірності поширеної ним інформації, є неспроможними, оскільки відповідну норму, що була закріплена у частині третій статті 277 ЦК України, виключено на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», і не має зворотної дії в часі на підставі частини першої статті 58 Конституції України, а тому такий обов'язок на відповідача не покладається.
З цих же підстав абзац 6 пункту 15, пункт 18 постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 №1 "Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" застосовуватися не може.
Отже, для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації, 2) недостовірність цієї інформації.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 188/1367/15, від 04.07.2018 у справі № 761/7795/17; від 09.09.2020 у справі 688/1505/18.
Доводи позивача та його представника, що поширення інформації про нього порушує особисті немайнові права позивача, принцип презумпції невинуватості, закріплений статтею 62 Конституції України, статтею 2 КК України, частиною 2 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, частинами 1, 2, 5 статті 17 КПК України, а саме про вчинення позивачем протиправного діяння (кримінального правопорушення) за відсутності вироку суду чи будь-яких інших належних правових підстав, суд не приймає до уваги з огляду на наступне.
При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені й важливо державним посадовим особам добирати слова, оприлюднюючи свої заяви ще до судового розгляду справи (справа «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року).
Отже, при поширенні оспорюваної інформації про позивача не порушено принцип презумпції невинуватості.
Аналогічна позиція викладена в постанові Київського апеляційного суду від 30 жовтня 2018 року у справі 757/22307/17-ц, залишеної без змін постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18).
Інші позовні вимоги, у тому числі про стягнення моральної шкоди, також не підлягають задоволенню як похідні від вирішення позовної вимоги про визнання недостовірної інформації та її спростування.
Щодо судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі відмови в позові на позивача.
Отже, у зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати у справі суд залишає за позивачем.
Крім того, у клопотанні, поданому 07.06.2022 до суду, відповідач ОСОБА_3 просив суд стягнути з позивача ОСОБА_1 на його користь понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000, 00 грн.
Так, з Договору про надання правничої допомоги від 25 квітня 2022 року вбачається, що між адвокатом Загорій А.А. та відповідачем ОСОБА_3 укладено договір про надання правничої допомоги.
З клопотання від 07.06.2022 вбачається, що адвокат Загорій А.А. надала відповідачув межах Договору про надання правничої допомоги від 25 квітня 2022 року юридичні послуги у формі: надання консультацій та збору доказів 1 000,00 грн, гонорар адвоката за представництво в суді 5 000,00 грн, складання заяв, клопотання, відзиву, письмових пояснень/міркувань адвокатом - 2 000,00 грн, витрати на прибуття адвоката до суду та очікування судового засідання - 1 000,00 грн.
Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордера № 20 від 30.05.2022 вказаний розмір правничої допомоги було сплачено ОСОБА_3 у повному обсязі, а саме у розмірі 9 000,00 грн.
За змістом частин першої - шостої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України закріплено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Враховуючи положення статей 137 та 141 ЦПК України, сторона має право на відшкодування витрат на правничу допомогу адвоката за умови подання нею до суду заяви про відшкодування таких судових витрат, яка подана до судових дебатів у справі, подання доказів таких витрат (детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, здійснені ним витрати, необхідних для надання правничої допомоги, тощо) до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у справі.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем у клопотанні від 07.06.2022 було зазначено про те, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат на професійну правничу допомогу становить 9 000,00 грн.
Докази понесених судових витрат на правничу допомогу подано стороною відповідача у строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
Водночас, суд зауважує, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, у зв'язку з їхньою неспівмірністю, стороною позивача подано не було, а відповідною нормою ЦПК України не передбачено зменшення такого розміру судом за відсутності відповідного клопотання.
Відтак, суд вважає, що вимога про стягнення із позивача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_3 понесених судових витрат на правничу допомогу в сумі 9 000,00 грн є обґрунтованою та підтвердженою належними доказами, а, отже, такою, що підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 32, 34, 62 Конституції України, статтями 15, 16, 201, 275, 277, 297, 299 Цивільного кодексу України, статтями 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 259, 263 - 266, 268, 273, 279 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності особи та відшкодування моральної шкоди - відмовити.
Стягнути з позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Савранським РС ГУГМС України в Одеській області 26.04.2013) на користь відповідача ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) понесені судові витрати на правничу допомогу у розмірі 9 000 (дев'ять тисяч) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення складений і підписаний головуючим суддею 13.06.2022.
Суддя: О.Ю. Брюховецький