Справа № 438/1589/21 Головуючий у 1 інстанції: Слиш А.Т.
Провадження № 22-ц/811/327/22 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.
10 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: Савуляка Р.В.,
суддів: Приколоти Т.І., Шандри М.М.,
за участі секретаря: Савчук Г.В.,
без участі сторін, розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 січня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
У жовтня 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №б/н від 07 вересня 2010 року в розмірі 27479,25 грн. станом на 17 серпня 2021 року та судові витрати в розмірі 2270 грн.
В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що відповідач ОСОБА_1 з метою отримання банківських послуг звернулася до АТ КБ «ПриватБанк», підписала заяву б/н від 07 вересня 2010, згідно з якою відповідачу було відкрито картковий рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку, відповідачу надано в користування кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшено до 12000 грн.
На думку позивача підписом у заяві ОСОБА_1 підтвердила, що підписана нею заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Тарифами банку» становить договір про надання банківських послуг (далі - Договір).
Вказував. що станом на 17 серпня 2021 року заборгованість відповідача становить 27479,25 грн, яка складається з: 21513,97 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 21513,97 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 5965,28 грн - борг за простроченими відсотками, 0,00 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 грн - нарахована пеня, 0,00 грн - комісія.
На підставі наведеного позивач просив суд позов задовольнити.
Рішенням Бориславського міського суду Львівської області від 12 січня 2022 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг б/н від 07 вересня 2010 року в розмірі 21513 гривень 97 копійок, що становить заборгованість за простроченим тілом кредиту.
У задоволенні позову в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 5965 гривень 28 копійок заборгованості за простроченими відсотками - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» сплачений судовий збір у розмірі 1777 гривень 22 копійки.
Рішення суду оскаржило АТ КБ «ПриватБанк».
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення частини заборгованості за процентами.
Зазначає, що сторонами при укладенні договору, особисто підписана довідка про умови кредитування з умовами кредитування.
Вважає, що сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору.
Стверджує, що суд безпідставно відхилив надану банком довідку, яка підтверджує факт належного повідомлення відповідача про умови кредитування, в тому числі щодо базової процентної ставки за користування кредитом.
Просить рішення суду скасувати в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити, в решті рішення суду залишити без змін.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Згідно ч. 5 статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 02 червня 2022 року, є дата складення повного судового рішення - 10 червня 2022 року.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом та матеріалами справи встановлено, що що 07 вересня 2010 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір про надання банківських послуг, згідно з умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку.
З моменту укладення договору відповідачу видано кредитні картки, строк дії останньої - до березня 2021 року, що стверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк».
До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті www.privatbank.ua.
Згідно з наданим банком розрахунком, ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 31 травня 2015 року має заборгованість у розмірі 27 479, 25 грн., в тому числі : 21513,97 грн - заборгованість за тілом кредиту, в т.ч. 0,00 грн - заборгованість за поточним тілом кредиту, 21513,97 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту, 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками, 5965,28 грн - борг за простроченими відсотками, 0,00 грн - заборгованість за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст.625; 0,00 грн - нарахована пеня, 0,00 грн - комісія.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 Цивільного кодексу України).
Згідно із частиною першою статті 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 Цивільного кодексу України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Як вбачається з матеріалів справи, у Анкеті-заяві від 07 вересня 2010 року містяться лише анкетні дані відповідача та волевиявлення останнього на отримання кредитної картки. Відповідно до Витягу з Умов та правил надання банківських послуг банк у разі прийняття позитивного рішення випускає клієнту картку на підставі Заяви. Разом з тим, з копії Анкети-заяви неможливо встановити, яке саме рішення було прийнято банком та тип банківської картки, яку отримав відповідач: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна CONTRACT», «Універсальна GOLD», у разі її отримання, а, отже, і відсоткову ставку за користування кредитом, яка безпосередньо залежить від типу банківської картки.
За змістом статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частинами першою, другою статті 551 Цивільного кодексу України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
У заяві позичальника ОСОБА_1 від 07 вересня 2010 року року процентна ставка не зазначена.
Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов'язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.
Банк, пред'являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченими відсотками .
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua як невід'ємні частини спірного договору.
Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення та інші умови.
При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомлений та погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
При розгляді вказаної справи суд першої інстанції застосував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 в справі №342/180/17.
Зокрема, у такому судовому рішенні зазначено, що без наданих АТ КБ «Приватбанк» підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Надані позивачем правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових Умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03липня 2019 (провадження № 14-13цс19), обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
За таких обставин, вирішуючи питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по процентам за користування кредитом, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині у зв'язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов'язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 22.06.2017, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів».
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 (провадження № 14-13цс19), з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, пенею за прострочення зобов'язання, за несвоєчасність сплати боргу, а також штрафи (фіксована частина та процентна складова), відмовивши у задоволенні позовних вимог у цій частині.
Також суд першої інстанції вірно зауважив, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 07 вересня 2010 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).
Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
У зв'язку із неповерненням відповідачем фактично отриманих та використаних коштів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь Банку суму заборгованості за кредитом у розмірі 21 513,97 гривень, та у зв'язку з вищенаведеним, відмовив в задоволенні інших позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для їх задоволення немає.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ст.374 ст.ст.375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - залишити без задоволення.
Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 12 січня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 10 червня 2022 року.
Головуючий: Савуляк Р.В.
Судді: Приколота Т.І.
Шандра М.М.