15 квітня 2022 року Справа № 160/23510/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого - судді Кучми К.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області призначити та виплачувати їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 21 жовтня 2021 року, тобто з дня прийняття заяви про призначення пенсії.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що відповідач своїм листом від 26.10.2021 року №47050015177 повідомив позивача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 21 жовтня 2021 року, тобто з дня прийняття заяви про призначення пенсії, оскільки вона не досягла необхідного пенсійного віку. Позивач зазначає, що відповідач протиправно розглянув її заяву без урахування п.“а” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Позивач вважає, що рішення відповідача про відмову у призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах є протиправним, а тому вона була змушена звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.12.2021 року було відкрито провадження по даній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання вимог ухвали суду - 05.01.2022 року Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заява позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відпрацьовувалась по принципу «єдина черга» та автоматизованим шляхом потрапила на відпрацювання до Головного управління ПФУ в Полтавській області, яке своїм листом від 26.10.2021 року №47050015177 повідомило позивача про відсутність права на пенсію за віком на пільгових умовах, оскільки позивач не досягла пенсійного віку передбаченого чинним законодавством. Зазначає, що дії Головного управління ПФУ в Дніпропетровської області відповідають чинному законодавству, а вимоги позивача є безпідставними. Зважаючи на викладене, відповідач-1 просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Ухвалою суду від 31.01.2022 року було залучено до участі у справі другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
На виконання вимог ухвали суду - 14.04.2022 року Головне управління ПФУ в Полтавській області подано відзив на позовну заяву, в якому зазначило, що загальний страховий стаж позивача становить 53 роки 06 місяців 23 дні, а пільговий стаж за Списком №1 складає 23 роки 10 місяців 09 днів. Вказаного стажу достатньо для призначення пенсії на пільгових умовах, але після досягнення відповідного віку визначеного п.1 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Тому, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 21.10.2021 р., Головним управлінням ПФУ в Полтавській області, за принципом екстериторіальності, прийнято вмотивоване рішення №047050015177 від 26.10.2021 про відмову в призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1. Зважаючи на викладене, відповідач-2 просив суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи позицію позивача, викладену у позовній заяві, позицію відповідачів, викладену у відзивах на позовну заяву, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному та об'єктивному розгляді обставин справи, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.10.2021 року звернулася до відділу обслуговування громадян №8 (сервісний центр) управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою №9023 про призначення пенсії за Списком №1.
Своїм листом від 26.10.2021 року №047050015177 Головне управління ПФУ в Полтавській області повідомило позивача про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно з ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, оскільки станом на день звернення до пенсійного органу вона не досягла необхідного пенсійного віку.
Вказаним рішенням Головне управління ПФУ в Полтавській області встановлено, що загальний стаж роботи позивача становить - 53 роки 06 місяців 23 дні, з яких робота за Списком №1 - 23 років 10 місяців 09 дні.
Вважаючи протиправними дії пенсійного органу щодо відмови в призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з позовом.
Аналізуючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 пунктом 1 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058 визначено, що на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Натомість, згідно з пунктом «а» статті 13 Закону №1788 в чинні редакції, згідно з висновками рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Оскільки, норми даних законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному.
Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788, а не Закону №1058.
Тому відмова пенсійного органу в призначенні позивачу, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії досягла 45 років, мала страховий стаж роботи 53 роки 06 місяці 23 дні, пільгових стаж за Списком №1 - 23 роки 10 місяців 09 дні, а тому відмова відповідача-2 у призначенні пенсії позивачу на пільгових умовах за віком, з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058 є протиправною.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку про те, що позивач набула право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «а» статті 13 Закону №1788, а отже, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
Велика Палата Верховного Суду, в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, також вказала на те, що не погоджується з посиланням скаржника на абзац 2 пункту 16 розділу XV “Прикінцеві положення” Закону №1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було.
При цьому, в постанові від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що зміни до Закону №1058-IV (зокрема щодо доповнення його статтею 114) внесено Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, тобто раніше ухвалення КСУ Рішення №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Тому відсутні підстави стверджувати про повторне запровадження правового регулювання, яке КСУ раніше визнав неконституційним. При цьому рішення КСУ про визнання неконституційними та втрату чинності положеннями одного закону не тягне втрату чинності положеннями іншого закону, який не був предметом конституційного контролю.
Вирішуючи спір по суті, судом враховані правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у зразковій справі №360/3611/20, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Згідно з ст.6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
В пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 року в справі “Щокін проти України” Європейський суд з справ людини як джерело права вказав, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. З посиланням на закріплений в законодавстві України принцип i dubio pro tributario, Європейський суд з прав людини зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.
Виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого ст.8 Конституції України, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах, як пенсійний вік, має застосовуватися в порядку, визначеному п.3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року. Таке застосування вищевказаних норм права усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Суд зазначає, що обрані відповідачем-2 у цьому спорі мотиви прийняття оскаржуваного рішення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” на користь невладного суб'єкта - приватної особи, тобто, на користь позивача.
Крім того, відповідач-2 не заперечує наявність у позивача необхідного загального та пільгового стажу роботи за Списком №1. Підставою для відмови у призначенні пенсії стали висновки відповідача-2 про відсутність у позивача віку, передбаченого п.1 ч.2 ст.114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Відтак, для прийняття рішення про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виконано всі умови, визначені законом: позивач досягла 45-річного віку, має стаж роботи не менше 15 років з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Щодо позовних вимог позивача про зобов'язання відповідача-1 призначити та виплачувати їй пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 21 жовтня 2021 p., суд зазначає наступне.
Статтею 58 Закону №1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Враховуючи викладене, суд вважає що для забезпечення позивача на отримання належної пенсії слід лише зобов'язати відповідача-1 розглянути заяву позивача від 21.10.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та відповідно до п.“а” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та з урахування висновків суду.
Такий спосіб захисту прав позивача матиме наслідком дотримання судом основних принципів здійснення судочинства, не буде втручанням у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду, оскільки судом під час розгляду справи та відповідачем-2 під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії не встановлено інших підстав для відмови у призначенні пенсії, аніж досліджені та спростовані судом у ході розгляду справи.
Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовну заяву слід задовольнити частково з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що позов задоволено частково, слід повернути позивачу частину судових витрат по справі у розмірі 454 грн. (908 грн. : 2).
Відповідно до частин 1, 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу.
В позовній заяві позивачем заявлено вимогу про компенсації їй витрат на правову допомогу у розмірі 4 000 грн.
Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Статтею 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених норм дає суду підставу прийти до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
До матеріалів справи позивачем додано копію договору про надання правової допомоги від 09.07.2021 року, додаткову угоду №1 від 09.07.2021 року та акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 18.11.2021 року.
При цьому, судом встановлено, що з метою отримання професійної правничої допомоги позивачем було укладено з професіоналом в галузі правознавства, прокурорського нагляду та правосуддя - Пилипчуком С.В. договір від 09.07.2021 р. про надання правової допомоги.
З аналізу норм ст. 134 КАС України, відшкодуванню судом підлягають витрати на правничу допомогу, надану адвокатом.
Отже, обов'язковою умовою стягнення понесених позивачем витрат є наявність оплати послуг адвоката.
Відповідно до термінів, визначених в ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»:
- адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом;
- адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту;
- договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
В силу наведених норм законодавства, суд робить висновок, що надана копія договору про надання правової допомоги від 09.07.2021 року не є формою договору про надання правової допомоги, а виконавець за цим договором - професіонал в галузі правознавства, прокурорського нагляду та правосуддя - Пилипчуком С.В. не є ані адвокатом, тощо.
Відтак, сплачені позивачем суми коштів не є гонораром адвоката, а є розрахунком за надані послуги.
Отже, надані позивачем до суду документи не підтверджують за своєї формою та змістом наявність у позивача витрат на правову допомогу, здійснену адвокатом, в межах розгляду цієї адміністративної справи.
Щодо стягнення витрат на юридичну допомогу у сумі 4 000 грн. відповідачі у своїх відзивах зазначили, що позовна заява яка була складена в інтересах позивача, є справою незначеної складності і час який був витрачений адвокатом досить не великий, а тому оцінка даного позову в зазначеному розмірі є значно перевищеною, необґрунтованою та безпідставною.
Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Оскільки суду не надано документів на підтвердження надання адвокатом послуг у цій адміністративній справі, у суду відсутні підстави для компенсації позивачу витрат на правову допомогу.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд, -
Позовну заяву - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 21.10.2021 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.10.2021 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п.“а” ст.13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 року №1788-ХII, в редакції, що підлягає застосуванню відповідно до п.3 Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовної заяви - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул.Соборності, 66, м.Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнкопп НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 454 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржено в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
Суддя К.С. Кучма