03 грудня 2021 року Справа № 160/17676/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою Бучка Станіслава Геннадійовича до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
29.09.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в день виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням з військової служби в запас 06.09.2021р. грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 38427,61грн.;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно в сумі 38427,61грн. Бучку Станіславу Геннадійовичу.
В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивач проходив військову службу за контрактом в Національній гвардії України, в тому числі у Військовій частині 3011 Національної гвардії України. Так, відповідно до п.п. “а” п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06.09.2021р. №202 позивача звільнено з військової служби у запас у зв'язку з закінченням строку військової служби за контрактом та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 06.09.2021р., проте, станом на день видачі цього наказу відповідач не провів з позивачем всіх розрахунків, а саме: йому не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі на день звільнення з військової служби. У зв'язку із цим, позивач звернувся на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом про проведення розрахунку у день звільнення, а також з запитом про надання інформації про вартість речового майна, що підлягало до видачі за період проходження позивачем військової служби. Проте, фактично у задоволенні цього рапорту було відмовлено, бо у наказі командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 06.09.2021р. №202 про нарахування такої компенсації не зазначено. Водночас, відповідачем видано довідку від 07.09.2021р. №1018 про вартість речового майна, що належить до видачі, згідно з якою позивачеві до видачі належить грошова компенсація вартості речового майна на суму 38427,61грн. Проте, компенсація виплачена не була з посиланням на відсутність фінансування на ці цілі. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не нарахування і невиплати йому в день виключення із списків особового складу військової частини у зв'язку із звільненням з військової служби в запас 06.09.2021р. грошової компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 38427,61грн. протиправною, позаяк право на її отримання гарантоване приписами Закону України №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. та Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178. При цьому, відсутність коштів на рахунках військової частини на ці цілі не може перешкоджати виплаті компенсації вартості неотриманого речового майна, бо така компенсація є одним із способів забезпечення державних гарантій соціального захисту військовослужбовців.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року позовна заява Бучка Станіслава Геннадійовича прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/17676/21 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами з 05.11.2021 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Також вищезазначеною ухвалою суду від 04.10.2021 року витребувано у Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України: докази проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні останнього з військової служби; інформацію щодо забезпечення ОСОБА_1 під час проходження ним служби речовим майном та докази на підтвердження цього.
02 листопада 2021 року до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач пред'явлений позов не визнав та заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що при звільненні позивача з військової служби відповідно до наказу командира військової частини (по стройовій частині) від 06.09.2021 №202 з останнім здійснено повний розрахунок при звільненні. При цьому, у розумінні приписів п.п.4, 7 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, звільнення військовослужбовця з військової служби є підставою для виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно, при цьому, виплата такої компенсації здійснюється в межах бюджетних призначень на закупівлю речового майна на відповідний рік, відповідно до встановленої процедури. При цьому, після подання позивачем рапорту на виплату такої компенсації відповідач бездіяльності не припускався, як помилково вважає позивач, а, навпаки, вчиняв дії відповідно до встановленої процедури, зокрема, після звільнення позивача з військової служби, у жовтні 2021 року було складено довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, яку направлено до розпорядника коштів для отримання відповідного фінансування та подальшої виплати позивачеві компенсації. При цьому, відповідач є державною установою та повністю фінансується відповідно до розподіленого та затвердженого кошторису з Державного бюджету України, а тому не має змоги самостійно регулювати надходження та розподіл грошових коштів. На підставі викладеного відповідач просить суд у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 243, 250, 257, 258-262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в Національній гвардії України, в тому числі у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 Центрального оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (по стройовій частині) від 06.09.2021р. №202 припинено контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України ат виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення головного сержанта Бучка Станіслава Геннадійовича, як того, який здав справи і обов'язки за посадою начальника військового наряду (командира 3-го відділення) 2-го патрульного взводу 5-ої патрульної роти 2-го патрульного батальйону, та звільненого відповідно до підпункту “а” частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” з військової служби в запас наказом начальника Центрального територіального управління Національної гвардії України від 26 серпня 2021 року №56 о/с у зв'язку з закінченням строку контракту без права носіння військової форми одягу, з 05 вересня 2021 року та направлено для взяття на військовий облік до Металургійно-Довгинцівського РТЦК та СП Дніпропетровської області.
В зазначеному вище наказі також визначено виплатити ОСОБА_1 : премію за особистий внесок у загальні результати служби з 01 по 05 вересня 2021 року в розмірі 135 відсотків посадового окладу; грошову компенсацію за невикористані 98 календарних днів додаткової відпустки, як учаснику бойових дій (за 2015-2021 роки).
Крім того, як слідує з наказу від 06.09.2021р. №202 (по стройовій частині), що проводячи остаточний розрахунок при звільненні позивача з військової служби, виключенні його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідач не нарахував та не виплатив ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно, що належало до видачі на день звільнення з військової служби.
02 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом про надання довідки - розрахунку по речовому забезпеченню та виплаті йому грошової компенсації за неотримане ним речове майно за період проходження останнім військової служби.
07.09.2021р. відповідачем видано довідку №1018 про вартість речового майна, що належить до видачі, Бучку С.Г., згідно з якою позивачеві до видачі належить грошова компенсація вартості речового майна на суму 38427,61грн.
Разом з тим, станом на час звернення позивача до суду з цим позовом та станом на час розгляду справи судом грошова компенсація вартості речового майна на суму 38427,61грн. позивачеві відповідачем виплачена не була.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування і не виплати позивачеві грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження ним військової служби в Військовій частині 3011 Національної гвардії України, Бучко С.Г. звернувся з даним позовом до суду за захистом своїх прав.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Законом України №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-XII) визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Статтею 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Відповідно до частини 2 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно із частинами 1 - 4 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Абзацом другим ч. 1 ст. 9-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Водночас, механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначено однойменним Порядком, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 (надалі - Порядок №178).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.
Згідно з пунктом 3 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення, зокрема, й у разі звільнення з військової служби.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку №178).
Пунктом 5 Порядку № 178 передбачено, що довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Із вказаних положень Порядку №178 слідує, що з моменту виникнення права у позивача на отримання предметів речового майна, зокрема, при звільненні особи з військової служби, у відповідача виникає обов'язок видати довідку про вартість речового майна, що належить до видачі.
При цьому грошова компенсація вартості за неотримане речове майно неможлива без такої довідки, що також слідує із наведених вище положень Порядку №178.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475 затверджено Інструкцію з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період (надалі - Інструкція №475).
Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції №475 речове забезпечення здійснюється відповідно до цієї Інструкції та включає:
- забезпечення речовим майном та створення належних умов для зберігання окремих предметів речового майна;
- створення та утримання запасів речового майна;
- банно-пральне обслуговування;
- ремонт речового майна;
- ведення управлінського обліку і подання звітності речової служби;
- планування та контроль за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 розділу І Інструкції №475 речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно.
Пунктом 15 розділу III Інструкції №475 встановлено, що військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно".
Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби.
Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р. (далі - Положення).
Пунктом 3 указу Президента України №1153/2008 від 10.12.2008р. дія такого Положення поширюється на військовослужбовців Національної гвардії України.
За приписами абз. 1, 3 п. 242 розділу ХІІ Положення після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Проаналізувавши вище наведені законодавчі норми, суд дійшов висновку, що військовослужбовцям гарантується грошова компенсація за неотримане речове майно у разі звільнення з військової служби. Зазначені гарантії реалізуються відповідним зверненням (рапортом) військовослужбовця на підставі наказу, в тому числі, командира (начальника) військової частини про розмір грошової компенсації згідно з довідкою про вартість речового майна, що належить до видачі.
Також з аналізу викладеного слідує, що при звільненні з військової служби та виключенню зі списків особового складу військової частини із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, без проведення остаточного з ним розрахунку, можливе лише за його письмовою згодою.
Відтак, вказаними нормами визначено право військовослужбовця у разі звільнення з військової служби на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
При цьому, суд зазначає, що застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення "у разі звільнення з військової служби", а не наприклад "при звільненні з військової служби", дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу).
Таким чином, військовослужбовці після звільнення з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
На користь вказаного висновку свідчить і те, що в пункті 4 Порядку №178 передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме шляхом подання рапорту як особливої форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності або шляхом подання заяви як звернення громадянина із проханням про сприяння в реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі №803/756/17, від 17 січня 2019 року у справі №822/2309/17, від 29 серпня 2019 року у справі №2040/7697/18 та ряду інших.
Тобто, для реалізації свого права на отримання грошової компенсації за речове майно при звільненні, позивач зобов'язаний звернутись до відповідача із заявою (рапортом), в якому висловити своє відповідне бажання.
Саме з фактом волевиявлення позивачем способу компенсації (отримати майно чи грошові кошти) пов'язаний обов'язок відповідача здійснити розрахунок при звільненні.
У ході судового розгляду встановлено, що військовою частиною на рапорт позивача від 02.09.2021р. надано довідку про вартість речового майна, що належить йому до видачі, проте, не нараховано та не виплачено при звільненні з військової служби грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Позивач у власній позовній заяві також наголошує, що при проведенні остаточного розрахунку при його звільненні з військової служби, виключенні його зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, виплату грошової компенсації за неотримане речове майно останньому не проведено.
Так, 02 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України із рапортом про надання довідки - розрахунку по речовому забезпеченню та виплаті йому грошової компенсації за неотримане ним речове майно за період проходження останнім військової служби.
07.09.2021р. відповідачем видано довідку №1018 про вартість речового майна, що належить до видачі, Бучку С.Г., згідно з якою позивачеві до видачі належить грошова компенсація вартості речового майна на суму 38427,61грн.
Враховуючи, що Порядок №178 чітко визначає, що речове майно або грошова компенсація виплачується за бажанням військовослужбовця за місцем військової служби, за їх заявою (рапортом), судом встановлено, що позивач заяву з вимогою виплатити останньому грошову компенсацію за речове забезпечення подав відповідачу.
Як вже встановлено судом, незважаючи на звернення позивача із відповідною заявою, грошова компенсація за неотримане речове майно позивачеві виплачена не була.
Також суд повторно зауважує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку №178 словосполучення «у разі звільнення з військової служби», а не, наприклад, «при звільненні з військової служби», дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Відтак, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.
Вказана правова позиція відображена у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2018р. у справі №803/756/17.
При цьому, Конституційний Суд України у рішеннях від 6 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо.
Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Крім того, суд зауважує , що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
За таких обставин, слід визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби в сумі 38427,61грн.
Також суд зазначає, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За вищенаведених обставин та наявних у справі письмових доказів, суд дійшов висновку, що з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, слід зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити позивачеві грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби у сумі 38427,61грн.
Враховуючи викладені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.
Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: вул. Вадима Гурого, буд.37, кв.14, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50103) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: 23313871, місцезнаходження: вул. Володимира Великого, 93, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50008) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: 23313871, місцезнаходження: вул. Володимира Великого, 93, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50008) щодо не нарахування та не виплати Бучку Станіславу Геннадійовичу (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: вул. Вадима Гурого, буд.37, кв.14, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50103) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби у сумі 38427,61грн. (тридцять вісім тисяч чотириста двадцять сім гривень 61 копійка).
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України (код ЄДРПОУ: 23313871, місцезнаходження: вул. Володимира Великого, 93, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50008) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: вул. Вадима Гурого, буд.37, кв.14, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50103) грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби у сумі 38427,61грн. (тридцять вісім тисяч чотириста двадцять сім гривень 61 копійка).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 03.12.2021 року.
Суддя: О.М. Турова