03 грудня 2021 року Справа № 160/17425/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Турової О.М.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -
27.09.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:
- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3400-52/04-63-У від 13.02.2020р. щодо стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 26344,32грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що дійсно з 26.07.2005 року ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець та взятий на облік як платник податків та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, проте позивач зазначає, що фактично, починаючи з 2017 року підприємницьку діяльність він не здійснював та не отримував доходів від провадження підприємницької діяльності, а 20.01.2017 року ФОП ОСОБА_1 за власним рішенням припинив підприємницьку діяльність, про що внесено відповідні відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Крім того, до складу суми визначеної спірною вимогою заборгованості увійшла заборгованість позивача з ЄСВ у розмірі 23590,14 грн., яка була визначена у попередній вимозі про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ від 08.11.2019р. №Ф-3400-52/04-63-У, яка, в свою чергу, є скасованою у судовому порядку рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2020р. у справі №160/8625/20, яке набрало законної сили 05.11.2020р., а, отже, вказана сума заборгованості (23590,14грн.) не повинна включатися контролюючим органом до наступних вимог зі сплати боргу з ЄСВ, в тому числі, і до оскаржуваної у цій справі вимоги. Серед іншого, позивач зауважує, що вищезазначеним рішенням суду було також встановлено відсутність підстав для нарахування та стягнення з нього заборгованості з єдиного внеску, оскільки останній, починаючи з 20.01.2017р. не є суб'єктом підприємницької діяльності та не має обов'язку сплачувати єдиний внесок. При цьому, в період нарахування єдиного соціального внеску згідно зі спірною вимогою він взагалі не був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - ЄСВ), оскільки з 2011 року по березень 2020 року працював в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Регіональна аптечна мережа «РУАН», а, отже, ЄСВ за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску. За наведених обставин, позивач також вважає, що він не є страхувальником у розумінні Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” в статусі фізичної особи-підприємця, одночасно, в розумінні цього Закону, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за неї регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Також, позивач наголошує на тому, що з оскаржуваної вимоги взагалі не зрозуміло, за який саме період відповідач нарахував йому суму боргу (недоїмки) з єдиного внеску, а лише зазначено, що така заборгованість (недоїмка) виникла станом на 26.08.2021р. За наведених обставин, на думку позивача, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3400-52/04-63-У від 13.02.2020р. в сумі 26344,32грн. є протиправною та підлягає скасуванню.
Разом з вказаною позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову у справі №160/17425/21.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.09.2021 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі №160/17425/21 задоволено та зупинено дію вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 року, виданої Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області про стягнення з ОСОБА_1 (реєстраційний обліковий податковий номер платника податків НОМЕР_1 ) суми боргу у розмірі 26344,32грн., до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/17425/21. Зупинено стягнення на підставі виконавчого документа - вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 року, виданої Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області про стягнення з ОСОБА_1 (реєстраційний обліковий податковий номер платника податків НОМЕР_1 ) суми боргу у розмірі 26344,32грн., у виконавчому провадженні №66687518, відкритому 14.09.2021 року постановою старшого державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Тичинського Д.Є., до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/17425/21.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі №160/17425/21 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з 04.11.2021 року, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Також вказаною ухвалою суду відмовлено у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, разом з цим витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області детальний розрахунок боргу (недоїмки), визначеної у вимозі №Ф-3400-52/04-63-У від 13.02.2020 р. на суму 26344,32 грн. із зазначенням періоду, за який нарахована така заборгованість і в якій сумі.
01.11.2021 року до суду надійшов відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач вказану позовну заяву не визнав, заперечував проти її задоволення і просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що за даними інформаційної системи податкового органу ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку в Правобережній ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області, як фізична особа-підприємець з 22.02.2002р. по 07.07.2021р. на загальній системі оподаткування, стан платника: 11-припинено, але не знято з обліку (КОР не пусті) та відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” був платником єдиного внеску. Станом на 14.09.2021 року за даними інтегрованої картки платника податків по коду бюджетної класифікації 71040000 ФОП ОСОБА_1 були автоматично розраховані нарахування єдиного внеску. У зв'язку з несплатою нарахованого єдиного внеску станом на 26.10.2021 року в ІКП ФОП ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску у розмірі 26344,32грн. До Правобережної ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області ФОП ОСОБА_1 в період з 2017 року по 2021 рік податкову звітність та звіти по єдиному внеску не подавав. Отже, вищенаведене свідчить про те, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області під час прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) діяло у межах повноважень та у спосіб, які визначені чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для скасування цих вимог про сплату боргу.
10 листопада 2021 року до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про розподіл судових витрат у справі №160/17425/21, в якій позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00грн.. додаючи до заяви докази понесення таких витрат.
17 листопада 2021 року до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог в адміністративній справі №160/17425/21.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року відмовлено у прийнятті до розгляду заяви представника позивача про збільшення розміру позовних вимог в адміністративній справі №160/17425/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки).
18 листопада 2021 року до канцелярії суду від представника відповідача надійшли заперечення щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 26.07.2005р. зареєстрований як фізична особа-підприємець, про що внесено запис №22240000000014369.
З 28.07.2005р. позивача взято на облік в ГУ ДПС у Дніпропетровській області як платника податків та як платника єдиного внеску.
20.01.2017р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань державним реєстратором внесено запис №22240060007014369 про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 на підставі власного рішення.
Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 08.11.2019р. №Ф-3400-52/04-63-У на суму 23590,14грн, сума заборгованості складається: за 2017 рік в сумі 8448 грн (704 грн х 12 місяців), за 4 квартали 2018 року у сумі 9828,72 грн (819,06 грн х 12 місяців) та за 3 квартали 2019 року - 8262,54 грн (918,06 х 9 місяців). Загальна сума недоїмки з урахуванням переплати у розмірі 2245,12 грн станом на 31.12.2017 становить 23590,14 грн.
Не погодившись з вказаною вимогою контролюючого органу від 08.11.2019 №Ф-3400-52/04-63-У на суму 23590,14 грн,, ОСОБА_1 оскаржив її у судовому порядку.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2020р. у справі №160/8625/20 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) було задоволено повністю, визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 08.11.2019р. №Ф-3400-52/04-63-У у розмірі 23590,14 грн., а також стягнуто з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2020р. у справі №160/8625/20 набрало законної сили 05.11.2020 року.
Як слідує з вищевказаного рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.10.2020р. у справі №160/8625/20, суд дійшов висновку про визнання протиправною та скасування вимоги ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 08.11.2019 №Ф-3400-52/04-63-У у розмірі 23590,14 грн. через те, що позивачем припинено підприємницьку діяльність з 20.01.2017р. та позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Судом також встановлено, що в подальшому ГУ ДПС у Дніпропетровській області на підставі облікових даних з інформаційної системи контролюючого органу винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3400-52/04-63-У від 13.02.2020р., якою позивача зобов'язано сплатити заборгованість з єдиного внеску станом на 26 серпня 2021 року у розмірі 26344,32грн.
Як слідує з інтегрованої картки платника ЄСВ ФОП ОСОБА_1 , наданої відповідачем на виконання вимог ухвали суду від 04 жовтня 2021 року, заборгованість, вказана у вимозі про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3400-52/04-63-У від 13.02.2020р. становить 26344,32грн. та нарахована позивачеві за період 2017-2019р.р., а саме:
- за 2017 рік нараховано єдиний внесок на загальну суму 7744 грн.;
- за 2018 рік нараховано єдиний внесок на загальну суму 9828,72грн. (за 1 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2018р.; за 2 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2018р.; за 3 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 19.10.2018р.; за 4 квартал 2018 р. у сумі - 2457,18 грн., граничний строк сплати до 21.01.2019р.):
- за 2019 рік нараховано єдиний внесок на загальну суму 11016,72 грн. (за 1 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.04.2019р.; за 2 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 19.07.2019р.; за 3 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 21.10.2019р.; за 4 квартал 2019 р. у сумі - 2754,18 грн., граничний строк сплати до 20.01.2020р.).
Загальна сума недоїмки з урахуванням наявної станом на 31.12.2017р. переплати у розмірі 2245,12грн. станом на 31.01.2020р. становить 26344,32грн. (28589,44грн.-2245,12грн).
Незгода позивача з означеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3400-52/04-63-У від 13.02.2020р. стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (“Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”) в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України “Про оплату праці', та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Верховний Суд вже неодноразово вирішував зазначене питання. Зокрема, у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18) висловлено правову позицію, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.
При цьому, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).
Задля визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску.
Додатково суд зважає на те, що питання наявності у ОСОБА_1 статусу фізичної-особи підприємця у період за який йому нарахована заборгованості зі сплати ЄСВ за 2017 рік, 2018 рік, 2019 рік, вже було предметом судового розгляду в рамках адміністративної справи №160/8625/20, рішення в якій набрало законної сили 05.11.2020 року, і яким встановлено наступне:
« ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність 20.01.2017, отже у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску за періоди: з 2017 - 2019 рр.
Окрім того, починаючи з 2011 року по березень 2020 року позивач працював у ТОВ «Регіональна аптечна мережа РУАН» , що підтверджується довідками про доходи №№53, 54, 55, 56 від 04.05.2020, наявними в матеріалах справи.
Контролюючий орган у відзиві на адміністративний позов посилається на той факт, що згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців платник податків ФОП ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа - підприємець 26.07.2005 та 25.02.2020 здійснив реєстрацію припинення підприємницької діяльності, однак не надав жодного доказу, який підтверджує даний факт, зокрема, не надано витяг чи номер запису такого припинення.
Проте, як встановлено судом, згідно витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань позивач припинив підприємницьку діяльність 20.01.2017, номер запису 22240060007014369, власне рішення.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги те, що позивачем припинено підприємницьку діяльність з 20.01.2017 та позивач не зареєстрований як фізична особа-підприємець згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що вимога про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 08.11.2019 №Ф-3400-52/04-63-У є протиправною та такою, що підлягає скасуванню судом.»
При цьому, відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд у постанові від 18 грудня 2019 року у справі №761/29966/16-ц (провадження №61-5327св19) роз'яснив, що преюдиція - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники судового процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.
Зважаючи на те, що в рамках розгляду справи №160/8625/20 були встановлені обставини, що свідчать про недоведеність контролюючим органом наявності у позивача в період з 20.01.2017р. по 31.12.2019р., за який було нараховано йому заборгованості зі сплати єдиного внеску, статусу фізичної особи-підприємця, а також факт працевлаштування ОСОБА_1 з 2011 року по березень 2020 року у ТОВ «Регіональна аптечна мережа РУАН» , що підтверджується довідками про доходи №№53, 54, 55, 56 від 04.05.2020, наявними в матеріалах справи, а, отже, відсутність у позивача обов'язку сплачувати ЄСВ за січень 2017 року, оскільки за цей період єдиний внесок сплачувався його роботодавцем, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про безпідставність та протиправність спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ № Ф-3400-52/04-63-У від 13.02.2020р., якою визначено позивачеві боргу з єдиного внеску на суму 26344,32грн. за 2017-2019р.р.
За наведених обставин, вимога ГУ ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ № Ф-3400-52/04-63-У від 13.02.2020р.. є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, - задоволенню.
Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.
Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на положення вказаної статті та зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 908,00 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цих коштів на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.
Крім того, позивачем у позові заявлено клопотання щодо стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем, при вирішенні якого суд керуються наступними нормами КАС України.
Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Частинами 1 та 2 статті 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Як зазначалося вище, за правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).
Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової допомоги №12/ф/21 від 16.09.2021р., рахунок №21/-6 від 29.10.2021р., меморіальний ордер №ПНМ5903, ордер серії АЕ №1093903, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДП №3570.
Зважаючи на наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закону № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 Закону № 5076-VI визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Таким чином, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ч.1 ст.1 Закону №5076-VI).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону №5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Так, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16.
Як вище було зазначено, на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу останнім надано Договір про надання правової допомоги Договір про надання правової допомоги №12/ф/21 від 16.09.2021р.(далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору, адвокат зобов'язується надати Клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Клієнт зобов'язується сплатити Адвокату винагороду в порядку та в строки , передбачені цим Договором.
Згідно з Додатком №1 до Договору про надання правової допомоги Договір про надання правової допомоги №12/ф/21 від 16.09.2021р., адвокат відповідно до п. 2.1 Договору приймає на себе наступні зобов'язання:
1. Складання від імені Клієнта позовної заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання протиправною та скасування Вимоги Головного управління Державної податкової служби У Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 р. щодо стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 26 344 гривні 32 копійки.
2. Складання від імені Клієнта заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про поновлення позивачу ОСОБА_1 пропущного з поважних причин строку для звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування Вимоги Головного управління Державної податкової служби У Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 р. щодо стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 26 344 гривні 32 копійки.
3. Складення від імені Клієнта заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування Вимоги Головного управління Державної податкової служби У Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 р. щодо стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 26 344 гривні 32 копійки.
4. Складення від імені Клієнта заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про витребування доказів у справі за адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування Вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 р. щодо стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 26 344 гривні 32 копійки.
5. Участь за необхідності у судовому засіданні Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі за адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування Вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 р. щодо стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 26 344 гривні 32 копійки.
6. Складення інших документів, пов'язаних з розглядом зазначеного у п. 1 цього Додатку адміністративного позову.
Крім того, у вищезазначеному Додатку №1 встановлено, що погоджений сторонами гонорар становить 5000,00 грн.
Відповідно до Додатку №2 до Договору про надання правової допомоги Договір про надання правової допомоги №12/ф/21 від 16.09.2021р., Сторонами погоджено попередній розрахунок суми гонорару адвоката за надану правову допомогу, а саме:
1. Складання від імені Клієнта позовної заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про визнання протиправною та скасування Вимоги Головного управління Державної податкової служби У Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 р. щодо стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 26 344 гривні 32 копійки; 3,5 години ; вартість 3500,00 грн.;
2. Складання від імені Клієнта заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про поновлення позивачу ОСОБА_1 пропущного з поважних причин строку для звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування Вимоги Головного управління Державної податкової служби У Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 р. щодо стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 26 344 гривні 32 копійки; 0,5 години ; вартість 500,00 грн.;
3. Складення від імені Клієнта заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про забезпечення позову у справі за адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування Вимоги Головного управління Державної податкової служби У Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 р. щодо стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 26 344 гривні 32 копійки; 0,5 години ; вартість 500,00 грн.;
4. Складення від імені Клієнта заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про витребування доказів у справі за адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування Вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 р. щодо стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 26 344 гривні 32 копійки; 0,5 години ; вартість 500,00 грн.;
В подальшому, адвокатом Хандога В.В. за надану правову допомогу було виставлено рахунок №21/-6 від 29.10.2021 р. на загальну суму 5000,00 грн.
Факт оплати ОСОБА_1 послуг адвоката Хандоги В.В. підтверджується наданим до суду меморіальним ордером №ПНМ5903 від 04.11.2021р.,копія якого міститься в матеріалах справи.
Судом наголошується, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Так, відповідачем у власному відзиві на позовну заяву та запереченнях щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу зауважено, що розмір зазначених витрат на правничу допомогу у даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт. При цьому, за твердженням відповідача, з матеріалів позовної заяви Андрійчука Д.В. слідує, що останній не додав документів, що підтверджують розрахунок вартості правничої допомоги адвоката. Так, до позовної заяви Андрійчука Д.К. додано ордер на надання правничої (правової) допомоги №1093903, проте факт оплати повинен підтверджуватись квитанціями до прибуткового касового ордеру та бути внесений в книгу обліку і доходів самозайнятих осіб. Так, Договором про надання правової допомоги №12/ф/21 від 16.09.2021р. в п.3.2 передбачено укладання додаткової угоди №1, яка є невід'ємною її частиною, а не додатку №1, а вказаним договором не передбачено додатку №2, якій містить попередній розрахунок суми гонорару адвоката за надану правову допомогу. Окремо відповідач зазначав, що відповідно до ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України, дана справа відноситься до справ незначної складності. Оцінивши докази складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, визначеним статтями 19, 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також враховуючи ціну позову, яка є не більшою за розмір заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, ГУ ДПС у Дніпропетровській області вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 5000 грн. є надмірною.
Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу в даній адміністративній справі, судом враховано наступне.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Lavents v. Latvia” (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Суд зазначає, що дана справа не викликає складності у правовому розумінні, та є справою незначної складності, відповідно до вимог п.10 ч.6 ст.12 КАС України, а також на наявність установленої практики з вирішення цієї категорії спорів.
Справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), є нескладною. У судових засіданнях адвокат участі не брав.
Крім того, суд звертає увагу, що такі складові правничої допомоги, як Складання від імені Клієнта заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про поновлення позивачу ОСОБА_1 пропущеного з поважних причин строку для звернення до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування Вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 р. щодо стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 26 344 гривні 32 копійки та Складення від імені Клієнта заяви до Дніпропетровського окружного адміністративного суду про витребування доказів у справі за адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування Вимоги Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-3400-52/04-63-У від 13 лютого 2020 р. щодо стягнення з ОСОБА_1 суми у розмірі 26 344 гривні 32 копійки фактично є складовими етапу складання позовної заяви.
При цьому, як зазначалося вище, ухвалою суду від 04.10.2021р. у задоволенні вищевказаної заяви позивача про витребування доказів було відмовлено.
Суд також наголошує, що відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.
Як уже зазначалось вище, при розгляді даної справи суд, оцінивши судові та інші витрати, понесені позивачем, їх обґрунтованість та розумність, дійшов висновку, що підтвердженими належними та допустимими в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України доказами є витрати позивача на професійну правничу допомогу саме у сумі 4000,00грн.
Крім того, суд наголошує, що питання застосування частини сьомої статті 139 КАС України щодо доведеності розміру витрат на правничу допомогу з метою їх розподілу також неодноразово було предметом дослідження у Верховному Суді, в тому числі відповідно до згаданих вище постанов, а також відповідно до постанов від 29 жовтня 2020 року (справа № 686/5064/20), від 5 березня 2021 року (справа № 200/10801/19-а), від 16 березня 2021 року (справа №520/12065/19), постанови Об'єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 3 жовтня 2019 року (справа №922/445/19), у яких сформульовано правовий висновок, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Також варто зауважити, що питання щодо застосування процесуальних норм права, які регулюють порядок розподілу судових витрат за надану професійну правничу допомогу на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою було предметом дослідження судами різних юрисдикцій.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 аналізувалися аналогічні положення ЦПК України суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Аналогічний висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено зроблено у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складу суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
При цьому, у ЦПК, ГПК і КАС України вищеаналізовані процесуальні норми є однаковими за змістом, а отже вищенаведена практика тлумачення судами різних юрисдикцій вказаних норм ЦПК і ГПК України є застосовною до обставин цієї справи.
Аналогічний правовий висновок викладено у додатковій постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 08 вересня 2020 року у справі №640/10548/19.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі №826/841/17 зазначив, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення понесених збитків, але і у певному сенсі має спонукати суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг та своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин.
Таким чином, з огляду на часткову доведеність позивачем розміру фактично понесених витрат на правничу допомогу у сумі 4000,00грн. та недоведеність відповідачем обставин понесення позивачем розміру витрат у меншому розмірі, суд доходить висновку про часткове задоволення заяви позивача про розподіл між сторонами судових витрат та про наявність підстав для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які позивач поніс у зв'язку із розглядом справи, шляхом стягнення з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00грн.
У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00грн., про відшкодування якої просив позивач, слід відмовити у зв'язку із не наданням позивачем належних доказів їх співмірності, а також того, що вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49600) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3400-52/04-63-У від 13.02.2020р. на суму 26344,32грн.
Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49600) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000,00грн. (чотири тисяч гривень 00 копійок).
У стягненні решти судових витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 03 грудня 2021 року.
Суддя: О.М. Турова