Справа № 440/222/19 Головуючий у 1 інстанції: Кос І.Б.
Провадження № 22-ц/811/617/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
30 травня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Ванівського О.М.
суддів:Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
секретаря: Івасюти М.В.,
з участю представника апелянта - адвоката Межвінського С.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Буського районного суду Львівської області від 01 лютого 2022 року,-
В лютому 2019 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , у якому, з врахуванням уточнень, просила зобов'язати ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права користування власним житловим будинком та гаражем по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі з металевої сітки, що проходить уздовж металевих воріт довжиною 5,88 м., встановлених на спільному заїзді та вздовж житлового будинку та гаражу ОСОБА_2 довжиною 5,68 м. Встановити для позивачки постійний безоплатний земельний сервітут у виді права проїзду гужовим та автомобільним транспортом до житлового будинку і гаражу по АДРЕСА_1 , що належить їй на праві приватної власності, із заїзду загального користування через частину земельної ділянки площею 0,0723 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 , якою володіє на праві приватної власності ОСОБА_1 , з розмірами по периметру (Додаток 1, 2, 3 до Висновку) згідно першого варіанту Висновку судової земельно-технічної експертизи №1259 від 18.05.2021, складеного судовим експертом Перекрьостовим В.М.
В обгрунтування позовних вимог покликалась на те, що вона проживає та є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 та користувачем земельної ділянки площею 0,06 га для обслуговування цього будинку за цією ж адресою, які набула в порядку спадкування. Відповідачка ОСОБА_1 є її племінницею та проживає у сусідньому житловому будинку по АДРЕСА_2 та є власницею прилеглої земельної ділянки площею 0,0723 га, який вона набула на підставі договору дарування від 30.10.2003 року, укладеного на її користь покійним чоловіком позивачки ОСОБА_3 , після смерті якого відповідачка разом зі своїм чоловіком ОСОБА_4 почали поводитись із позивачкою зневажливо, ображали та перешкоджали у користуванні будинком і городом позивачки, а в 2014 році навіть побили позивачку. У 2016 році відповідачка самовільно, без будь-якого дозволу та погодження позивачки, перегородила металевою сіткою спільний заїзд до будинків АДРЕСА_1 і АДРЕСА_2 , чим створила позивачці перешкоди в її доступі до будинку та власного подвір'я, що унеможливлює позивачці користуватись будинком, гаражем і земельною ділянкою, неможливо завезти на власне подвір'я зібраний урожай. До вказаних житлових будинків існує один спільний заїзд, а житловий будинок позивачки знаходиться на приватизованій земельній ділянці відповідачки, оскільки вони раніше обоє належали її померлому чоловіку як єдине подвір'я (до моменту дарування її чоловіком одного будинку та земельної ділянки відповідачці), влаштування окремого входу чи заїзду до будинку позивачки не є можливим, що встановлено виходом на місце комісії Буської міської ради згідно акту та схеми від 20.06.2016 року. Як убачається із Плану розташування суміжних земельних ділянок і Плану розташування суміжних земельних ділянок через супутникове зображення по АДРЕСА_3 , виготовлених ліцензованим інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_5 та фототаблиці, що самовільно встановлена відповідачкою на спільному заїзді огорожа з металевої сітки проходить уздовж металевих воріт довжиною 5,88 м. та вздовж житлового будинку і гаражу позивачки довжиною 5,68 м. Відтак позивачка вважає, що нормальне функціонування її домогосподарства та задоволення її інтересів щодо проїзду гужовим та автомобільним транспортом при використанні житлового будинку та гаражу позивачки є неможливим без зобов'язання відповідачки провести демонтаж вказаної огорожі та шляхом встановлення постійного безоплатного земельного сервітуту у виді проїзду гужовим та автомобільним транспортом через земельну ділянку відповідачки на земельну ділянку позивачки, технічна можливість якого підтверджена Висновком судової земельно-технічної експертизи №1259 від 18.05.2021, складеного судовим експертом Перекрьостовим В.М. Відтак, позивачка вважає протиправними перешкоди відповідачки у встановленні нею огорожі на земельній ділянці, що перешкоджають доступу позивачці до її власного житлового будинку та гаражу, якими вона володіє на праві приватної власності та є законним користувачем прилеглої земельної ділянки, які позивачка просить зобов'язати відповідачку усунути вищевказаним шляхом і встановити постійний безоплатний земельний сервітут.
Рішенням Буського районного суду Львівської області від 01 лютого 2022 року позов задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права користування власним житловим будинком та гаражем по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі з металевої сітки, що проходить уздовж металевих воріт довжиною 5,88 м., встановлених на спільному заїзді та вздовж житлового будинку та гаражу ОСОБА_2 довжиною 5,68 м.
Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Рішення суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу.
Вважає, що вказане рішення підлягає скасуванню в частині задоволених позовних вимог з підстав неправильності установлення обставин, які мають значення для справи.
Вказує, що висновки суду є помилковими та не відповідають дійсності.
Зазначає, що нею в 2016 році встановлено металеву огорожу саме її власної земельної ділянки, а не спільного заїзду. Частина земельної ділянки, яку суд помилково вважає «спільним заїздом» знаходиться у приватній власності відповідачки.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що діями ОСОБА_1 чиняться перешкоди ОСОБА_2 у користуванні нерухомим майном та яким чином її порушені права будуть відновлені у випадку демонтажу паркану.
Просить скасувати рішення Буського районного суду Львівської області від 01 лютого 2022 року та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта - адвоката Межвінського С.Д. на підтримання доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції встановив, що набувши безоплатно земельну ділянку від сім'ї позивачки (в особі її чоловіка), відповідачка загородила існуючий заїзд, який проходить до земельної ділянки, землекористувачем якої є ОСОБА_2 . Тому суд вважав, що такі дії відповідачки є порушенням засад цивільного законодавства (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК), вимог п. «г» ч. 1 ст. 91, ст. 103 Земельного Кодексу. Суд вважав, що позовні вимоги в цій частині слід задовольнити, зобов'язавши ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права користування власним житловим будинком та гаражем по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі з металевої сітки, що проходить уздовж металевих воріт довжиною 5,88 м., встановлених на спільному заїзді та вздовж житлового будинку та гаражу ОСОБА_2 довжиною 5,68 м.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду з огляду на наступне.
Встановлено, що ОСОБА_2 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав №35352127 від 31.08.2012 (а.с. 12).
ОСОБА_1 є власником житлового будинку по АДРЕСА_2 та земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0723 га, що їх вона набула в порядку дарування від ОСОБА_3 на підставі укладеного із ним та нотаріально посвідченого договору дарування від 30.10.2003 року (а.с. 8-9).
Вищевказані житлові будинки сторін по справі є сусідніми, а їх земельні ділянки суміжними, відповідачка ОСОБА_1 є власником земельної ділянки ділянки площею 0,0723 га, а позивачка ОСОБА_2 землекористувачем земельної ділянки площею 0,0600 га. Земельна ділянка для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд ОСОБА_2 на даний час неприватизована та перебуває у її фактичному землекористуванні. Між сторонами по справі наявний тривалий конфлікт щодо неможливості позивачки користуватись власним подвір'ям шляхом заїзду туди автомобільного та гужового транспорту через встановлення відповідачкою у 2016 році металевої огорожі її власної земельної ділянки.
Відповідно до акту від 20.06.2016 року, обстеження земельної ділянки ОСОБА_2 в АДРЕСА_1 , складеного комісією в складі: заступника Буського міського голови Зеленюха В.М., спеціаліста-землевпорядника Буської міської ради Гуменного В.Є. та юриста-консультанта Буської міської ради Михайлюка Н.Б., обстеживши вказану земельну ділянку, встановлено, що існуючий заїзд до ділянки ОСОБА_2 приватизований та знаходиться у власності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), а окремий заїзд неможливо облаштувати до земельної ділянки ОСОБА_2 , оскільки пожежний заїзд повинен становити 3,5 м., а фактично з одного боку (відстань від межі ОСОБА_6 до будинку) становить 2,6 м., а з іншого боку відстань від будинку до криниці - 3,2 м., а від криниці до межі ОСОБА_1 - 0,8 м. Тому комісією запропоновано ОСОБА_2 звернутись в суд для вирішення питання щодо користування спірною земельною ділянкою (а.с. 6).
Як вбачається зі складеного інженером-землевпорядником ФОП ОСОБА_5 . Плану розташування суміжних земельних ділянок ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в АДРЕСА_3 із фототаблицями до нього (а.с. 57-64), що спільний заїзд до житлового будинку ОСОБА_2 містить огорожу з металевої сітки, що проходить уздовж металевих воріт довжиною 5,88 м., встановлених на спільному заїзді та вздовж житлового будинку та гаражу ОСОБА_2 довжиною 5,68 м.
Як слідує із Висновку судової земельно-технічної експертизи №1259 від 18.05.2021, складеного судовим експертом Перекрьостовим В.М., що загальний проїзд до земельних ділянок НОМЕР_2 ( ОСОБА_2 ) і НОМЕР_1 ( ОСОБА_1 ) обмежений воротами з шириною проїзду 5,88 м., що належать до земельної ділянки № НОМЕР_1 , тобто відповідачці ОСОБА_1 (п. 6 Висновку, а.с. 152).
Частиною ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч.2 ст. 90 ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно з п.г ч.1 ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Частиною 3 ст.152 ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 року №7 визначено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.
У відповідності до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Поряд з цим, відповідно до ч.1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. (ч.1, 2 ст. 319 ЦК України)
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. (ч.1 ст. 321 ЦК України)
Статтею 78 Земельного кодексу України визначено, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ч. 3 ст. 78 ЗК України).
Як встановлено з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0723 га.
Спірну огорожу ОСОБА_1 встановлено на земельній ділянці, яка належить їй на праві приватної власності.
Частинами першою і другою статті 103 ЗК України передбачено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Межовими знаками можуть бути природні чи штучні споруди і рубежі (річки, струмки, канали, лісосмуги, рослинні смуги, дерева, стежки, рівчаки, стіни, паркани, огорожа, шляхові споруди, бетонні або металеві стовпи, плити, моноліти, камені, інші споруди і рубежі), що збігаються із межею земельної ділянки або спеціально встановлюються на ній. Власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду (ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 106 ЗК України).
Відповідно до частини шостої статті 106 ЗК України власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані дотримуватися меж земельних ділянок.
Встановлення огорожі по лінії плану встановлених меж земельної ділянки по суміжному землекористуванню є правом відповідачки, зважаючи на вищенаведені приписи земельного та цивільного законодавства.
Подібна правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду від 16 жовтня 2020 року в справі №309/828/17 (провадження №61-4648св20), де Суд зазначив, що позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача. Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідачі перешкоджають встановленню позивачами суміжної огорожі, яку останні мають намір встановити за свої кошти. Земельні ділянки сторін мають чітко визначені межі. Таким чином, відповідачі безпідставно чинять перепони позивачам у реалізації ними права на встановлення огорожі на своїй частині земельної ділянки. Встановивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання відповідачів не чинити перешкод у користуванні позивачами земельною ділянкою, а саме у встановленні огорожі на спільній межі між будинками.
Окрім цього, колегія суддів звертає увагу, що сам по собі демонтаж спірної огорожі не є ефективним способом захисту прав позивача, оскільки ділянка на якій встановлено огорожу знаходиться в приватній власності відповідача, сервітут на ній не встановлений.
Частиною першою статті 402 ЦК України передбачено, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту (ч. 3 ст. 402 ЦК).
Відповідно до висновків викладених в постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/4106/14-ц, постанові Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 653/2704/16-ц, постанові Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 1512/3008/2012, земельний сервітут може бути встановлений судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі недосягнення домовленості між цією особою та власником (володільцем) земельної ділянки. Умовою встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, тобто якщо власник земельної ділянки відмовляється укласти угоду про встановлення земельного сервітуту або сторони не можуть дійти згоди про його умови.
Враховуючи, що позивачем не дотриманий порядок встановлення сервітуту на спірній земельній ділянці, така належить відповідачу на праві приватної власності, тому підстав для задоволення позову колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Згідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частковоі ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,-
апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Буського районного суду Львівської області від 01 лютого 2022 року в частині зобов'язання ОСОБА_1 усунути перешкоди ОСОБА_2 у здійсненні права користування власним житловим будинком та гаражем по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі з металевої сітки, що проходить уздовж металевих воріт довжиною 5,88 м., встановлених на спільному заїзді та вздовж житлового будинку та гаражу ОСОБА_2 довжиною 5,68 м. та стягнення судового збору - скасувати та в цій частині позовних вимог відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено 07 червня 2022 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.