Справа № 943/1245/21 Головуючий у 1 інстанції: Кос І.Б.
Провадження № 22-ц/811/138/22 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 46
07 червня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Юзефович Ю.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Буського районного суду Львівської області від 23 листопада 2021 року в складі судді Кос І.Б. в справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи,-
встановив:
У червні 2021 року позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 через представника - адвоката Таргонія В.М. звернулися до суду із указаним позовом до відповідача АТ «Українська залізниця» про відшкодування шкоди, завданої смертю фізичної особи, просили стягнути з відповідача на їхню користь по 300 000,00 грн. кожному, а всього 600 000,00 грн. у якості відшкодування моральної шкоди.
Вимоги обґрунтовували тим, що 09 травня 2017 року на 1427 км., 7 пк, у селі Куткір Буського району Львівської області потяг «Хюндай Інтерсіті+» №743 (HRCS2-10 9) здійснив наїзд на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який від отриманих травм помер. За вказаним фактом 10.05.2017 внесені відомості до ЄРДР за № 12017140170000250 та розпочато досудове розслідування, у рамках якого було призначено судово-медичну експертизу трупа загиблого. Постановою слідчого від 26.06.2017 вказане кримінальне провадження за ч. 3 ст. 276 КК України закрито у зв'язку з відсутністю в діянні складу цього кримінального правопорушення. При цьому, вказаною постановою слідчого підтверджено причину смерті ОСОБА_2 внаслідок наїзду на нього вищевказаного потягу та причинно-наслідковість зв'язку між наїздом та смертю останнього.
Власником потягу є відповідач, машиніст якого також працює у відповідача. Позивачі є батьками загиблого сина, літніми людьми, разом із ним проживали в с. Куткір, вели спільне господарство, а загиблий син працював вантажником у ТзОВ НВП «Гетьман» з 16.11.2016 до моменту смерті, матеріально допомагав своїм батькам.
Відтак смерть сина викликала у позивачів непоправні моральні переживання і страждання, необхідність докладати зусилля для організації свого життя, вони позбавлені допомоги та підтримки, тому оцінюють завдану моральну шкоду в розмірі 600 000,00 грн., які просять стягнути з відповідача по 300 000,00 грн. кожному.
Оскаржуваним рішенням Буського районного суду Львівської області від 23 листопада 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 100 000,00 грн. моральної шкоди.
Стягнуто із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_2 100 000,00 грн. моральної шкоди.
Стягнуто із Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 3 000, 00 гривень судового збору.
Рішення суду оскаржив відповідач АТ «Українська залізниця», вважає, що суд допустив порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування обставин справи та невідповідності таким висновків суду.
В апеляційній скарзі зазначає, що потерпілий грубо порушив Правила безпеки громадян на залізничному транспорті, оскільки самостійно та умисно рухався по залізничній колії, що розуміється протиправною поведінкою потерпілого, коли він не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого наслідку.
Крім цього, швидкісний поїзд Хюндай на відміну від автомобільного транспорту не може об'їхати потерпілого, а з врахуванням своїх технічних властивостей, має великий гальмівний шлях на який машиніст вплинути не може.
Окремо зазначає, що згідно висновку експерта № 54/2017 від 10.05.2017 потерпілий знаходився в стані алкогольного сп'яніння, в м'язах стегна виявлено етилового спирту в кількості 3,83 проміле.
Відсутність вини робітників залізничного транспорту підтверджується постановою Буського ВП Кам'янка-Бузького ВП ГУНП у Львівській області про закриття кримінального провадження від 26.06.2017, яка рідними потерпілого не оскаржувалася.
Підсумовуючи зазначає, що загибель громадянина ОСОБА_2 відбулася у наслідок власного непрямого умислу у стані алкогольного сп'яніння та внаслідок непереборної сили, тому підстави для відшкодування шкоди відповідачем у даному випадку, відсутні.
Вважає, що позивачі не надали суду доказів з приводу завданої моральної шкоди та її розміру, які б підтверджували факти, що стали наслідком сильних душевних страждань та пережитого нервового стресу.
Також зазначає, що позивачі не надали судово-психіатричної експертизи, як доказу визначення можливого розміру грошової компенсації за завдані особі страждання.
Просить скасувати рішення Буського районного суду Львівської області від 23 листопада 2021 рокута відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 360 ЦПК України).
Учасники справи позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також представник відповідача АТ "Українська залізниця", будучи повідомленими про час та місце розгляду справи шляхом направлення судових повісток на офіційну електронну адресу відповідача АТ «Українська залізниця», а також за зареєстрованим місцем проживання позивачів, в судове засідання 07 червня 2022 року не прибули, представник позивачів Таргоній В.М. подав клопотання про розгляд справи у відсутність позивачів, а представник відповідача про причину неявки не повідомив.
На переконання колегії суддів, матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті, а тому вважає за можливе, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, розглядати справу за відсутності осіб, що не з'явилися.
За відсутності всіх осіб, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу технічними засобами не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволеннявраховуючи таке.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що встановленим є факт завдання позивачам моральної шкоди через загибель їх сина, яка мала місце 09 травня 2017 року та заподіяна джерелом підвищеної небезпеки - потягом «Хюндай №743», власником якого є відповідач АТ «Українська залізниця».
При цьому, суд зазначив, що шкода спричинена не з вини відповідача, а з необережності самого потерпілого не є підставою для відмови у захисті порушеного права, оскільки власник (володілець) джерела підвищеної небезпеки відповідає за шкоду без врахування вини, та може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непоборної силі або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди, однак обставин непереборної силі або умислу потерпілого, не встановлено.
Суд не взяв до уваги покликання представника відповідача на недоведеність позивачами розміру морального відшкодування через відсутність висновку судово-психологічної експертизи, оскільки такий висновок є одним із доказів та в силу приписів частини першої та другої статті 89 ЦПК України не може мати для суду заздалегідь встановленої сили, натомість суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, на думку суду, сам факт загибелі сина, який був молодим та працездатного віку, спричиняє моральні страждання у батьків.
Перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння, висновків суду, як і загибель потерпілого внаслідок наїзду на нього потяга та спричинення у зв'язку із цим моральної шкоди позивачам, не спростовують, а лише може бути підставою для зменшення розміру такого морального відшкодування.
Таким чином, врахувавши, що моральна шкода позивачам завдана смертю їх молодого сина, що спричинило та буде спричиняти протягом усього життя позивачам душевні страждання, що істотно змінило життя позивачів, тягне за собою зараз та потягне у подальшому додаткові зусилля з їх боку на організацію свого життя та їх матеріальне забезпечення, ураховуючи їх пенсійний вік, неможливість відновлення становища, яке існувало до смерті сина, разом з тим, особисту необережність потерпілого, та перехід залізничної колії у місці, яке для цього не пристосовано, перебування загиблого у стані тяжкого ступеня алкогольного сп'яніння, суд дійшов висновку, що стягненню підлягає сума у розмірі 200 000,00 грн., що буде розумним, справедливим і належним розміром морального відшкодуванням у спірних правовідносинах, задовольнивши частково позовні вимоги.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.
Цивільно-правова відповідальність може мати місце при наявності складу адміністративного чи кримінального правопорушення. Саме склад адміністративного чи кримінального правопорушення є тим юридичним фактом який породжує правовідносини між порушником і потерпілим та створює певні правомірні вимоги потерпілого та обов'язки порушника відшкодувати шкоду завдану протиправними діями.
Зобов'язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов'язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.
Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов'язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов'язання воно може бути грошовим або негрошовим.
Судом встановлено, що 09 травня 2017 року о 22 годині 20 хвилин поблизу станції Куткір Буського району Львівської області на 1427 км., швидкісний потяг «Хюндай №743» сполученням Київ-Львів, що рухався у напрямку м. Львів, смертельно травмував ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 жителя с. Куткір. Відомості за вказаним фактом були внесені до ЄРДР за №12017140170000250 та розпочато досудове розслідування по факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України.
Постановою слідчого Буського ВП Кам'янка-Бузького ВП ГУНП у Львівській області Гниди А.І. від 26 червня 2017 року вищевказане кримінальне провадження закрито за відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 276 КК України (а.с. 7-8).
У постанові зазначено, що швидкість потяга «Хюндай №743» становить до 160 км/год., про що свідчать відповідні попереджувальні знаки, а також те, що пішохідний рух по залізничних коліях заборонений, тимчасові обмеження швидкості на даній ділянці відсутні, а тому в діях поїзної бригади швидкісного потягу відсутній склад вказаного кримінального правопорушення.
Колегія судідв погоджується з тим, що фактичні обставини справи, які вбачаються із постанови слідчого від 26.06.2017, яка ніким не оскаржувалася, а також які визнаються учасниками справи, доказуванню не підлягають.
Позивачі по справі є батьками загиблого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається із копії свідоцтва про народження (а.с. 18).
В свою чергу, загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
За змістом частин першої, другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки та третіми особами, яким такий володілець завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця незалежно від його вини.
Таким чином, факт загибелі ОСОБА_2 , яка заподіяна джерелом підвищеної небезпеки, а саме потягом «Хюндай №743», власником якого є відповідач АТ «Українська залізниця», що підтверджується листом Філії «Українська залізнична швидкісна компанія АТ «Українська залізниця» від 10.06.2021 та довідкою № 52 від 10.06.2021, також не підлягає доказуванню.
Згідно із ч. 2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю.
Відповідно до ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно із роз'ясненнями, наданими у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за №4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Моральна шкода, відповідно до ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України може полягати у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Колегія суддів погоджується із тим, що сам лише факт загибелі сина позивачів, яка спричинено потягом, як джерелом підвищеної небезпеки, шляхом його смертельного травмування, свідчить про заподіяння позивачам моральних страждань, як батькам, що є встановленим та за жодних обставин не може бути спростованим.
Зазначені обставини дійсно істотно змінюють життя позивачів, тягнуть за собою зараз та потягнуть у подальшому з віком додаткові зусилля з їх сторони на організацію свого життя та його матеріальне забезпечення.
При цьому шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (в тому числі якщо така шкода завдала смерть фізичної особи), завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується шкода, у тому числі якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія.
Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди; подія, яка не повинна бути причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки. Шкідливі властивості самого джерела підвищеної небезпеки непереборною силою не є.
Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція винуватості заподіювача шкоди.
В той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності власника джерела підвищеної небезпеки як вина потерпілого.
Подібні правові висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18); від 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18); від 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18); від 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18).
Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності, непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю, у зв'язку з чим сама по собі відсутність технічної можливості уникнути наїзду вказаним ознакам не відповідає, оскільки причинно пов'язана з джерелом підвищеної небезпеки та особливостями його експлуатації.
При цьому, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (с. 2 ст. 1193 ЦК України).
Згідно із частиною третьою статті 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу (витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо), у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Отже, суд може зменшити розмір шкоди на підставі частини другої статті 1193 ЦК України в разі встановлення, що виникненню вказаної шкоди сприяла груба необережність потерпілого.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 445/370/19 (провадження № 61-10504св20).
Під час розгляду справи судом не встановлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок умислу потерпілої ОСОБА_2 або непереборної сили.
Таким чином, оскільки у даній справі не встановлено, що подія зі смертельним наслідком, яка сталася 09.05.2017, стала наслідком умислу ОСОБА_2 чи непереборної сили, тому наявні підстави для відшкодування моральної шкоди батькам загиблого.
Натомість, як зазначалося вище у діях поїзної бригади швидкісного потягу, як осіб, які здійснюють діяльність пов'язану з джерелом підвищеної небезпеки, відсутній склад вказаного кримінального правопорушення, відтак вимоги підставно пред'явлені до АТ «Українська залізниця», як власника джерела підвищеної небезпеки - потяга «Хюндай №743».
Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції правильно врахував, що смерть сина позивачів спричинена у тому числі, у зв'язку з його особистою необережністю, оскільки однією з причин загибелі ОСОБА_2 є недотримання Правил безпеки громадян на залізничному транспорті.
Із висновку судово-медичного експерта № 54/2017 від 06.06.2017, що при судово-токсикологічній експертизі м'язу стегна у трупа ОСОБА_2 виявлений етиловий спирт у кількості 3,83% (проміле) (а.с. 9-12).
Частиною 2 статті 1193 ЦК України встановлено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.
Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.
Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).
Таким чином, перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп'яніння, а також особиста необережність загиблого обґрунтовано враховані місцевим судом, як підстави для зменшення розміру морального відшкодування про яке просили позивачі та задоволення такого на рівні 100 000,00 грн. для кожного із позивачів.
Окремо колегія суддів зазначає, що судова експертиза призначається у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Статтею 1 Закону України «Про судову експертизу» передбачено, що судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
Висновок експерта є одним із видів доказів і має відповідати критеріям належності і допустимості доказів. Тому розглядаючи клопотання про призначення експертизи суд має його задовольнити саме у випадку, якщо обставини, про з'ясування яких заявлене клопотання, мають значення для справи та якщо їх з'ясування потребує спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо та лише для встановлення даних, які входять в предмет доказування у справі.
Статтею 105 ЦПК України визначено підстави за наявності яких призначення судом експертизи є обов'язковим.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Жук проти України" (Заява № 45783/05) від 21.10.2010р. (пункт 25) Суд нагадує, що принцип процесуальної рівності сторін, один із елементів більш широкої концепції справедливого судового розгляду, вимагає, щоб кожній стороні надавалась розумна можливість представляти свою позицію за таких обставин, які не ставлять цю сторону в суттєво невигідне становище по відношенню до протилежної сторони. Це, в принципі, означає надання сторонам судового процесу можливості ознайомитись з усіма пред'явленими доказами і зауваженнями та прокоментувати їх, навіть якщо вони надані незалежним представником державної юридичної служби з метою здійснення впливу на рішення суду.
Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Ноймайстер проти Австрії» (1968 рік) кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості та жодна із сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом.
У контексті зазначаного колегія суддів виходить з того, що з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи, для встановлення обсягу моральних страждань позивачів, відповідач не звертався, при цьому категорія справи та предмет доказування у такій, не свідчать про обов'язковість призначення експертизи (ст. 105 ЦПК України), яка і у такому випадку має призначатися за клопотанням хоча б однієї із сторін.
При цьому, будь яких обґрунтувань необхідного розміру відшкодування завданої позивачам шкоди, чи необхідності зменшення такої ще більше від заявленого позивачами розміру, відповідач не наводить.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, має бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року).
Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" - залишити без задоволення.
Рішення Буського районного суду Львівської області від 23 листопада 2021 рокузалишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 07 червня 2022 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк