Справа № 454/1112/21 Головуючий у 1 інстанції: Струс Т.В.
Провадження № 22-ц/811/3695/21 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.
Категорія: 23
07 червня 2022 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Ніткевича А.В.,
суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,
секретаря Юзефович Ю.І.
з участю представника позивача Павловської Я.П. , представника відповідача ФГ «Юзепівка» Огорілка Ю.В., представника відповідача ВК Сокальської міської ради Лащука О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Приватної агрофірми «Селекціонер» на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 вересня 2021 року в складі судді Струс Т.В. у справі за позовом Приватної агрофірми «Селекціонер» до Фермерського господарства «Юзепівка», Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,-
встановив:
У березні 2021 року позивач Приватна агрофірма «Селекціонер» звернувся до суду із позовом до відповідачів ФГ «Юзепівка», Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
Вимоги обґрунтовує тим, що 02.01.2011 між позивачем та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки площею 1,2141 га., строком на 15 років, такий зареєстровано в Управлінні ДКЗ у Сокальському районі 16.11.2011 за №003700004001748. Підставою для державної реєстрації слугував Державний акт на право власності на земельну ділянку ЛВ № 018514 від 18.12.2006. За умовами вказаного договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, що розташована на території Скоморохівської сільської ради Сокальського району строком на 15 років. Із отриманого витягу з Державного земельного кадастру про вказану орендовану земельну ділянку за кадастровим номером 4624886800:06:000:0021, позивачу стало відомо, що 26.03.2018 відносно даної земельної ділянки державним реєстратором Виконавчого комітету Сокальської міської ради Лащук О.Ю. зареєстровано договір оренди від 06.02.2018, укладений між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_2 на строк 20 років. Разом з тим, договір оренди земельної ділянки між ПАФ «Селекціонер» та орендодавцем укладений в листопаді 2011 строком на 15 років, тобто строк його дії закінчується у листопаді 2026 року.
Таким чином, держаний реєстратор в порушення норм законодавства здійснив реєстрацію права оренди вже при існуючому договорі оренди на цю ж саму земельну ділянку, а також проігноровано вимоги закону щодо здійснення запитів у відповідні органи, чи зареєстровано право оренди на земельну ділянку. Зазначає, що спірний договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди. На момент укладення спірного договору земельна ділянка знаходилася в законному користуванні позивача.
Просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,3035 га., кадастровий номер 4624886800:06:000:0021, що укладений 26.02.2018 між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_2 .
Оскаржуваним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 07 вересня 2021 рокуу задоволенні позовних вимог Приватної агрофірми «Селекціонер» до Фермерського господарства «Юзепівка», Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 26.02.2018 укладеного між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_2 - відмовлено.
Рішення суду оскаржив позивач Приватна агрофірма «Селекціонер», вважає, що оскаржуване рішення підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду обставинам справи, неповним з'ясуванням судом обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
На спростування висновків суду першої інстанції зазначає, що представник позивача заявляв клопотання про витребування у Відділі № 3 Управління у Червоноградському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області поземельну книгу та книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, які велися у 2011 році, однак суд таке проігнорував.
Зазначає, що на відповідне звернення позивача щодо надання копій витягів із книг, отримано відповідь, що архівні примірники витягів із поземельних книг відсутні, відтак позивач був позбавлений можливості долучити відповідний доказ до матеріалів справи, при цьому вчинив усі необхідні дії для його отримання.
Покликається на норми ЗК України, а також ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» щодо моменту набуття права користування земельною ділянкою.
Звертає увагу, що договір оренди землі від 02.01.2011 містить інформацію про орган, який провів державну реєстрацію договору та його посадову особу, а також дату вчинення та номер запису в Державному реєстрі земель.
Просить скасувати рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 вересня 2021 рокута ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
14.12.2021 на адресу апеляційного суду надійшов відзив ФГ «Юзепівка» на апеляційну скаргу, у якому просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення присутніх учасників справи, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково виходячи із такого.
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 ЦПК України).
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог районний суд виходив з того, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.03.2018, витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку від 26.02.2018, а також досліджених відповідей Міськрайонного управління у Сокальському районі та м. Червонограді ГУ Держгеокадастру у Львівській області, відсутні будь які обмеження щодо використання спірної земельної ділянки на час укладення спірного договору від 26.02.2018.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 1,3035 га., кадастровий номер 4624886800:06:000:0021, що укладений 26.02.2018 між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
Що стосується тверджень відповідача ОСОБА_2 про те, що наявний у договорі оренди землі від 02.01.2011 підпис не належить йому, суд зазначив, що візуально такий не відповідає підпису відповідача у паспорті громадянина України та відзиві на позов, при цьому сторони не скористатися своїм правом на звернення до суду із клопотанням про призначення у справі почеркознавчої експертизи підпису відповідача.
Окремо суд зазначив, що пропущення строку звернення з позовом до суду без поважної причини є підставою відмови у позові, якщо стороною у спорі заявлено про застосування наслідків спливу позовної давності, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Виходячи з наявних матеріалів справи, вимог закону та встановлених обставин справи, колегія суддів не в повній мірі погоджується із оскаржуваним рішенням враховуючи таке.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов'язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).
Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
У розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Судом встановлено такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Згідно із копією договору оренди землі від 26.02.2018, укладеного між відповідачами ОСОБА_2 , як орендодавцем та ФГ «Юзепівка», як орендарем, фермерське господарство отримало в користування земельну ділянку площею 1,6128 га., у тому числі ріллі 1,2114 га. та сіножать 0,3987 га., кадастрові номери 4624886800:06:000:0021 (земельна ділянка площею 1,2141 га) та 4624886800:06:000:0305 (земельна ділянка площею 0, 3987 га.) (а.с. 35а-36).
Договір укладено строком на 10 років. У договорі наявні реквізити та підписи сторін, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.
Також, у договорі наявна нормативна грошова оцінка земельних ділянок, а саме ріллі 1,2114 га. - 53257,00 грн. та сіножать 0,3987 га. - 839 грн. (п. 5 Договору).
Згідно із п. 20 Договору на земельні ділянки не встановлено обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб.
Із витягів з Державного земельного кадастру про земельні ділянки площею 1,6128 га кадастровий номер 4624886800:06:000:0021 та 0,3987 га кадастровий номер 4624886800:06:000:0305, від 26.02.2018, встановлено, що станом на вказану дату відомості про обмеження у використанні земельних ділянок не зареєстровані (а.с. 37-48).
В свою чергу, із копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, виданого 14.08.2020 на заяву ПАФ «Селекціонер», слідує, що у реєстрі наявна інформація про проведення 26.03.2018 державної реєстрації договору оренди земельної ділянки від 26.02.2018 укладеного між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки площею 1,2141 га. кадастровий номер 4624886800:06:000:0021 (а.с. 8).
Тобто, згідно реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, сформованого 30.03.2018, встановлено, що 26.03.2018 проведено державну реєстрацію спірного договору оренди землі від 26.02.2018.
Звертаючись до суду з позовними вимогами ПАФ «Селекціонер» стверджує, що держаний реєстратор в порушення норм законодавства здійснив реєстрацію права оренди вже при існуючому договорі оренди на цю ж саму земельну ділянку та проігноровано вимоги закону щодо здійснення запитів у відповідні органи, чи зареєстровано право оренди на земельну ділянку. Зазначає, що спірний договір оренди земельної ділянки не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки укладений до закінчення строку дії попереднього договору оренди, укладеного між агрофірмою та відповідачем ОСОБА_2 , відтак на момент укладення спірного договору земельна ділянка знаходилася в законному користуванні позивача, тому просив визнати недійсним договір оренди земельної ділянки загальною площею 1,3035 га., кадастровий номер 4624886800:06:000:0021, що укладений 26.02.2018 між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_2 .
У цьому контексті, не може залишитися поза увагою суду і те, що земельна ділянка кадастровий номер 4624886800:06:000:0021 має площу1,2141 га і саме така була передана відповідачем ОСОБА_2 у оренду ФГ «Юзепівка», при цьому оскаржуючи такий договір та стверджуючи про укладення із відповідачем договору оренди від 02.01.2011, предметом якого є та ж земельна ділянка, згідно кадастрового номеру, позивач просить визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 1,3035 га.
Таким чином, колегія суддів виходить з того, що фактично оскаржуючи договір оренди земельної ділянки, що укладений 26.02.2018 між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_2 , позивач обґрунтовує свої доводи тим, що на час укладення такого був дійсним інший договір оренди цієї земельної ділянки, укладений ще у 2011 році із відповідачем ОСОБА_2 , а відтак неможливістю укладення нового договору під час користування позивачем спірною земельною ділянкою.
В свою чергу, оскільки договір оренди землі від 02.01.2011, укладений між Приватною агрофірмою «Селекціонер» та ОСОБА_2 не є предметом спірних правовідносин, колегія суддів не приймає до уваги доводи останнього стосовно того, що наявний у такому договорі підпис не належить йому та не розділяє відповідні висновки суду першої інстанції у цьому контексті (щодо невідповідності різних підписів відповідача чи призначення почеркознавчої експертизи), оскільки такі не є релевантними та не входять у предмет доказування.
При цьому, колегія суддів окремо звертає увагу на те, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених ст. 15 ЗУ «Про оренду землі», а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга статті 15 Закону України «Про оренду землі»).
Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.
Частиною 4 ст. 13 Конституції України передбачено, що держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону (ст. 41).
Частиною четвертою статті 124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до вимог частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема Земельним кодексом України, Законом України «Про оренду землі».
Частиною другою статті 2 Земельного кодексу України визначено, що суб'єктами земельних відносин є: громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.
Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам (частина друга статті 93 ЗК України).
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно із ст. 13 Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Положеннями статті 6 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Зокрема, відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Як зазначено вище, 26.03.2018 оспорюваний договір оренди землі був зареєстрований державним реєстратором Сокальської міської ради Лащуком О.Ю. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що стверджується відповідним витягом.
За словами представника ФГ «Юзепівка» після укладення договору та реєстрації такого в державному реєстрі, фермерське господарство почало використовувати спірну земельну ділянку в натурі у сільськогосподарських цілях та використовує її по даний час, відтак сплачує орендну плату.
В матеріалах справи наявний запит Сокальської міської ради від 16.04.2021 щодо зареєстрованих договорів оренди стосовно земельних ділянок кадастровий номер 4624886800:06:000:0021 площею 1,2141 га та кадастровий номер 4624886800:06:000:0305 площею 0,3987 га, однак з листа управління у Сокальському районі та місті Червонограді Головного управління Держгеокадастру у Львівській області такі земельні ділянки, станом на 01.10.2013 не перебували в оренді (а.с. 28).
В свою чергу, згідно із копією договору оренди земельної ділянки від 02.02.2011, орендодавець ОСОБА_2 передає, а орендар ПАФ «Селекціонер» в особі директора Шевчука З.К. приймає в строкове користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення загальною площею 1,2141 га., що знаходиться на території Скоморохівської сільської ради строком на 15 років.
У розділі «реквізити сторін» наявні дані орендодавця та орендаря, зокрема підписи сторін договору.
У договорі зазначено, що такий є зареєстрованим в Управлінні ДКЗ у Сокальському районі 16.11.2011 за № 003700004001747.
Також наявний акт прийому-передачі земельної ділянки, що містить підписи сторін, однак відсутня дата складання акту.
Договір містить умови стосовно орендної плати та строків внесення такої.
Натомість з відповіді, наданої Міськрайонним управлінням у Сокальському районі та м. Червонограді ГУ Держгеокадастру у Львівській області від 01.06.2021 на адвокатський запит, вбачається, що інформація щодо зареєстрованого договору оренди на земельну ділянку, кадастровий номер 4624886800:06:000:0021 на території Скоморохівської сільської ради, між ОСОБА_2 та ПАФ «Селекціонер» станом на 01.01.2013 у відділі відсутня (а.с. 84).
Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (ст. 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Частина 1 ст. 29 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності на земельну ділянку, набутого та оформленого в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться за умови наявності відповідних відомостей в Державному земельному кадастрі. У разі наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про інші речові права, похідні від права власності, перенесених з Державного реєстру земель, крім відомостей про право власності на земельну ділянку, державний реєстратор одночасно з відкриттям розділу в Державному реєстрі прав переносить такі відомості Державного земельного кадастру про речові права на таку земельну ділянку до відповідного відкритого розділу Державного реєстру прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 29 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, похідних від права власності, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться з одночасною державною реєстрацією права власності на таку земельну ділянку, крім випадків, якщо право власності на таку земельну ділянку вже зареєстровано в Державному реєстрі прав. Державна реєстрація речових прав на земельну ділянку, набутих та оформлених в установленому порядку до 1 січня 2013 року, проводиться без подання заявником документа, на підставі якого набуто речове право, за умови наявності інформації про зареєстровану земельну ділянку в Державному земельному кадастрі, у тому числі перенесеної із Державного реєстру земель, документів, що відповідно до законодавства, яке діяло до 1 січня 2013 року, посвідчували право власності або право користування землею (земельними ділянками), а також книг записів (реєстрації) таких документів (ч. 3 ст. 29 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що дослідженою копією договору оренди землі від 02.01.2011 встановлено запис про його реєстрацію у державному реєстрі 16.11.2011 за № 003700004001747, однак у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі, інформація щодо вищевказаного договору є відсутньою, як і відсутні обмеження у використанні земельної ділянки на час укладення спірного договору від 26.02.2018, що жодним чином не спростовано стороною позивача.
У цьому контексті колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги з приводу клопотання про витребування у Відділі № 3 Управління у Червоноградському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області поземельну книгу та книгу записів про державну реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, які велися у 2011 році, оскільки відповідні відомості не спростують встановлених обставин.
Крім цього, колегія суддів наголошує, що предметом судового розгляду у даній справі не є правовідносини щодо здійснення відповідних дій чи бездіяльності з приводу реєстрації договору оренди землі від 02.01.2011, про що вже зазначалося вище.
Окремо колегія суддів звертає увагу на те, що звертаючись із вимогами про визнання недійсним відповідного договору, позивач не вказує правову підставу своїх вимог.
В свою чергу, суд згідно з принципом «jura novit curia» (суд знає закони) під час розгляду справи самостійно перевіряє доводи сторін щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення таких.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України ). Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України та висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є неукладеними.
Згідно із ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Визнання угоди недійсною є одним зі способів захисту прав на землю, передбаченим частиною третьою статті 152 ЗК України.
Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених статтею 15 ЗУ «Про оренду землі», а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди та визнання договору недійсним відповідно до закону.
Відповідно до статей 14, 18, 20 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі набирає чинності з моменту його державної реєстрації.
Згідно із частиною першою статті 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.
Відповідно до частин другої і третьої статті 207 ЦК України (у редакції, чинній на час укладення спірного договору оренди землі), правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Враховуючи наведене та те, що судом встановлено факт укладення спірного договору оренди у 2018 році, виконання договору тривалий час, отримання відповідачем ОСОБА_2 орендної плати, висновок суду першої інстанції про те, що підстави для визнання спірного правочину недійсним відсутні, є правильним.
При цьому, не погоджуючись із оскаржуваним рішенням та стверджуючи про те, що на момент укладення спірного договору земельна ділянка знаходилася у законному, договірному користуванні позивача, останній не наводить доказів виконання умов договору 02.01.2011, як орендарем, зокрема не надає доказів внесення орендної плати та відомостей про отримання такої відповідачем ОСОБА_2 .
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки загальною площею 1,3035 га., кадастровий номер 4624886800:06:000:0021, що укладений 26.02.2018 між ФГ «Юзепівка» та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.
В свою чергу, колегія суддів звертає увагу, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду 01 квітня 2020 року в справі № 520/13067/17 (провадження № 14-397цс19) зроблено висновок, що позовна вимога про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на квартиру не може бути звернена до приватного нотаріуса, яку позивачка визначила співвідповідачем. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов'язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, чи не був залучений.
Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18) зроблено висновок, що «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.
У справі, що переглядається, спір виник між позивачем ПАФ «Селекціонер» з однієї сторони та відповідачами Фермерське господарство «Юзепівка» та ОСОБА_2 з іншої, відтак виконавчий комітет Сокальської міської ради Львівської області, державний реєстратор якого Лащук О.Ю. 26.03.2018 провів державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, є неналежним відповідачем.
Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)».
З врахуванням наведених вище вимог закону та правових позицій Верховного Суду, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог до виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області необхідно скасувати, з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог із вказаних вище підстав.
В іншій частині рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 258, 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383 ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Приватної агрофірми «Селекціонер» - задовольнити частково.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 07 вересня 2021 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог Приватної агрофірми «Селекціонер» до Виконавчого комітету Сокальської міської ради Львівської області скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких позовних вимог з підстав, викладених у мотивувальній частині цієї постанови.
Врешті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.
Повний текст постанови складений 08 червня 2022 року.
Головуючий: А.В. Ніткевич
Судді: С.М. Бойко
С.М. Копняк