ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
26.05.2022Справа № 910/17985/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Вершиніної Д.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЄПЛОН"
про стягнення 1 066 275, 20 грн.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЄПЛОН" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 1 066 275, 20 грн., з яких 941 775, 79 грн - основний борг, 53 957, 01 грн - пеня, 52 629, 61 грн - інфляційні втрати та 17 912, 79 грн - 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 1641059 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 08.02.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 02.12.2021.
У судовому засіданні 02.12.2021 продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 13.01.2022.
У судовому засіданні 13.01.2022 відкладено розгляд справи на 03.02.2022.
31.01.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав додаткові пояснення, в яких зазначає, що в міжопалювальний період з травня 2021 по вересень 2021 року постачання теплової енергії не здійснювалося, а тому акти приймання-передавання товарної продукції не складалися.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.02.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/17985/21 призначено на 03.03.2022.
Судове засідання призначене на 03.03.2022 не відбулося у зв'язку із запровадженням Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" воєнного стану з 5:30 год. 24.02.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2022 призначено судове засідання на 26.05.2022.
У це судове засідання представник позивача не з'явився, причин неявки суду не повідомив, однак був повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
Суд відзначає, що відповідач повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте у судове засідання представника не направлено, заяв/клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подано.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до відомостей в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача (Товариство з обмеженою відповідальністю "ФАЄПЛОН") є: вул. 130 Таганрозької дивізії, 4, м. Маріуполь, Донецька обл., 87526.
Указом Президента України № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" запроваджено в Україні воєнний стану з 5:30 год. 24.02.2022.
Суд зазначає, що на офіційному сайті АТ «Укрпошта» https://offices.ukrposhta.ua/ було розміщено повідомлення про роботу поштових відділень, проте станом на дату (29.04.2022) здійснення відправлення судом поштової кореспонденції за пошуком на сайті АТ «Укрпошта» за індексом 87526 (місцезнаходження відповідача) було зазначено, що поштове відділення тимчасово не функціонує. Зберігання відправлень у об'єктах сортування до зняття обмежувальних заходів.
Тож, у зв'язку з тим, що поштове відділення за місцезнаходженням відповідача тимчасово не функціонувало ухвала суду від 25.04.2022 не була відправлена відповідачу засобами поштового зв'язку.
В той же час, з метою повідомлення відповідача про судове засідання призначене на 26.05.2022 судом було надіслано ухвалу від 25.04.2022 на електронну пошту Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЄПЛОН" зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: EXBUSINESS@META.UA.
При цьому, суд зазначає, що ухвали суду від 08.11.2021, від 02.12.2021, від 13.01.2022 та від 03.02.2022 були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, проте до суду повернулися конверти з ухвалами суду від 08.11.2021, від 02.12.2021, від 13.01.2022 та від 03.02.2022 з відміткою: «адресат відсутній за вказаною адресою».
Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.
Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що представники позивача та відповідача були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників сторін не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 26.05.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд міста Києва
08.02.2019 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Водоканал-Сервіс», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фаєплон» (далі - споживач) укладено договір № 1641059 на постачання теплової енергії у гарячій воді, відповідно до якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію у гарячій воді споживачу для потреб опалення, а споживач зобов'язується отримувати теплову енергію та оплачувати її вартість відповідно до умов, викладених у цьому договорі.
Відповідно до п. 2.2.1 договору, постачальник зобов'язується безперебійно (крім випадків визначених цим договором та чинним законодавством ) постачати споживачу теплову енергію у гарячій воді на межу балансової належності відповідно до додатків 3, 4 до цього договору для потреб опалення - в період опалювального сезону згідно з заявленими споживачем величинами приєднаного теплового навантаження, зазначеними у додатку 1 до договору.
В свою чергу, абонент зобов'язується дотримуватися кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначені у додатку №1, не допускаючи їх перевищення та своєчасно оплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у додатку 2 до цього договору (п. 2.3.1. договору).
За умовами п. 3.3. договору, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі, обумовленому чинним законодавством України.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.05.2019, а в частині зобов'язання споживача розрахуватися за спожиту теплову енергію, до повного виконання цього зобов'язання (п. 4.1. договору).
Згідно з п. 4.4 договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
Додатком № 1 до договору № 1641059 від 08.02.2019 сторони погодили обсяги постачання теплової енергії, відповідно до якого орієнтовна вартість теплової енергії, на поточний рік, відповідно до тарифів, діючих на момент укладення договору становить 2 759 261, 82 грн (ПДВ 551 852, 36 грн). Всього 3 311 114, 18 грн.
Відповідно до п. 8 додатку №2 до договору № 1641059 від 08.02.2019 споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в ЦОК за адресою: вул. Будівельників, 25 оформлений постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції, облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює (підписує необхідні документи) і повертає один примірник акта приймання-передавання товарної продукції та акта звіряння постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Згідно п. 9 додатку №2 до договору № 1641059 від 08.02.2019 споживач на розрахунковий рахунок постачальника щомісячно забезпечує не пізніше 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов'язання за договором № 1641059 від 08.02.2019 щодо оплати наданих послуг з постачання теплової енергії за період з 01.10.2020 по 01.09.2021, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "ФАЄПЛОН" утворилась заборгованість у розмірі 941 775, 79 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 53 957, 01 грн - пені за період з 26.12.2020 по 31.08.2021, 52 629, 61 грн - інфляційних втрат за період з 01.12.2020 по 31.08.2021 та 17 912, 79 грн - 3 % річних за період з 01.12.2020 по 31.08.2021.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Так, згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у державних стандартах або технічних умовах.
Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ч. 2 ст. 193 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про теплопостачання" він регулює відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;
- постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;
- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;
- теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;
- місцева (розподільча) теплова мережа - сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача.
Згідно зі ст. 4 Закону України "Про теплопостачання" проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Пунктами 4, 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198 (далі - Правила) Правила визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії (п. 1 Правил).
Пунктом 3 Правил передбачено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Умовами п. п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 24 Закону України "Про теплопостачання" серед основних обов'язків споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження факту надання послуг за договором № 1641059 від 08.02.2019 з постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: м. Київ, Деснянський район, проспект Бальзака Оноре де, 61-А за період з 01.10.2020 по 01.09.2021 позивачем надано довідку про нарахування за теплову енергію, акти звіряння розрахунків за теплову енергію, акти приймання-передавання товарної продукції, облікові картки за особовим рахунком № 1641059, відомості обліку споживання теплової енергії, корінці нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, які підписані уповноваженими представниками споживача.
Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України, які б спростовували наведені в доданих позивачем до матеріалів справи облікових картках обсяги споживання теплової енергії відповідачем за спірний період.
Питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості належних та допустимих доказів на підтвердження надання послуги з постачання теплової енергії у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами як доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 зі справи № 910/6652/17, від 12.07.2018 зі справи № 910/6654/17, від 12.10.2018 зі справи № 910/30728/15).
Судом враховано, що облікові картки, акти приймання - передавання товарної продукції, які наявні в матеріалах справи, з боку відповідача не підписані, проте пунктом 8 додатку № 2 до договору № 1641059 від 08.02.2019 визначено, що споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в ЦОК за адресою: вул. Будівельників, 25 оформлений постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кінцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції, облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює (підписує необхідні документи) і повертає один примірник акта приймання-передавання товарної продукції та акта звіряння постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання.
Відповідач (споживач послуги теплової енергії) отримання послуг та розмір їх вартості не заперечував. Доказів протилежного відповідачем не надано.
Крім того, судом враховано, що пунктами 23-28 Правил визначено порядок проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, а пунктом 40 Правил передбачено, що споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил, відтак, факт споживання відповідачем протягом спірного періоду теплової енергії у визначеному обсязі є доведеним позивачем належними та допустимими доказами.
В свою чергу, відповідач не спростував факту надання йому послуг за період 01.10.2020 по 01.09.2021.
Згідно з пунктами 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Відповідно до пункту 40 Правил користування тепловою енергією облік обсягу споживання теплової енергії (затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.07 № 1198) споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Проте, суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання житлового будинку за адресою: м. Київ, Деснянський район, проспект Бальзака Оноре де, 61-А, а тому відповідач за умови споживання теплової енергії, має відшкодувати її вартість.
Також, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем Комунальному підприємству виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії у розмірі 941 775, 79 грн.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Згідно п. 9 додатку №2 до договору № 1641059 від 08.02.2019 споживач на розрахунковий рахунок постачальника щомісячно забезпечує не пізніше 25-го числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію.
Таким чином, з урахуванням положень додатку № 2 до договору та ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що відповідач не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим повинен був здійснити оплату за надані послуги з постачання теплової енергії, тож починаючи з 26 числа кожного місяця наступного за розрахунковим відбулося прострочення виконання грошового зобов'язання.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи викладене, оскільки відповідач не надав суду доказів належного виконання свого зобов'язання щодо оплати наданих послуг, суд дійшов висновку, що відповідачем було порушено положення ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, а тому підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 941 775, 79 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 53 957, 01 грн - пені за період з 26.12.2020 по 31.08.2021, 52 629, 61 грн - інфляційних втрат за період з 01.12.2020 по 31.08.2021 та 17 912, 79 грн - 3 % річних за період з 01.12.2020 по 31.08.2021.
Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.
У п. 3.3 договору №1641059 від 08.02.2019 сторонами погоджено, що споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі, обумовленому чинним законодавством України.
Тобто в договорі сторонами розмір пені не встановлений.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то відсутні підстави для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі №908/1501/18.
Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки в п. 3.3 договору не передбачений конкретний розмір пені, який підлягає стягненню з відповідача і закон також не встановлює розмір пені, сторонами письмово не було досягнуто домовленості щодо забезпечення зобов'язань по договору неустойкою.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п. 6 ч. 1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
За ч. 7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1 ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (який є спеціальним законом у спірних правовідносинах) передбачено, що в разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Проте дія зазначеної норми була зупинена відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.20. № 533-IX, який набрав чинності 18.03.2020.
Крім того, відповідно до підп. 4 п. 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 17.03.20. № 530-ІХ, що набрав чинності 17.03.2020., на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
Таким чином вимоги про стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем зобов'язань по оплаті послуг з теплопостачання в розмірі 53 957, 01 грн не підлягають задоволенню.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 52 629, 61 грн - інфляційних втрат за період з 01.12.2020 по 31.08.2021 та 17 912, 79 грн - 3 % річних за період з 01.12.2020 по 31.08.2021.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року).
Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.
Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат і встановлено, що останні відповідають вимогам чинного законодавства, зокрема, проведені з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання та за відповідний період прострочення.
Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором № 1641059 на постачання теплової енергії у гарячій воді від 08.02.2019, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідача 52 629, 61 грн - інфляційних втрат за період з 01.12.2020 по 31.08.2021 та 17 912, 79 грн - 3 % річних за період з 01.12.2020 по 31.08.2021.
Тож, позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" - задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАЄПЛОН" (вул. 130 Таганрозької дивізії, 4, м. Маріуполь, Донецька обл., 87526, ідентифікаційний код - 37880620) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" (площа Івана Франка, 5, м. Київ, 01001, ідентифікаційний код - 40538421) 941 775 (дев'ятсот сорок одну тисячу сімсот сімдесят п'ять) грн 79 коп. - заборгованості, 52 629 (п'ятдесят дві тисячі шістсот двадцять дев'ять) грн 61 коп. - інфляційних втрат та 17 912 (сімнадцять тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 79 коп. - 3 % річних та 15 184 (п'ятнадцять тисяч сто вісімдесят чотири) грн. 78 коп. - судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Повний текст рішення складено: 06.06.2022.
Суддя Щербаков С.О.