ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
06.06.2022Справа № 910/1362/22
Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 2 818, 18 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі-відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 2 818, 18 грн, з яких: 552, 68 грн - 3 % річних та 2 265, 50 грн - інфляційні втрати.
Позовні вимоги обґрунтовані частковим виконанням МТСБУ зобов'язань, що виникли за договором страхування № АІ/5615014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.02.2022 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» строк для усунення недоліків позовної заяви.
15.02.2022 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» надійшли пояснення на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху (надіслана засобами поштового зв'язку - 10.02.2022).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п'яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Так, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.02.2022 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Русанівський бульвар, буд. 8, м. Київ, 02154.
З матеріалів справи вбачається, що до суду повернуто рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення представнику відповідача 28.04.2022 ухвали Господарського суду міста Києва від 18.02.2022 про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 3 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
07.10.2015 о 13 годині 05 хвилин у м. Нікополь по вул. С. Разіна в бік вул. Першотравнева сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки «ВАЗ 2108», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки «Toyota», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 .
Під час дорожньо-транспортної пригоди вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 21.10.2015 у справі №182/7612/15-п водія автомобіля марки «ВАЗ 2108», державний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення штрафу.
Згідно з договором (полісом) серії №АІ/5615014 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля марки «ВАЗ 2108», державний номер НОМЕР_1 , була застрахована Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» із встановленим лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 50000,00 грн., а також франшизою в розмірі 1 000,00 грн.
Відповідно до висновку автотоварознавчого ослідження спеціаліста № 244 від 09.10.2015, складеного ПП « ОСОБА_3 », матеріальний збиток, завданий власникові автомобіля марки «Toyota», державний номер НОМЕР_2 , в результаті пошкодження при ДТП складає 10 699, 13 грн.
02.11.2016 року між ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами та на підставі якого власник пошкодженого автомобіля марки «Toyota», державний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 відступив цесіонарію - Фізичній особі-підприємцю Шияну Денису Сергійовичу всі права вимоги, які виникли у цедента, у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля марки «ВАЗ 2108», державний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно з договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АІ/5615014 від 27.04.2015 страховою компанією ПрАТ «СК «Україна».
Пунктом 1.2 договору цесії передбачено, що внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування понесеної шкоди майну цедента від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, у передбачених законом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
03.11.2016 року між Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №1/03-11/2016 (далі - договір факторингу), за умовами пункту 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього Договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 02.11.2016 року (п. №1 додатку №1 до договору факторингу).
Пунктом 1.2. договору факторингу сторони погодили, що в силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору, відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі.
За умовами пункту 1.4 договору факторингу зобов'язаною особою (боржником) є Синєгубовський Сергій Олексійович (п. № 1 додатку №1 до договору факторингу); страхова компанія Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна».
Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Згідно з частиною 1 статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Отже, починаючи з 03.11.2016 кредитором у договірному зобов'язанні за страховою подією (дорожньо-транспортною пригодою, що відбулася 07.10.2015) є Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».
Як зазначає позивач, в порушення умов договору (полісу) страхування обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ/5615014, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» не здійснило виплату страхового відшкодування у передбачений законом строк (протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування), тобто до 07.01.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.03.2018 було відкрито провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
19.09.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулось до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі страхової події від 07.10.2015 року за договором (полісом) АІ/5615014.
19.10.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» було подано уточнення до заяви про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» у справі №910/842/18, у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі страхової події від 07.10.2015 року за договором (полісом) АІ/5615014.
Таким чином, Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» у заяві про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» просило визнати відповідні грошові вимоги та включити їх до реєстру вимог кредиторів у загальному розмірі 4 941 518, 06 грн, у тому числі за страховою подією від 07.10.2015 на суму 11 384, 12 грн, з яких сума відшкодування 8 565, 94 грн, 3% річних у розмірі 552, 68 грн, інфляційних втрат у розмірі 2 265, 50 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 року в справі №910/842/18 позивача визнано кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» першої черги на суму 3 524, 00 грн, шостої черги у розмірі 4 937 944, 06 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року в справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна», у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, які підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Враховуючи ліквідацію Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», листом від 12.09.2019 позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату відшкодування в сумі, зокрема, 11 384, 12 грн, з яких 8 565, 94 грн розмір завданого збитку, 552 ,68 грн 3 % річних та 2 265, 50 грн інфляційні втрати.
Листом №3.1-05/30719 від 20.09.2019 відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» про прийняте ним рішення за результатами розгляду вищенаведеної заяви позивача, а також зазначив про виплату страхового відшкодування за спірною ДТП в розмірі завданого збитку 8 565, 94 грн.
Відповідно до банківської виписки по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», що міститься в матеріалах справи, 20.09.2019 МТСБУ здійснило виплату в розмірі 8 565, 94 грн.
Зважаючи на часткове задоволення відповідачем вимог, викладених у заяві позивача від 12.09.2019, Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» просить стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України заборгованість у розмірі 2 818, 18 грн, з яких: 552, 68 грн - 3 % річних, 2 265, 50 грн - інфляційні втрати.
Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Частиною 2 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та "Пономарьов проти України" від 03.04.2008).
Таким чином, розмір грошової вимоги в сумі 11 384, 12 грн, з яких 8 565, 94 грн розмір завданого збитку, 552, 68 грн 3 % річних та 2 265, 50 грн інфляційні втрати, як і обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (як нового кредитора) до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» встановлені судовим рішенням у справі №910/842/18, мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
В силу положень частини першої та другої статті 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин першої-третьої статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 у справі №910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Отже, факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів є встановленим.
Таким чином, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі 11 384, 12 грн, з яких 8 565, 94 грн розмір завданого збитку, 552 ,68 грн 3 % річних та 2 265, 50 грн інфляційні втрати. Проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені означені вимоги позивача.
Підпунктом "г" пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
На підставі вказаної правової норми, Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» звернулося до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою від 12.09.2019 року про виплату завданого збитку, 3% річних та інфляційних втрат.
Матеріалами справи підтверджується, що 20.09.2019 відповідач частково виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі основної суми страхування про що свідчить банківська виписка по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал».
Згідно із частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначені у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Статтею 16 Закону України "Про страхування" встановлено, що договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, за якою страховик бере на себе зобов'язання в разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До сфери обов'язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 та статті 29 вказаного Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За приписами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 511 Цивільного кодексу України у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Таким чином, грошовим зобов'язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
У частині третій статті 510 Цивільного кодексу України визначено, що якщо кожна зі сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Саме до таких грошових зобов'язань належить укладений договір про надання послуг, оскільки він установлює ціну договору - страхову суму.
З наведеного можна зробити висновок, що правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 Цивільного кодексу України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
Разом з цим, наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону, згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Право постраждалої особи (іншої особи, яка набула таке право) щодо відшкодування не лише шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а й відповідальності за несвоєчасне виконання страховиком (у визначених законом випадках - МТСБУ) такого обов'язку (регламентної виплати), передбачене нормами чинного законодавства та підтверджується сталою судовою практикою.
За змістом викладених норм правовідношення, в якому страховик, у разі настання страхового випадку, зобов'язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов'язанням, на суму якого у разі прострочення його виконання страховиком нараховуються суми, передбачені Законом і договором страхування, зокрема, пеня, 3 % річних, інфляційні втрати.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19, від 20.07.2020 у справі №910/14293/19 та від 30.01.2018 у справі №910/17993/15.
В свою чергу, правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 частини 1 статті 20 Закону України «Про страхування» при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна») не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного Закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Так, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього Закону, у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе Моторне (транспортне) страхове бюро України. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду Моторного (транспортного) страхового бюро України на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом «ґ» пункту 41.1 статті 41 вказаного Закону передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до Моторного (транспортного) страхового бюро України обов'язків за договором страхування, Моторне (транспортне) страхове бюро України виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому, преамбула статті 41 Закону щодо відшкодування Моторним (транспортним) страховим бюро України шкоди на умовах, визначених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту «ґ» пункту 41.1 цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього Закону, пункту 3 статті 20 Закону України «Про страхування».
Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, не підлягають застосуванню норми статті 1166 ЦК України, яка регулює позадоговірну (деліктну) відповідальність за завдану майнову шкоду.
В даному випадку, на підставі норм пункту 20.3 статті 20 та статті 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» має місце перехід обов'язків до Моторного (транспортного) страхового бюро України за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, Моторне (транспортне) страхове бюро України не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною/складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також 3 % річних та інфляційні втрати, нарахованих в силу Закону за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету доказування та не підлягають оцінці.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 у справі №910/14293/19.
Разом із цим, суд зауважує, що обставини правильності розрахунків спірних сум 3% річних та інфляційних втрат, які були визнані як кредиторські вимоги у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна», встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2018 у справі №910/842/18 і в силу приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України не потребують повторного доведення.
З огляду на встановлений судом факт переходу до позивача права вимоги до відповідача зі сплати спірного страхового відшкодування та оплату Моторним (транспортним) страховим бюро України лише тіла цього відшкодування, суд дійшов висновку про доведеність заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (як новим кредитором) позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованих в силу Закону сум компенсаційних виплат у загальному розмірі 2 818, 18 грн, з яких: 552, 68 грн - 3 % річних та 2 265, 50 грн - інфляційні втрати.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на викладене, суд вважає вимоги позивача про стягнення 3 % річних у розмірі 552 , 68 грн та інфляційних втрат у сумі 2 265, 50 грн обґрунтованими та відповідно такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просить суд покласти на відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 4 600, 00 грн.
Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.
Так, на підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано копію договору про надання професійної правничої допомоги №96 від 01.06.2020, укладеного між Адвокатським об'єднанням «Дефендерс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», копію додаткової угоди до договору, додаток № 1 до договору, акт приймання-передачі наданої правової допомоги № 462 від 25.01.2022.
Відповідно до п. 1 договору про надання професійної правничої допомоги, клієнт доручає, без обмеження повноважень, а адвокатське об'єднання зобов'язане надати клієнту правову допомогу спрямовану на захист, забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також їх відновлення у разі порушення
Додатковою угодою №1 до договору про надання професійної правничої допомоги №96 від 01.06.2020 встановлено, що клієнт доручає, без обмеження повноважень, а адвокатське об'єднання обов'язується надати правову допомогу, що полягає у вивченні, опрацюванні, підготовці, поданні/відправленні від імені клієнта процесуальних документів, позовних заяв, консультацій, правових висновків, договорів, угод необхідних для представництва та захисту інтересів клієнта в судових справах цивільної, господарської та адміністративної юрисдикції.
Гонорар за надання адвокатським об'єднанням правової допомоги сплачується клієнтом у формі фіксованої оплати, відповідно до цін (тарифів) визначених в додатку № 1 до даної додаткової угоди «Тарифи за надання окремих видів правової допомоги».
Тож, додатком № 1 до додаткової угоди № 1 від 01.06.2020 до договору №96 про надання професійної правничої допомоги від 01.06.2020 сторони визначили «Тарифи за надання окремих видів правової допомоги».
Згідно з актом приймання-передачі наданої правової допомоги № 462 від 25.01.2022 адвокатським об'єднанням були виконані роботи (надані послуги): підготовка та подання до Господарського суду м. Києва позовної заяви про стягнення з МТСБУ заборгованості за полісом АІ/5615014 - 4 000, 00 грн; ознайомлення з матеріалами справи - 600, 00 грн, а всього на загальну суму 4 600,00 грн.
Судом встановлено, що Більчук Олександр Олександрович (Адвокатськє об'єднання «Дефендерс») є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується інформацією, розміщеною на офіційному веб-сайті Національної асоціації адвокатів України.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Натомість положеннями пункту 2 частини 2 ст. 126 ГПК України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.
Аналогічних висновків дійшла Об'єднана палата Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
За таких обставин, враховуючи те, що судом задоволено позовні вимоги, перевіривши подані позивачем докази на підтвердження обсягу виконаних робіт на надання правової допомоги, дослідивши співмірність заявленої позивачем суми із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), суд зазначає, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвокатів не є співмірним із складністю даної справи.
Тож, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на предмет спору, суд, з урахуванням заперечень відповідача, вважає за можливе покласти на відповідача витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу у сумі 2 000,00 грн.
Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.
1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» - задовольнити.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, буд. 8, ідентифікаційний код - 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (36023, м. Полтава, вул. Колективна, буд. 10, ідентифікаційний код - 37686922) 552 (п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 68 коп. - 3 % річних, 2 265 (дві тисячі двісті шістдесят п'ять) грн. 50 коп. - інфляційних втрат, 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. - судового збору та 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. - витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя С. О. Щербаков