справа № 757/24460/21-ц головуючий у суді І інстанції Матійчук Г.О.
провадження № 22-ц/824/5763/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
01 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа - ОСОБА_2 , про захист права споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення суми коштів,-
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив визнати недійсним договір фінансового лізингу автомобіля №КЗVPA!0000054 укладений 20 березня 2019 року між АТ КБ «Приватбанк», в особі менеджера Печерської філії АТ КБ «Приватбанк» Бучма В.Ю. та ОСОБА_1 та стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача суму коштів у розмірі 772 380 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20 березня 2019 року між АТ КБ «Приватбанк», в особі менеджера Печерської філії АТ КБ «Приватбанк» Бучма В.Ю., та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу автомобіля №КЗVPA!0000054. Предметом лізингу був автотранспортний засіб марки BMW X5, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 . Умовами договору, зокрема п.5 передбачено, що лізингоодержувач, за бажанням, може здійснити добровільне страхування автотранспортного засобу (КАСКО), за умови внесення ним авансового платежу в розмірі 25% від вартості предмета лізингу. На виконання вимог ст. 5 зазначеного договору та у відповідності до Додатку №2 Договору фінансового лізингу №КЗVPA!0000054 від 20 березня 2019 року, 19 березня 2019 року позивачем на користь відповідача було сплачено 415 270 грн. 30 коп. Даний платіж передбачав витрати на страхування предмету лізингу - страхування КАСКО. Відповідно до акту від 04 червня 2020 року позивачем було передано, а представником відповідача прийнято об'єкт рухомого майна - автомобіль BMW X5, д.н.з. НОМЕР_2 , який зазнав значних механічних ушкоджень внаслідок ДТП, яке відбулось 03 травня 2020 року. В подальшому, представником відповідача даний автомобіль було передано до ДП «Сетам», що також підтверджується відповідним актом від 04 червня 2020 року. Таким чином, дія договору фінансового лізингу автомобіля №КЗVPA!0000054 припинилась 03 травня 2020 року. На момент припинення договору фінансового лізингу у позивача перед відповідачем була відсутня заборгованість. Позивач зазначає, що при укладенні договору фінансового лізингу від 20 березня 2019 року позивача було введено в оману. Під час укладення даного договору сторони домовилися, що даний автомобіль буде застраховано за договором КАСКО. На адресу відповідача були направлені запити щодо надання підтверджуючих документів на страхування автомобіля, однак, станом на день звернення до суду з позовом відповідь на адресу позивача так і не надійшла. Таким чином, позивачем понесені витрати у вигляді лізингових платежів у розмірі 772 380 грн. 30 коп. за користування предметом лізингу з метою набуття автомобіля у власність. Внаслідок протиправної поведінки відповідача, позивач втратив можливість їх отримати від страхової компанії.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 рокупозов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до п. 5.1 Договору фінансового лізингу у випадку внесення лізингоодержувачем авансового лізингового платежу в розмірі 25% від вартості предмета лізингу по транспортному засобу, що був у використанні, страхування КАСКО здійснюється за бажанням лізингоодержувача у випадку надання в лізинг автомобіля. Враховуючи, що страхування предмета лізингу збільшило б розмір щомісячного лізингового платежу ще на 20%, позивач на підставі п. 5.1 Договору відмовився від страхування КАСКО. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, належним чином не дослідив Додаток №2, який є невід'ємною частиною договору фінансового лізингу №КЗVPA!0000054, не перевірив чи дійсно лізинговий платіж включає витрати на відшкодування добровільного страхування (КАСКО) предмета лізингу, та дійшов передчасного висновку про введення позивача в оману відповідачем. Разом з тим, позивачем на надано доказів введення його в оману під час укладення спірного договору, а висновки суду щодо необхідності надання нотаріально засвідченої відмови від укладення договору добровільного страхування не узгоджуються з приписами ст. 627 ЦК України та ч. 1 ст. 628 ЦК України. Також, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, до договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, є несправедливим до нього, оскільки при підписанні договору ОСОБА_1 ознайомився та погодився з його умовами.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено,що 20 березня 2019 року між АТ КБ «Приватбанк», в особі менеджера Печерської філії АТ КБ «Приватбанк» Бучма В.Ю., та ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу автомобіля №КЗVPA!0000054. Предметом лізингу був автотранспортний засіб марки BMW X5, 2017 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 28 квітня 2021 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду, у справі №754/9581/20 беззаперечно встановлено, що 19 березня 2019 року ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» було сплачено 415 270 грн. 30 коп. на виконання п.5 договору лізингу, даний платіж передбачав витрати на страхування предмету лізингу - страхування КАСКО.
Деснянським районним судом міста Києва установлено, що 03 травня 2020 року о 16 год. 40 хв. в м. Києві на Столичному шосе 28 км. відбулася ДТП за участю автомобілів: BMW Х5, державний номерний НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 та CHEVROLET, державний номерний знак НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_2 і в результаті ДТП транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року ОСОБА_2 визнано винним у вчинені правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом на строк 6 місяців.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 29 липня 2020 року залишено без змін.
Відповідно до акту від 04 червня 2020 року позивачем було передано, а представником відповідача прийнято об'єкт рухомого майна - автомобіль BMW X5, д.н.з. НОМЕР_2 , який зазнав значних механічних ушкоджень внаслідок ДТП, яке відбулось 03 травня 2020 року (а.с.17).
В подальшому, представником відповідача даний автомобіль було передано до ДП «Сетам», що також підтверджується відповідним актом від 04 червня 2020 року (а.с.16).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні спірного договору позивача було введено в оману щодо укладення договору добровільного страхування (КАСКО) предмета лізингу.
Апеляційний суд не погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з вимогами статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 та 2 ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).
Згідно з ч.1, 2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають з договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).
За ч.1 ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг» предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.
Частини 2, 3 статті 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачають, що істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.
Суд першої інстанції, вказуючи на те, що при укладенні договору фінансового лізингу позивача було введено в оману, повною мірою не дослідив наявних у справі матеріалів, зокрема, сам договір фінансового лізингу.
У відповідності до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01 лютого 2021 року у справі №285/1881/17, тлумачення ст. 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).
Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Виходячи із змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.
Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду України від 29 квітня 2014 року у справі № 3-11гс14 та у постанові Верховного Суду від 11 січня 2020 року у справі № 761/22687/17 (провадження № 61-6502св19).
Разом з тим, позивачем не надано суду доказів введення його в оману під час укладання спірного договору, а висновки суду щодо необхідності надання нотаріально засвідченої відмови від укладення договору добровільного страхування не узгоджуються з приписами ст. 627 ЦК України та ч.1 ст. 628 ЦК України.
Так, за умовами п. 5.1 договору лізингу, страхування предмету лізингу здійснюється з моменту підписання акта приймання-передачі транспортного засобу та строком дії лізингу. Страхування предмету лізингу здійснюється лізингодавцем в страхових компаніях, акредитованих лізингодавцем, протягом строку лізингу за наступними страховими ризиками: пошкодження, втрата або знищення предмету лізингу (сукупність вказаних ризиків), спричинені дорожньо-транспортною пригодою, пожежею, вибухом, ударом блискавки, падінням предметів або їхніми уламками, стихійними лихами протиправними діями третіх осіб, викраданням або іншими незаконними заволодіннями та/або розкомплектуванням. У випадку внесення лізингоодержувачем авансового лізингового платежу в розмірі 25% від вартості предмету лізингу по транспортному засобу, що був у використанні, страхування КАСКО здійснюється у випадку надання у лізинг мотоцикла та за бажанням лізингоодержувача у випадку надання в лізинг автомобіль.
Матеріали справи не містять доказів виявленого позивачем бажання та повідомлення відповідача про таке бажання, а саме про волевиявлення позивача на укладення договору добровільного страхування автомобіля, що був переданий у лізинг.
В даному випадку умови договору фінансового лізингу передбачають, що переданий у лізинг автомобіль повинен бути застрахований виключно, якщо є таке бажання у позивача. Уклавши зазначений договір, позивач, повинен був у будь-який спосіб, що передбачає можливість фіксування вчинення зазначеної дії, повідомити відповідача про своє бажання на укладення банком договору страхування. При цьому, відсутність висловленої позивачем відмови від укладення договору страхування не свідчить про виявлене бажання на його укладення.
Відтак, висновки суду першої інстанції, щодо необхідності надання нотаріально посвідченої відмови позивача від укладення договору страхування фактично є надуманими, оскільки не тільки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, а й суперечать умовам договору, якими такі умови не передбачені.
Приймаючи рішення про задоволення позову з зазначених підстав, суд першої інстанції не врахував, що питання укладення чи не укладення договору добровільного страхування, яке передбаченого договором лізингу (п. 5.1) взагалі не відноситься до предмету доказування, з огляду на підстави, з яких суд задовольнив позов.
Судом залишено поза увагою, що обставини, з яким позивач пов'язує свої вимоги, а саме наявність обману, мали існувати на момент укладення договору, а, відтак, можливість визнання договору недійсним ніяким чином не пов'язана з будь-якими діями сторін, що вчинені чи мали бути вчинені після його укладення.
Зі змісту оспорюваного договору фінансового лізингу автомобіля № КЗVPA!0000054 від 20 березня 2019 року, а саме п. 5.1, з яким позивач пов'язує наявність обману, вбачається, що він викладений чітко та зрозуміло, не допускає двоякого тлумачення, а відтак і доводи позивача, що його ввели в оману, шляхом не підписання договору добровільного страхування автомобіля, є не обґрунтованими.
За таких обставин, висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог не відповідають фактичним обставинам справи, не ґрунтуються на наявних у справі доказах, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, що у відповідності до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову.
Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При подачі апеляційної скарги АТ КБ «Приватбанк» сплатив судовий збір у розмірі 12 974 грн. 70 коп. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, а позивач звільнений від сплати судового збору, судовий збір у зазначеному розмірі підлягає компенсації за рахунок держави на користь АТ КБ «Приватбанк».
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргуАкціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 29 листопада 2021 року скасувати та прийняти постанову.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа - ОСОБА_2 , про захист права споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу, стягнення суми коштів відмовити.
Компенсувати за рахунок держави на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», місце знаходження - вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, ідентифікаційний код 14360570, судовий збір у розмірі 12 974 (дванадцять тисяч дев'ятсот сімдесят чотири) гривні, 70 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 03 червня 2022 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.