справа № 756/10180/20 головуючий у суді І інстанції Майбоженко А.М.
провадження № 22-ц/824/6018/2022 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
01 червня 2022 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Черленюх Людмили Василівни, Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» про визнання правочину недійсним та скасування реєстраційних дій,-
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсним рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно приватного нотаріуса КМНО Черленюх Л.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 52244545 від 15 травня 2020 року, номер запису права власності: 36503107 від 12 травня 2020 року, щодо реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» на квартиру АДРЕСА_1 ; скасувати державну реєстрацію права власності, шляхом виключення запису № 36503107 від 12 травня 2020 року про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Приватні Інвестиції».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, 25 липня 2007 року між ОСОБА_1 та АКБ «ТАС-Комерцбанк» було укладено іпотечний договір №774. Предметом договору була квартира АДРЕСА_1 . Вказаний іпотечний договір було укладено в рахунок забезпечення зобов'язань за кредитним договором у іноземній валюті (договір №2608/0707/71-006 від 25 липня 2007 року). 25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір факторингу, за яким банк відступив своє право вимоги за рядом кредитних договорів. 27 липня 2020 року позивачу стало відомо те, що 12 травня 2020 року державний реєстратор прав на нерухоме майно, приватний нотаріус КМНО Черленюх Л.В. зареєструвала право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «ФК «Приватні Інвестиції». Такі дії державного реєстратора щодо перереєстрації нерухомого майна (квартири) та дії ТОВ «ФК «Приватні Інвестиції» щодо звернення до реєстратора із заявою про перереєстрацію об'єкта нерухомого майна є незаконним, а рішення про державну реєстрацію підлягає скасуванню. У порушення вимог ст. 24 ЗУ «Про іпотеку» новим кредитором ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» не було повідомлено ОСОБА_1 про відступлення прав за іпотечним договором і права вимоги за основним зобов'язанням. Також, відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» діяла заборона на примусове звернення стягнення на нерухоме майно. Також, позивачу не було направлено письмової вимоги іпотекодержателя про розмір заборгованості та взагалі будь-яких документів, що підтверджують перехід права вимоги до нового кредитора.
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано неправомірним рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно, приватного нотаріуса КМНО Черленюх Л.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 52244545 від 15 травня 2020 року, номер запису про право власності: 36503107 від 12 травня 2020 року, щодо реєстрації права власності за ТОВ «ФК «Приватні Інвестиції» на квартиру АДРЕСА_1 . Скасовано рішення про державну реєстрацію права власності індексний номер 52244545 від 15 травня 2020 року за ТОВ «ФК «Приватні Інвестиції» на квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні позовних вимог до приватного нотаріуса КМНО Черленюх Л.В. про визнання правочину недійсним та скасування реєстраційних дій - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, винесене з порушенням норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції при винесенні рішення неправильно застосував п. 1 ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» та ст. 35, 36, 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідач посилається на постанови Верховного суду від 12 липня 2018 року у справі №372/977/16-ц та від 13 червня 2018 року у справі № 645/5280/16-ц. Крім того, позивач у своїй позовній заяві не просив суд визнати, змінити чи припинити рішенням суду речові права ТОВ «ФК «Приватні Інвестиції» відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а тому вимога позовної заяви про визнання неправомірним та скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно не могла бути задоволена. Такий висновок міститься у постанові Верховного суду від 07 квітня 2021 року у справі №450/3198/17. Також, суд вийшов за межі розгляду справи і задовольнив позовні вимоги та позовну заяву не в тому вигляді, як їх сформував позивач, чим порушив принцип змагальності та диспозитивності судового процесу та ст. 12, 13 ЦПК України.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 25 липня 2007 року між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2608/0707/71-006, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 82 000 доларів США, строком до 24 липня 2032 року включно, зі сплатою проценті за користування коштами - 12,5 % річних (а.с.11, Т.1).
З метою забезпечення виконання умов кредитного договору між АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ОСОБА_1 укладено іпотечний договір від 25 липня 2007 року. За умовами даного договору іпотекодавець передала іпотекодержателю однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 (а.с.15, Т.1).
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником АКБ «ТАС-Комерцбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір факторингу, за яким банк відступив своє право вимоги за рядом кредитних договорів.
05 лютого 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «ФК «Приватні Інвестиції» укладено договір №2151/К про відступлення прав вимоги банку до позичальників, зокрема, до ОСОБА_1 (а.с. 104, Т.1).
ТОВ «ФК «Приватні Інвестиції» звернулося до приватного нотаріуса КМНО Черленюх Л.В. із заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру, на підставі якої, 15 травня 2020 року приватним нотаріусом КМНО Черленюх Л.В. прийнято рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 209086106 (а.с.124, Т.1).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження, а, відтак, квартира, що є предметом спору, не може бути примусово стягнута, у тому числі і шляхом реєстрації права власності, відповідно до зазначеного закону.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 33 Закону «Про іпотеку»).
Згідно з частинами першою та третьою статті 36 Закону «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 37 Закону «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно з частиною другою статті 18 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Підпунктом 1 пункту 1 Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (у редакції, чинній на момент державної реєстрації права власності) передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Пунктом 4 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Законом України "Про іпотеку" передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.
Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору.
Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" ввів тимчасовий мораторій на реалізацію права іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження.
Подібні за змістом висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а (провадження № 11-474апп19), від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18-ц (провадження № 14-45цс20).
Задовольняючи позов суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що на спірну квартиру, яка використовується позивачем як місце постійного проживання, не може бути примусово звернуто стягнення під час дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації за ТОВ «ФК «Приватні інвестиції» права власності на предмет іпотеки.
Аналогічні висновки викладено в Постанові Верховного Суду від 09 червня 2021 року у справі № 569/15704/18.
Посилання представника банку на обрання позивачем неналежного способу захисту є безпідставними, оскільки відповідно до вимог ч. 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, що діяла на момент ухвалення рішення судом першої інстанції) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
Отже, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у зазначений редакції не передбачав можливості скасування та/або вилучення відомостей про речові права та передбачав право суду скасовувати рішення державного реєстратора.
За таких обставин, суд задовольнив позов, захистивши право позивача у спосіб, встановлений законом, а саме шляхом скасування рішення державного реєстратора.
За таких обставин, рішення суду ухвалене на підставі наявних у матеріалах справи доказів, висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Приватні інвестиції» залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 09 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 03 червня 2022 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.