07 червня 2022 р. Справа № 440/11435/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2021, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава по справі № 440/11435/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області , Пенсійного фонду України
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 23.06.2021 №164650002067 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до списку №2;
- зобов'язати Пенсійний фонд України призначити пенсію за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 12.05.2021.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області від 23 червня 2021 року №164650002067 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Луганській області призначити ОСОБА_1 з 24 травня 2021 року пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідачем, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області, подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції з огляду на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що у позивача відсутній необхідний стаж роботи який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки до пільгового стажу за списком 2 не зараховано період роботи з 22.08.1992 по 31.01.2000 у зв'язку з відсутністю атестації робочого місця.
На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 , є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України (а.с. 30-32).
16.06.2021 позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах (а.с. 56).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Луганській області від 23.06.2021 №164650002067 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з огляду на відсутність необхідного пільгового стажу роботи, підтвердженого в установленому законодавством порядку (а.с. 55).
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що системний аналіз норм Закону України «Про пенсійне забезпечення», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» свідчить, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову не оскаржено, а тому не підлягає апеляційному перегляду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг, врегульовано Законом України від 09.07.2003 р. № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 9 Закону № 1058 в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Статтею 10 Закону № 1058 встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.
Відповідно до частини першої статті 114 Закону № 1058 право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Пунктом 2 частини другої статті 114 Закону № 1058 передбачено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
За відсутності страхового стажу, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності на дату досягнення віку, встановленого абзацами першим і третім - тринадцятим цього пункту, страхового стажу: з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років у чоловіків.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.
Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, останній мав загальний страховий стаж 37 років 00 місяців 26 днів, що відповідачем не заперечується (а.с. 55, 57).
У відповідності до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Положеннями Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок від 12.08.1993 №637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1). У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (п. 20).
Відповідно до пунктів 3, 4.4 Порядку застосування списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу робота, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 (надалі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 (надалі - Порядок № 442), та розробленими на виконання цієї постанови Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України (далі - Мінпраці) від 1 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
З пунктів 8 та 9 Порядку №442 вбачається, що проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Отже, аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
Водночас, як вірно було зазначено судом першої інстанції, що позивачем разом із заявою про призначення пенсії було надано пенсійному органу довідку Виробничого підрозділу "Пасажирське вагонне депо Гребінка" філії "Пасажирська компанія" Акціонерного товариства "Українська залізниця" від 29.04.2021 №ПКВЧД-10/04-911 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, зі змісту якої слідує, що ОСОБА_1 у період з 25.08.1986 по 31.01.2000 працював за професією електрозварника ручного зварювання цеху деповського ремонту вагонів, підсобного цеху, виконував електрогазозварювальні роботи за професією, посадою електрозварник, зайнятий різанням та ручним зварюванням, що передбачено Списком 2 розділ ХХХІІІ підрозділ 23200000-19906, підстава - Постанова КМ від 26.01.1991 №10; Списком 2 розділ ХХХІІІ підрозділ 23200000-19756, підстава - Постанова КМУ від 11.03.1994 №162 (а.с. 69). У довідці визначено, що стаж роботи ОСОБА_1 за період з 25.08.1986 по 31.01.2000 за списком №2 загалом становить 13 років 05 місяців 06 днів.
Крім того, разом із заявою від 16.06.2021 про призначення пенсії позивачем також надавались відомості про проведення атестації робочих місць (а.с. 70-71), що не заперечує відповідач.
Доводи пенсійного органу про відсутність у наказі Спільно-транспортного аграрного підприємства Південної залізниці від 14.08.1996 №268 посади електрозварника спростовані залученою до матеріалів справи копією цього наказу, у додатку до нього зазначено посаду електрогазозварника підсобно-допоміжної дільниці, що передбачено підрозділом 23200000-19756 розділу ХХХІІІ Списку 2, затвердженого Постановою КМУ від 11.03.1994 №162 (а.с. 70-71).
Обставини щодо працевлаштування позивача у Пасажирському вагонному депо Гребінка за професією електрозварника також підтверджені записами у трудовій книжці ОСОБА_1 , що надавалась відповідачу, а її копія залучена до матеріалів справи (а.с. 58-62).
Судова колегія зазначає, що професія електрозварника (електрогазозварника) у спірний період відносилась до Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими та важкими умовами праці, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162, розділ XXXIII "Загальні професії", пункт 23200000-19756.
Отже, факт роботи ОСОБА_1 у період з 25.08.1986 по 31.01.2000 за професією електрозварника (електрогазозварника) підтверджено записами у трудовій книжці та уточнюючою довідкою роботодавця, а також відомостями про проведення атестації робочих місць, що є підставою для врахування усього зазначеного періоду до стажу роботи позивача за списком №2.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спеціальний стаж роботи позивача за списком №2 становитиме 13 років 05 місяців 06 днів, що є достатнім для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII.
Проте позивачу відмовлено у зарахуванні частини зазначеного періоду часу до такого, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, з підстав відсутності наказу про затвердження атестації робочого місця у період з 25.08.1986 по 31.01.2000.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі №520/15025/16-а сформулювала правовий висновок, згідно якого непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Приймаючи відповідне рішення Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України встановлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року №2694-XII працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Сукупність правових норм, дозволяє дійти висновку, що атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах.
Виходячи з висновків Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції правомірно встановив, що позивачем надано відповідачу усі необхідні документи для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, а тому відмова ГУПФ України у Луганській області у призначенні позивачу пенсії відповідно до зазначеної статті є необґрунтованою.
Щодо позовних вимог про зобов'язання пенсійного органу призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII з 12.05.2021, колегія суддів зазначає наступне.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 №137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (п. 23 ч. I). Ратифікувавши вказану Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині I Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.
За правовою позицією Конституційного Суду України "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах" (абзаци другий, третій підпункту 3.1 пункту 3 Рішення від 27.01.2010 №3-рп/2010).
Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).
Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.
Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.
Зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
А відповідно до частин першої, другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Окрім того, Верховний Суд України у постанові від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За обставин цієї справи суд, зважаючи на досягнення позивачем 24.05.2021 віку 55 років, наявність у нього загального стажу роботи тривалістю 37 років 00 місяців 26 днів та підтвердження у ході розгляду цієї справи належними доказами спеціального стажу (робота за списком №2) тривалістю 13 років 05 місяців 06 днів, що є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII, оскільки позивачем виконані усі умови для призначення такої пенсії.
За висновком Верховного Суду, наведеним у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Отже, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. А втручанням у дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для призначення особі пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту.
Обраний судом у конкретному випадку спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 відповідає завданням адміністративного судочинства, вимогам справедливості й забезпечить ефективне поновлення позивача в правах.
При цьому суд враховує, що у силу абзацу тринадцятого пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу першого пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком визначено ГУПФ України у Луганській області, то саме останній має завершити процедуру призначення позивачу пенсії за віком.
Щодо визначення дати, з якої позивачу має бути призначена пенсія за віком на пільгових умовах, слід звернути увагу на такі обставини.
У силу пункту "а" частини першої статті 83 Закону №1788-XII пенсії призначаються з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсії призначаються з більш раннього строку: пенсії за віком (...) призначаються з дня досягнення пенсійного віку (...), якщо звернення за пенсією надійшло не пізніше 3 місяців з дня досягнення пенсійного віку або встановлення інвалідності.
У цій справі позивач досяг віку 55 років ІНФОРМАЦІЯ_1 , а із заявою про призначення пенсії до пенсійного органу звернувся 16.06.2021.
Отже, позивач має право на призначення пенсії за віком з 24.05.2021.
При цьому судова колегія зазначає, що пенсія за віком ОСОБА_1 у будь якому випадку не може бути призначена з 12.05.2021 (дата первинного звернення позивача до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії), оскільки у силу наведених вище положень пункту "а" частини першої статті 83 Закону №1788-XII такий вид пенсії призначається не раніше досягнення особою пенсійного віку.
За наведених обставин суд першої інстанції правомірно, відповідно до частини другої статті 9 КАС України, вийшов за межі позовних вимог та зобов'язав ГУПФ України у Луганській області призначити ОСОБА_1 з 24.05.2021 пенсію за віком відповідно до пункту "б" статті 13 Закону №1788-XII.
Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 23.11.2021 по справі № 440/11435/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко