07 червня 2022 р. Справа № 520/11764/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Калиновського В.А.,
Суддів: Кононенко З.О. , Макаренко Я.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Територіального упраління Державної судової адміністрації України у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2021, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків по справі № 520/11764/21
за позовом ОСОБА_1
до Територіального упраління Державної судової адміністрації України у Харківській області
про стягнення суддівської винагороди,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за червень 2021 року, що складає 18918,0 грн. та підлягає індексації, починаючи з 01 січня 2021 року по день фактичного розрахунку;
- рішення в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за червень 2021 року, що складає 18918.00 грн. - звернути до негайного виконання;
- зобов'язати відповідача подати звіт про виконання судового рішення з урахуванням порядку виконання судових рішень, передбаченого п. 1. ч. 1 ст. 371 КАС України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 задоволено позов.
Стягнуто з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за червень 2021 року, що складає 18918,0 грн. та підлягає індексації, починаючи з 01 січня 2021 року по день фактичного розрахунку.
Рішення в частині стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - у розмірі 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за червень 2021 року, що складає 18918.00 грн. - звернуто до негайного виконання.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що при прийнятті рішення судом першої інстанції не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Також відповідач зазначає, що відповідно до частини 10 статті 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-УІІІ «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон) суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Вказує, що так як зазначено у статті 52 Закону суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та цього Закону призначений суддею, займає штатну суддівську посаду в одному з судів України і здійснює правосуддя на професійній основі.
Відповідач в апеляційній скарзі звертає увагу, на те, що здійснення правосуддя передбачає можливість судді здійснювати визначені процесуальним законом процедури судочинства, в тому числі розглядати і вирішувати судові справи. Отже, оскільки позивач був призначений на посаду судді терміном на 5 років, то починаючи з лютого 2017 року останній не наділений повноваженнями здійснювати правосуддя, а отже у відповідача відсутні правові підстави для нарахування та виплати судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 доплати до посадового окладу за вислугу років.
Позивач надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
На підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 був призначений на посаду судді Коломацького районного суду Харківської області
Указом Президента України від 23.01.2012 за № 29 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Коломацького районного суду Харківської області. Зарахований до штату суду наказом в.о. голови Коломацького районного суду Харківської області від 13.02.2012, де позивач обіймає штатну посаду судді і досі. Присягу судді склав 14.02.2012.
З лютого 2017 повноваження позивача як судді Коломацького районного суду Харківської області припинились, у зв'язку із закінченням строку, на який його було призначено.
Станом на 01.01.2021 позивач знаходився у процедурі призначення на посаду судді після закінчення повноважень за Указом Президента України від 23.01.2012 за № 29.
До 01.01.2021 позивач отримував суддівську винагороду відповідно до положень ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; щомісячна доплата за вислугу років за наявності стажу роботи більше 10 років - складала 30 відсотків у відповідності до ч. 5 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Наказом Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області «Про припинення виплати доплат» від 25.01.2021 за №01-06/07, з посиланням на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року у справі №120/5210/20-а, було припинено виплату відповідних доплат, починаючи з 01.01.2021 року, у тому числі і судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 .
Вважаючи безпідставним нарахування і виплату суддівської винагороди не у повному обсязі в частині доплати до посадового окладу судді, позивач звернувся до суду з позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області щодо припинення з 01 січня 2021 року виплату доплат до посадового окладу судді ОСОБА_1 .
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
Частиною другою статті 19 Конституції України викладено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, ч.1 ст.68 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст.43 Конституції України).
Насамперед, суспільні відносини з приводу проходження публічної служби професійним суддею унормовані, приписами ст.ст. 126-130 Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Прогалини у нормативному регулюванні цих відносин можуть усуватись нормами Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про відпустки» тощо, але виключно в частині, котра не суперечить самій природі та суті публічної служби на посаді професійного судді.
Отже, колегія суддів звертає увагу, що у разі існування суперечностей (колізій) між нормами спеціального акту права - Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та інших суміжних актів законодавства, перевагу (пріоритет) у застосуванні слід віддавати саме приписам Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Згідно зі ст.130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до положень ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Положеннями п.2 ч.3 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено базовий розмір посадового окладу судді, який становить для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 5 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Згідно з ч.10 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Колегія суддів зазначає, що положення ч.10 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є чіткими до сприйняття і розуміння, текстуально викладені у спосіб, котрий виключає множинне тлумачення, не створюють розумних підстав для виникнення будь-яких очікувань чи сподівань.
Як встановлено матеріалами справи відповідач діяв відповідно з приписами ч.10 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у спосіб видання наказу відносно судді, котрий не здійснює правосуддя унаслідок завершення повноважень професійного судді за Указом Президента України від 23.01.2012 за № 29.
Факт порушення суб'єктивного права та інтересу позивача з боку Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області у формі винесення наказу №01-06/07 від 25.01.2021 року "Про припиненя виплати доплати в частині судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 " не знайшли свого підтвердження під час перегляду судового рішення в суді апеляційної інстанції.
Окрім того, щодо рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №1-7/2018 (4062/15) то колегія суддів зазначає, що предметом конституційного провадження був не Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII (ч.9 ст.135 якого і була застосована Територіальним управлінням у спірних правовідносинах), а частини третя, десята ст.133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010р. №2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12.02.2015р. №192-VIII, тобто інший акт права.
Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 справа №1-7/2018 (4062/15) містить приписи про: 1) визнання такою, що не відповідає Конституції України частини статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII. Вказане положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: "Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат"; 2) визнання такими, що не відповідаютьКонституції України (є неконституційним), положень частини десятої статті 133 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року № 192-VIII, за яким "суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року № 1402-VIII зі змінами, а саме:
- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;
- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;
- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для поширення дії рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018р. №11-р/2018 справа №1-7/2018 (4062/15) на випадок застосування положень ч.9 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016р. №1402-VIII.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач діяв в межах приписів ч.10 ст.135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та у спосіб, шляхом видання наказу відносно судді, котрий не здійснює правосуддя унаслідок завершення повноважень професійного судді, а отже позовні вимоги щодо стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області на користь судді Коломацького районного суду Харківської області ОСОБА_1 невиплачену частину суддівської винагороди у вигляді щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу у відповідності до ч. 5 статті 135 Закону України Про судоустрій і статус суддів за січень, лютий 2021 року, що складає 18918 гривень 00 копійок, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів є необґрунтованим та задоволенню не підлягають.
Згідно ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню із прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Територіального упраління Державної судової адміністрації України у Харківській області - задовольнити.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 по справі № 520/11764/21 - скасувати.
Прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області про стягнення суддівської винагороди - відмовити. .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя В.А. Калиновський
Судді З.О. Кононенко Я.М. Макаренко